Справа № 757/41193/18-к Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/5468/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції - ОСОБА_2
29 жовтня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:
ОСОБА_2 (головуючої), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар - ОСОБА_5
за участю:
прокурора - ОСОБА_6
обвинуваченого (в режимі ВКЗ) - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 01 вересня 2025 року,
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01 вересня 2025 року ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, а саме до 30 жовтня 2025 року включно.
В обґрунтування мотивів ухваленого рішення суд вказав про доведеність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та неможливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, оскільки вони не зможуть забезпечити проведення судового розгляду в розумні строки та запобігти вказаним ризикам.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 вказав про незаконність оскаржуваної ухвали. На обґрунтування своєї позиції зазначив, що для прийняття рішення про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою прокурор має довести обґрунтованість підозри, наявність ризиків, з посиланням на відповідні обставини та докази, а також обставини, які свідчать про те, що більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти заявленим ризикам, тоді як під час судового розгляду не вмотивовано та не роз'яснено у чому полягає винятковість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою саме щодо нього. Крім цього, вказав, що суд лише констатував однією фразою про неможливість застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, однак не навів відповідних доказів та обставин, які стали підставою для такого висновку суду. Просив змінити обраний йому запобіжний захід у виді тримання під вартою на запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення обвинуваченого, який подану ним апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити; прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, вивчивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як вбачається з апеляційної скарги обвинуваченого, ним порушене питання про скасування ухвали Печерського районного суду м. Києва від 01 вересня 2025 року.
Між тим, колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржувана ухвала судом першої інстанції була постановлена 01 вересня 2025 року, строк тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою був визначений до 30 жовтня 2025 включно. Однак із 15.10.2025 року обвинувачений утримується під вартою на підставі іншої ухвали Печерського районного суду м. Києва. На день розгляду справи судом апеляційної інстанції ухвала Печерського районного суду м. Києва від 01 вересня 2025 року фактично втратила чинність, а висновки, які були зроблені у цій ухвалі, на сьогоднішній час втратили своє юридичне значення, що указує на неможливість скасування цієї ухвали судом апеляційної інстанції.
При цьому, необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
За своєю правовою природою ризик вчинення підозрюваним, обвинуваченим дій (поведінки підозрюваного, обвинуваченого), перелік яких визначений ч. 1 ст. 177 КПК України, є твердженням, яке ґрунтується на доказах про імовірність протидії підозрюваного, обвинуваченого кримінальному провадженню у однин із способів, зазначених в указаній нормі закону. Така протидія може мати місце як у майбутньому, так і у нинішньому чи минулому. Проте, існування можливості такої протидії на майбутнє повинно підтверджуватися доказами станом на момент ухвалення відповідного рішення. Це твердження знайшло своє підтвердження у низці статей чинного КПК України. Зокрема, аналіз положень ч. 2 ст. 177, ч. 1 ст. 194, ч. 1 ст. 196, ч. 3 ст. 199 КПК України дає підстави стверджувати те, що як у випадку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так і у випадку продовження строку дії цього запобіжного заходу суд вирішує питання про існування ризиків станом на час ухвалення відповідного рішення. У зв'язку із цим, колегія суддів вважає, що перевірка висновків суду першої інстанції про існування того чи іншого ризику, передбаченого ч. 1 ст. 177 КПК України, можлива лише під час дії ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою чи продовження строку тримання під вартою, тобто у час, коли ці ризики дійсні та існує реальна можливість перевірки їх існування. Та обставина, що станом на час розгляду справи оскаржувана ухвала втратила чинність унеможливлює скасування цієї ухвали, що вказує на необґрунтованість вимог обвинуваченого в частині скасування цієї ухвали. Колегія суддів також зважає на те, що відповідно до вимог ст. 407 КПК України до повноважень суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги відноситься прийняття рішення, пов'язаного виключно із втручанням у судове рішення шляхом його зміни чи скасування або невтручання шляхом залишення цього рішення без змін. У зв'язку із цим, за відсутності підстав для зміни чи скасування судового рішення, як такого, яке втратило чинність, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості ухвалити будь-яке рішення щодо тих обставин, які наведені апелянтом у апеляційній скарзі.
Колегія суддів зважає і на те, що нормами КПК України не передбачається можливості залишення апеляційної скарги без розгляду. Наведені вище обставини не дають також підстав для закриття апеляційного провадження.
Поряд із цим, як вже було зазначено колегією суддів вище, скасованим може бути лише чинне судове рішення, таке, яке породжує певні юридичні наслідки. Строк дії ухвали Печерського районного суду м. Києва від 01 вересня 2025 року закінчився 15.10.2025 року. Те, що ухвала Печерського районного суду м. Києва від 01 вересня 2025 року на час ухвалення судом апеляційної інстанції рішення за апеляційною скаргою обвинуваченого є нечинною унеможливлює її скасування.
Із урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого у зв'язку із неможливістю скасування ухвали Печерського районного суду м. Києва від 01 вересня 2025 року, якою обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 30 жовтня 2025 року включно, а тому колегія суддів залишає апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 без задоволення, а зазначену ухвалу - без змін.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 01 вересня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
______________ _____________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4