Справа № 643/10028/24
Провадження № 2/643/656/25
09.10.2025 Салтівський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого - судді Осадчого О.В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Нікітенка В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Житлобуд-2» про відшкодування збитків, -
У вересні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Житлобуд-2» (далі - відповідач) про відшкодування завданих збитків у розмірі 1 665 917,12 грн. упущеної вигоди разом із трьома відсотками річних та інфляційними витратами станом на 15.03.2023, розрахунок якої підтверджено висновком судової економічної експертизи №307 від 28.04.2023.Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на її користь витрати зі сплати судового збору в розмірі 15 140,00 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач є забудовником житлового будинку АДРЕСА_1 . 30.12.2005 року між нею та відповідачем було укладено договір №456/12 про участь у фінансуванні будівництва житлового будинку, відповідно до умов якого позивачка повністю виконала свої фінансові зобов'язання, а відповідач зобов'язався побудувати житловий будинок, ввести його в експлуатацію та передати позивачці у власність нежитлове приміщення. У подальшому позивачка набула право власності на кілька нежитлових приміщень у цокольному поверсі зазначеного будинку (№ 18, 19, 23, 24), що підтверджується відповідними свідоцтвами та реєстраційними записами. Під час експлуатації зазначених приміщень позивачкою неодноразово фіксувалися факти затоплення, підвищеної вологості та утворення грибку, що унеможливлювало їх нормальне використання. Причини затоплень та псування майна встановлені відповідними обстеженнями та актами експлуатуючої організації, які усувалися відповідною організацією, що гарантувала, що виконані роботи повністю виключають виникнення аварійних ситуацій у майбутньому. Однак, 09.11.2016 відбулося залиття приміщення позивача з боку сусіднього технічного приміщення. Заява позивача до експлуатуючої організації з вимогою усунути причини та наслідки залиття, була залишена без відповіді. У липні 2017 року позивач звернулася до Московського районного суду м. Харкова з позовом до товариства з додатковою відповідальністю «Житлобуд-2» про відшкодування збитків завданих залиттям її приміщень (справа №643/8996/17), у якому просила стягнути з відповідача на її користь на відшкодування завданих збитків суму у розмірі 4 186 462,00 грн., що складалася з 3 375 645,00 грн. - витрат, які вона зробила та мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та 810 800 грн - доходів, які вона могла б одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). У межах зазначеної справи судом було призначено судову будівельно-технічну експертизу, виконання якої було доручено експертам НДІ судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса. Висновком Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса від 28.08.2020 року № 7330 підтверджено, що причиною затоплень та пошкодження приміщень позивача є відсутність або неналежне виконання гідроізоляції зовнішніх стін будівлі. Такі недоліки виникли через порушення будівельних норм та проектної документації під час будівництва будинку, яке здійснював відповідач. Крім того, у межах зазначеної справи апеляційним судом було призначено судову економічну експертизу та додаткову судову будівельно-технічну експертизи, проведення яких доручено експертам «Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. Бокаріуса М.С.». Згідно висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи №308 від 06.04.2023 вартість ремонтно-будівельних робіт (розмір завданої матеріальної шкоди), проведення яких необхідне для усунення пошкоджень унаслідок зволоження будівельних конструкцій та для усунення причин їх зволоження в нежитловому приміщенні цокольного поверху №18,19, 23,24 у житловому будинку за адресою : АДРЕСА_1 , становить 1 660 398 грн. За результатами проведення судової економічної експертизи №307 від 28.04.2023, експерт дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок від 15.03.2023 упущеної вигоди разом з трьома відсотками річних за прострочення виконання грошового зобов'язання від суми збитків від упущеної вигоди та інфляційних витрат станом на 15.03.2023, внаслідок неможливості використання нежитлових приміщень №18,19,23,24 у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 через їх непридатний стан в періоди непридатності, встановлені висновком експерта «Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса» №7330 від 28.08.2020, підтверджується в загальній сумі 2 476 717,12 грн. Судовими рішеннями у справі №643/8996/17, що набрали законної сили (зокрема, постановою Верховного Суду від 19 квітня 2024 року), встановлено факт наявності будівельних дефектів, причинно-наслідковий зв'язок між недоліками будівництва та залиттям приміщень позивача, а також підтверджено право позивачки на відшкодування завданих збитків відповідачем. Зокрема, рішенням Харківського апеляційного суду від 22.06.2023 року частково задоволено позовні вимоги позивачки про відшкодування збитків на підставі даних висновків експертизи та в межах позовних вимог стягнуто з відповідача 2 471 198,00 грн, у тому числі: 810 800,00 грн - упущена вигода, 1 660 398,00 грн - реальні збитки (ремонтно-відновлювальні роботи). Разом з тим, згідно з висновком судової економічної експертизи №307 від 28.04.2023 року, загальний розмір упущеної вигоди з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних, станом на 15.03.2023 року, становив 2 476 717,12 грн. Таким чином, невідшкодованою залишається частина збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі: 1 665 917,12 грн (2 476 717,12 грн - 810 800,00 грн).
Позивачка вважає, що відповідно до статей 22, 625, 1209, 1210, 1211 Цивільного кодексу України, вона має право на відшкодування завданих збитків упущеної вигоди разом з трьома відсотками річних та інфляційними витратами, які не були предметом розгляду у попередній справі та не були присуджені в межах ухваленого у тій справі рішення.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позову або закрити провадження у справі. Зазначив, що ТДВ «Житлобуд-2» є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки експлуатуючою організацією та організацією, яка виконувала відповідні будівельні роботи є ТОВ «Служба житлово комунального господарства». Саме між цією організацією і позивачем був укладений договір про надання послуг з утримання будинків, споруд і прибудинкової території, а саме з експлуатації нежитлових приміщень №23 та №24 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, недоліки, які виникли у нежитлових приміщеннях, що належать ОСОБА_1 , мають усуватися саме ТОВ «Служба житлово комунального господарства». Також зазначив, що вимоги позивача обґрунтовуються лише висновком експерта, який був отриманий під час розгляду іншої справи (справа№643/8996/17), оцінку якому вже надав суд. Вказав, що за таких обставин копія висновку судової економічної експертизи № 307 від 28.04.2023, якою було підтверджено розрахунки ОСОБА_1 і яка міститься в іншій судовій справі, є неналежним та недопустимим доказом у даній справі. Іншого обґрунтованого розрахунку суми упущеної вигоди позивачем не надано. Крім того, зауважив, що стягнення 3% річних та інфляційних витрат не є збитками у розумінні ст. 22 та ч. 2 ст. 625 ЦК України. Також звернув увагу, що 3% річних та інфляційні витрати, зазначені експертом у висновку, нараховані за період з 28.08.2020 по 15.03.2023. Враховуючи, що позивач звернулася з позовом у вересні 2024 року, представник відповідача вважає, що позовні вимоги заявлено з пропуском строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України. Постановою Харківського апеляційного суду від 22.06.2023 року у справі 643/8996/17 (справа між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав) позовні вимоги вже розглянуто, рішення набрало законної сили та виконане. Отже, предмет спору відсутній, а тому провадження у даній справі підлягає закриттю. Крім того, представник відповідача посилаючись на умови договору дольової участі у будівництві від 30.12.2005 та положення ч. 6 ст. 882 та ст.ст. 678, 679,688 ЦК України, просив суд врахувати, що всі роботи позивачем буди прийняті, і жодних зауважень на дату підписання відповідного акту приймання-передачі до якості виконаних відповідачем робіт у позивача не було, а повідомлень на адресу відповідача не надходило. Таким чином, позивач прийняв об'єкт (нерухоме майно) за договором як товар належної якості.
Також, представник відповідача подав клопотання, у якому просив застосувати строк позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 та відмовити в задоволенні позову з підстав пропущення строку позовної давності, про поновлення якого позивач не клопотала
Представник позивача подала відповідь на відзив, у якій зазначила, що твердження представника відповідача про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, не відповідають приписам ЦПК України та є необґрунтованими. Вказала, що у липні 2017 року позивач уже зверталася до цього ж відповідача з позовом про відшкодування збитків, що і є предметом спору у цій справі, і відповідний позов був судом задоволено частково. Відповідно, мало місце переривання позовної давності, що відбулося в межах установленого строку, тому перебіг позовної давності почався заново. Посилаючись на зазначене та положення ст.ст. 264 ЦК України, представник позивача зазначила, що строк позовної давності не пропущений через переривання перебігу, оскільки предметом даного позову є частина вимог, право на які має позивач, а за іншою частиною цих вимог уже ухвалено судове рішення про задоволення позову. Також, зазначила, що саме ТДВ «Житлобуд-2» є неналежним відповідачем у даній справі, що відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України не потребує доказуванню, оскільки судовим рішенням у справі 643/8996/17, яке набрало законної сили, встановлено факт заподіяння шкоди майну позивача, наявність конструктивних недоліків при виконанні відповідачем робіт із будівництва будинку та причинно-наслідковий зв'язок між залиттям приміщення позивача та наявністю конструктивних недоліків у будівництві житлового будинку, допущених відповідачем як забудовником. А тому, відповідно до ст.ст. 1209, 1210, 1211 ЦК України, саме відповідач, як забудовник будинку, є належним відповідачем у справі та особою, яка повинна відшкодувати позивачу збитки, спричинені будівельними недоліками збудованого об'єкта. Крім того, представник позивача зазначила, що твердження представника відповідача про те, що висновок судово-економічної експертизи №307 від 28.04.2023 не може бути прийнятий судом як належний доказ, оскільки експертиза була проведена в іншій справі, є безпідставними, оскільки зазначений висновок стосується предмета доказування у даній справі. Посилаючись на те, що Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію про допустимість висновку судової експертизи, проведеної в межах іншого провадження, представник позивача вказала, що висновок експерта, копію якого додано до позовної заяви, є належним і допустимим доказом, який підлягає оцінці судом разом з іншими доказами у даній справі. Також зазначила, що твердження представника відповідача про те, що провадження у даній справі підлягає закриттю через відсутність спору, є помилковими, необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Частина упущеної вигоди разом з трьома відсотками річними та інфляційними витратами залишилася невідшкодованою та не була предметом судового розгляду у справі 643/8996/17, але була розрахована у висновку судової економічної експертизи №307 від 28.04.2023.
У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві. Надалі вона подала заяву про проведення судового засідання без її участі та участі позивача, у якій позовні вимоги підтримала повністю та просила їх задовольнити. Також представник позивача заявила про намір подати клопотання про стягнення з відповідача витрат позивача на правничу допомогу.
Представник відповідача у судовому засіданні зазначив, що провадження у даній справі має бути закрито, оскільки позовні вимоги нічим не відрізняються від позовних вимог у справі, на яку посилається сторона позивача. Також вказав на те, що висновок експерта не може бути прийнятий судом, оскільки експертиза була проведена в іншій справі, а в межах цієї справи експертиза не призначалася. Надалі, представник відповідача подав заяву про проведення судового засідання без його участі та просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Суд, вислухавши пояснення учасників, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
ТзДВ «Житлобуд-2» є забудовником житлового будинку АДРЕСА_1 .
Між ОСОБА_1 та ТДВ «Житлобуд-2» 30.12.2005 укладено договір №456/12 про дольову участь у будівництві, відповідно до умов якого останнє прийняло на себе зобов'язання щодо будівництва житлового будинку, введення його в експлуатацію та передачі ОСОБА_1 у власність нежитлового приміщення, розташованого в цокольному поверсі будинку, проектною площею 47,24 кв.м, а ОСОБА_1 зобов'язалася фінансувати будівельні роботи.
Свої зобов'язання перед ТДВ «Житлобуд-2» щодо оплати будівництва ОСОБА_1 виконала у повному обсязі.
На підставі розпорядження Харківського міського голови від 20.06.2011 № 2700, 23.06.2011 виконавчим комітетом Харківської міської ради ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення № 18 площею 23,3 кв.м та № 19 площею 23,8 кв.м, загальною площею 47,1 кв.м, у цокольному поверсі житлового будинку літ. «А-16» за адресою: АДРЕСА_1 .
Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 23.06.2011 зареєстровано 07.07.2011 у КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» за № 33974715.
Надалі, між ОСОБА_1 та ТДВ «Житлобуд-2» 06.03.2014 укладено договір купівлі-продажу сусідніх нежитлових приміщень цокольного поверху №23 площею 30,7 кв. м та № 24 площею 31,7 кв. м в житловому будинку літ. «А-16», які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на зазначені нежитлові приміщення цокольного поверху зареєстровано приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.03.2014 за № 308157763101.
Отже, ОСОБА_1 на праві приватної власності належать нежитлові приміщення №18, №19, №23, № 24 цокольного поверху житлового будинку літ. «А-16» за адресою: АДРЕСА_1 .
09.11.2016 відбулося залиття приміщення ОСОБА_1 з боку сусіднього технічного приміщення, що призвело до намокання підлоги і стін, появи високої вологості, грибкових уражень та нестерпного запаху.
У липні 2017 року позивач звернулася до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ТДВ «Житлобуд-2» про відшкодування збитків завданих залиттям її приміщень (справа №643/8996/17), у якому просила стягнути з відповідача на її користь на відшкодування завданих збитків суму у розмірі 4 186 462,00 грн., що складалася з 3 375 645,00 грн. - витрат, які вона зробила та мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та 810 800 грн - доходів, які вона могла б одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
У межах зазначеної справи судом було призначено судову будівельно-технічну експертизу, виконання якої було доручено експертам НДІ судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса.
З висновку експерта Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса Міністерства юстиції України Гнєтнєва С.С. №7330 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи за цивільною справою №643/8996/17 від 28.08.2020 вбачається, що натурним обстеженням встановлено наявність зволоження стін та грибку, пісок підстилаючого шару підлоги зволожений, шару гідроізоляції не виявлено. Встановлено факт зволоження будівельних конструкцій приміщень, що вказує на незабезпечення гідроізоляції приміщень. Проведеним дослідженням встановлено, що причиною залиття нежитлових приміщень №№ 18,19,23,24, що розташовані в будинку АДРЕСА_1 , в тому числі і в липні 2015 року є незабезпечення гідроізоляції приміщень. Гідроізоляція зовнішніх стін приміщень бойлерної, зі сторони теплової камери теплотраси будинку АДРЕСА_1 , не забезпечена, є щонайменше, не суцільною, її виконання не відповідає вимогам нормативно-правових актів та проектної документації. Тому приміщення не відповідають переліченим СНІП. При цьому експертизою встановлено, що конструкція зовнішніх стін вищезазначеного будинку нижче рівня землі не відповідає проектній документації з забезпечення гідроізоляції приміщень. Експертом також зроблений висновок про те, що технічний стан нежитлових приміщень №№18, 19, 23, 24 в періоди з серпня 2014 року по листопад 2014 року, з серпня 2015 року по грудень 2015 року, з 09.11.2016 по цей час не придатний до нормальної експлуатації. Причиною фактичного стану нежитлових приміщень є невідповідність будівельним нормам.
Таким чином, висновком Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса від 28.08.2020 року № 7330 підтверджено, що причиною затоплень та пошкодження приміщень позивача є відсутність або неналежне виконання гідроізоляції зовнішніх стін будівлі. Такі недоліки виникли через порушення будівельних норм та проектної документації під час будівництва будинку, яке здійснював відповідач.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 24.05.2021 у справі №643/8996/17 позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ТДВ «Житлобуд-2» на користь ОСОБА_1 збитки у розмірі, визначеному в звіті суб'єкта оціночної діяльності №SM-564-10-17 станом на дату оцінки 20.10.2017 в сумі 4 186 462,00 грн.
У межах зазначеної справи апеляційним судом було призначено судову економічну експертизу та додаткову судову будівельно-технічну експертизи, проведення яких доручено експертам «Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. Бокаріуса М.С.».
Згідно висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи №308 від 06.04.2023 вартість ремонтно-будівельних робіт (розмір завданої матеріальної шкоди), проведення яких необхідне для усунення пошкоджень унаслідок зволоження будівельних конструкцій та для усунення причин їх зволоження в нежитловому приміщенні цокольного поверху №18,19, 23,24 у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , становить 1 660 398 грн.
За результатами проведення судової економічної експертизи №307 від 28.04.2023, експерт дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок від 15.03.2023 упущеної вигоди разом з трьома відсотками річних за прострочення виконання грошового зобов'язання від суми збитків від упущеної вигоди та інфляційних витрат станом на 15.03.2023, внаслідок неможливості використання нежитлових приміщень №18,19,23,24 у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 через їх непридатний стан в періоди непридатності, встановлені висновком експерта «Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса» №7330 від 28.08.2020, підтверджується в загальній сумі 2 476 717,12 грн.
Постановою Харківського апеляційного суду від 22.06.2023 апеляційну скаргу ТзДВ «Житлобуд-2» задоволено частково. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 24.05.2021 змінено. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТзДВ «Житлобуд-2» на користь ОСОБА_1 на відшкодування завданої майнової шкоди та збитків 2 471 198,00 грн.
Установивши факт наявності конструктивних недоліків будівництва будинку та причинно-наслідковий зв'язок між їх наявністю та заподіянням шкоди майну позивача, колегія суддів вважала обґрунтованим висновок суду першої інстанції про доведеність підстав для задоволення позову і зробила висновок про наявність підстав для відшкодування ТзДВ «Житлобуд-2» майнової шкоди позивачу в порядку, визначеному статтями 1209, 1210 ЦК України.
При цьому апеляційний суд не погодився з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування.
Так, апеляційний суд зазначив, що згідно висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи № 308 від 06.04.2023 вартість ремонтно-будівельних робіт (розмір завданої матеріальної шкоди), проведення яких необхідне для усунення пошкоджень унаслідок зволоження будівельних конструкцій та для усунення причин їх зволоження в нежитловому приміщенні цокольного поверху №18,19, 23,24 у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на час складання цього висновку становить 1 660 398 грн.
Висновком судової економічної експертизи №307 від 28.04.2023 підтверджено розмір упущеної вигоди разом з трьома відсотками річних за прострочення виконання грошового зобов'язання від суми збитків від упущеної вигоди та інфляційних витрат станом на 15.03.2023, внаслідок неможливості використання нежитлових приміщень №18,19,23,24 у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 через їх непридатний стан в періоди непридатності, встановлені висновком експерта «Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса» №7330 від 28.08.2020 в загальній сумі 2476717,12 грн. у т.ч.: в частині визначення суми втраченої вигоди (недоотриманого прибутку) в сумі 1 604 864,80 грн.; в частині визначення розміру 3-х відсотків річних підтверджується в сумі 122 673,23 грн.; в частині визначення розміру інфляційних втрат підтверджується в сумі 749 179, 09 грн.
При цьому, апеляційний суд зазначив, що відповідно до частини другої статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
При уточненні позовних вимог ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача 3 375 645 грн витрат, які вона зробила та мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та 810 800 грн, доходів, які вона могла б одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Визначаючи розмір заподіяної позивачу майнової шкоди, суд апеляційної інстанції виходив із наданих судовими експертами висновків у частині вартості ремонтних робіт та матеріалів, необхідних для відновлення порушеного права позивача, які відповідач у встановленому законом порядку не спростував; свій розрахунок понесених позивачем збитків не надав.
Апеляційний суд врахував висновки судової економічної експертизи та додаткової судової будівельно-технічної експертизи та прийшов до висновку про часткове задоволення вимог позивача про відшкодування збитків на підставі даних висновків експертизи та у межах позовних вимог, а саме у сумі 2 471 198 грн (810 800 грн +1 660 398).
Постановою Верховного Суду від 19.04.2024 касаційну скаргу ТДВ «Житлобуд-2» залишено без задоволення. Постанову Харківського апеляційного суду від 22.06.2023 залишено без змін.
Верховний Суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 надала суду належні, допустимі та достовірні докази на підтвердження факту наявності конструктивних недоліків будівництва будинку та причинно-наслідковий зв'язок між їх наявністю та заподіянням шкоди її майну, та вказав на наявність підстав для відшкодування на її користь майнової шкоди в порядку, визначеному ст.ст. 1209, 1210 ЦК України.
Також, Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Як зазначає позивач, у попередній справі (справа № 643/8996/17) розмір упущеної вигоди було частково стягнуто в межах позовних вимог. Однак поданий і прийнятий судом висновок судово-економічної експертизи №307 від 28.04.2023, складений у межах тієї справи, містить повний розрахунок упущеної вигоди, зокрема й частину, яка не була предметом розгляду в попередній справі.
У зв'язку з чим, позивач звернулася з даним позовом до відповідача про стягнення залишку збитків у вигляді упущеної вигоди разом із трьома відсотками річних та інфляційними витратами станом на 15.03.2023 у розмірі 1 665 917,12 грн. (794 064,80 грн.- (частина упущеної вигоди, яка була підтверджена висновком експерта, але не була предметом розгляду у попередній справі) +122 673,23 грн. (розраховані експертом 3% річних) +749 179,09грн. (розраховані експертом інфляційні витрати) розрахунок якої підтверджено висновком судової економічної експертизи №307 від 28.04.2023 у справі №643/8996/17.
На підтвердження зазначених обставин позивач надала копію висновку судово-економічної експертизи №307 від 28.04.2023, оригінал якого було оглянуто під час дослідження матеріал справи.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
За змістом вказаних положень ЦК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника нежитлових приміщень.
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.
При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.
Позивач також має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (див.: постанова Верховного Суду у справі № 703/3303/20 від 26 жовтня 2022 року, провадження № 61-8163св22).
Так, факт спричинення збитків ОСОБА_1 , у тому числі й упущеної вигоди саме ТДВ «Житлобуд-2» встановлений рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, з висновками яких погодився і Верховний Суд.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у цивільному процесі передбачені частиною 4 статті 82 ЦПК України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 року в справі № 910/9823/17.
Разом із тим, преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
За таких обставин факт спричинення збитків ОСОБА_1 , у тому числі й упущеної вигоди саме ТзДВ «Житлобуд-2», встановлено судовими рішеннями, що мають преюдиційне значення і не підлягає повторному доказуванню під час розгляду даної справи.
Отже, саме ТДВ «Житлобуд-2» є належним відповідачем у даній справі. Відтак доводи представника відповідача про те, що ТДВ «Житлобуд-2» є неналежним відповідачем, спростовуються матеріалами справи.
Посилаючись на висновок судово-економічної експертизи №307 від 28.04.2023, позивач зазначила, що загальний розмір упущеної вигоди з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних, станом на 15.03.2023 року, становив 2 476 717,12 грн. Таким чином, невідшкодованою залишається частина збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі: 1 665 917,12 грн. (2 476 717,12 грн - 810 800,00 грн).
Представник відповідача заперечував проти позову, вказуючи, що в межах цієї справи судова експертиза не проводилася, а тому, на його думку, поданий позивачем висновок не є належним доказом.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
За змістом частин першої, третьої статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Поданий позивачем висновок судово-економічної експертизи №307 від 28.04.2023 був визнаний належним та допустимим доказом судом у справі №643/8996/17 і досліджувався апеляційною та касаційною інстанціями.
З огляду на те, що частина упущеної вигоди не була предметом судового розгляду, але була розрахована у тому ж висновку, позивач має право використати його як письмовий доказ у цій справі.
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе прийняти поданий позивачем висновок судово-економічної експертизи №307 від 28.04.2023 як письмовий доказ у цій справі.
Правову позицію щодо допустимості використання висновку експерта з іншої справи як письмового доказу викладено у постанові Верховного Суду від 08.09.2022 у справі №?125/1501/20-ц, в якій вказано, що: «Експертний висновок, підготовлений у межах іншого провадження, може бути допустимим доказом, якщо містить інформацію щодо предмета доказування, є належним і допустимим відповідно до вимог процесуального закону».
Також аналогічна правова позиція викладена у постанові ВС від 03.07.2024 у справі №?756/11081/20-ц, де вказано, що: «Висновок експерта, складений у кримінальному провадженні, може бути використаний у цивільній справі як доказ, якщо відповідає вимогам щодо належності та допустимості».
Відповідач, у свою чергу, не надав жодного альтернативного розрахунку або висновку експерта, не ініціював призначення судової експертизи, а отже - не спростував поданий доказ.
Щодо вирішення позовним вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Виходячи із систематичного аналізу вимог чинного законодавства упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Тобто, неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2023 у справі №686/7081/21 відступила, зокрема, від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 826/17656/16 і Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 липня 2021 року у справі № 686/22674/20-ц про те, що передбачена статтею 625 ЦК України відповідальність боржника за порушення грошового зобов'язання у виді компенсації інфляційних втрат і 3 % річних може виникати тільки у договірних правовідносинах і не стосується правовідносин, що виникають у зв'язку із завданням шкоди, та її подальшим відшкодуванням (пункт 75).
Також у пункті 82 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду підтвердила, що позивачка, у справі за позовом про відшкодування завданої їй майнової шкоди, обґрунтовуючи загальний грошовий розмір завданої їй шкоди, могла ставити питання про стягнення з держави 3 % річних й інфляційних втрат як частини відшкодування завданої шкоди.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
З огляду на викладене, суд вважає безпідставними аргументи представника відповідача про те, що ст. 625 ЦК України не підлягає застосуванню у цій справі.
Відповідно вимога про нарахування, передбачених статтею 625 ЦК України 3% річних й інфляційних втрат, які є складовою відшкодування завданої позивачеві шкоди, є правомірною.
Суд бере до уваги, що розрахунок інфляційних втрат та 3% річних уже проведено експертом у межах поданого висновку. Ці розрахунки відповідають встановленим методикам, охоплюють період прострочення та відображають реальні втрати кредитора.
Враховуючи належність і допустимість такого доказу, суд приймає ці суми.
Відповідач не спростував ці дані, не надав альтернативного експертного висновку та не заявив клопотання про призначення нової експертизи.
У зв'язку з цим, суд вважає зазначені у висновку суми інфляційних втрат та 3% річних такими, що підлягають стягненню разом з основною сумою упущеної вигоди.
З урахуванням викладеного, вимоги позивача до ТДВ «Житлобуд-2» про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди разом із інфляційними витратами та 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При цьому, суд зазначає, що сума збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 1 665 917,12 грн. (794 064,80 грн.- (частина упущеної вигоди, яка була підтверджена висновком експерта, але не була предметом розгляду у попередній справі) +122 673,23 грн. (розраховані експертом 3% річних) +749 179,09грн. (розраховані експертом інфляційні витрати) розрахунок якої підтверджено висновком судової економічної експертизи №307 від 28.04.2023 у справі №643/8996/17, не була предметом розгляду у справі 643/8996/17. Отже, доводи представника відповідача про те, що постановою Харківського апеляційного суду від 22.06.2023 року у справі 643/8996/17 (справа між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав) позовні вимоги вже розглянуто, рішення набрало законної сили та виконане, а тому предмет спору відсутній і провадження у даній справі підлягає закриттю, спростовуються матеріалами справи.
Стосовно заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 256 ЦК України особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах строку позовної давності.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.
За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного з кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду за вирішенням наявного між сторонами спору. Саме із цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі і переривається перебіг позовної давності.
За змістом статті 264 ЦК України переривання позовної давності передбачає наявність двох строків - до переривання та після нього. Новий строк починає перебіг безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний.
Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.
Однією із підстав переривання позовної давності є пред'явлення особою позову, предметом якого є лише частина вимог, право на яку має позивач.
Верховний Суд звертає увагу, що позовна давність переривається пред'явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення.
Указаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц (провадження 61-3872св18).
Так, ОСОБА_1 у липні 2017 року зверталась до суду з позовом до ТДВ «Житлобуд-2» про відшкодування збитків (справа №643/8996/17) і предметом пред'явленого позову була лише частина вимог, що свідчить про переривання строку позовної давності та початку відліку нового трирічного строку позовної давності, а з цим позовом ОСОБА_1 звернулась до суду у вересні 2024 року.
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» який набрав чинності 02 квітня 2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Отже, оскільки з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України продовжуються на строк його дії.
Даний висновок узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду 06 вересня 2023 року у справі №910/18489/20, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі 947/8885/21.
Крім того, 17.03.2022 року набрав чинності Закон України № 2120-IX від 15.03.2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Законом України № 3450-IX від 08.11.2023 у розділі «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України пункт 19 викладено у такій редакції: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".
Внаслідок дії вищевказаних Законів України усі вимоги, за якими припинився (сплив) трирічний строк загальної позовної давності під час дії карантину та воєнного стану були продовжені.
Позивач звернувся до суду з даним позовом у вересні 2024 року, тобто в межах строку позовної давності.Таким чином, відсутні будь-які правові підстави для застосування строків позовної давності у спірних правовідносинах
На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача витрати зі сплати судового збору в сумі 15 140,00 грн.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 141, 264, 265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Житлобуд-2» на користь ОСОБА_1 на відшкодування завданих збитків у розмірі 1 665 917 (один мільйон шістсот шістдесят п'ять тисяч дев'ятсот сімнадцять) грн. 12 коп. упущеної вигоди разом з трьома відсотками річними та інфляційними витратами станом на 15.03.2023.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Житлобуд-2» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 15 140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідач: Товариство з додатковою відповідальністю «Житлобуд-2», код ЄДРПОУ 01270351, місцезнаходження: м. Харків, вул. Космічна, буд. 12.
Повний текст рішення складено 20.10.2025.
Суддя: О.В. Осадчий