Апеляційне провадження
№22-ц/824/13963/2025
09 жовтня 2025року місто Київ
справа № 761/3148/25
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Ящук Т.І.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - Конюшка Дениса Борисовича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Осаулова А.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» про визнання майнових прав на об'єкт будівництва,-
У січні 2025 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила:
визнати за нею майнові права на об'єкт будівництва - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:91:050:0046), загальною площею 63,63 кв.м (у ході будівництва змінено на 63,8 кв.м).
Позов мотивований тим, що 20 квітня 2014 року між ТОВ «ВКФ Фарби України» та нею укладено попередній договір за реєстровим №873, за яким відповідач продає, а вона купує майнові права на об'єкт нерухомості у вигляді квартири, спорудження якої здійснює відповідач.
Вказувала, що за попереднім договором відповідач зобов'язався забезпечити будівництво та введення в експлуатацію об'єкта капітального будівництва - житлового будинку з нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:91:050:0046, та передати їй майнові права на об'єкт нерухомості - розташовану в будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_3 (у ході будівництва змінено на №88 ), загальною площею 63,63 кв.м (у ході будівництва змінено на 63,8 кв.м).
Зазначала, що повна вартість квартири відповідно до умов попереднього договору становить 561 216 грн.
Вказувала, що за умовами договору вона до 30 березня 2021 року включно зобов'язана була сплатити гарантійний (забезпечувальний) платіж в розмірі 543 463,23 грн., що становить 97% від вартості квартири, що було нею зроблено, а 3% від вартості квартири, а саме 17 752,77 грн.
Посилалася на те, що основний договір на даний момент не укладений між сторонами. Будівництво та введення в експлуатацію об'єкта капітального будівництва забудовник зобов'язався забезпечити у термін - 4 квартал 2016 року, але в зазначений термін будівництво будинку не завершено, в експлуатацію його не введено, чим порушено умови договору.
Вважає, що забудовник, розуміючи протиправність своїх дій, укладав договори купівлі-продажу майнових прав з інвесторами (покупцями) без реального наміру передати їм квартиру, знаючи про незаконність власного будівництва.
Вказувала, що 10 квітня 2019 року фактичному власнику ТОВ «ВКФ «Фарби України» - забудовнику ОСОБА_2 була вручена підозра у кримінальному провадженні №12014100100004620, за вчинення кримінальних правопорушень, що передбачені ст.ст.28,197,366,191, 364, 358, 209, 382 КК України.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2025 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування матеріального та порушення процесуальних норм права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
В обґрунтування вимог посилався на те, що судом першої інстанції не враховано, що будівництво та введення в експлуатацію об'єкта капітального будівництва забудовник зобов'язався забезпечити у термін - 4 квартал 2016 року. Забудовник в зазначений термін будівництво будинку не завершив, відповідно, в експлуатацію його не введено. Таким чином, з боку забудовника вбачається суттєве порушення умов укладеного договору.
Вказував, що виходячи з аналізу умов попереднього договору, у позивача була відсутня об'єктивна можливость укласти з ТОВ «ВКФ Фарби України» основний договір, з огляду на відсутність у ТОВ «ВКФ Фарби України» обумовлених у попередньому договорі документів, крім того не було встановлено, що ТОВ «ВКФ Фарби України» направляв пропозицію стосовно укладення основного договору в порядку, визначеному п.1.2 попереднього договору.
Зазначав, що оскільки ТОВ «ВКФ Фарби України» як продавцем (забудовником) не було виконано належним чином взяті на себе зобов'язання, що також мало наслідком відсутність факту введення будинку в експлуатацію, відтак порушені права позивача мають бути захищені шляхом визнання майнових прав на об'єкт будівництва.
24 липня 2025 року від відповідача ТОВ «ВКФ Фарби України» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказував, що апеляційна скарга позивача є необґрунтованою, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у його відсутність на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що повна сплата вартості об'єкта інвестування (стовідсоткова передоплата), свідчить про вчинення дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об'єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об'єкт.
Враховуючи те, що позивач сплатила гарантійний платіж у розмірі 543463,23 грн, що становить 97% вартості квартири, тоді як 3% від вартості квартири у розмірі 17752,77 грн, який зобов'язувалась сплатити у день укладення основного договору, не сплатила, і на час розгляду цієї справи також, підстав для задоволення позовних вимог про визнання майнових прав суд не вбачав.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частинами 1, 2 статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 635 ЦК України (у редакцій, чинній на час укладення сторонами договору) передбачено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
За змістом статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
Як вбачається з матеріалів справи, 20 жовтня 2014 року між ТОВ «ВКФ Фарби України» та ОСОБА_4 укладено попередній договір, посвідчений 20 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванчик І.І. за реєстровим №2873.
Відповідно до пункту 1.1. попереднього договору сторони зобов'язуються в строки, встановлені цим попереднім договором, укласти в майбутньому договір купівлі-продажу, відповідно до якого ТОВ «ВКФ Фарби України» зобов'язується передати окрему квартиру, характеристики якої вказані в пункті 1.3. розділу 1 цього попереднього договору, в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , а ОСОБА_4 зобов'язується прийняти об'єкт та належним чином оплатити його вартість в обсязі згідно з розділом 2 попереднього договору.
Пунктом 1.2. попереднього договору визначено, що сторони зобов'язуються укласти основний договір в строк до 30 червня 2015 року, але не раніше виконання покупцем вимог пункту 2.3.1. цього договору. Сторони встановили, що основний договір укладається протягом п'яти календарних днів з моменту отримання відповідачем відповідного повідомлення від ТОВ «ВКФ Фарби України». В будь-якому випадку ТОВ «ВКФ Фарби України» повинно направити вказане повідомлення протягом 5 робочих днів після отримання ним правовстановлюючих документів на об'єкт та надання реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві документів, що є необхідними для належного укладення та оформлення основного договору.
Як вбачається з пункту 1.3 (характеристика об'єкта): поверх-13, № квартири - 89, кількість кімнат -2, загальна площа - 63,63 кв.м, житлова площа - 35,24 кв.м.
Згідно з пунктом 2.1. попереднього договору сторони встановили, що при укладенні основного договору 100 % ціна об'єкта (сума основного договору) буде разом з ПДВ складати 561 216,60 грн, в тому числі ПДВ 20 % - 93 536,10 грн.
Відповідно до пункту 2.3. попереднього договору виконання зобов'язання щодо укладення та виконання основного договору, яке встановлене пунктом 1.1. розділу 1 попереднього договору, повинно бути забезпечене.
Для підтвердження зобов'язань, що виникли у сторін згідно з цим попереднім договором щодо укладення та виконання основного договору та забезпечення виконання таких зобов'язань, відповідач сплачує позивачу суму грошових коштів у наступних розмірі, порядку та умовах: 80 % (50,904 кв.м) - 442 864,80 грн., в тому числі ПДВ 73 810,80 грн., за фіксованою вартістю 1 кв.м 8 700,00 грн., не пізніше 22 жовтня 2014 року; залишок в розмірі 17 % (10,8171 кв.м) - 100 599,03 грн., в тому числі ПДВ (20 %) 16 766,51 грн., за фіксованою вартістю 1 кв.м 9 300,00 грн., не пізніше 25 липня 2017 року, та 3 % (1,9089 кв.м), що становить 17 752,77 грн., в тому числі 2 958,80 грн ПДВ (20 %), буде повністю сплачена ОСОБА_4 ТОВ «ВКФ Фарби України» у день укладення основного договору (підпункт 2.3.1. пункту 2.3. попереднього договору).
Відповідно до підпунктів 2.3.2., 2.3.3. пункту 2.3. попереднього договору кожний платіж за цим договором сплачується відповідачем в безготівковій формі на банківський рахунок позивача. Вказана сума коштів буде, після її належної сплати відповідачем, зарахована до платежів за основним договором у момент укладення такого основного договору.
Згідно з пунктом 4.2. попереднього договору сторони погодили, що основний договір може бути укладений виключно у разі сплати відповідачем повної суми коштів, що передбачена підпунктом 2.3.1. пункту 2.3. розділу 2 цього попереднього договору, на банківський рахунок позивача у належному порядку.
Відповідно до пункту 4.7. попереднього договору укладення та оформлення основного договору, можливе лише в тому випадку, якщо сума коштів, визначена підпунктом 2.3.1. пункту 2.3. розділу 2 цього попереднього договору, буде повністю сплачена відповідачем на рахунок позивача, до моменту вказаного укладення та оформлення основного договору.
Відповідно до пункту 5.4. попереднього договору у разі невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, які викладені в даному попередньому договорі, ТОВ «ВКФ Фарби України» має право розірвати даний попередній договір в односторонньому порядку з вини відповідача. При цьому сума, що була фактично сплачена відповідачем на рахунок позивача на виконання цього попереднього договору, повертається на банківський рахунок відповідача, за винятком суми коштів у гривнях, що еквівалентна 5% від суми встановленої у підпункті 2.3.1. пункту 2.3. розділу 2 цього попереднього договору, які залишаються у розпорядженні позивача в якості неустойки.
ТОВ «ВКФ Фарби України» повідомляє відповідача про розірвання договору шляхом направлення поштового повідомлення (цінним листом з описом вкладеного) на адресу відповідача, що вказана у цьому попередньому договорі. Даний попередній договір є розірваним з дати направлення такого повідомлення відповідачу. У такому разі сторони зобов'язані підписати та нотаріально посвідчити додатковий договір щодо розірвання даного попереднього договору. Вказане в даному пункті повернення коштів здійснюється протягом 60 календарних днів з дати підписання та нотаріального посвідчення згаданого додаткового договору про розірвання цього попереднього договору. Витрати на оформлення, нотаріальне посвідчення (реєстрацію) такого договору про розірвання несе та сторона, з вини якої відбулося розірвання, втрати чинності або унеможливилось виконання попереднього договору.
Згідно з пунктом 6.1 попереднього договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до моменту укладення основного договору або до моменту виконання зобов'язань за попереднім договором щодо штрафних санкцій відповідною стороною при розірванні попереднього договору.
Також судом встановлено, що у жовтні 2021 року ТОВ «ВКФ Фарби України» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання попереднього договору (справа №761/38032/21).
Рішенням Шевченківського районного суду від 05 грудня 2022 року у справі №761/38032/21, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року у задоволенні позову ТОВ «ВКФ Фарби України» відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 17 січня 2025 року касаційну скаргу ТОВ «ВКФ Фарби України» залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року залишено без змін.
Частиною третьою статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) закріплено, що інвестування та фінансування будівництва об'єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов'язань за якими здійснюється шляхом передачі об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва. Інші способи фінансування будівництва таких об'єктів визначаються виключно законами.
Відповідно до пункту 5 статті 7 та статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.
Згідно з пунктом 6 статті 7 цього Закону інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.
При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 вересня 2021 року у справі №359/5719/17, інвестор після виконання ним фінансових зобов'язань за укладеними договорами купівлі-продажу цінних паперів та резервування об'єкта нерухомості (чи аналогічними правочинами, що підтверджують здійснення інвестування) отримує документи, які підтверджують реальність такого правочину та встановлюють для нього його особисті майнові права на конкретний об'єкт нерухомого майна. Для отримання права власності на такий об'єкт нерухомості інвестор має трансформувати свої майнові права у власність шляхом державної реєстрації речових прав на цей об'єкт нерухомості, але виконати це можна лише за умов завершення будівництва новоствореного об'єкта нерухомості відповідно вимог чинного законодавства та прийняття такого нерухомого майна до експлуатації (статті 328, 331 ЦК України).
Отже, саме інвестор є особою, яка первісно набуває право власності на об'єкт нерухомого майна, що споруджений за його кошти.
При цьому, у разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов'язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, ефективним способом захисту порушених прав є визнання майнових прав на об'єкт інвестування.
Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
За загальним правилом судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується та оспорюється.
Висновки суду першої інстанції про те, що позивач мала сплатити 100 % вартості квартири суперечать умовам попереднього договору, оскільки виконання обов'язку ОСОБА_1 в частині сплати забезпечувального платежу в розмірі 3% в безпосередньому зв'язку пов'язано з укладенням основного договору, який не було укладено сторонами.
Як вже було встановлено судовими рішення у справі №761/38032/21, посилання ТОВ «ВКФ Фарби України», як на підставу розірвання попереднього договору на несплату ОСОБА_1 грошових коштів в розмір 17 752,77 грн. є безпідставним та не випливає з домовленості за попереднім договором, а тому не може бути розцінено як неналежне виконання ОСОБА_1 умов попереднього договору.
Також не було встановлено, що ОСОБА_1 порушила взяті на себе зобов'язання за попереднім договором, що мало б наслідки одностороннього розірвання попереднього договору, що передбачено пунктом 5.4 попереднього договору.
Судом у справі №761/38032/21 відхилено аргумент ТОВ «ВКФ Фарби України» про неукладення основного договору в строк до 30 червня 2015 року, оскільки вказаний обов'язок, поєднано з умовою надсилання ТОВ «ВКФ Фарби України» пропозиції на укладення Основного договору, а також отримання ТОВ «ВКФ Фарби України» відповідних документів обумовлених сторонами у пункті 1.2 попереднього договору.
У постанові від 24 червня 2015 року в справі №367/5136/13-ц (провадження №6-318цс15) Верховний Суд України дійшов висновку про необхідність позивача за відповідних обставин захищати свої майнові права, а не права власності, яке ще не виникло.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 вересня 2021 року у справі №359/5719/17 (провадження №14-8цс21) вказала, що у разі виконання інвестором власних інвестиційних зобов'язань після завершення будівництва об'єкта інвестування відповідно до вимог закону майнові права інвестора трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником.
Отже, зважаючи на факти та обставини, встановлені судом при розгляді цієї справи та цивільної справи за позовом ТОВ «ВКФ Фарби України» до ОСОБА_1 про розірвання попереднього договору (№761/38032/21), колегія суддів дійшла висновку про те, що ТОВ «ВКФ Фарби України» як забудовник не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання, що також мало наслідком відсутність факту введення будинку в експлуатацію, відтак порушені права ОСОБА_1 можуть бути захищені шляхом визнання майнових прав на об'єкт будівництва.
При вирішенні спору суд першої інстанції не з'ясував усі обставини справи, не застосував правильно норми чинного законодавства та зробив помилкові висновки про відсутність підстав для задоволення позову, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову та визнання за ОСОБА_5 майнові права на об'єкт незавершеного будівництва - двокімнатну квартиру будівельний АДРЕСА_5 (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:91:050:0046), загальною будівельною площею 63,63 кв.м.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (пункт 131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування було надано: договір про надання правової (правничої) допомоги від 16 грудня 2021 року №16/12/21-ЮП/ІL-21, ордер, свідоцтво та посвідчення адвоката.
Беручи до уваги загальні засади цивільного законодавства та критерії такого відшкодування, складність справи, обсяг та час необхідний для виконання адвокатом, який надавав професійну правничу допомогу позивачу у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ТОВ «ВКФ Фарби України» на користь позивача 8000,00 грн. витрат на правову допомогу.
Відповідно до ст.141 також з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати за подання позовної заяви і апеляційної скарги у загальному розмірі 14030,40 грн.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 -Конюшка Дениса Борисовича - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» про визнання майнових прав на об'єкт будівництва- задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_6 ою, яка проживає за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 майнові права на об'єкт незавершеного будівництва - двокімнатну квартиру будівельний АДРЕСА_5 (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:91:050:0046), загальною будівельною площею 63,63 кв.м.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України», місцезнаходження: Київська область, місто Бровари, вул. Олега Оникієнка, 125, оф. 15/4, код ЄДРПОУ 31108022 на користь ОСОБА_7 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 14030 грн. 40 коп. та витрати за надання правової допомоги в суді першої інстанції у розмірі 8000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 10 листопада 2025 року.
Головуючий:
Судді: