ЄУН 211/8984/25
Провадження № 1-кп/211/1794/25
03 жовтня 2025 року м. Кривий Ріг
Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі
головуючої судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисників ОСОБА_4 ,
ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
розглядаючи у підготовчому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України,
в провадженні Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження № 12025052260000272, відомості про яке внесені до ЄРДР 16.05.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч.1 ст. 115 КК України, відносно ОСОБА_6 .
В підготовчому судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_4 подала суду клопотання про повернення обвинувального акту прокурору.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст.314 КПК України, за результатами підготовчого провадження суд має право прийняти рішення, зокрема, щодо повернення обвинувального акту, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.
Словосполучення «не відповідає вимогам цього Кодексу» означає, що обвинувальний акт не тільки повинен формально узгоджуватись з вимогами ст.291 КПК України, а й відповідати іншим вимогам КПК України та загальним засадам кримінального провадження, до яких за ст.7 КПК України відносяться: верховенство права, законність, презумпція невинуватості, змагальність.
Відповідно до ч.4 ст.110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним документом, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.
Вимоги, встановлені кримінальним процесуальним законом до обвинувального акту, є безумовними і такими, що підлягають досконалому виконанню слідчим та прокурором.
Відповідно до ч.2 ст.291 КПК України, обвинувальний акт має містити такі відомості:
1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;
2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);
3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);
3-1) анкетні відомості викривача (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);
4) прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора;
5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;
6) обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання;
7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;
7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими;
8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування);
8-1) розмір пропонованої винагороди викривачу;
9) дату та місце його складення та затвердження.
Дотримання зазначеної вимоги до змісту обвинувального акту є однією із гарантій права особи, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, на захист, оскільки пред'явлення конкретного обвинувачення і чітке викладення
фактичних обставин кримінального правопорушення надає обвинуваченій особі можливість ефективно захищатися від такого обвинувачення та використовувати всі передбачені кримінально-процесуальним законом права на свій захист.
Системний аналіз положень кримінального процесуального законодавства свідчить, що обвинувальний акт є результатом оцінки прокурором отриманих протягом досудового розслідування доказів вчинення кримінального правопорушення, які будуть перевірені судом в межах судового розгляду. Тому він має містити деталізований опис фактичних обставин кримінального правопорушення, який дозволить суду прийняти рішення про призначення судового розгляду на підставі цього обвинувального акту.
На підставі встановлених прокурором фактичних обставин кримінального правопорушення з урахуванням п.13 ч.1 ст.3 КПК України зміст формулювання обвинувачення як складової частини обвинувального акту має містити формулювання вчиненого особою діяння, передбаченого КК України, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів його вчинення, зокрема з метою, щоб особа мала змогу зрозуміти суть пред'явленого їй обвинувачення та, виходячи з його змісту, обрати власну правову позицію захисту.
Сторона захисту звертає увагу, що при вивченні змісту обвинувального акту по кримінальному провадженню за обвинуваченням ОСОБА_6 вимоги процесуального законодавства до змісту обвинувального акту органом досудового розслідування не були дотримані належним чином, що перешкоджає в подальшому призначити судовий розгляд на підставі цього обвинувального акту.
По-перше, оскільки, ОСОБА_6 є військовослужбовцем і з березня 2023 року виконував бойові завдання в умовах високого психоемоційного напруження та стресу, то сторона захисту вважає за необхідне проведення психологічної експертизи у відношенні обвинуваченого ОСОБА_6 .
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 242 КПК України слідчий або прокурор зобов'язані забезпечити проведення експертизи у разі необхідності з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження та потребують спеціальних знань. У даному випадку йдеться про:
- можливий вплив бойового стресу, постійної психологічної напруги на сприйняття подій у ОСОБА_6 ;
- оцінка психоемоційного стану ОСОБА_6 на момент подій, що стали предметом розслідування;
- здатність підозрюваного ОСОБА_6 правильно орієнтуватися у ситуації та критично оцінювати свої дії.
Ці обставини мають особливе значення для встановлення істини у справі та недопущення порушення права особи на захист, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Забезпечення належного розслідування кримінальних правопорушень, повного й всебічного розгляду кримінальних і цивільних справ часто вимагає оцінки причин дій людей, ступеня усвідомленості цієї поведінки, емоційного стану суб'єкта злочину, особливостей комунікації між учасниками слідчої дії, особливостей відносин між особами й ряду інших явищ, що стосуються сфери психіки людини.
Судово-психологічна експертиза часто є ключовим доказом для встановлення слідством чи судом суб'єктивного складу злочину, оцінки показань особи.
Головною метою судово-психологічної експертизи є допомога суду та органам досудового розслідування в глибшому розумінні психологічного змісту спеціальних питань, що входять до предмета доказування в кримінальних справах, цивільних спорах і справах про адміністративні правопорушення.
Основне завдання експерта-психолога полягає в оцінці індивідуальних особливостей осіб, динаміки емоційного стану підозрюваного (обвинуваченого) у кримінальному провадженні, встановленні психологічних чинників їх поведінки, оцінці комунікативної діяльності особи, наявності психічних страждань, оцінці умов тощо.
Ці завдання вирішуються застосуванням системного підходу, наукових психологічних методів й методик, що експерт обирає з огляду на зміст поставлених на вирішення експерта питань.
На теперішній час в матеріалах кримінального провадження відсутні докази, які б в сукупності поза розумним сумнівом, доводили вину підозрюваного ОСОБА_6 . Натомість наявний медичний експертний висновок, який підлягає повторному проведенню у зв'язку з тим, що:
1) експертне дослідження проведене не в повному обсязі, висновки є поверховими та не містять достатнього аналізу всіх обставин справи;
2) слідчим не було поставлено всіх належних і необхідних питань перед судово- медичним експертом, що, в свою чергу, істотно вплинуло на повноту та об'єктивність експертного висновку;
3) деякі фактичні обставини, що мають значення для правильної кримінально- правової кваліфікації дій підозрюваного, взагалі не були охоплені предметом експертного дослідження;
4) висновок потребує додаткового обґрунтування, деталізації та роз'яснення, що прямо передбачено ст. 101 КПК України.
У сторони захисту виникають сумніви щодо обґрунтованості висновків експерта № 104 по мед документам ід 06 липня 2025 року. А тому сторона захисту наполягає на проведенні повторної експертизи задля усунення неповноти, неясності або сумнівів у висновках попередньої експертизи.
По-друге, згідно зі ст. 9 КПК України слідчий, прокурор зобов'язані всебічно, повно й неупереджено дослідити обставини кримінального правопорушення, встановлювати як обставини, що викривають особу, так і ті, що її виправдовують або пом'якшують відповідальність.
На практиці ж розслідування було зосереджене виключно на доведенні "вини", тоді як інші можливі версії подій, обставини, що спростовують причетність підозрюваного, ігноруються або не перевіряються належним чином.
Вказане є грубим порушенням принципу об'єктивності та змагальності кримінального провадження.
По-третє, обвинувачення за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України є юридично хибним. Відсутні докази, які підтверджують прямий умисел обвинуваченого на позбавлення життя потерпілого.
У ході кримінального провадження підлягало доказуванню те, що у час та місці, що указані в повідомленні про підозру, підозрюваний ОСОБА_6 умисно вчинив щодо потерпілого ОСОБА_7 певні дії, які б свідчили про наявність в підозрюваного умислу на позбавлення життя потерпілого.
Тобто, у ході даного кримінального провадження підлягає доказуванню те, що ОСОБА_6 , наносячи потерпілому удари у різні частини тіла та здійснюючи постріли в останнього, реально та умисно усвідомлював суспільно небезпечний їх характер, передбачав те, що внаслідок цих дій може настати смерть потерпілого, бажав настання смерті потерпілого.
Доведення цих обставин можливе шляхом встановлення детальних обставин вчиненого діяння, у тому числі і способу вчиненого злочину із належною деталізацією дій ОСОБА_6 у ході вчинення інкримінованого йому діяння, ретельного дослідження доказів, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Проте, цих обставин в повному обсязі встановлено не було.
У ході кримінального провадження не здобуто достовірних доказів, які би указували на те, що дані тілесні ушкодження потерпілому були завдані ОСОБА_7 саме ОСОБА_6 та саме з метою позбавлення його життя та саме в той час, який зазначений в обвинувальному акті.
Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причин припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
На переконання сторони захисту, ОСОБА_6 , у випадку наявності умислу на вбивство потерпілого, не мав перешкод для його реалізації та у разі дійсного наміру на позбавлення життя ОСОБА_7 , мав можливість довести його до кінця, проте він цього не зробив. Будь-яких даних про те, що припинення вчинення злочину було викликане фізичним чи психічним примусом, матеріали кримінального провадження не містять, у зв'язку із чим, вказані дії ОСОБА_6 сприймаються як акт добровільного волевиявлення обвинуваченого.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 17 КК України особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.
Згідно з висновком експерта ДСУ «Донецьке бюро судової-медичної експертизи» Костянтинівське відділення судово-медичної експертизи м. Костянтинівка № 104 року у потерпілого ОСОБА_7 було встановлено середньої тяжкості тілесні ушкодження та легкі тілесні ушкодження.
В даному випадку, на думку сторони захисту, дії підозрюваного повністю охоплюються диспозицією ч. 1 ст. 122 КК України, як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК України, але таке, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, натомість кваліфікація їх за ч. 2 ст. 15 ч.
1 ст. 115 КК України, як закінчений замах на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (вбивство), є неправильною.
Крім того, намір на спричинення смерті повинен бути доведений належними та допустимими доказами, що узгоджуються між собою, чого в даному провадженні не вбачається.
Показання свідка ОСОБА_8 не можуть вважатися належним доказом, оскільки вони є суб'єктивною оцінкою, не підтвердженою жодними іншими об'єктивними обставинами, такими як: характер та локалізація тілесних ушкоджень, знаряддя, спосіб вчинення, поведінка підозрюваного до, під час та після поді тощо.
Експертні висновки не містять висновку про те, що завдані тілесні ушкодження були небезпечними для життя в момент заподіяння (ознака, яка свідчить про замах на вбивство згідно з практикою ВС).
Відсутні об'єктивні дані про підготовчі дії до вбивства або намагання довести умисел до кінця.
Таким чином, кваліфікація за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України не відповідає фактичним обставинам, що у свою чергу порушує принцип юридичної визначеності та справедливості (ст. 7 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Вступивши в справу 01.08.2025 року адвокатом ОСОБА_4 було заявлено клопотання про надання матеріалів для ознайомлення, щодо підтвердження обґрунтованості підозри ОСОБА_6 . Однак, слідчий надав матеріали не в повному обсязі.
В порушення вимог ч.2 ст.220 КПК України, слідчим не винесена відповідна постанова про повну або часткову відмову у задоволенні клопотання сторони захисту.
В подальшому, 05.08.2025 року стороною захисту з метою з'ясування дійсних обставин, які відбувалися 15 травня 2025 року було заявлено слідчому ОСОБА_9 клопотання про проведення певних слідчих дій та призначення експертиз, а саме:
- про призначення психологічної експертизи;
- проведення одночасних допитів та слідчого експерименту у кримінальному провадженні № 12025052260000272 внесеного в ЄРДР 16 травня 2025 року;
- про проведення слідчого експерименту за участю підозрюваного ОСОБА_6 , свідка ОСОБА_8 , потерпілого ОСОБА_7 , відповідно до вимог КПК України;
- про проведення одночасного допиту між підозрюваним ОСОБА_6 та потерпілим ОСОБА_7 та свідком ОСОБА_8 відповідно до вимог КПК України;
- про призначення психологічної експертизу обвинуваченого ОСОБА_6 ;
- про проведення криміналістичної трасологічної експертизи;
- про призначення повторної судово-медичної експертизи.
Однак, слідчим ОСОБА_9 безпідставно було відмовлено у клопотанні захисників. Дана постанова була отримана захисниками 06.08.2025 року.
Після ознайомлення із зазначеною постановою, захисниками було заявлено слідчому та прокурору Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону клопотання про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_6 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України, у зв'язку з недоведеністю вини та порушенням принципу об'єктивності при проведенні досудового слідства.
Порушуючи вимоги ст.221 КПК України, не надавши захисникам відповіді на заявлене клопотання, не постановивши процесуальне рішення з цього приводу, слідчим було прийнято безпідставне рішення про виконання вимог, передбачених ст. 290 КПК України, та відкриття матеріалів справи для ознайомлення.
Цим самим, слідчим та прокурором у кримінальному провадженні було обмежено право обвинуваченого на належний захист та на виконання необхідних слідчих дій для встановлення дійсних обставин вчинення або не вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином сторона захисту була обмежена у наданні органу досудового розслідування доказів невинуватості підозрюваного ОСОБА_6 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки слідчим та прокурором передчасно було прийнято рішення про виконання вимог ст.290 КПК України, чим порушено право на захист.
Отже, безумовною є вимога про те, щоб обвинувачення та його формулювання повинні бути викладені настільки конкретно, в тому числі з відображенням часу, місця, способу, інших обставин, мотивів вчинення діяння, щоб це забезпечило право на захист.
Так, існують норми ст.338 КПК України, відповідно до якої можлива зміна правової кваліфікації та (або) обсягу обвинувачення прокурором, але така зміна можлива виключно в разі встановлення під час судового розгляду саме нових фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, і така зміна неприпустима в разі допущених при обвинуваченні особи суперечностей чи неповноти.
А тому єдиним, передбаченим КПК процесуальним шляхом виправлення недоліків обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування, є повернення обвинувального акту прокурору з метою усунення ним недоліків з дотриманням розумного строку.
Захисник ОСОБА_4 просить суд повернути прокурору обвинувальний акт по кримінальному провадженню № 12025052260000272 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч.1 ст. 115 КК України, для його належного оформлення у розумний строк, відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України.
В підготовчому судовому засіданні захисник ОСОБА_4 підтримала своє клопотання.
Захисник ОСОБА_5 та обвинувачений ОСОБА_6 підтримали клопотання захисника ОСОБА_4 .
Прокурор ОСОБА_3 заперечував проти повернення обвинувального акту прокурору, заявив, що всі формальні вимоги до змісту обвинувального акту дотриманні, у кримінальному провадженні зібрано достатньо доказів, які на переконання прокурора підтверджують вину ОСОБА_6 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні.
Суд, заслухавши думки учасників судового розгляду, вважає, що клопотання захисника ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною 3 ст. 314 КПК України передбачено, що у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти такі рішення, зокрема повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу.
Згідно ч.4 ст.110 КПК України обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу, отже обвинувальний акт може бути повернуто прокурору лише з мотивів його невідповідності вказаній статті.
Перелік відомостей, які обов'язково має містити обвинувальний акт, зазначено в ч. 2 ст. 291 КПК України.
Практика Європейського суду з прав людини (далі Європейський суд) орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).
Суд, ознайомившись зі змістом обвинувального акту відносно ОСОБА_6 , вважає, що обвинувальний акт відповідає формальним вимогам ч. 2 ст. 291 КПК України, містить виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Щодо доводів захисника про те, що в акті обвинувачення не зазначено мотиву вчинення кримінального правопорушення, відсутності належного визначення суб'єктивної сторони інкримінованого кримінального правопорушення тощо, то слід зауважити, що зазначені недоліки не є підставою повернення обвинувального акту згідно ст. 291 КПК України і можуть бути усунуті під час судового розгляду у відповідності до ст.338 КПК України.
Перевірка та доведення викладених прокурором тверджень підлягає вирішенню вже під час розгляду справи по суті на підставі всебічної оцінки належних та допустимих доказів і не може бути підставою для повернення обвинувального акту.
Суд не вправі зазначати про неповноту чи неправильність досудового розслідування, неправильність досудового розслідування, неправильність кримінально правової оцінки діяння та про необхідність проведення органом досудового розслідування слідчих (розшукових) дій.
В обвинувальному акті повно, змістовно та послідовно викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, а також викладено текст диспозицій кримінально-правових норм, правопорушень які інкримінуються обвинуваченому ОСОБА_6 , а саме формулювання обвинувачення, що в повному обсязі дозволяє стороні захисту зрозуміти суть пред'явленого обвинувачення та можливість роз'яснення суті пред'явленого обвинувачення судом.
При цьому фактичні дані в своїй сукупності дають повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
Недоліки, на які вказує захисник ОСОБА_4 , не можуть бути підставою для повернення обвинувального акту прокурору у розумінні положень п.3 ч.3 ст.314 КПК України та не перешкоджають призначенню судового розгляду.
Щодо непроведення під час досудового слідства експертиз, допитів, слідчих експериментів, то сторона захисту не позбавлена можливості заявляти відповідні клопотання під судового розгляду кримінального провадження.
З огляду на наведене суд не вбачає підстав для повернення акту обвинувачення прокурору.
Керуючись ст.ст. 291, 314, 315, 369, 372, 376 КПК України, суд
відмовити у задоволенні клопотання захисників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про повернення обвинувального акту прокурору у кримінальному провадженні №12025052260000272 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: ОСОБА_1
Повний текст ухвали складений 08 жовтня 2025 року.