Провадження № 1-кп/211/1794/25
ЄУН 211/8984/25
09 жовтня 2025 року м. Кривий Ріг
Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі
головуючої судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисників: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України,
в провадження Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшло кримінальне провадження відносно ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
Прокурор в підготовчому судовому просив продовжити щодо обвинуваченого дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 2 місяці. Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4,5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, в обґрунтування продовження строку тримання під вартою, щодо обвинуваченого покладається необхідність запобігання спробам:
- переховуватися від органу досудового розслідування та суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України), що підтверджується, тим що солдат ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину за яке, передбачено понесения винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком від 7 до 15 років;
- незаконно впливати на свідків, потерпілих у цьому ж кримінальному провадженні (п. З ч. 1 ст. 177 КПК України), що підтверджується тим, що обвинувачений будучи військовослужбовцем військової служби за призовом, перебуваючи на посаді механіка-водія 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 9 механізованої роти НОМЕР_1 механізованого батальйону ВЧ НОМЕР_2 , може вплинути на свідків, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків та потерпілого, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій:
- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України), що підтверджується тим, що обвинувачений розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, при цьому як військовослужбовець маючи певну підтримку серед інших військовослужбовців може будь-яким чином здійснювати вплив на свідків;
-вчиняти інші кримінальні правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України) підтверджується тим, що обвинувачений вчиняючи злочин, в умовах воєнного стану, фактично нехтуючи покладеними на нього обов'язками згідно статуту Збройних Сил України, тим самим вставши на злочинний шлях, може вчинити інші злочини, в тому числи військові, зокрема передбачені ст. 407 КК України (Самовільне залишення військової частини або місця служби) ст. 402 КК України (Непокора), та ст. 408 КК України («Дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез'явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу»).
Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно обвинуваченого пов'язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину.
Захисники обвинуваченого та обвинувачений просили в задоволенні клопотання прокурора відмовити оскільки воно не обґрунтоване, просили змінити запобіжний захід на більш м'який, ніж тримання під вартою, а саме цілодобовий домашній арешт або особисте зобов'язання. У письмовому запереченні захисник ОСОБА_5 зазначив, що з вказаним клопотанням сторона захисту категорично не погоджується, вважає його невмотивованим, необґрунтованим, безпідставним. На думку сторони захисту, передбачені ч.1 ст.177 КПК України ризики, на які посилається сторона обвинувачення у своєму клопотанні, на цей час вичерпані, а їх існування не доведено. Відповідно, подальше посилання на такі ризики без наведення переконливих та аргументованих доказів є формальними та такими, що не заслуговують на увагу.
Згідно з ч. 2 ст. 177, ст. 197 КПК України підставою застосування запобіжного заходу, у тому числі і у виді тримання під вартою, є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також НАЯВНІСТЬ РИЗИКІВ, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Обґрунтовуючи необхідність продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, прокурор вказав на наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Так, на думку сторони обвинувачення ОСОБА_6 , розуміючи тяжкість покарання у вигляді позбавлення волі строком від 7 до 15 років, яке загрожує йому у разі визнання його винним, може вчинити дії, направлені на переховування від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання.
Поряд з цим, варто відзначити, що будь-яких дій, спрямованих на переховування від будь-кого, ОСОБА_6 в будь-який спосіб не вчиняв. Навпаки, під час затримання він не чинив опір, співпрацював зі слідством, сприяв досудовому розслідуванню, що свідчить про надуманість та безпідставність посилання прокурора на існування вищевказаного ризику.
Також окремо слід відзначити, що з огляду на оголошений в Україні воєнний стан та наявність заборони перетину кордону України чоловікам призовного віку, ОСОБА_6 не підпадає під категорію осіб, яким надано дозвіл виїзду за кордон. Окрім того, обвинувачений наразі є діючим військовослужбовцем та обліковується за в/ч НОМЕР_2 . Відтак, в черговий раз ризик переховування від слідства та суду є неможливим є неприйнятним та таким, що не доводиться жодними доказами.
Обґрунтовуючи ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, прокурор посилається на те, що ОСОБА_6 , діючи як військовослужбовець, може вчинити, зокрема, військові злочини з метою ухилення від покарання або кримінального переслідування.
Наразі обвинувачений є діючим військовослужбовцем, проте, перебуваючи під слідством, до нього можуть застосовуватись такі запобіжні заходи як тримання під вартою або домашній арешт. Відповідно, обидва обмеження перешкоджають вільному пересуванню ОСОБА_6 , чим унеможливлюють перспективу вчинення ним іншого, нового злочину.
ОСОБА_6 , який є раніше не судимим, соціалізованим, має постійне місце проживання, усталений спосіб життя, наявність близьких членів родини. Хоч він і розлучений, має повнолітню доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якою підтримує теплі та дружні стосунки.
Окрім того, в матеріалах справи відсутні документи, які свідчать про негативну поведінку підозрюваного за місцем проживання чи служби та загалом в громадському середовищі, що свідчить про його належну поведінку у соціумі. А тому, з урахування викладеного, неможливо стверджувати про асоційованість поведінки останнього у майбутньому. Така стійкість соціальних відносин в подальшому виключає ризик вчинення ОСОБА_6 іншого кримінального правопорушення або перешкоджання кримінальному провадження іншим шляхом.
Матеріали справи не містять доказів, що свідчать про наміри або спроби ОСОБА_6 впливати на свідків, потерпілого у кримінальному провадженні. Аргументація щодо впливовості посади обвинуваченого нічим не підкріплена, так як ОСОБА_6 має найнижче військове звання у Збройних Силах України та, як і свідки, належить до рядового складу, що виключає їх підлеглість один одному.
Крім того, встановлений факт вчинення підозрюваним ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та свідком ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , кримінального правопорушення, передбаченого статтею 407 Кримінального кодексу України (ст.407 ККУ «Самовільне залишення військової частини або місця служби»). Відповідно, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 наразі переховуються від слідства, що унеможливлює подальше проведення необхідних слідчих дій по справі №211/8984/25 та затягує процес слідства, судового розгляду. Оскільки їх місцезнаходження нікому з учасників процесу не відоме, ОСОБА_6 не може здійснювати незаконний вплив на цих осіб як на свідка та потерпілого. Тим більш, жоден свідок чи потерпілий не звертався до правоохоронних органів щодо факту незаконного впливу на них з боку ОСОБА_6 . Так само жоден свідок чи потерпілий не звертався з вимогою щодо його захисту з метою забезпечення їх безпеки та наявності спроб незаконного впливу з боку ОСОБА_6 , такі наміри та спроби не зафіксовані і з боку членів сім'ї або близьких ОСОБА_6 . Він не переховувався, співпрацював зі слідством, сприяв розслідуванню справи, що виключає його наміри впливу на вищезазначених осіб.
У своєму твердженні щодо неможливості застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді домашнього арешту, сторона обвинувачення опирається на віддаленість адреси, де зареєстрований ОСОБА_6 , та на відсутність її перевірки органом досудового розслідування.
Захисник важає за необхідне вказати, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у якому зареєстрований ОСОБА_6 , належить його доньці згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом №658 від 12.12.2022. Власниця житла у формі заяви довільної форми, доданої до заперечення, надала свою однозначну згоду та висловила свою позицію щодо застосування домашнього арешту до свого батька ОСОБА_6 . У заяві вона зазначає, що за цією адресою фактично ніхто не проживає, окрім неї та батька ніхто не зареєстрований. Зі своєю донькою ОСОБА_6 перебуває в дружніх та міцних соціальних зв'язках.
ОСОБА_6 має вади здоров'я, в період досудового слідства стан здоров'я погіршився, до затримання проходив курс лікування в медичному закладі з приводу проблем із сечовидільною (нирковою) системою, що підтверджується доданими медичними документами.
На сьогодні лікування ще не закінчене, стан здоров'я залишається незадовільним. Перебуваючи в умовах гауптвахти обвинувачений, фактично будучи позбавленим волі, не може отримати належне спеціальне медичне лікування, що суттєво обмежує його права.
Захисник ОСОБА_5 просить суд обрати відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною залишати місце постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 з 21:00 години до 06:00 години, строком на 60 (шістдесят) днів.
Вислухавши сторони, вивчивши клопотання прокурора та заперечення захисника, суд виходить з того, що обставини, які враховуються при обранні запобіжного заходу, викладені у статті 178 КПК України, та при цьому, суд зобов'язаний оцінити ці обставини у сукупності .
Суд вважає, що клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою не підлягає задоволенню, клопотання захисників про зміну запобіжного заходу задоволенню підлягає з наступних підстав.
Відповідно до статті 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Частиною 1 ст.29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.
Згідно з положенням ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч.1 ст.178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого.
В ході розгляду клопотання прокурор зазначив про існування ризику передбаченого п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків; вчинити інше кримінальне правопорушення .
Відповідно до положень ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Проте, суд не може погодитись із тим, що для даного випадку необхідним є застосування виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою.
Положення ч.1 ст. 318 КПК України, п. 3 ст. 5 Конвенції, які визначають право заарештованого на розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження, при цьому таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Згідно зі ст.181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
ОСОБА_6 має постійне місце проживання та реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом №658 від 12.12.2022 р. даний будинок належить ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який вона отримала у спадок у зв'язку з відмовою спадкоємця першої черги сина померлого ОСОБА_6 . Власниця житла у формі заяви довільної форми (доданої до цього заперечення) надала свою однозначну згоду та висловила свою позицію щодо застосування домашнього арешту до свого батька ОСОБА_6 . У заяві вона зазначає, що за цією адресою фактично ніхто не проживає, окрім неї та батька ніхто не зареєстрований. Зі своєю донькою ОСОБА_6 перебуває в дружніх та міцних соціальних зв'язках.
Наразі обвинувачений є діючим військовослужбовцем, проте, перебуваючи під слідством, до нього можуть застосовуватись такі запобіжні заходи як тримання під вартою або домашній арешт. Відповідно, обидва обмеження перешкоджають вільному пересуванню ОСОБА_6 , чим унеможливлюють перспективу вчинення ним іншого, нового злочину.
ОСОБА_6 має вади здоров'я, до затримання проходив курс лікування в медичному закладі з приводу проблем із сечовидільною (нирковою) системою, що підтверджується медичними документами:
1. копією результату мультиспіральної комп'ютерної томографії від 16.09.2020 р.;
2. копією результату мультиспіральної комп'ютерної томографії від 29.12.2018 р.;
3. копією результату мультиспіральної комп'ютерної томографії від 04.04.2016 р.;
4. копією виписного епікризу з історії хвороби №27551;
5. копією виписного епікризу з історії хвороби №7693.
Викладене у сукупності свідчить про можливість обрання більш м'якого запобіжного заходу, а саме домашнього арешту як альтернативного запобіжного заходу із забороною залишати місце постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 з 21:00 години до 06:00 години. Даний запобіжний захід забезпечить належну процесуальну поведінку ОСОБА_6 , буде достатнім стримуючим засобом щодо виконання ним своїх обов'язків, сприятиме досягненню дієвості кримінального провадження і не становитиме надмірного втручання у права і свободи обвинуваченого. Крім того, у разі застосування домашнього арешту паспорт ОСОБА_6 буде зданий на зберігання, а з боку працівників поліції будуть вчинятися дії, спрямовані на дотримання ОСОБА_6 умов домашнього арешту та перешкоджання його порушенню, що буде додатковим фактором, спрямованим на досягнення дієвості та ефективності кримінального провадження.
Керуючись ст.ст. 291, 314, 315, 369, 372, 376 КПК України, суд
Клопотання прокурора залишити без задоволення.
Клопотання захисника ОСОБА_4 задовольнити.
Змінити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на особисте зобов'язання за місцем мешкання ( АДРЕСА_2 ), на 60 ( шістдесят ) діб, тобто до 07 грудня 2025 року включно.
Зобов'язати начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 НЕГАЙНО ЗВІЛЬНИТИ ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з-під варти.
Копію ухвали вручити учасникам кримінального провадження та направити уповноваженій особі місць ув'язнення.
Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом семи днів з дня її оголошення до Дніпровського апеляційного суду через Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Суддя: ОСОБА_1
Повний текст ухвали складений 14 жовтня 2025 року.