справа № 363/5573/23
провадження № 22-ц/824/13737/2025
головуючий у суді І інстанції Дьоміна О. П.
2 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Павлової В.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Петрівської сільської ради, про визначення способу участі у вихованні дітей та усунення перешкод у спілкуванні батька з дітьми,
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Петрівської сільської ради про визначення способу участі у вихованні дітей та усунення перешкод у спілкуванні батька з дітьми, в якій позивач з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив встановити наступний графік зустрічей батька ОСОБА_1 з дітьми - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 :
- побачення тричі на тиждень щовівторка та щочетверга з 14 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. у суботу з 09 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., без присутності матері, за місцем фактичного перебування дітей, або за місцем їх проживання, без обмеження місця прогулянок;
- спільний відпочинок з батьком та оздоровлення дітей кожні шкільні канікули (осінні, зимові, весняні, літні), на період не менше частини днів, що припадають на канікули, з обов'язковим повідомленням матері про місце відпочинку;
- необмежене спілкування із сином та донькою у вільний від занять час засобами телефонного, поштового та інших засобів зв'язку (відео-зв'язок у мобільних додатках та соціальних мережах) тощо;
- в день побачення батька з дітьми, надати йому право забирати дітей зі школи, садочку чи дому особисто, з урахуванням їх режиму дня та, за погодженням з матір'ю дітей;
- зобов'язати відповідачку ОСОБА_2 за два дні до зустрічі дітей з батьком, надати останньому точну інформацію щодо фактичного місця проживання, перебування чи навчання дітей, а в разі настання таких змін повідомити про це йому особисто на наступний день, з дня настання таких змін.
Так, в обґрунтування позову позивач зазначав, що 15 травня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб. Від шлюбу в подружжя народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 2 вересня 2020 року, шлюб між сторонами розірвано. Після фактичного припинення проживання однією сім'єю, двоє спільних дітей сторін залишились проживати разом з батьком за адресою їх реєстрації та постійного місця проживання: АДРЕСА_1 , де батько створив усі умови для їх комфортного проживання. За цією ж адресою зареєстрована і мати дітей - ОСОБА_2 . В подальшому, за взаємною згодою батьків, наприкінці 2021 року, діти переїхали жити до матері за адресою: АДРЕСА_2 . З того часу батько - ОСОБА_1 постійно спілкувався з дітьми та мав можливість побачитись з ними. Крім того саме ОСОБА_1 повністю фінансово забезпечував дітей, їх навчання, лікування та інші побутові потреби, адже мати дітей - ОСОБА_2 не працювала. Починаючи з березня 2023 року, відповідачка ОСОБА_2 безпідставно почала обмежувати спілкування дітей з батьком: не дозволяла побачень, не давала можливості придбати дітям телефони, щоб вони самостійно могли зателефонувати батькові або він їм. В результаті все спілкування батька з дітьми звелось до телефонних розмов і, лише з телефону матері, при цьому на телефонні дзвінки ОСОБА_2 відповідала дуже рідко. З червня 2023 року відповідачка позивача до дітей не допускає взагалі та він не має можливості їх побачити. На телефонні дзвінки ОСОБА_2 також не відповідає, двері в квартиру не відчиняє. При цьому, кошти на утримання дітей позивач перераховує відповідачці регулярно. Впродовж всього життя дітей, їх батько постійно належним чином опікувався ними, забезпечував, влаштовував в навчальні заклади та гуртки, завозив та привозив з навчання, опікувався питанням їх оздоровлення та належного медичного обслуговування, приділяв їм достатньо часу та уваги, давав своє виховання та безмежну любов, матір дітей ніколи не працювала, а тому розлуку з дітьми батько переживає досить важко. Від такої поведінки відповідачки є очевидним, що страждають і самі діти, оскільки позбавлені діями відповідачки батьківської любові та піклування. У зв'язку з вказаними обставинами позивач і змушений звертатися до суду з вказаним позовом, оскільки між сторонами немає згоди та існує спір щодо участі позивача у вихованні та спілкуванні з дітьми.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 28 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Петрівської сільської ради, про визначення способу участі у вихованні дітей та усунення перешкод у спілкуванні батька з дітьми - задоволено частково.
Встановлено ОСОБА_1 спосіб участі у вихованні дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом спілкування в режимі відеозв'язку та телефонного зв'язку щодня, на гнучкій основі, з урахуванням бажання дітей, але за умови обов'язкового сумарного часу особистого вільного спілкування не менше, ніж сім годин на тиждень, відповідно до часового поясу країни, в якому перебувають діти.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із указаним рішенням представник ОСОБА_1 - адвокат Кіптенко Микола Вікторович звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги позивача в повному обсязі, а саме встановити ОСОБА_1 спосіб участі у вихованні дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , шляхом:
- спільного відпочинку з батьком та оздоровлення дітей кожні шкільні канікули (осінні, зимові, весняні, літні), на період не менше 1/2частини днів, що припадають на канікули, з обов'язковим повідомленням матері про місце відпочинку;
- необмеженого спілкування із сином та донькою у вільний від занять час засобами телефонного, поштового та інших засобів зв'язку (відео-зв'язок у мобільних додатках та соціальних мережах) тощо;
- в день побачення батька з дітьми, надати йому право забирати дітей зі школи, садочку чи дому особисто, з урахуванням їх режиму дня та, за погодженням з матір'ю дітей;
- зобов'язати відповідачку ОСОБА_2 за два дні до зустрічі дітей з батьком, надати останньому точну інформацію щодо фактичного місця проживання, перебування чи навчання дітей, а в разі настання таких змін повідомити про це йому особисто на наступний день, з дня настання таких змін.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що в своєму рішенні суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про те, що між дітьми та батьком емоційний зв'язок відсутній. Його поведінка в минулому, зокрема, тривала відсутність у житті дітей та емоційна недоступність, спричинили втрату емоційного контакту, появу ознак анаклітичної депресії. Батьківські функції з його боку дітьми не сприймаються. Такий висновок суд зробив на підставі незрозумілого висновку незрозумілого фахівця якого суд безпідставно зазначає як психолога. Вказує, що в дійсності громадянка ОСОБА_5 , яка склала даний висновок, немає освіти психолога, а згідно з дипломом, який вона додала до свого висновку, вона є викладачем-дослідником і має диплом педагога. Крім того вказує що викликає сумнів той факт, що на час проведення даного дослідження ОСОБА_5 знаходилась в Україні, а діти в Норвегії. До того ж під час проведення свого дослідження ОСОБА_5 посилається лише на ту інформацію, яку їй повідомила відповідач ОСОБА_2 , хоча її слова не підтверджені жодними доказами. Про проведення даного дослідження ОСОБА_1 не повідомляли і думку позивача не запитували.
На підставі викладеного сторона позивача вважає, що суд безпідставно зробив висновок про те, що діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7 втратили емоційний зв'язок з своїм батьком ОСОБА_1 .
Звертає увагу на те, що в своєму рішенні суд підкреслює, що об'єктивною причиною, яка унеможливлює фізичні зустрічі батька з дітьми в теперішній час, є запровадження в країні воєнного стану та пов'язані з цим ризики. Чомусь в рішенні суду не зазначено який саме закон чи нормативний акт обмежує конституційні права батька на спілкування з дітьми під час запровадження воєнного стану в державі, яка підтримує демократичні цінності. Як видно з матеріалів справи ОСОБА_1 спілкувався з дітьми і до і після запровадження в Україні воєнного стану і на сьогоднішній день він має можливість виїзду за кордон, але нажаль не знає адреси проживання його дітей.
Вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що введення воєнного стану в Україні, внаслідок чого відповідачка була змушена тимчасово виїхати за кордон разом з малолітніми дітьми, не може розцінюватися як її перешкоджання спілкуванню батька з дітьми, оскільки сторона позивача неодноразово звертала увагу, що саме позивач ОСОБА_1 , в березні 2022 року, за власні кошти вивіз відповідача ОСОБА_2 разом з їх спільними дітьми ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а також матір'ю відповідача та її малолітньою дитиною до Чехії де повністю забезпечив їх проживання. А вже після цього, коли позивач повернувся до України, відповідач ОСОБА_2 таємно вивезла з Чехії дітей у невідомому напрямку і лише в суді в 2023році позивач дізнався, що вони знаходяться в Норвегії, а точної адреси їх перебування він не знає і по сьогоднішній день.
Також не погоджуючись із указаним рішенням суду представник ОСОБА_2 - адвокат Волков Анатолій Володимирович звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції, абзац другий резолютивної частини рішення суду викласти в наступні редакції: «встановити ОСОБА_1 спосіб участі у вихованні дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом спілкування в режимі відеозв'язку та/або телефонного зв'язку кожної першої суботи та третьої неділі щомісяця, з урахуванням бажання дітей у проміжок часу з 18.30 години до 19.00 години за київським часом. В решті судове рішення залишити без змін.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції не повною мірою виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і не повністю дотримався вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду в частині графіку спілкування батька з донькою та сином, неповно і не всебічно встановив обставини справи, усупереч вказаним положенням процесуального закону не навів достатніх правових обґрунтувань для встановленого обов'язку щоденного спілкування тривалістю не менше 7 годин на тиждень. Отже, в цілому це перешкоджатиме нормальному розвитку дітей та становитиме надмірний тягар для ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , враховуючи інтереси дитини, їх вік, режим навчання графік харчування та сну. При цьому суд першої інстанції не врахував достатній вік дітей та їхню здатність висловити свої думки, що передбачає реалізацію цього права лише за згодою ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , що забезпечує повагу до їхнього волевиявлення та психологічного комфорту.
Відзиви на апеляційні скарги до Київського апеляційного суду не надходили.
У судовому засіданні призначеному на 30 вересня 2025 року відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_11 просили змінити рішення суду першої інстанції, абзац другий резолютивної частини рішення суду викласти в наступні редакції: «встановити ОСОБА_1 спосіб участі у вихованні дітей - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом спілкування в режимі відеозв'язку та/або телефонного зв'язку кожної першої суботи та третьої неділі щомісяця, з урахуванням бажання дітей у проміжок часу з 18.30 години до 19.00 години за київським часом. В решті судове рішення залишити без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Кіптенко М.В. просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги позивача в повному обсязі. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Так, відповідно до протоколу судового засідання від 30 вересня 2025 року проголошення вступної та резолютивної частини рішення відкладено на 2 жовтня 2025 року.
2 жовтня 2025 року сторони в судове засідання не з'явились, про дату засідання повідомлені належним чином 30 вересня 2025 року.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Задовольняючи частково позовні вимоги, а саме встановивши ОСОБА_1 спосіб участі у вихованні дітей - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , шляхом спілкування в режимі відеозв'язку та телефонного зв'язку щодня, на гнучкій основі, з урахуванням бажання дітей, але за умови обов'язкового сумарного часу особистого вільного спілкування не менше, ніж сім годин на тиждень, відповідно до часового поясу країни, в якому перебувають діти та відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив із необхідності визначення способу участі батька у вихованні дітей виключно у дистанційному форматі. При цьому суд підкреслив, що об'єктивною причиною, яка унеможливлює фізичні зустрічі батька з дітьми в теперішній час, є запровадження в країні воєнного стану та пов'язані з цим ризики. Виїзд відповідачки з дітьми за кордон є вимушеним заходом і не повинен мати на меті перешкоджання спілкуванню батька з дітьми, участі останнього в їх вихованні. А відтак, з огляду на викладене, беручи до уваги психоемоційний стан малолітніх дітей, їх право на безпечне та стабільне середовище розвитку, наявні висновки фахівців та об'єктивні обставини, суд вважав, що інтересам дітей, в теперішній час, найбільшою мірою відповідає їх спілкування з батьком в режимі відеозв'язку та телефонного зв'язку щодня, на гнучкій основі, з урахуванням їх бажання, за умови обов'язкового сумарного часу особистого вільного спілкування не менше, ніж сім годин на тиждень, відповідно до часового поясу країни, в якому перебувають діти.
Колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції.
Судом встановлено, що з 15.05.2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 02.09.2020 року у справі за №363/1507/20 було розірвано. Вказане судове рішення набрало законної сили 05.10.2020 року (Том 1, а.с. 14, 96).
Від шлюбу сторони по справі мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (Том 1, а.с. 15-22)
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 13.07.2022 року у справі за №363/2684/20 визначено місце проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Вказане судове рішення набрало законної сили 23.08.2022 року (Том 1, а.с. 88-95).
Розпорядженням Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації за №41 від 26.01.2022 року визначено спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні дітей: ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , шляхом спілкування з ними у першу і третю суботу та другу і четверту неділю кожного місяця з 11 год. до 14 год., у присутності матері дитини (Том 1, а.с. 126)
Як зазначав позивач, починаючи з березня 2023 року ОСОБА_2 безпідставно почала обмежувати його спілкування з дітьми, а саме: не дозволяла побачень, не давала можливості придбати дітям телефони, щоб вони самостійно могли зателефонувати батькові або він їм.
При цьому, як вбачається з копій паспортів громадян України для виїзду за кордон за № НОМЕР_1 від 11.05.2018 року, за № НОМЕР_2 від 30.08.2017 року та № НОМЕР_3 від 12.04.2019 року - відповідачка разом з дітьми: ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 05.03.2023 року перетнули державний кордон України в пункті пропуску «Краківець» (Том 1, а.с. 119-120, 121-122, 127-128).
Як зазначала відповідачка після початку повномаштабного вторгнення рф в Україну позивач спільно з відповідачкою, в інтересах дітей та їх безпеки, спільно прийняли рішення виїхати за кордон.
15.08.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Начальника Оболонського УП із заявою, в якій просив встановити місцезнаходження його колишньої дружини ОСОБА_2 , з якою він втратив зв'язок більше місяця тому та яка перебуває разом з їх спільними дітьми ОСОБА_12 та ОСОБА_3 за кордоном (Том 1, а.с. 125).
25.08.2023 року ОСОБА_2 надала начальнику оболонського УП письмові пояснення в яких вказала, що 24.02.2022 року вона з ОСОБА_1 та дітьми поїхали до їх спільного заміського будинку та, провівши там близько 10 днів під обстрілами, прийняли з позивачем спільне рішення -виїхати за кордон в безпечне від війни місце. 05.03.2022 року вона з дітьми приїхали до м. Львову, а звідти рушили до м. Прага. При цьому, ОСОБА_1 постійно був з нею на зв'язку і запропонував їм пожити у квартирі, яку він ще до початку воєнних дій винаймав для себе у м. Прага. Потім ОСОБА_1 почав навідуватись до м. Прага, де бачився з нею та дітьми, коли мав на це бажання та час, оскільки він винаймав квартиру в тому самому під'їзді де проживала і вона з дітьми. З часом відношення ОСОБА_1 до неї змінилося, набуло дуже агресивного характеру, він почав погрожувати їй, ображати. В одній з таких переписок ОСОБА_1 написав, що більше взагалі не буде з нею спілкуватись і заблокував її. Контракт на оренду житла в м. Прага закінчився в липні, місця в чеських школах та садочках не було до того ж їх спільний син ОСОБА_3 часто хворів на респіраторні захворювання у м. Прага (про, що було відомо ОСОБА_1 ), внаслідок чого було прийнято рішення шукати прихисток в країні з кращою екологією. Так, 27.07.2023 року вона разом з дітьми переїхала до Норвегії, про що ОСОБА_1 був обізнаний, оскільки вона активно веде сторінки в соціальних мережах та він сам повідомляв, що дивиться всі фото та відео дітей. За останні два місяці ОСОБА_1 жодного разу не контактував з нею, не цікавився життям дітей (Том 1, а.с. 123-124).
Відповідно до рішень міграційного управління Норвегії від 03.08.2023 року та 04.08 2023 року - відповідачка з дітьми отримали колективний захист у цій країні та посвідки на проживання у Норвегії (Том 1, а.с. 98-118).
З висновку за результатами психологічного дослідження на звернення ОСОБА_2 , складеного психологом, викладачем-дослідником з педагогіки і психології ОСОБА_5 від 14.01.2025 року слідує, що 02.01.2025 року до спеціаліста-психолога звернулась ОСОБА_2 з запитом про надання консультативної допомоги. Метою звернення за консультативною допомогою було проведення психологічного обстеження (з підготовки письмового висновку за його результатами) її дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (Том 2, а.с. 154-171).
Так, вперше ОСОБА_2 звернулася за консультативною допомогою до психолога ОСОБА_5 , у серпні 2020 року. Метою звернення було проведення психологічного обстеження ОСОБА_2 та складання за його результатами її психологічного портрету. За результатами проведеного психологічного обстеження були зроблені висновки про те, що ОСОБА_2 у поведінці та спілкуванні виявляє риси дорослої соціально зрілої людини, а саме: у взаємодії з іншими орієнтована на партнера, на соціально прийнятну рольову поведінку: у міжособистісній взаємодії з іншими є ефективною завдяки розвинутій емпатії: у спілкуванні із дітьми орієнтована на партнерську позицію при скеровуючій (не домінуючій) ролі дорослого. Мотиваційні тенденції, виявлені у ОСОБА_2 , утворюють засади материнської любові, яка змушує дитину виявляти різні варіанти активності, щоб відповідати очікуванням батьків, опановувати новими знаннями, навичками, тобто успішно розвиватися у психічному та соціальному плані. Аналіз результатів проведеного психологічного дослідження дозволяє стверджувати, що у ОСОБА_2 немає особистісних та психічних властивостей, які б могли перешкоджати її спілкуванню з дітьми.
23.11.2020 року ОСОБА_2 звернулась до психолога ОСОБА_5 вдруге. За результатами роботи з ОСОБА_4 та ОСОБА_13 , у період з 23.11.2020 року до 22.01.2021 року, було зроблено висновок про те, що особливості поведінки дітей відповідають за своїми ознаками депресії. Зазначений висновок відповідав висновку лікаря-невролога від 23.11.2020 року, стосовно ОСОБА_4 та ОСОБА_13 . Ознаками наявності депресії в ОСОБА_14 є втрата інтересу до оточуючого, крик, «застигання» або «зависання» у певних позах, одноманітних по рухах, які ОСОБА_7 виконує тривалий час. Особливості поведінки ОСОБА_14 , враховуючи, що їx появі передували екстремальні емоційні переживання (розлучення із матір?ю тривалістю майже в п?ять місяців), є ознаками дефіцитарно викривленого емоційно-особистісного розвитку. За умови створення активного розвивального середовища та повноцінного емоційного спілкування із дитиною, яка має зазначені вище особливості комунікації та емоційно-вольові прояви, ці патологічні особливості поведінки можуть поступово згладжуватися. За умови такого варіанту розвитку, дитина поступово може адаптуватися у суспільстві. Однак, деякі особливості емоційно-особистісного розвитку можуть зберігатися у подальшому, протягом усього життя, оскільки екстремальні емоційні переживання змінюють якість прив?язаності та, відповідно, робочі моделі сприйняття та переробки інформації про світ і події у ньому, інтерпретацію поведінки іншої людини та власну самооцінку дитини. Остання виступає системоутворюючим фактором, який визначає поведінку людини та особливості взаємодії із іншими. Ознаками наявності депресії в ОСОБА_4 є регрес мовлення. Дослідження ставлення ОСОБА_4 до кожного з батьків, членів своєї родини, дозволило зробити висновок про те, що для неї родина - це матір, вона сама та її брат - ОСОБА_7 ; дорослим членом сім?ї, у спілкуванні з ким дівчинка задовольняє потребу у визнанні i, який забезпечує їй переживання психологічного благополуччя є її матір; у внутрішній картині світу дівчинки батько існує лише як історичний факт, тобто образ батька представлений у свідомості, але його функції, роль у житті для неї самої не зрозумілі; причиною такого ставлення доньки до батька є формальність стосунків між ними, про що свідчить відсутність у розповідях дівчинки спогадів про сумісну діяльність із батьком; батьківських настанов, які обов?язково фіксуються у пам?яті дитини, за умови існування між батьком і нею стосунків позитивного емоційного зв?язку.
Втретє ОСОБА_2 звернулась до психолога вже 02.01.2025 року і за результатами дослідження були зроблені такі висновки: у ОСОБА_9 , виявлено ознаки невідповідного дійсності сприйняття та переробки інформації про світ і події у ньому, невідповідної дійсності інтерпретації поведінки іншої людини, які обумовлені його дефіцитарно викривленим емоційно-особистісним розвитком, причиною якого стали екстремальні емоційні переживання, а саме тривале розлучення із матір?ю, що мало місце в його житті у ранньому дитинстві. Виявлені у хлопчика особливості комунікації та емоційно-вольові прояви можуть поступово згладжуватися, за умови створення активного розвивального середовища та повноцінного емоційного спілкування із ним. Соціально-підтримуюче оточення для ОСОБА_10 та ОСОБА_9 утворює їх матір. У ставленні дітей до батьків є специфічні психологічні особливості. Так, діти сприймають як батька-вихователя - матір, якість турботи якої забезпечили їм переживання стану суб'єктивного благополуччя, благополучний розвиток. Батько виявив себе нечутливим до психологічних потреб дітей. Фактична відсутність емоційного зв?язку з ним через те, що він тривалий час не був учасником сімейної системи; особливості його дій та поведінки у ситуаціях взаємодії з дітьми, призвели до того, що у картині світу останніх місця для батька не має. У дітей є ознаки втрати психологічного зв?язку із батьком. Діти, із-за дій батька, пережили екстремальні емоційні переживання, тривале розлучення з матір'ю, що призвело до появи у них ознак депресії, наслідки якої і дотепер виявляються у ОСОБА_9 . Особливості поведінки батька в ситуаціях взаємодії з дітьми призвели до того, що він фактично став для дітей емоційно недоступним, а виконання ним батьківських функцій - неможливим. Ознак, що дозволяють стверджувати про наявність впливу матері, на формування негативної думки про батька, у дітей, не виявлено.
З висновку, наданого Службою у справах дітей та сім'ї Петрівської сільської ради, який затверджено рішенням виконавчого комітету Петрівської сільської ради від 25.03.2025 року за №308, слідує, що виходячи з інтересів дітей, враховуючи позиції батьків, Орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити ОСОБА_1 спосіб участі у вихованні дітей - ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , шляхом онлайн-побачення щодня, у вечірній час з 20:00 год до 21:00 год (за Київським часом) та в інший зручний час, за бажанням дітей (Том 2, а.с. 233-236).
З довідок, наданих АТ КБ «ПРИВАТБАНК» вбачається, що ОСОБА_1 регулярно перераховує на рахунок ОСОБА_2 грошові кошти на утримання дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_13 (Том 2, а.с. 244-246).
До матеріалів справи, також долучено спільні фотографії сторін по справі з дітьми, дитячі малюнки, адресовані батьку, а також скрін-шоти відео-розмов ОСОБА_1 з дітьми (Том 1, а.с. 131-133, Том 2, а.с. 237-244).
Крім того, в матеріалах справи містяться скрін-шоти переписки між сторонами по справі з месенджеру «Telegram» (Том 1, а.с. 129-130, 134-145), а також флеш-носій на якому, також містяться скрін-шоти переписки між сторонами та фотографії (Том 1, а.с. 243-а).
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У відповідності до статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини.
У відповідності до статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
У статті 5 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок наголошено на необхідності вжиття заходів щодо зміни соціальних та культурних моделей поведінки чоловіків і жінок для досягнення викоренення забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї із статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок, а також визначення загальної відповідальності чоловіків і жінок за виховання та розвиток своїх дітей за умови, що в усіх випадках інтереси дітей мають перевагу.
В аспекті наявності підстав для встановлення обмежень щодо побачень батька з дитиною заслуговує на увагу рішення Європейського суду з прав людини від 19 жовтня 2023 року (заява № 35481/20 «Терещенко проти України»), у якому суд констатував порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при зменшенні періодичності побачень батька з дитиною (4 дні на місяць) без відповідних і достатніх підстав для цього, зокрема якщо ці обмеження відповідали найкращим інтересам дитини. Матеріали не містили відомостей про те, що особиста зустріч батька з дитиною становила ризик для добробуту чи безпеки дитини. Крім того, судом констатовано неврахування національними судами положень статті 19 СК України, відповідно до якої, вирішуючи спори щодо участі батьків у вихованні дитини, суди могли не погоджуватися з висновком органу опіки та піклування, лише якщо висновок органу був недостатньо обґрунтованим або суперечив інтересам дитини.
Повноцінне спілкування малолітньої дитини з батьком в тій же мірі, що і з матір'ю, відповідає її якнайкращим інтересам.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно з положеннями частини першої та другої статті 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Приймаючи рішення в інтересах дитини суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства.
Відповідно до частини четвертої і п'ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Судом встановлено, що між сторонами справи - батьками дітей - ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , існує спір щодо участі батька у вихованні дітей та спілкуванні з ними.
Після розірвання шлюбу між сторонами спору у вересні 2020 року діти сторін залишився проживати з матір'ю, а у березні 2023 року, у зв'язку з обставинами, пов'язаними з введенням в Україні воєнного стану, ОСОБА_2 разом із дітьми виїхала за кордон, де продовжує проживати на час вирішення справи, діти відвідують навчальний заклад у Норвегії.
Звертаючись до суду з позовом у справі, що переглядається, ОСОБА_1 посилався на необхідність усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та бажання відновити психоемоційний контакт з ними.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, а саме лише в частині встановлення ОСОБА_1 способу участі у вихованні дітей шляхом спілкування в режимі відеозв'язку та телефонного зв'язку щодня, на гнучкій основі, з урахуванням бажання дітей, але за умови обов'язкового сумарного часу особистого вільного спілкування не менше, ніж сім годин на тиждень, відповідно до часового поясу країни, в якому перебувають діти виходив із того, що об'єктивною причиною, яка унеможливлює фізичні зустрічі батька з дітьми в теперішній час, є запровадження в країні воєнного стану та пов'язані з цим ризики.
Водночас, колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач має можливість виїзду за кордон, але не знає адреси проживання його дітей. У своїй апеляційній скарзі позивач зазначає, що в рішенні суду не зазначено, який саме закон чи нормативний акт обмежує конституційні права батька на спілкування з дітьми під час запровадження воєнного стану.
Колегія суддів вважає такі доводи обґрунтованими з урахуванням наступного.
Так, батько, який проживає окремо від своєї дитини, очевидно має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
Відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з батьком.
Колегія суддів зауважує, що правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро- емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ може бути тимчасовою і нетривалою.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 285/7632/23.
На переконання колегії суддів тимчасовий виїзд дитини за кордон не може непропорційно обмежувати право батька на спілкування з дитиною, яке повинно реалізовуватися задля підтримки родинних відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком, а також враховує технічну можливість забезпечення спілкування позивача із своїми дітьми за допомогою відеозв'язку та аудіозв'язку.
З урахуванням тривалого перебування дітей за кордоном, наявності у батька можливості виїзду за кордон, а також з метою повноцінного виховання дітей, їх розвитку, задоволення життєво важливих потреб та зростання під опікою і відповідальністю обох батьків, що забезпечить їх виховання в атмосфері моральної та матеріальної забезпеченості, колегія суддів вважає, що в даному випадку слід встановити наступний графік зустрічей батька ОСОБА_1 з дітьми - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 : побачення у першу та третю суботу місяця з 09 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., без присутності матері, за місцем фактичного перебування дітей, або за місцем їх проживання, без обмеження місця прогулянок; спільний відпочинок з батьком та оздоровлення дітей кожні шкільні канікули (осінні, зимові, весняні, літні), на період не менше частини днів, що припадають на канікули, з обов'язковим повідомленням матері про місце відпочинку; необмежене спілкування із сином та донькою у вільний від занять час засобами телефонного, поштового та інших засобів зв'язку (відео-зв'язок у мобільних додатках та соціальних мережах) тощо; в день побачення батька з дітьми, надати йому право забирати дітей зі школи, садочку чи дому особисто, з урахуванням їх режиму дня та, за погодженням з матір'ю дітей; зобов'язати відповідачку ОСОБА_2 за два дні до зустрічі дітей з батьком, надати останньому точну інформацію щодо фактичного місця проживання, перебування чи навчання дітей, а в разі настання таких змін повідомити про це йому особисто на наступний день, з дня настання таких змін.
На переконання апеляційного суду, такий порядок участі позивача у вихованні дітей відповідатиме їх інтересам та сприятиме поступовому відновленню психоемоційного контакту між ними та батьком. Відомостей про те, що проведення дитиною часу з батьком становить ризик для благополуччя чи безпеки дитини, апеляційним судом не здобуто.
Жодних доказів, які свідчать, що спілкування дітей з батьком у спосіб, який просить батько, буде шкодити дітям, матір'ю не наведено. Не знайшли свого документального підтвердження також доводи ОСОБА_2 про викрадення батьком дітей, оскільки жодні названі нею докази такої інформації не містять.
Матеріали справи містять докази звернення матері до психолога, однак навіть у цих доказах містяться висновки, що обмеження матір'ю можливості побачення з дітьми має наслідок - втрата емоційного зв'язку дітей з батько. Тому відповідні докази свідчать про шкоду, яку завдає розлука дітей з батьком.
Ураховуючи наведене визначення судом можливості для батька проводити побачення по суботах, спільний відпочинок з дітьми протягом літніх, весняних, осінніх та зимових канікул на період не менше частини днів, що припадають на канікули, з обов'язковим повідомленням матері про місце відпочинку, необмежене спілкування із сином та донькою у вільний від занять час засобами телефонного, поштового та інших засобів зв'язку (відео-зв'язок у мобільних додатках та соціальних мережах) не може вважатися таким, що призведе до негативних наслідків для дітей.
Аналогічний висновок, щодо відсутності підстав для обмеження батька у зустрічах дітей із батьком так само зроблено Службою у справах дітей та сім'ї Петрівської сільської ради.
Матеріалами справи не здобуто жодних доказів для обмеження спілкування батька з дітьми в дистанційному режимі. Відтак, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 .
Взявши до уваги, до ОСОБА_1 проживає на території України, доцільно створити йому умови для реалізації права на контакт з дітьми під час їх канікул, за узгодженням між батьками та з урахуванням поточних обставин життя дітей.
Не задоволення вимог позову про встановлення графіку побачень ОСОБА_1 з дітьми у зв'язку із запровадженням в країні воєнного стану та пов'язаних з цим ризиків, може призвести до ілюзорності захисту прав та інтересів учасників цієї справи.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про невідповідність визначеного судом порядку участі позивача у вихованні дітей її інтересам та інтересам дітей з урахуванням зайнятості дітей та надмірного тягаря є необґрунтованими та не доведеним.
Так, ОСОБА_2 вказує, що графік спілкування з дітьми є вкрай обтяжливим в першу чергу для самих дітей, а батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини. За запропонованого графіку донька і син після початку навчального дня в подальшому не зможуть відвідувати спортивні секції, гуртки, розвиваючі заняття, у зв'язку необхідністю щодня особисто спілкуватись з батьком.
В той же час, ОСОБА_2 на підтвердження вказаних обставин не надала суду доказів, які б давали можливість суду встановити конкретний час перебування дітей на гуртках. Графіки занятості дітей, на які посилається ОСОБА_2 , складані особисто нею без надання будь-яких доказів у підтвердження відповідних обставин.
Так, ОСОБА_2 надала суду в якості доказу акт опитування особи за її згодою від 29 червня 2025 року складений адвокатом Волковим А., в якому ОСОБА_2 було надано орієнтовний розпорядок дня, з якого вбачається, що діти перебувають на гуртках 3 рази на тиждень. В той же час, не зазначено конкретні дні.
Разом з тим, з урахуванням доводів ОСОБА_2 апеляційним судом відмовлено в задоволенні вимог позивача щодо побачення ОСОБА_1 з дітьми тричі на тиждень щовівторка та щочетверга, оскільки такий графік побачень дійсно буде надмірним тягарем для дітей з урахуванням навчання, відпочинку та сну.
Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у справах про права дітей та забезпечення їхніх найкращих інтересів, взаємна потреба батьків і дітей у сімейному контакті один з одним є чи не найважливішою складовою поняття «сімейне життя», і заходи, що перешкоджають задоволенню таких потреб, є втручанням у відповідне право, захищене статтею 8 Конвенції. Тому такі заходи мають обов'язково відповідати нагальній соціальній потребі, що переслідується, та не порушувати справедливий баланс, який повинен бути досягнутий між відповідними конкуруючими інтересами, з пріоритетом забезпечення найкращих інтересів дитини (рішення ЄСПЛ Странд Лоббен та інші проти Норвегії, № 37283/13, 30 листопада 2017 року; рішення ЄСПЛ Хаддад проти Іспанії, № 16572/17, 18 червня 2019 року).
Стаття 8 Конвенції про права дитини передбачає, що держави-учасниці зобов'язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я та сімейні зв'язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.
Крім того, таке спілкування, а також його характер та обсяг обумовлюють обставинами кожної справи та повинні визначатися з урахуванням основних інтересів дитини. Незважаючи на те, що національні органи влади зобов'язані максимально сприяти такій взаємодії, будь-який обов'язок застосування примусу з цих питань має бути обмежено, оскільки мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам за статтею 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ Йохансен проти Норвегії», 07 серпня 1996 року).
У § 54 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 травня 2025 року слід скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки предметом розгляду у даній справі є вимоги немайнового характеру та враховуючи, що за результатами розгляду апеляційних скарг, апеляційна скарга ОСОБА_2 була залишена без задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_1 була задоволена частково, тому судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції також частково покладається на відповідача (1073,60грн+1610,10=2684 грн) 2684 грн/2=1342 грн.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 травня 2025 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Встановити наступний графік зустрічей батька ОСОБА_1 з дітьми - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 :
- побачення у першу та третю суботу місяця з 09 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., без присутності матері, за місцем фактичного перебування дітей, або за місцем їх проживання, без обмеження місця прогулянок;
- спільний відпочинок з батьком та оздоровлення дітей кожні шкільні канікули (осінні, зимові, весняні, літні), на період не менше частини днів, що припадають на канікули, з обов'язковим повідомленням матері про місце відпочинку;
- необмежене спілкування із сином та донькою у вільний від занять час засобами телефонного, поштового та інших засобів зв'язку (відео-зв'язок у мобільних додатках та соціальних мережах) тощо;
- в день побачення батька з дітьми, надати йому право забирати дітей зі школи, садочку чи дому особисто, з урахуванням їх режиму дня та, за погодженням з матір'ю дітей;
- зобов'язати відповідачку ОСОБА_2 за два дні до зустрічі дітей з батьком, надати останньому точну інформацію щодо фактичного місця проживання, перебування чи навчання дітей, а в разі настання таких змін повідомити про це йому особисто на наступний день, з дня настання таких змін.
В решті рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 травня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції в розмірі 1 342 (одну тисячу триста сорок дві) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба