Справа № 381/3017/25 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/5726/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції - ОСОБА_2
29 жовтня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:
ОСОБА_2 (головуючої), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар - ОСОБА_5
за участю:
прокурора (в режимі ВКЗ) - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7
захисника (в режимі ВКЗ) - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2025 року,
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2025 року ОСОБА_9 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 113, ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 113, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України,та ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України, продовжено кожному строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, а саме до 23 листопада 2025 року включно, без визначення розміру застави.
В обґрунтування мотивів ухваленого рішення суд вказав про наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які виправдовують подальше утримання обвинувачених під вартою.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 , оскаржуючи наведену ухвалу суду, вказав про неповноту судового розгляду в частині доведеності зазначених прокурором ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та в частині незастосування до нього інших, більш м'яких запобіжних заходів. На обґрунтування своєї позиції зазначив, що згідно з практикою ЄСПЛ ризик втечі не може встановлюватися виключно на підставі суворості можливого покарання, а повинен оцінюватися разом з іншими факторами, тоді як він є ВПО, має на утриманні малолітню дитину ОСОБА_10 , 2022 року народження, має перебуваючих на території України родичів, пов'язаний усіма видами зв'язку з державою Україна та хоч і не має постійного місця проживання, однак його рідний брат готовий забезпечити його проживання у м. Київ та фінансове утримання у разі обрання йому іншого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, що не було враховано судом під час продовження йому строку дії запобіжного заходу. Крім того, зауважив, що перебуває під вартою майже 1 рік, що є тривалим терміном. Також вказав про помилковість висновків суду про існування ризику незаконного впливу на свідків, оскільки такий ризик може існувати лише на початкових стадіях провадження і має бути підтверджений конкретними фактами, а в кримінальному провадженні щодо нього відсутні свідки, які б свідчили проти нього. Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, то зазначив, що він не є ні організатором, ні безпосереднім виконавцем кримінального правопорушення, не мав ніяких стосунків з куратором і не знав про його існування, а також не притягувався до будь-якого виду відповідальності та має високі моральні стандарти та шанобливе ставлення до країни та суспільства в цілому, що, на думку обвинуваченого, свідчить про недоведеність вказаного ризику. Просив оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати йому інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Ухвала Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2025 року щодо ОСОБА_9 не оскаржується.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення обвинуваченого та його захисника, які подану апеляційну скаргу обвинуваченого підтримали та просили задовольнити; прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, вивчивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом ч. 2 ст. 177, ст. 197 КПК України підставою як застосування запобіжного заходу, у тому числі і у виді тримання під вартою, так і продовження строків тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Частиною першою ст. 194 КПК України визначений обов'язок суду встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Як вбачається із матеріалів провадження, питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою було вирішено на стадії судового розгляду. Тобто, це питання вирішувалось на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на заміну якої висунуте обвинувачення. Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у вказаному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
У ході судового розгляду, суд першої інстанції визнав, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Оцінивши зазначені ризики, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, належним чином мотивувавши своє рішення.
Так, колегією суддів визнається доведеним ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_7 від суду. При цьому, вказаний ризик, на думку колегії суддів, є значним. Колегія суддів зважає на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк п'яти до восьми років. Наявність вказаного ризику стверджується суворістю покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку доведеності його вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, що суд зобов'язаний враховувати відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України. При оцінці цього ризику, колегією суддів враховуються конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, поставленого у вину обвинуваченому, а також те, що ОСОБА_7 зареєстрований в м. Українськ, Селидівської МОТГ, Покровського району, Донецької області, яке наразі тимчасово окуповане, а тому враховуючи ситуацію, яка існує в державі, яка викликана внаслідок військової агресії з боку Російської Федерації та відсутністю у зв'язку з цим контролю за частиною державного кордону в межах тимчасово окупованих територій, існує реальна можливість переховування від суду.
Обставини вчинення поставленого у вину обвинуваченому ОСОБА_7 кримінального правопорушення дають підстави стверджувати про існування ризику незаконного впливу на свідків, а враховуючи, що наразі кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, а отже свідки можуть бути допитані, у тому числі, повторно, то вказаний ризик на сьогодні продовжує існувати.
Також колегією суддів визнається доведеним ризик вчинення іншого кримінального правопорушення ОСОБА_7 . При оцінці вказаного ризику колегією суддів враховується той факт, що обвинувачений, не маючи законних джерел для існування, перебуваючи на волі, зможе продовжити здійснювати підпали транспортних засобів, які належать ЗСУ та іншим військовим формуванням, за грошову винагороду.
Обраний запобіжний захід у виді тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, на думку колегії суддів, здатний у повній мірі запобігти зазначеному вище ризику.
Наведене у своїй сукупності вказує на обґрунтованість висновків суду першої інстанції про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що вказує на наявність підстав для продовження застосованого до ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про неможливість застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_7 іншого запобіжного заходу, передбаченого ст. 176 КПК України, оскільки він не забезпечить належної поведінки останнього під час розгляду кримінального провадження.
Посилання в апеляційній скарзі обвинуваченого на те, що він є ВПО, має на утриманні малолітню дитину ОСОБА_10 , 2022 року народження, має родичів, які перебувають на території України, пов'язаний усіма видами зв'язку з державою Україна, не притягувався до будь-якого виду відповідальності, є не у повній мірі обґрунтованим, оскільки наявність вказаних даних не може саме по собі свідчити про наявність таких обставин, які зможуть усунути існуючі ризики.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що за своєю правовою природою ризик вчинення обвинуваченим дій, перелік яких визначений ч. 1 ст. 177 КПК України, є твердженням, яке ґрунтується на доказах про ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у один із способів, зазначених в указаній нормі закону. Така протидія може мати місце як у майбутньому, так і нинішньому чи минулому, а тому не вчинення ним дій, спрямованих на переховування від суду, незаконний вплив на свідків або вчинення іншого кримінального правопорушення, не свідчить про те, що такі дії не будуть вчинені в майбутньому.
Щодо можливості застосування до обвинуваченого інших альтернативних заходів, то колегія суддів у цьому питанні зважає на наступне.
На думку колегії суддів, запобіжний захід у виді домашнього арешту або особистого зобов'язання на цьому етапі не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та попередити наявні ризики, у зв'язку із їх недостатнім стримуючим впливом за наявності зазначених вище обставин.
Щодо застави, то відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Частина 4 статті 183 КПК України дійсно передбачає саме право, а не обов'язок суду не визначати розмір застави, а автоматична відмова у застосуванні застави без врахування всіх обставин кримінального провадження є порушенням вимог п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Вирішуючи питання щодо можливості визначення застави в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 , колегія суддів вважає, що з огляду наобставини інкримінованого йому кримінального правопорушення, в цій справі тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 без визначення розміру застави є виправданим заходом, адже цього вимагає інтерес суспільства, який незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважає правило про забезпечення права на свободу.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» де зазначено, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Таким чином, рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою може забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у цьому кримінальному провадженні.
Наведене вказує на відсутність підстав для скасування ухвали Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2025 року щодо ОСОБА_7 , у зв'язку із чим колегія суддів вважає за необхідне залишити ухвалу без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
______________ _____________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4