нп 2/490/3283/2025 Справа № 490/3399/24
Центральний районний суд м. Миколаєва
06 листопада 2025 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Вознюк Д.І., без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовоум засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "СІТІ ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У квітні 2024 року позивач ТОВ "СІТІ ФІНАНС" звернувся до суду з позовом до відповідача , в якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №010/0835/82/91883656 року в розмірі 38 760,45 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.08.2019 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено заяву про відкриття карткового рахунку та надання кредиту «Кредит готівкую» №010/0835/82/91883656 , відповідно до якого кредитодавець відкрив картковий рахунок клієнту та встановив поточний ліміт, розмір якого на дату початку кредитування становив 500 000 грн. ,строк кредиту 48 місяців, датою початку кредитування є 13.08.2019 року.
Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 30.04.2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 25.07.2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "СІТІ ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "СІТІ ФІНАНС" заборгованість за кредитним договором №010/0835/82/91883656 від 13.08.2019 року в розмірі 38 760 ,45 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "СІТІ ФІНАНС" судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 грн.т а витрати на правничу допомогу в сумі 1 400 грн.
Ухвалою суду від 18 червня 2025 року скасовано заочне рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 25.07.2024 року у справі №490/3399/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "СІТІ ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Справу призначено до розгляду в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом сторін).
Також після скасування заочного рішення представник відповідачки адвокат Новіков О.П, заявив клопотання про передачу справи за територіальною підсудністю до Чернівецького районного суду м. Чернівці, оскільки відповідачка ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою (ВПО).
Ухвалою суду від 06.11.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання.
18 вересня 2025 року представник відповідачки подав відзив на позов, в якому просив задовольнити клопотання про визнання доказу недопустимим та виключити з матеріалів справи копію Виписки по рахунку, надану позивачем, та у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СІТІ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 010/0835/82/91883656 від 13.08.2019 року - відмовити у повному обсязі за безпідставністю та недоведеністю.
В обгрунтування заперечень посилався на те, що ключовим аргументом сторони захисту є те, що Позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу, який би беззаперечно підтверджував фундаментальну обставину, що лежить в основі позову, - факт надання (видачі) кредитних коштів відповідачу у заявленому розмірі.
Так, у матеріалах справи, доданих до позовної заяви, відсутній будь-який із зазначених первинних документів. Позивач, який є правонаступником первісного кредитора і відповідно до ст. 514 ЦК України набув прав в обсязі, що існував на момент переходу, не надав суду жодного доказу, що підтверджує факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів. Така ситуація є типовою для фінансових компаній, що придбали портфелі боргів, оскільки вони часто не отримують від первісних кредиторів повного пакету первинних документів, що унеможливлює доведення ними своєї правової позиції в суді
Єдиним доказом, на який Позивач посилається на підтвердження видачі кредиту та наявності боргу, є копія «Виписки по рахунку». Проте цей документ не може бути взятий судом до уваги, оскільки він є одночасно і недопустимим, і неналежним доказом, але надана копія виписки є недопустимим доказом (ст. 78 ЦПК України).
Надана Позивачем копія виписки по рахунку є звичайною роздруківкою, яка не містить жодного з елементів належного засвідчення. На ній відсутні підпис уповноваженої особи банку чи фінансової компанії, печатка, дата засвідчення чи будь-яка інша відмітка, що підтверджувала б її відповідність оригіналу. Судова практика, зокрема позиція Верховного Суду, є однозначною: незасвідчені або неправильно засвідчені копії документів, незважаючи на їх потенційну належність, є недопустимими доказами у справі і не можуть братися судом до уваги при ухваленні рішення. Таким чином, надана Позивачем виписка не може вважатися доказом у розумінні процесуального закону.
Предметом доказування у цій справі є не просто рух коштів по рахунку, а саме надання кредиту на умовах конкретного договору. Банківська виписка є вторинним, зведеним обліковим документом, який лише відображає операції, що відбулися по рахунку, але не розкриває їх правову природу та підстави. Вона не містить інформації про волевиявлення сторін, не підтверджує, що певна сума, яка надійшла на рахунок, є саме кредитними коштами, наданими на виконання кредитного договору № 010/0835/82/91883656, а не, наприклад, заробітною платою, переказом від третіх осіб чи будь-яким іншим платежем. Сторона Відповідача прямо вказує на недопустимість цього доказу через відсутність засвідчення та наголошує на повній відсутності первинних документів, що підтверджують видачу кредиту. Отже, виписка по рахунку сама по собі не може підтвердити факт укладення кредитного договору та отримання за ним коштів, а лише свідчить про рух коштів по рахунку, що не є тотожним виконанню кредитодавцем своїх зобов'язаньДослідивши надані позивачем і долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
29.09.2025 року представником позивача адвокатом Титаренко В.В, надано відповідь на відзив, в якому зазначає, що відзив містить низку тверджень, які при детальному аналізі виявляються взаємосуперечливими, голослівними та юридично неспроможними. Так, відповідач одночасно визнає факт існування кредитного договору, не заперечує проти наданої виписки по рахунку, але називає її неналежною, водночас стверджує, що позивач «не довів факт видачі кредиту».
Як зазначає Верховний Суд , що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Такого ж змісту норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
У своєму відзиві відповідач намагається поставити під сумнів належність та допустимість виписки як доказу, однак такі доводи є безпідставними, оскільки вона оформлена у встановленому порядку. Надана виписка підписана електронним підписом банківського працівника. Згідно із Законом «Про електронні довірчі послуги», документ з КЕП має таку ж юридичну силу, як паперовий документ із власноручним підписом. Виписка відображає всі операції за кредитним рахунком відповідача, включаючи надання кредиту, нарахування відсотків та часткові погашення.
Тотожність відомостей, що містяться у виписці по рахунку, з даними розрахунку заборгованості, засвідченого підписом уповноваженої особи та відбитком мокрої печатки банку (оригінал перебуває в матеріалах справи), повністю виключає будь-які сумніви у достовірності та належності поданих доказів. Іншими словами, обидва документи відображають одні й ті ж самі показники та були сформовані на підставі єдиної інформаційної бази банку. Саме ця обставина доводить, що надані матеріали є взаємопов'язаними, взаємоперевіряючими один одного та такими, що підтверджують реальність господарської операції.
Вимога відповідача надати касові ордери чи видаткові документи є незрозумілою. У випадку кредитних карток чи безготівкового кредитування такі документи не складаються. Видатковий касовий ордер є первинним документом, що використовується для оформлення операцій з видачі готівки з каси.
Також незрозумілими є твердження відповідача про те, що виписка нібито не містить інформації про волевиявлення сторін і тому не підтверджує саме кредитний характер коштів. Волевиявлення сторін зафіксоване у самому кредитному договорі, який укладений у письмовій формі та містить усі істотні умови. Виписка ж виконує іншу процесуальну функцію - підтверджує надання та користування коштами. Таким чином, саме сукупність договору та виписки утворює належну доказову базу, що виключає будь-які сумніви.
Твердження про те, що на рахунок могли надходити «заробітна плата чи перекази від третіх осіб», є не просто необґрунтованим, а й юридично неспроможним. Адже у матеріалах справи наявний офіційний розрахунок заборгованості з підписом та печаткою банку, який чітко відображає суму кредиту, порядок його нарахування та погашення. Цей розрахунок повністю тотожний даним виписки, що виключає можливість плутанини або альтернативного походження коштів. Відповідачем заборгованість за кредитним договором у розмірі 38 760,45 грн., жодними належними та допустимими доказами не спростована.
30 вересня 2025 року представником відповідачки адвокатом Новіковим О.П. надані додаткові письмові пояснення по справі, в яких сторона Відповідача повністю заперечує проти задоволення позову, виходячи з позиції, детально викладеної у відзиві на позовну заяву. Ключовим та невирішеним питанням у цій справі залишається невиконання Позивачем свого фундаментального процесуального обов'язку, покладеного на нього частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме доведення обставини, яка є першоосновою та єдиною підставою виникнення спірних правовідносин - факту реального надання (видачі) Відповідачу кредитних коштів за кредитним договором № 010/0835/82/91883656 від 13.08.2019 року.
Зазначає, що для того, щоб будь-який документ міг слугувати доказом здійснення господарської операції (а надання кредиту є саме такою операцією), він повинен відповідати критеріям первинного документа, встановленим законодавством, а саме частини 1-2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV .
Частина 2 цієї статті встановлює вичерпний перелік обов'язкових реквізитів, які повинен містити будь-який первинний документ, складений у паперовій або електронній формі : назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Останній реквізит є ключовим, оскільки саме він засвідчує достовірність документа та покладає відповідальність на конкретну особу за правдивість відображеної в ньому інформації.
Аналогічні вимоги містить і Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затверджене Постановою Правління НБУ № 75 від 04.07.2018 року, яке визначає, що виписки з клієнтських рахунків є регістрами аналітичного обліку і підтвердженням виконаних операцій, а отже, до їх оформлення застосовуються загальні вимоги до облікових документів.
Детальний аналіз наданого Позивачем документа під назвою «Виписка по рахунку» свідчить про його повну невідповідність зазначеним вимогам закону: 1. Відсутність будь-якого підпису. На документі немає жодного власноручного підпису уповноваженої особи банку. 2. Відсутність печатки. Документ не містить відбитку печатки банківської установи. 3. Відсутність кваліфікованого електронного підпису (КЕП). На документі немає жодної відмітки, яка б свідчила про його підписання за допомогою КЕП, що є обов'язковою вимогою для електронного документа відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги» та статті 100 ЦПК України. 4. Відсутність даних про відповідальну особу. У виписці не зазначено ані прізвища, ані посади особи, яка її сформувала та несе відповідальність за достовірність наведених у ній даних. Таким чином, наданий Позивачем документ є звичайним неавтентифікованим роздруком з невідомої комп'ютерної програми, який не має жодної юридичної сили. Він не може вважатися первинним документом у розумінні Закону № 996-XIV, оскільки не містить обов'язкових реквізитів, що дозволяють ідентифікувати відповідальну особу та підтвердити достовірність інформації.
Не відповідачє цей документ і вимогам закону по кожному обов'язковому реквізиту.
Згідно з позовною заявою та анкетою-заявою, кредитний договір було укладено 13.08.2019 року на суму 20 000 грн. Відповідно, обов'язком Позивача є доведення факту зарахування або видачі Відповідачу цієї суми після вказаної дати. Однак, надана Позивачем виписка охоплює період з 13.08.2019 по 22.02.2023, але перша операція у ній датована 27.08.2019 року. У виписці відсутня будь-яка транзакція, яка б свідчила про зарахування на рахунок Відповідача кредитних коштів у сумі 20 000 грн. Документ починається з операцій списання коштів («% сплачені за користування кредитом», «Страховий платіж») та зарахування коштів для погашення («Постійний переказ з іншого рахунку»). Іншими словами, документ відображає лише наслідки (нарахування відсотків, часткові погашення), але не містить жодних відомостей про першопричину виникнення боргу - факт надання кредиту. Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України, обов'язок кредитодавця полягає у наданні грошових коштів. Поки цей обов'язок не виконано та не доведено належними доказами, у позичальника не виникає кореспондуючого обов'язку з повернення коштів та сплати процентів. Подання настільки неповної та формально дефектної виписки викликає обґрунтовані сумніви у добросовісності Позивача. Будь-яка банківська установа здатна сформувати повну, належним чином засвідчену історію операцій за будь-яким рахунком. Вибіркове надання даних, яке починається вже після дати нібито виданого кредиту, може свідчити або про відсутність доказів такої видачі, або про намагання приховати від суду обставини, що можуть бути невигідними для Позивача.
Також не погоджується з посиланнями предстанвика позивача на відповідну практику Верховного Суду, оскільки згадувані Постанови ухвалені у справах з відмінними обставинами справи та за різними обсягом наданих доказів.
Пвторно заявляє клопотання про визнання надану Позивачем копію «Виписки по рахунку» (додаток №7 до позовної заяви) неналежним та недопустимим доказом у справі № 490/3399/24 з огляду на наступні підстави: виписка не містить жодних відомостей про ключову обставину, яку має довести Позивач, - факт первісного надання (зарахування) Відповідачу кредитних коштів у сумі 20 000 грн. Таким чином, цей документ не підтверджує виникнення у Відповідача боргового зобов'язання; наданий документ не є первинним документом, оскільки не містить обов'язкових реквізитів, встановлених статтею 9 Закону № 996-XIV, зокрема підпису або іншого ідентифікатора відповідальної особи. Він не є ані оригіналом письмового доказу, ані його належним чином засвідченою копією (стаття 95 ЦПК України), ані електронним доказом, підписаним КЕП (стаття 100 ЦПК України). Отже, він не може прийматися судом до уваги.
Просить суд задовольнити дане клопотання та виключити зазначений документ з числа доказів, на яких може ґрунтуватися судове рішення.
Щодо нібито «суперечливої» позиції Відповідача - то Позивач вказує на суперечність у тому, що Відповідач визнає факт існування договору, але заперечує факт видачі кредиту. Жодної суперечності в такій позиції немає. Відповідач не заперечує факту підписання анкети-заяви про приєднання до умов кредитування. Однак, кредитний договір за своєю правовою природою є реальним договором, тобто права та обов'язки сторін виникають не з моменту його підписання, а з моменту реальної передачі грошових коштів. Підписання договору лише створює для кредитодавця обов'язок надати кошти, а для позичальника - обов'язок їх прийняти. Обов'язок з повернення коштів виникає лише після їх фактичного отримання. Позиція Відповідача є послідовною: договірні наміри були, але доказів виконання банком свого основного обов'язку - надання коштів - Позивачем не надано.
Щодо відсутності «контррозрахунку» з боку Відповідача - то аргумент Позивача про те, що Відповідач не надав контррозрахунок заборгованості, є спробою перекласти тягар доказування з Позивача на Відповідача, що прямо суперечить статті 81 ЦПК України. Обов'язок надавати контррозрахунок виникає тоді, коли сторона не погоджується з розміром доведеної заборгованості. У даній справі Відповідач заперечує не розмір боргу, а сам факт його виникнення. Вимагати розрахунок боргу, існування якого не доведено, є юридичним нонсенсом.
Підсумовуючи викладене, сторона Відповідача наголошує, що вся доказова база Позивача зводиться до одного документа - «Виписки по рахунку», який є: формально нікчемним, оскільки не відповідає обов'язковим вимогам до первинних документів; змістовно неповним, оскільки не містить доказів ключової обставини - факту видачі кредитних коштів. Позивач не виконав покладений на нього процесуальний обов'язок довести обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги. Його посилання на судову практику є некоректними, а інші доводи - неспроможними.
14.10.2025 року представником позивача надано додаткові пояснення по справі, в яких зазначає, що аргументи відповідача викладені у додаткових поясненнях не відповідають дійсності та не спростовують докази наведені у позовній заяви. Т
вердження відповідача зводяться до того, що позивач нібито не довів факту видачі кредитних коштів, а банківська виписка не є належним доказом. Будь-яке твердження про "відсутність доказів видачі коштів" є незрозумілим, коли в матеріалах справи наявні подані позивачем докази, а саме:
- Копія Заяви про відкриття рахунку та надання Кредиту «Кредитна картка» № 010/0835/82/91883656 від 13.08.2019;
- Копія паспорта споживчого кредиту;
- Копія витягу з правил банківського обслуговування;
- Копія розписки про отримання картки;
-Копії паспортних даних та ІПН Відповідача;
-Копія Виписки по рахунку Відповідача;
-Розрахунок заборгованості за кредитним договором № 010/0835/82/91883656 від 13.08.2019.
Усі ці документи становлять єдину взаємопов'язану систему доказів. Відповідач в свою чергу не заперечує факту отримання кредиту чи користування рахунком, але зосереджується на формальних зауваженнях до оформлення документів. При цьому, виписка формується в електронній системі банку, це офіційний електронний документ який фіксує кожну операцію по рахунку, достовірність якого забезпечується самим механізмом банківського обліку.
Надана Виписка також містить електронний підпис із цифровою комбінацією та часовими позначками, що додатково підтверджено при сумнівах у її справжності. Також, оригінал розрахунку заборгованості, наявний у матеріалах справи, повністю тотожний даним виписки, що додатково підтверджує їх достовірність і офіційне походження.
Твердження відповідача, що у виписці відсутня операція видачі кредиту є перекрученням фактичних обставин. Видача кредиту фіксується через створення кредитного ліміту або рахунку, а не завжди окремим платіжним записом.
Факт користування рахунком і здійснення погашень є прямим підтвердженням отримання кредиту. Тому при користуванні кредитним лімітом і сплати відсотки за ним, твердження Відповідача дещо незрозумілі. Якщо відповідач вважає, що кошти не були зараховані, вона повинна довести це належними доказами - експертизою, альтернативною випискою і т.п. Жодного з таких доказів не подано.
У свою чергу матеріали справи повністю доводять, що кредитний договір укладено, рахунок відкрито, рух коштів відображено, нарахування і погашення відбувалися, заборгованість існує. В свою чергу, позиція відповідача - це голослівні твердження без будь яких доказів.
14 жовтня 2025 року представником відповідачки адвокатом Новіковим О.П. надані додаткові письмові пояснення по справі, суть яких зводиться до аналогічних заперечень щодо належності та допустимості наданої виписки по рахунку, недоведення позивачем факту надання кредитних коштів, викладених раніше. Зазначає про м аніпулятивне використання судової практики позивачем , заперечує факту повернення коштів за інкримінованим кредитним договором. Сторона Відповідача категорично заявляє, що ОСОБА_1 заперечує факт здійснення нею будь-яких платежів саме в рахунок погашення зобов'язань за кредитним договором № 010/0835/82/91883656, який вона не укладала та за яким не отримувала коштів. Позивач, у свою чергу, не надав жодного первинного бухгалтерського документа (квитанції про сплату, платіжного доручення з підписом Відповідачки, меморіального ордера).
Позивач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, представник позивача направив через "Електронний суд" заяву, у якій просить розглянути справу без їх участі, позовні вимоги підтримують.
Представник відповідача Новіков О.П. надав суду заяву про розгляд справи за відсутності сторони відповідача, просить відмовити у задоволенні позову з підстав, визначених у заявах по суті справи та відзиві на позов.
Враховуючи те, що сторони до судового засідання не з'явились, суд, керуючись ч.2 ст.247 ЦПК України, розглянув справу без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши докази в справі у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно з частиною першою статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (допустимість доказів). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України).
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 89 ЦПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 березня 2021 року у справі №°922/2319/20, від16лютого 2021року усправі №°913/502/19, від 13 серпня 2020 року у справі №°916/1168/17, від16 березня 2021 року у справі №°905/1232/19, від 21 липня 2022 року у справі №°922/3308/20.
Таким чином, як неодноразово наголошував Верховний Суд , що поняття належності та допустимості доказів - це різні поняття, і казати, що один і той самий доказ є неналежним і недопустимим - некоректно.
Докази, які надаються учасниками справи до суду, мають відповідати встановленим критеріям належності, допустимості, достовірності, вірогідності, що визначені статтями 76-79 ГПК України. При цьому поняття вірогідності доказів є відносно новим для правової доктрини України. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне зазначити щодо клопотання представника відповідача про визнання наданої п озивачем копію «Виписки по рахунку» неналежним та недопустимим доказом у справі наступне. Так, заявник помилково ототожнює категорії належності та допустимості доказів і не враховує вимоги частини другої статті 89 ЦПК України, відповідно до якої саме суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що 13.08.2019 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «Райффайзен Банк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Заяву про відкриття карткового рахунку та надання кредиту «Кредитна готівкою» № 010/0835/82/91883656. Також нею підписано паспорт споживчого кредиту за програмою кредитування «Кредитна готівкою» та надана розписка про отримання картки.
Відповідно до умов, з дати встановлення (зміни) поточного ліміту клієнт має право отримати, а банк зобов'язаний за умови відсутності (недостатності) коштів на картковому рахунку надати клієнту в межах поточного ліміту кошти (кредит), а клієнт зобов'язаний повернути банку кредит та сплатити проценти за його користування. Кредит надається шляхом зарахування коштів кредиту на картковий рахунок одночасно з ініціюванням клієнтом платіжних (видаткових) операцій за картковим рахунком, із здійсненням банком договірного списання коштів кредиту з карткового рахунку у визначених договором випадках, виконання банком інших операцій за картковим рахунком відповідно до умов договору.
Відповідно до п.п. 2.2 Строк кредиту становить 48 місяців, що починається з дати встановлення (зміни) поточного ліміт (дати початку кредитування).
Позивач зазначає, що факт надання Банком Позичальнику кредитних грошових коштів відповідно умов Кредитного договору№ 010/0835/82/91883656 від 13.08.2019 року підтверджується копією Виписки по рахунку, що підтверджує початок користування Кредитом.
13.08.2019 року Банк надав відповідачу платіжну картку, що підтверджується копією розписки про отримання картки (а.с.11).
Таким чином, за твердженнями позивача Банк виконав свої зобов'язання перед Позичальником за кредитним договором, надавши останньому кредит в сумі та на умовах, передбачених Кредитним Договором.
Пунктом 5.2. Договору визначено, що Клієнт зобов'язаний до 10 (десятого) числа включно кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за першою (з дати укладення Договору) Датою розрахунку процентних платежів, забезпечити на Рахунку наявність коштів для сплати щомісячного обов'язкового платежу в сумі не менше 15 (п'ятнадцяти) відсотків від залишку заборгованості за Кредитом на Дату розрахунку процентних платежів, але не менше фіксованої суми, встановленої відповідними тарифами Банка. При цьому, залишок заборгованості за Кредитом, що береться до розрахунків щомісячного обов'язкового платежу, включає використану суму кредиту, суму нарахованих процентів, комісій та штрафів за всіма видами заборгованості, зменшену на суму не внесеного Клієнтом щомісячного обов'язкового платежу попередніх місяців. В разі недостатності на Рахунку коштів, належних до сплати Клієнтом Банку за Договором в термін виконання зобов'язань Клієнта за Договором, Клієнт вважається таким, що прострочив виконання своїх зобов'язань за Договором.
Позивач стверджує, що всупереч умовам Кредитного договору, позичальник припинила виконувати взяті на себе договірні зобов'язання, а саме припинила здійснювати щомісячне погашення кредитної заборгованості, сплачувати проценти за користування кредитом згідно умов договору.
13.08.2019 року між АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС» було укладено договір про відступлення прав вимоги № 114/2-57-F, у відповідності до умов якого АТ «Райффайзен Банк» передає (відступає) за плату, а ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС» приймає належні первісному кредитору права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.
Відповідно до п. 2.4. договору відступлення права вимоги, внаслідок передачі (відступлення) портфеля заборгованості за цим договором, новий кредитор замінює первісного кредитора у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості і відповідно вказані у реєстрі боржників, та набуває прав грошових та інших зобов'язань за кредитними договорами. Сторони погодили, що кожен наступний реєстр боржників доповнює, а не замінює попередній.
Відповідно до реєстру боржників до договору відступлення права вимоги № 114/2-57-F, від 20.12.2022 ТОВ "Фінансова Компанія "Сіті Фінанс" набуло право грошової вимоги за кредитним договором від 13.08.2019 у розмірі 38 760,45 грн.
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, станом на 22.02.2023 року заборгованість складається з заборгованості за дозволеним овердрафтом 30 685 грн, заборгованість за недозволеним овердрафтом 6 826, 77 грн, заборгованість за відсотками 1 246,66 грн, заборгованість зі штрафу - 0,00 грн.
При цьому з наданих позивачем документів вбачається, що позичальник активно корситувалася наданою карткою, отсаннє зняття готівки відбувалося 16.02.2022 року у розмірі 800 грн, а 31.01.2022 року ще відбувалося внесенян коштів на картковий рахунок. Також з наданої виписки вбачається, що власник картки активно корсиутвався карткою в місті Чернівці в 2021-2022 роках.
Позивач також зазначає, що після відступлення Позивачу права грошової вимоги до Відповідача, останнім не здійснено жодного платежу на погашення заборгованості за кредитним договором ні на рахунок Первісного кредитора, ні на рахунок Нового Кредитора.
Враховуючи все вищенаведене, у Відповідача виникло зобов'язання за Кредитним договором та існує перед Позивачем заборгованість, розмір, структура і порядок обчислення якої вказано у Розрахунку заборгованості до Кредитного договору.
08.02.2024 року Позивач (Новий Кредитор) направив Відповідачу досудову вимогу про виконання грошових зобов'язань за кредитними договорами.
Проте, як зазначає позивач і таке жодним чином не спростовано відповідачем, станом на дату подачі позову вказана досудова вимога відповідачем не виконана, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частинами першою, третьою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом частини першої статті 615 ЦК України не припустима одностороння відмова від зобов'язання.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст. 1055 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
За нормою ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно зі ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що виконання боржником грошового зобов'язання фінансовому агенту (фактору) звільняє його від виконання зобов'язань перед клієнтом (первісним кредитором) лише у випадку, коли оплата здійснена з дотриманням правил цієї статті, визначених як частиною першою, так і частиною другою.
Як підтверджено матеріалами справи, а саме випискою по рахунку акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (а.с.14-17) із датою відображення операції з 27.08.2019 року по 13.02.2024 року, банк надав позичальнику кредитні кошти. Однак позичальником (відповідачем) допущено порушення виконання зобов'язання за кредитним договором в частині своєчасної сплати кредитних коштів, у зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 38363,58 грн.
Вказана виписка чітко відображає обсяг грошових коштів, якими користувалася ОСОБА_1 як власник вказаного кредитного рахунку - отже твердження її представника, що відсутність саме одноразового грошового переказу у розмірі 20 000 грн 13.08.2019 року від Банку на цей рахунок свідчить про невиконання Банком свого обов'язку з надання кредитних коштів є хибним та таким, що суперечить обставинам справи.
Судом враховано також правову позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 06.03.2018 року по справі № 225/4626/15-ц, де зазначено, що банківська виписка з особового рахунку клієнта банку може слугувати документом, яких підтверджує проведення банком касових операцій, за умови зазначення в ній інформації про проведення банком таких операцій, сум і дат операцій та заповнення обов'язкових реквізитів.
Також, суд звертає увагу на постанову Верховного Суду від 25.05.2021 року у справі справа №554/4300/16-ц, в якій зазначено, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
В зазначеній справі Верховний Суд зауважив, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Такого ж змісту норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 569/15311/21 (провадження № 61-11750св22)
Відповідно до Постанови КЦС ВС від 15.01.2025 по справі № 753/16762/15-ц , банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджує рух коштів по конкретному рахунку, містять записи про операції, здійснення протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Також у даній Постанові зазначається, що факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальним ордером на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Згідно з ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" №851 електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Згідно з ст. 8 цього Закону юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. А за ч.3 ст.7 Закону №851, якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу.
Таким чином, виписка банку, отримана у вигляді електронного документу із відповідними електронними цифровими підписами посадових осіб банку та його печатки (за наявності) має ту ж юридичну силу, що і виписка банку, складена в паперовому вигляді.
Враховуючи викладене, суд відхиляє заперечення відповідача, що виписка по особовому рахунку є неналежним та недопустимим доказом існування заборгованості.
Суд вважає за можливе визначити заборгованість за кредитом відповідача, виходячи із зазначених у виписці по рахунках заборгованості, а саме - в сумі 38 760,45 грн дозволеного та недозволеного овердрафту та відсотків за користування кредитом, оскільки у цій виписці враховані операції з використання кредитних коштів та їх повернення. Ця заборгованість є сумою операцій по кредитному договору щодо внесення готівки на картковий рахунок, безготівкове надходження на картковий рахунок, нарахування відсотків на залишок власних коштів по картковому рахунку (не кредитних), погашення готівкою відсотків/штрафів без поповнення карткового рахунку, після відміни автоматичної оплати за рахунок збільшення заборгованості за кредитом.
Враховуючи зазначене, виписка з банківського рахунку є достатнім свідчення того, що відповідачу в межах визначеного умовами кредитного договору поточного ліміту, надавались кредитні кошти на картковий рахунок.
Як свідчить наявна в матеріалах справи банківська виписка по рахунку відповідача, позивач виконав взяті на себе зобов'язання та надав відповідачу кредит за кредитним договором у межах дозволеного овердрафту. У той же час, відповідач дану суму кредитних коштів не повернув, у зв'язку з чим виникла вказана заборгованість.
Судом здійснено перевірку суми заборгованості за дозволеним овердрафтом, та встановлено, що згідно з банківською випискою та реєстром боржників, сума заборгованості за дозволеним овердрафтом складає 30 685 грн та 6826,77 грн за недозволеним овердрафтом.
Крім того, судом здійснено перевірку розрахунку суми прострочених платежів по відсоткам у розмірі 1248,68 грн, та встановлено, що нарахування відсотків здійснено Банком за період дії договору, що не суперечить вимогам законодавства, та узгоджуються із умовами кредитного договору.
Відповідач контррозрахунку суми заборгованості або доказів її відсутності до суду не надав.
Порядок заміни кредитора у зобов'язанні регулюється статтями 512 - 519 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
20.12.2022 року Акціонерним товариством «Райффайзен Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СІТІ ФІНАНС» було укладено Договір про відступлення прав вимоги №114/2-57-F (далі за текстом - Договір відступлення), у відповідності до умов якого АТ «Райффайзен Банк» передає (відступає) за плату, а ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СІТІ ФІНАНС» приймає належні Первісному кредитору Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.
Відповідно до п. 2.4. Договору відступлення права вимоги, внаслідок передачі (відступлення) Портфеля заборгованості за цим Договором, Новий кредитор замінює Первісного кредитора у Кредитних договорах, що входять до Портфеля заборгованості і відповідно вказані у Реєстрі Боржників, та набуває прав грошових та інших зобов'язань за Кредитними договорами. Сторони погодили, що кожен наступний Реєстр Боржників доповнює, а не замінює попередній.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.
08.02.2024 року позивач на адресу відповідача направив досудову вимогу (вих. №1-100848 від 02.02.2024 року) про виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором з зазначенням всіх складових та розміру наявної заборгованості - негайно в строк до 03.03.2024 року, а також повідомив відповідача, що у разі невиконання цієї вимоги, термін повернення кредиту визнається таким, що настав достроково на тридцять перший день. Факт направлення досудової вимоги підтверджується списком згрупованих поштових відправлень (а.с.30-31).
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) та у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі №24/260-23/52-б, від 04 березня 2021 року у справі № 910/6835/20, направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів суд установив, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надав відповідачу кредит в обумовленій сумі, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача, ща отже наявні підстави для задоволення позовних вимог до позичальника про стягнення заборгованості по тілу кредиту та відсотків.
Таким чином, як встановлено при розгляді справи, ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором належним чином не виконує, не здійснює платежів для погашення суми заборгованості по кредиту та нарахованим процентам, чим порушує взяті на себе договірні зобов'язання, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка і підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
У зв'язку з задоволенням позову в повному обсязі, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 3028 грн відповідно до ст. 141 ЦПК України, покладаються на відповідача.
Частиною 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.
Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
У своїй постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.),документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунки таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
14 червня 2023 між ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС» та адвокатом Титаренко В.В. укладено договір №14/06/2023 про надання правничої допомоги, за умовами якого адвокат за дорученням клієнта, зобов'язується в порядку та у спосіб передбаченому законом, надати клієнту правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором про надання правничої допомоги відповідно до замовлень, які оформлюються у формі додатка 3 та мають власну нумерацію, що є невід'ємними частинами до нього, якщо інше не визначено додатковою угодо.
Додатками № 1 до договору про надання правничої допомоги від 14.06.2023 №14/06/2023 сторонами погоджено вартість та гонорар адвоката та порядок оформлення замовлення.
Згідно із замовленням до договору про надання правничої допомоги від 14.06.2023 №14/06/2023, клієнт передав в роботу матеріали по справі ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» кредитний договір №010/0835/82/91883656
Відповідно до платіжної інструкції ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС» здійснило оплату адвокату Титаренко В.В. за послуги з правничої допомоги за замовленням в сумі 1 400 грн.
Зважаючи на викладене, з огляду на долучений представником позивача обсяг доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в межах розгляду даної цивільної прави, у розрізі співмірності заявлених позовних вимог із складністю справи, зважаючи на обсяг доказів на підтвердження позовних вимог, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 400,00 грн.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 7, 10, 75-79, 81, 174, 141, 191, 265-268 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "СІТІ ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "СІТІ ФІНАНС" заборгованість за кредитним договором №010/0835/82/91883656 від 13.08.2019 року в розмірі 38 760 ,45 грн., які складаються з 30 685 грн заборгованості за дозволеним овердрафтом, 6826,77 грн заборгованості за недозволеним овердрафтом, 1248,68 грн заборгованості за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "СІТІ ФІНАНС" (код ЄДРПОУ 39508708) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 грн.т а витрати на правничу допомогу в сумі 1 400 грн
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцяти денний строк з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Гуденко О.А.