2/130/1254/2025
130/1697/25
"30" жовтня 2025 р. м. Жмеринка
Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області
в складі судді Костянтина Шепеля,
із секретарем судового засідання Раїсою Буга,
за участю представника позивача Андрія Сліса,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі № 1 Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області у режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів справу за позовом адвоката Сліса Андрія Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
приходить до такого.
Позиція позивача
Представник позивача 12 червня 2025 року звертається до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідачки на користь його довірительки 180 000 грн за договором позики від 4 червня 2024 року, 12 600 грн неустойки за цим договором, 120 000 грн за розпискою від 10 жовтня 2024 року, три відсотки річних за цією розпискою в сумі 1597,32 грн, інфляційні втрати за цією розпискою в розмірі 6 743,95 грн, а також судові витрати у вигляді судового збору та витрат на правову допомогу.
Позов аргументує невиконанням відповідачкою зобов'язань щодо повернення взятих у борг грошових коштів, а також передбаченою законом відповідальністю за порушення зобов'язань.
На підтвердження позову надає копії договору позики, платіжних інструкцій, розписки про отримання грошових коштів.
У судовому засіданні представник позивача позов повністю підтримує. Уточнює розмір судових витрат - 3039,41 грн судового збору і 15 000 грн витрат на правничу допомогу.
Позиція відповідачки
Відповідачка, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце судового засідання, про що свідчать розписки про особисте отримання нею повісток про виклик до суду (а.с.55, 63), у судові засідання без поважних причин або без повідомлення причин не з'явилась; відзив на позов та заяв з приводу неявки не подала.
Представник позивача у судовому засіданні не заперечує щодо проведення заочного розгляду справи.
Суд у відповідності до статті 280 Цивільного процесуального кодексу України виносить ухвалу про заочний розгляд справи.
Процесуальні рішення по справі, заяви та клопотання
Позовна заява поступає до суду 12 червня 2025 року (а.с.1).
Одночасно з позовною заявою надходить заява представника позивача про виклик свідка та забезпечення позову (а.с.4, 26-28).
Ухвалою від 13 червня 2025 року частково задовольняється заява про забезпечення позову. Суд накладє арешт на належний відповідачці житловий будинок (а.с.36-37).
18 червня 2025 року з Жмеринської міської ради надходить повідмлення про відсутність даних щодо місця реєстрації відповідчки (а.с.40).
19 червня 2025 року до суду надходить заява представника позивача щодо уточення підстав для визначення підсудності справи з урахуванням знаходження в с. Новоселиця Жмеринського району нерухомості, зареєстрованої на відповідачку (а.с.41-42).
Ухвалою від 2 жовтня 2025 року суд закриває підготовче провадження і призначає до судового розгляду по суті (а.с.58).
Встановлені судом обставини та зміст спірних правовідносин
У м. Дніпрі 4 червня 2024 року укладений нотаріально посвідчений договір позики між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 , згідно з яким позикодавець передала позичальнику грошові кошти в сумі 180 000 грн, які позичальник зобов'язується повернути не пізніше 4 червня 2025 року. Договором передбачено, що у випадку просточення виконання зобов'язання позичальник виплачує позикодавцеві неустойку у розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Договір підписаний сторонами. Згідно з пунктом 9 договору, його підписання сторонами свідчить про факт передачі позикодавцем позичальнику грошових коштів у розмірі 180 000 грн (а.с.9).
Згідно з фотокопією та оригіналом розписки від 10 жовтня 2024 року, відповідачка ОСОБА_2 отримала в болрг від позивачки ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 120 000 грн, які зобов'язується повернути до 31 грудня 2024 року (а.с.21, 60).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав, відповідчка ОСОБА_2 є власником житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 (а.с.28).
Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні надає показання, що бачила, як ОСОБА_2 10 жовтня 2024 року писала розписку про отримання нею грошових коштів від ОСОБА_1 .
Оцінюючи вищеперераховані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів відповідно до вимог статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд згідно з положеннями статей 77, 78, 79, 80 цього ж Кодексу вважає ці докази належними, допустимими, достовірними та достатніми, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, одержані у встановленому законом порядку, на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, а також у своїй сукупності вони дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Правова природа відносин, що виникла між сторонами
За змістом частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 627 цього Кодексу, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 цього Кодексу договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує укладення договору, визначає його умови, а також засвідчує отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
Укладення між сторонами договору позики підтверджується дослідженою у судовому засіданні його фотокопією, згідно з якою у договорі передбачено виплату неустойки позикодавцеві у випадку прострочення виконання зобов'язання позичальником. А також підтверджений факт передачі і отримання грошових коштів у сумі 180 000 грн.
Розписка, яка написана відповідачкою, також свідчить про отримання нею в борг від позивачки 120 000 грн та дата його повернення.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
З метою правильного застосування статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Договір позики є класичним прикладом реального договору, про що свідчить положення абзацу 2 частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України. Така норма сформульована імперативно. Окрім того, із дефініції цього договору, яка закріплена в абзаці 1 частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України, можна зробити висновок, що оскільки позика спрямована до обов'язку повернути взяте в позику, то немає позики там, де не було заздалегідь взято в позику, тому що тоді не може бути мови про повернення (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 9 жовтня 2018 року в справі № 924/1096/17).
Статтею 545 Цивільного кодексу України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом переконливості своїх вимог є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
Таким чином, договором позики від 4 червня 2024 року та розпискою від 10 жовтня 2024 року, підтверджено факт укладення договору позики та факт отримання нею в позику загалом 300 000 грн від позивача. При цьому, судом не було встановлено, що укладений між сторонами договір відповідачем у будь-який спосіб оспорювався, відтак укладений договір позики є правомірним та свідчить про те, що між сторонами існують позикові правовідносини та у відповідачки наявний обов'язок з повернення отриманих у позику грошових коштів. Поряд з цим, укладений договір між сторонами про порядок реалізації відносин регулює правовідносини, що склались в частині користування відповідачкою позиченими коштами, що свідчить про обов'язок останньої сплатити кошти за користування сумою позики, зважаючи на укладений між сторонами договір.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 Цивільного процесуального кодексу України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 Цивільного кодексу України і вказано, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку».
Відповідно до частини першої статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Висновки суду
Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, а тому підлягають задоволенню шляхом стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 4 червня 2024 року у розмірі 180 000 грн, неустойки у розмірі 12 600 грн, заборгованості по розписці від 10 жовтня 2025 року в сумі 120 000 грн, 3% річних в сумі 1 597,32 грн, інфляційних втрат в сумі 6 743,95 грн, а всього 320 941 грн 27 коп.
Розподіл судових витрат
Відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню документально підтверджений сплачений судовий збір в розмірі 3209,41 грн (а.с.6).
При вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу суд звертає увагу на таке.
У розумінні положень частини п'ятої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони, саме тому витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн підлягають стягненню з відповідачки на користь позивачки в повному розмірі.
Керуючись статтями 259, 263, 280, 281, 282 Цивільного процесуального кодексу України, на підставі статей 11, 549-552, 625, 626, 627, 1046, 1048, 1050 Цивільного кодексу України, статей 4, 15, 137, 141, 263 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов адвоката Сліса Андрія Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики в сумі 320 941 грн 27 коп., а також судові витрати в сумі 18 209 грн 41 коп., а всього 339 150 (триста тридцять дев'ять тисяч сто п'ятдесят) грн 68 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
На рішення може бути подана апеляція до Вінницького апеляційного суду на протязі тридцятим днів з дня його проголошення.
Учасники справи
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Представник позивача адвокат Сліс Андрій Сергійович, вул. Дзеркальна, 80 м. Дніпро, 49048, РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Суддя Костянтин ШЕПЕЛЬ