Дата документу 11.11.2025 Справа № 337/4084/24
Єдиний унікальний №337/4084/24 Головуючий у 1-й інстанції: Ширіна С.А.
Провадження № 22-ц/807/1817/25 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
11 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кухар С.В., Камалової В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Череп Марії Олександрівни на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району про позбавлення батьківських прав,-
У липні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позову зазначено, що 05.05.2018 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_1 , було укладено шлюб. Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 26.05.2020 шлюб було розірвано. Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає разом з позивачем без матері з 19 червня 2019 року. Згідно медичного висновку №140/1 про дитину інваліда віком до 18 років та індивідуальну програму реабілітації дитини - інваліда №141/2, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 має захворювання: «органічний психічний розлад ЗКМ 1 рівня аутистичної формальної поведінки, що приводять до соціальної дезадаптації». Дитина неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні та перебуває на обліку. Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 28 вересня 2021 року з відповідачки стягнуто аліменти на утримання малолітнього сина у розмірі 567,50 грн., щомісячно, починаючи з 26.03.2021 і до досягнення дитиною трирічного віку. Станом на травень 2024 року відповідачка має заборгованість по аліментам у розмірі 22860,25 грн. Відповідачка ніякої участі у вихованні дитини не приймає . Підтвердженням цього слугує довідка закладу дошкільної освіти №291 «Витязь» ,згідно якої зазначено наступне « мати ОСОБА_1 не бере участі у вихованні та навчанні сина. В заклад дошкільної освіти жодного разу не приходила. Зв'язок з вихователем не підтримує досягненнями сина не цікавиться». Останній раз відповідачка бачила дитину в серпні 2021 року. Протягом тривалого часу відповідачка проживає у Польщі. Дитина потребує систематичної реабілітації за допомогою спеціалістів (психіатра, логопеда, психолога, дефектолога та інших). Для зазначеної реабілітації необхідний дозвіл також і відповідачки, який вона не надає. Позивач вважає, що відповідачка ухиляється від своїх батьківських обов'язків.
На підставі вищевикладеного просив суд позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 липня 2025 року позов задоволено.
Позбавлено батьківських прав ОСОБА_1 відносно її малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Роз'яснено, що мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни поведінки особи, позбавленої батьківських прав, та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Череп Марії Олександрівни подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 липня 2025 року у справі скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що позбавлення батьківських прав є виключною правовою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки. Докази, які надані позивачем не свідчать про злісне ухилення відповідачки від виховання дитини, свідоме нехтування нею батьківськими обов'язками, її винну поведінку щодо дитини. Вона не відмовлялася надати згоду на психіатричний огляд дитини. Пояснює це скрутним матеріальним становищем, тривалою хворобою її матері, яка є інвалідом ІІ групи. Крім того, суд не врахував висновки Районної адміністрації по Хортицькому району, у якому зазначено про недоцільність позбавлення матері батьківських прав.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник ОСОБА_4 , адвокат Сивова Я.В. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв'язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано до суду достатньо доказів, які підтверджують факт ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов'язків та відсутність наміру виховувати власну дитину. При цьому відповідачка не підтримує стосунків із сином протягом тривалого часу, не цікавиться його життям, самоусунулась від виконання своїх батьківських обов'язків, а тому суд дійшов висновку, що її поведінка являється винною, відтак є виправданим застосування до відповідачки крайнього заходу впливу у виді позбавлення її батьківських прав.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що 05.05.2018 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_1 , було укладено шлюб.
Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 26.05.2020 шлюб між сторонами було розірвано ( а.с. 15-16).
Від шлюбу сторони мають малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_1 від 12 лютого 2019 року ( а.с. 13).
З червня 2019 року, ОСОБА_3 постійно проживає з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актом про фактичне проживання від 11 червня 2024 року голови правління ОСББ « Воронезька 16» ( а.с. 21).
Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 28 вересня 2021 року з відповідачки стягнуто аліменти на утримання малолітнього сина у розмірі 567,50 грн, щомісячно, починаючи з 26.03.2021 і до досягнення дитиною трирічного віку ( а.с. 17-18)..
Згідно розрахунку заборгованості Центрального відділу державної виконавчої служби у м.Запоріжжі від 20.03.2024 станом на 29.02.2024 року, загальна сума заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_1 за виконавчими документами становить 22860,25 грн ( а.с. 19-20).
Згідно довідки ГО «Центр соціальної та реабілітаційної допомоги «Прометей» №29 від 24.05.2024, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 з листопада 2023 року відвідує ЦСРД «Прометей». Дитина проходить фізичну, соціальну реабілітацію та усі види корекційно-розвиткових занять. Зі спеціалістами центру підтримує зв'язок приходить до центру забирає дитину тільки батько. З матір'ю ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , спеціалісти центру не знайомі, за дитиною жодного разу вона не приходила, зв'язок не підтримує, не цікавиться розвитком сина. ( а.с. 22).
Згідно довідки про надані реабілітаційні послуги та результати комплексної реабілітації від 30.11.2023, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 проходив курс реабілітації у період з 19.04.2023 по 30.11.2023 року у відділенні комплексної реабілітації дітей з інвалідністю Хортицького районного Запорізького міського територіального центру соціального обслуговування ( а.с. 32).
Згідно медичного висновку №140/1 про дитину інваліда віком до 18 років та індивідуальної програми реабілітації дитини - інваліда №141/2 від 15.03.2023, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 має захворювання: «органічний психічний розлад ЗКМ 1 рівня аутистичної формальної поведінки, що приводять до соціальної дезадаптації» ( а.с. 33).
Згідно Розпорядження голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району №130 р. від 25.03.2021 року встановлено порядок побачень ОСОБА_1 з малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вівторка та щоп'ятниці з 17:00 год до 18:30 год, щосуботи з 10:00 год до 12:00 год в присутності батька, в інші дні за домовленістю між батьками.
Згідно висновку районної адміністрації по Хортицькому району ЗМР від 21.10.2024 №21.01/03-30/813, орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району дійшов висновку про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , 1994 року народження, відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с. 41).
Згідно відповіді КНП «Обласного клінічного закладу з надання психіатричної допомоги» ЗОР м. Запоріжжя № 1233-дпв від 17.03.2025 згідно якої ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 перебувала на стаціонарному лікуванні з 19.06.2019 по 29.07.2019 з діагнозом: Гострий поліморфний психотичний розлад з симптомами шизофренії. З 30.07.2019 по 04.10.2019 з діагнозом: Шизофренія недиференційна. ( а.с. 44).
Згідно відповіді виконуючого обов'язків голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортмицькому району № к-181-х163 від 25.02.2025, щодо згоди на психіатричний огляд ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , районна адміністрація повідомляє, що у ч.2 ст. 11 Закону України «про психіатричну допомогу» зазначено, що у разі незгоди одного з батьків або відсутності батьків,психіатричний огляд особи віком до 14 років проводиться за рішенням (згодою) органу опіки та піклування. Враховуючи те, що доказів, що мати малолітнього відмовилась дати згоду на психіатричний огляд дитини не надано, а також не надано ніякої можливості з'ясувати її думку з цього приводу, у районної адміністрації відсутні підстави, які передбачені чинним законодавством України про надання згоди на психіатричний огляд.
Згідно висновку спеціаліста-психолога за результатами психологічного обстеження ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.12.2024 року, результати проведеного обстеження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дозволяють стверджувати, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно нього, не будуть травматичними обставинами для дитини (в процесі обстеження не виявлено емоційного зв'язку та прихильності ОСОБА_3 до матері, ОСОБА_1 ), і не вплине на психологічне благополуччя ОСОБА_5 , бо він сприймає матір ОСОБА_1 , як чужу, незнайому йому людину ( а.с. 138-149).
Згідно висновку Районної адміністрації по Хортицькому району Запорізької міської ради від 21 жовтня 2024 року № 21./01/03-30/813 про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , згідно з протоколом засідання комісії з питань захисту прав дитини від 03 жовтня 2024 року № 20, орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району дійшов висновку про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 ( а.с. 74-76).
В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила, що вона є матір'ю позивача. Відповідачка з дитиною та чоловіком разом проживала до червня 2019 року, а потім пішла з родини, залишивши дитину. Син з невісткою та дитиною в червні 2019 року пішли до лікарні на процедури і в цей час відповідачка втекла, та більше не повернулася. Відповідачка іноді телефонувала сину, не пояснювала чого вона залишила дитину. В березні 2022 вони дізналися, що відповідачка виїхала за межі України. З вересня 2019 по серпень 2021 відповідач іноді приходила до дитини. Після того, як син звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачки аліментів, остання перестала приходити до дитини та телефонувати..Дитина має захворювання аутизм, не розмовляє. Відповідачка не дає згоду на медичний огляд дитини, вважає що це не потрібно. Вона знає, що дитина має захворювання.Коли відповідачка виїхала з України, вони не знали її номеру телефону, а коли від неї прийшла невелика посилка, вони побачили номер телефону на посилці. Після цього син почав їй телефонувати.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона подруга ОСОБА_6 , з її родиною знайома майже 15 років . Вона приїздила до подруги після того, як в березні 2022 року відповідачка виїхала до Республіка Польща. Перший раз відповідачка залишила дитину, коли тій було 2,5 місяці. Відповідачка не займалася дитиною. Вона працювала в реабілітаційному центрі завгоспом і туди відповідачка дитину ніколи не приводила. Приводили дитину тільки позивач та бабця дитини. Відповідачка не намагалася спілкуватися з дитиною, жодного разу вона про це не чула від ОСОБА_8 чи ОСОБА_9 . Відповідач надсилала у лютому місяці невеличку посилку до дня народження дитини.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснив, що він є батьком позивача. ОСОБА_1 його колишня невістка. У сина з невісткою є син ОСОБА_3 , який мешкає разом з ним, батьком та бабцею. Невістка проживала разом з дитиною після народження 2,5 місяці. З травня 2019 року ОСОБА_11 не мешкає з дитиною. ОСОБА_11 не хотіла займатися дитиною. Після того, як ОСОБА_11 втекла під час процедури дитини у лікарні, вона повернулася через тиждень Після того вона ще два місяці мешкала з дитиною, а потім втекла. Дитина їй не потрібна. Дитина потребує лікування. Дозволу на лікування відповідачка не надавала. ОСОБА_11 людина настрою, один день каже, що дасть згоду, а потім каже що ні. Раніше відповідачка декілька разів приходила до дитини. Хлопчик на неї казав «тітка». Останній раз відповідачка була у дитини в серпні 2021 року. Телефонувала відповідачка один раз. Відповідачка не зверталася з вимогою проживати разом з дитиною. Відповідачка обізнана про діагноз дитини. На момент, коли відповідачка залишила дитину, діагнозу ще встановлено не було. Вона відчувала до дитини огиду. За весь час надіслала посилочки на день народження. З батьками відповідачки вони не спілкуються.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснив, що він є батьком відповідачки. Дочка перебувала у шлюбі з ОСОБА_13 , від якого мають дитину ОСОБА_3 . Дитина проживає разом з батьком. З листопада 2019 року донька не проживає з дитиною. Після того, як вона вийшла з лікарні, вона обрала спокійне життя з батьками. Донька після пологів скаржилася на панічні атаки. Коли вона була з дитиною та чоловіком в лікарні, то під час процедури у неї сталася панічна атака. Вона попросила їх з матір'ю, щоб її поклали до лікарні. Донька лікувалася в лікарні з середини червня до жовтня 2019 року. Після лікарні вона поїхала до батьків. Останній раз донька бачила свого сина восени 2021 року. Донька з дружиною виїхали до Польщі, бо в Україні почалася війна. Він надсилає доньці грошові кошти, з яких донька сплачує аліменти. Донька не працює. Згоду на медичний огляд дитини донька згодна дати, але у неї немає грошей, щоб сплатити за неї та в консульстві України в Польщі великі черги. В Україну донька не хоче приїздити, щоб дати згоду на огляд дитини, оскільки вона боїться, що в зв'язку з тим, що у неї борг по сплаті аліментів, її можуть потім не випустити з України. В Польщі донька доглядає за матір'ю. Лікування в Польщі донька не проходить, так як у неї нормальний стан здоров'я.
У частині першій статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (пункту 1 статті 18 Конвенції).
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини восьма, дев'ята статті 7 СК України).
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 57, 58, від 07 грудня 2006 року).
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».
У постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 202/7712/18 (провадження № 61-3357св21) вказано, що «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків.
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 47 рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).
Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідачки батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і є втручанням у її право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.
Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідачки на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З іншої сторони обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.
Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.
Разом з тим, у рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Крім того, у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11) ЄСПЛ зауважив про те, що в інтересах дитини також забезпечити її розвиток у здоровому навколишньому середовищі, і батько не може мати права відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вживати таких заходів, які б могли завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини можуть, в залежності від їх характеру і серйозності, превалювати над інтересами батьків.
Також ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11) зазначив про те, що якщо батько не підтримує стосунків з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантоване Конвенцією.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі що переглядається, попри позицію відповідачки, яка заперечувала щодо позбавлення батьківських прав відносно її малолітнього сина, з урахуванням встановлених обставин, зокрема залишення дитини у чотирьохмісячному віці, відсутність турботи про стан здоров'я дитини, перешкоджання, шляхом ненадання згоди на медичний огляд лікуванню дитини, що становить загрозу здоров'ю дитини, не вчинення жодних дій для спілкування з сином з серпня 2021 року, вважав доведеним свідоме й навмисне нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов'язками по відношенню до сина ОСОБА_3 протягом шести років, а тому мав підстави для задоволення заявлених вимог про позбавлення батьківських прав.
Проте, суд першої інстанції, посилаючись на відсутність надання дозволу на медичне обстеження з боку матері, помилково прийшов до висновку про наявність загрози здоров'ю дитини, так, частиною 2 статті 11 Закону України Про психіатричну допомогу передбачено, що у разі незгоди одного з батьків або за відсутності батьків психіатричний огляд особи віком до 14 років (малолітньої особи) проводиться за рішенням (згодою) органу опіки та піклування. За таким рішенням позивач не звертався, про що зазначено у відповіді виконуючого обов'язків голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району № к-181-х163 від 25.02.2025, щодо згоди на психіатричний огляд ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Крім того, суд першої інстанції не надав правову оцінку висновку органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району Запорізької міської ради від 21.10.2024 №21.01/03-30/813 та належним чином не мотивував відмову у прийнятті цього висновку, поставився до нього критично, проігнорував факти, викладені в описовій частині цього висновку, а саме в частині пояснень батька, котрий зазначив, що мати надає дозвіл на обстеження дитини, але не в тому форматі, який від неї вимагається. У своїй апеляційній скарзі відповідачка надає пояснення з приводу ненадання дозволу, посилаючись на скрутне матеріальне становище і об'єктивну неможливість надати такий дозвіл, у певній мірі, апеляційний суд вбачає ці аргументи слушними, а також враховує сам факт активної участі відповідачки у наданні пояснень з цього приводу у першій та апеляційній інстанціях. Крім того, беззаперечних доказів, що відповідачка не надає дозвіл на медичне обстеження матеріали справи не містять.
Зазначений висновок також не містить даних, які об'єктивно характеризують відповідачку як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків. З пояснень батька зазначено, що відповідачка сплачує аліменти, але має невелику заборгованість, надсилала дитині подарунки, але не так часто, як хотілося би.
Згідно з положеннями частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Апеляційний суд погоджується із висновок органу опіки та піклування, який не містить обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав. Водночас суд першої інстанції не надав висновку відповідну оцінку згідно зі статтею 89 ЦПК України, а отже, не дотримався вимог частини шостої статті 19 СК України.
Отже, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність позбавлення відповідачку батьківських прав, оскільки докази, подані позивачем, не свідчать про свідоме ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дитини.
Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Очевидно, що сімейні відносини мають "складний" характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду доволі складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку матері може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. З метою забезпечення найкращих інтересів дитини, за обставин цієї справи, не виправдано позбавляти матір права на контакт з дитиною і її виховання. Позбавлення матері всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на задоволення потреб у любові, піклуванні та матеріального забезпечення. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Посилання позивача ОСОБА_2 на те, що саме він виховує дитину, а відповідачка з вересня 2021 року не бере участь у житті дитини, не можуть бути достатньою підставою для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, оскільки розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.
Саме по собі нерегулярне спілкування матері з сином, наявність у відповідачки заборгованості зі сплати аліментів, не можуть однозначно свідчити про ухилення матері від виконання свого обов'язку щодо виховання та утримання дитини.
Водночас суд першої інстанції не врахував об'єктивні причини неможливості активної участі відповідачки у житті дитини, зокрема, у зв'язку з початку повномаштабного вторгнення російської федерації на територію України з весни 2022 року відповідачка разом із матір'ю, яка є інвалідом другої групи і постійно потребує стороннього догляду виїхала та проживає в Республіці Польща, а також існування між сторонами неприязних відносин, що негативно впливає на якість спілкування матері та дитини.
Отже, той факт, що на даний час відповідачка проживає за межами України, не свідчить безумовно про те, що матір дитини не бажає брати участь у її утриманні та вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками. Перебування відповідачки за кордоном не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.
При цьому апеляційний суд зазначає, що позивач ОСОБА_2 при розгляді спору не довів суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини.
ОСОБА_1 не виносилися попередження про неналежне виконання батьківських обов'язків і її поведінка не була предметом розгляду компетентних органів. Натомість позиція ОСОБА_1 при розгляді спору та прийняті нею заходи для пошуку можливостей для спілкування з дитиною, навіть подача апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції про позбавлення її батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 переконливо свідчить про небайдужість та інтерес ОСОБА_1 до дитини, бажання брати участь у її житті.
У справі, яка є предметом апеляційного перегляду, апеляційний суд не встановив, що відповідачка є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків стосовно дитини, що позбавлення батьківських прав відповідачки відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідатиме інтересам дитини, оскільки обставини умисного ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов'язків або створення нею особливо непридатного чи неблагополучного середовища для дитини не знайшли свого підтвердження.
Отже, встановивши відсутність фактів злісного нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов'язками щодо сина, врахувавши бажання матері спілкуватися з дитиною, а також те, що мати проти позбавлення батьківських прав заперечує й бажає брати участь у вихованні дитини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 ..
Наразі позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 не буде грунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини.
У зв'язку з наведеним, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд неповно з'ясував обставини справи та не надав належної оцінки всім доказам, внаслідок чого зробив помилковий висновок про наявність підстав для задоволення позову.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що відповідачка має брати більш активну участь у вихованні та утриманні своєї дитини, тому встановлені судом обставини вказують на наявність підстав для того, аби попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов'язків щодо виховання сина ОСОБА_3 .
Зважаючи на викладене, апеляційний суд в межах доводів та вимог апеляційної скарги приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права. Тому колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно її дитини, попередивши ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до своїх обов'язків щодо виховання сина ОСОБА_3 .
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Череп Марії Олександрівни - задовольнити.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 липня 2025 року скасувати. Ухвалити нову постанову.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району про позбавлення батьківських прав по відношенню до малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити.
Попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов'язків щодо виховання сина - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 12 листопада 2025 року.
Головуючий, суддя СуддяСуддя
Подліянова Г.С.Гончар М.С. Кухар С.В.