Номер провадження: 22-ц/813/1808/25
Справа № 495/1769/16-ц
Головуючий у першій інстанції Прийомова О.Ю.
Доповідач Карташов О. Ю.
19.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Карташова О.Ю.
суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.
за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Державний Ощадний Банк України» в особі філії Одеське обласне управління АТ «Державний Ощадний Банк України»
позивач за об'єднаним позовом - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 червня 2024 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний Банк України» в особі філії Одеське обласне управління АТ «Державний Ощадний Банк України» про визнання кредитного договору недійсним та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк» про визнання недійсним кредитного договору № 1277-н від 05 березня 2007 року та договору застави транспортного засобу від 05 березня 2007 року
та за позовом ВАТ «Державний Ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Державний Ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеське обласне управління АТ «Державний Ощадний банк України» про розірвання кредитного договору
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2010 року Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Державний ощадний банк України» звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, уточнивши свої позовні вимоги 24 листопада 2014 року та 07 липня 2015 року, остаточно просить суд: стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на свою користь суму заборгованості, що складає 89 029,16 дол. США (1 895 589,14 грн) та 10 127,81 грн, яка складається з: простроченого основного боргу по кредиту - 36 539,91 дол. США; прострочених процентів за користування кредитом - 28 494,25 дол. США; простроченої комісійної винагороди за супроводження кредиту - 7520, 00 грн; пені за прострочений основний борг по кредиту - 13 295,52 дол. США; пені за прострочені проценти за користування кредитом - 9781,81 дол. США; пені за прострочену комісійну винагороду за супроводження кредиту - 2607,81 грн; 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту - 917,67 дол. США.
Позивач Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Державний ощадний банк України свої позовні вимоги до ОСОБА_1 обґрунтовують тим, що Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського облуправління АТ «Ощадбанк» (надалі Банк) з ОСОБА_1 (надалі - Позичальник) 05.03.2007р. укладено кредитний договір № 1277-н (надалі - Кредитний договір) на суму 44000,00 (сорок чотири тисячі )доларів США, що складало 222200,00 двісті двадцять дві тисячі двісті) гривень по курсу НБУ на 05.03.2007р., з терміном остаточного погашення не пізніше 05.03.2014р. та сплатою 12 (дванадцяти ) % річних за користування кредитом.
У забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору Банком 22.06.2007р. укладено з Позичальником договір застави транспортного засобу типу легковий універсал, марки MITSUBISHI, модель PAJERO, 2007 року випуску, кольору чорного, номер шасі (кузов, рами) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , належний Позичальнику на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 України в Одеській області 02.03.2007р., виданого та зареєстрованого РЕВ 1 МРВ ДАІ ГУМВС України в Одеській області 02 березня 2007 року.
ВАТ «Державний ощадний банк України» належним чином виконав свої зобов'язання по кредитному договору.
Банком були перераховані кошти в сумі 222200,00(двісті двадцять дві тисячі двісті) гривень на особовий рахунок ТОВ «КРОНА СИСТЕМ», (продавця товару) на підставі платіжного доручення № 1056 від 05.03.2007р. для виконання боржником договору купівлі-продажу №93/13 від 02.03.2007р., укладеного між продавцем товару і Позичальником.
Згідно з умовами кредитного договору Позичальник зобов'язався погашати кредит щомісячно в сумі 777,00 доларів США та сплачувати нараховані Банком відсотки.
Проте в обумовлені кредитним договором строки Позичальник своїх зобов'язань по поверненню кредиту не виконує.
Сума заборгованості станом на 25 червня 2015 рік складає 89 029,16 дол. США (1 895 589, 14 грн) та 10 127, 81 грн, яка складається з: простроченого основного боргу по кредиту - 36 539,91 дол. США; прострочених процентів за користування кредитом - 28 494,25 дол. США; простроченої комісійної винагороди за супроводження кредиту - 7520,00 грн; пені за прострочений основний борг по кредиту - 13 295,52 дол. США; пені за прострочені проценти за користування кредитом - 9781,81 дол. США; пені за прострочену комісійну винагороду за супроводження кредиту - 2607,81 грн; 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту - 917,67 дол. США.
24 листопада 2011 року від відповідача ОСОБА_1 надійшла зустрічна позовна заява до Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про розірвання кредитного договору, просить суд розірвати кредитний договір № 1277-н від 05 березня 2007 року між ним та ВАТ «Державний ощадний банк України».
11 грудня 2014 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання недійсним кредитного договору та договору застави, просить суд визнати недійсним кредитний договір № 1277-н від 05 березня 2007 року укладений між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 , визнати недійсним договір застави транспортного засобу від 05 березня 2007 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 .
15 березня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Державний ощадний банк України» про визнання кредитного договору недійсним, просить суд визнати недійсним Кредитний договір № 1277-н від 05 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та Відкритим товариством «Державний ощадний банк України».
ОСОБА_1 свої зустрічні позовні вимоги обґрунтовує тим, що отримані по кредитному договору гроші він мав намір використати на споживчі цілі і був впевнений, що зможе виконувати обов'язок по поверненню кредиту, при цьому йому було невідомо про поглиблення світової кризи в економіці, яка позначиться на його фінансовому стані.
Незважаючи на це, до кінця 2009 року ОСОБА_1 сумлінно виконував свої обов'язки за вищезазначеним кредитним договором.
Невиконання обов'язків за договором виникло не з вини боржника, а внаслідок надзвичайних невідворотних зовнішніх обставин, які не залежать від волі боржника, тому є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 червня 2024 року позовні вимоги ПАТ «Державний Ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Державний Ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Державний Ощадний банк України» заборгованість станом на 25 червня 2015 рік, у загальному розмірі: 54 450,57 дол. США, яка складається з: простроченого основного боргу за кредитом у розмірі 36 539,91 дол. США; прострочених процентів за користування кредитом в розмірі 17 910,66 дол. США.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Державний Ощадний банк України» витрати пов'язані зі сплатою державного мита у розмірі 1700 грн та 120 грн - витрат на інформаційне - технічне забезпечення розгляду справи.
В іншій частині в задоволені позовних вимог ПАТ «Державний Ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Державний Ощадний банк України» - відмовлено.
В задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеське обласне управління АТ «Державний Ощадний банк України» про розірвання кредитного договору - відмовлено.
В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний Банк України» в особі філії Одеське обласне управління АТ «Державний Ощадний Банк України» про визнання кредитного договору недійсним - відмовлено.
В задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк» про визнання недійсним кредитного договору №1277-н від 05 березня 2007 року та договору застави транспортного засобу від 05 березня 2007 року - відмовлено.
Рішення суду, щодо часткового задоволення позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, вмотивовано тим, що позовні вимоги ПАТ «Державний ощадний банк України» в частині стягнення заборгованості станом на 25 червня 2015 рік, а саме: в частині заборгованості за кредитом, основним боргом у розмірі 36 539,91 дол. США та в частині заборгованості за процентами в розмірі 17 910,66 дол. США є доведеними, а вимоги щодо стягнення простроченої комісійної винагороди за супроводження кредиту - 7520,00 грн; пені за прострочений основний борг по кредиту - 13 295,52 дол. США; пені за прострочені проценти за користування кредитом - 9781,81 дол. США; пені за прострочену комісійну винагороду за супроводження кредиту - 2607,81 грн; 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту - 917,67 дол. США, не підтверджені належними доказами по справі, а тому задоволенню не підлягають.
Рішення суду, щодо відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання кредитного договору та про визнання кредитного договору недійсним, вмотивовано тим, що вони не підтверджені належними та допустимими доказами по справі.
Рішення суду, щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання недійсним кредитного договору та договору застави, обґрунтовано тим, що їх вимоги не вмотивовані та не доведені.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на те, що оскаржуване рішення ухвалено з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильним встановленням обставин справи, та невідповідність висновків, викладених в рішенні обставинам справи - просить його скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ «Державний Ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Скаржником в апеляційній скарзі зауважено, що ухвалюючи рішення у справі в частині стягнення заборгованості у загальному розмірі: 54 450,57 дол. США, яка складається з: простроченого основного боргу за кредитом у розмірі 36 539,91 дол. США; прострочених процентів за користування кредитом в розмірі 17 910,66 дол. США, суд першої інстанції керувався розрахунками, що були надані лише первісним позивачем - ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Державний Ощадний банк України», але наведені розрахунки заборгованості не можуть вважатися вірними з огляду на те, що навіть первісний позивач, ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Державний ощадний банк України», умисно не надав витребувані ухвалою докази, зокрема, виписки, в повному обсязі. На думку скаржника, витребувані документи у сукупності є суттєвими для розрахунку заборгованості. Крім того, скаржник вважає, що його не повідомлення про дату та час розгляду справи, що призвело до позбавлення його можливості витребувати у позивача належний розрахунок заборгованості за кредитним договором; виписки з особових рахунків клієнта, які могли бути належними доказами, щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. Отже, відсутність виписки з особового рахунку скаржника, унеможливлює встановити наявність заборгованості. Акцентується увага, що з наданих первісним позивачем документів взагалі є незрозумілим, яким чином нарахована сума боргу, зокрема за який період і за якою процентною ставкою нараховувались відсотки, на яку суму основної заборгованості, з якого документу вбачається, що відповідачем було сплачено позивачу конкретну суму в якості погашення основного боргу, а не іншу суму; за порушення яких саме зобов'язань позивач нарахував відповідачу пеню та комісію.
Також, скаржник звертає увагу на те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вірно зазначив, що Банком були перераховані кошти в гривні на особовий рахунок ТОВ «Крона Систем» (продавця товару), а саме сума у розмірі 220 000,00 грн відповідно до платіжного доручення №1056 від 05.03.2007 року, однак, суд помилково не звернув уваги, що всі розрахунки з банком проводилися у національній валюті (гривні), валютних коштів у доларах США позичальник не отримував, і вказане свідчить про те, що кредит був виданий банком не у доларах США, а у національній валюті - гривні.
Щодо порушення прав споживачів при ухваленні рішення від 14.06.2024 року та оскарження рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, скаржник вважає, безпідставними та необґрунтованими доводи суду першої інстанції про те, що на умови кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та Банком, які існували під час терміну його дії, не поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів».
Крім того, на думку скаржника, під час розгляду справи суд першої інстанції не врахував норми Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», згідно з якими Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 18 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».
Також, окремою підставою для скасування рішення суду першої інстанції від 14.06.2024 року, скаржник вважає невірність розрахунку заборгованості за прострочений основний борг та проценти без врахування зміни Банком строку виконання зобов'язання позичальника за договором при зверненні до суду 08.06.2010 року. Судом не враховану, що зі зміною строку кредитування припиняється право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також обумовленні інші платежі. У такому разі після закінчення зміненого за ініціативою банку строку кредитування нарахування будь-яких передбачених договором про кредит платежів, окрім сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є незаконним, і зазначене узгоджується з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження №14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318с18).
Підсумовуючи викладене, скаржником зазначено, що суд першої інстанції допустився порушень норм процесуального права, а саме неналежно сповіщав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо дати та часу розгляду справи, що призвело до неможливості надання додаткових пояснень у справі. Розгляд справи відбувся за відсутності учасників процесу щодо яких не було відомостей про вручення їм судової повістки, що призвело до порушення принципу змагальності та рівності сторін.
Щодо відзиву на апеляційну скаргу
Ознайомившись зі змістом апеляційної скарги відповідача, представник стягувача АТ «Державний ощадний банк України» адвокат Гортолум В.С. подала на неї відзив, в якому вважають, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14.06.2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є законним та ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Наголошується, що твердження відповідача, що Банком не надано до суду відповідних відомостей, які підтверджують документальну обґрунтованість розмірів нарахованої заборгованості не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи, оскільки на виконання ухвали суду від 06.07.2016 року про витребування доказів, Банком надано виписки про рух коштів по всіх відкритих для обслуговування кредитного договору № 1277-н від 05.03.2007 рахунках.
Акцентується увага на тому, що в матеріалах справи також наявний розгорнутий рахунок заборгованості за кредитним договором, станом на 25.06.2015 року, розрахунок є стандартизованої форми та формується автоматично за допомогою програмного забезпечення, що використовується в Банку. Розмір процентної ставки та методика нарахування процентів закріплена в пунктах 1.1, 1.5. Кредитного договору, а також розмір процентної ставки вказано в колонці 6 «Ставка, % річних» в Додатку № 1 до розрахунку заборгованості за кредитним договором, станом на 25.06.2015. Разом з тим, Відповідачем не надано жодних належних доказів на підтвердження відсутності у нього заборгованості за кредитним договором, повернення тіла кредиту та відсотків за користування кредитними коштами.
Крім того, у відзиві зазначається, що матеріалами справи підтверджено, що Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди, щодо усіх істотних його умов, мали потрібний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі. Також, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем отримано кредит саме в іноземній валюті, в сумі 44000,00 доларів США.
Також, представник АТ «Ощадбанк» вважає не доречними посилання відповідача в апеляційній скарзі на норми Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України, щодо дії норм на період дії Воєнного стану», оскільки після 24 лютого 2022 року штрафні санкції за невиконання зобов'язань не нараховувались.
Твердження, щодо не належного сповіщення про розгляд справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 представник банку вважає, такими, що не відповідають дійсності та свідчить про зловживання учасниками справи своїми процесуальними правами. Акцентується увага на тому, що протягом розгляду справи, відповідачем та його представниками неодноразово подавалися до суду зустрічні позовні заяви, клопотання про призначення експертизи, клопотання про відкладення розгляду справи без зазначенням поважності причин не явки. Також, наголошується, що ОСОБА_1 має зареєстрований електронний кабінет у підсистемі «Електронний Суд», а тому він був належним чином сповіщений про розгляд справи.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У судове засідання, сторони не з'явилися, про розгляд справи були належним чином повідомлені, про причини неявки суд не повідомляли, клопотання про відкладення розгляду справи або про розгляд в режимі відеоконференції до суду не направляли.
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає за можливим розглянути справу за відсутності учасників.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського облуправління ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 , 05.03.2007 року укладено кредитний договір № 1277-н на суму 44000,00 (сорок чотири тисячі )доларів США, що складало 222200,00 двісті двадцять дві тисячі двісті) грн по курсу НБУ на 05.03.2007 рік, з терміном остаточного погашення не пізніше 05.03.2014 року та сплатою 12 ( дванадцяти ) % річних за користування кредитом.
У забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору Банком 22.06.2007 року укладено з Позичальником договір застави транспортного засобу типу легковий універсал, марки MITSUBISHI, модель PAJERO, 2007 року випуску, кольору чорного, номер шасі (кузов, рами) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , належний Позичальнику на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 України в Одеській області 02.03.2007р., виданого та зареєстрованого РЕВ 1 МРВ ДАІ ГУМВС України в Одеській області 02 березня 2007 року.
ВАТ «Державний ощадний банк України» належним чином виконав свої зобов'язання по кредитному договору. Так, банком були перераховані кошти в сумі 222200,00 ( двісті двадцять дві тисячі двісті) гривень на особовий рахунок ТОВ «КРОНА СИСТЕМ», (продавця товару) на підставі платіжного доручення № 1056 від 05.03.2007 року для виконання боржником договору купівлі-продажу №93/13 від 02.03.2007 року, укладеного між продавцем товару і Позичальником .
Згідно з умовами кредитного договору Позичальник зобов'язався погашати кредит щомісячно в сумі 777,00 доларів США та сплачувати нараховані Банком відсотки.
Проте в обумовлені кредитним договором строки Позичальник своїх зобов'язань по поверненню кредиту не виконує.
Відповідно, до розрахунку заборгованості Позичальника, сума заборгованості станом на 25 червня 2015 рік, як зазначив представник позивача складає 89 029,16 дол. США (1 895 589,14 грн) та 10 127,81 грн, яка складається з: простроченого основного боргу по кредиту - 36 539,91 дол. США; прострочених процентів за користування кредитом - 28 494,25 дол. США; простроченої комісійної винагороди за супроводження кредиту - 7520,00 грн; пені за прострочений основний борг по кредиту - 13 295,52 дол. США; пені за прострочені проценти за користування кредитом - 9781,81 дол. США; пені за прострочену комісійну винагороду за супроводження кредиту - 2607,81 грн; 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту - 917,67 дол. США.
Згідно П.П.3.3.1., 3.3.5., 3.3.6. кредитного договору Позичальник зобов'язався належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання, у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов'язань достроково повернути кредит з одночасною сплатою відсотків за фактичний час користування кредитними ресурсами та пені.
Відповідно до п.П.3.2.3.,3.2.4.,3.2.6. кредитного договору Банк має право у разі порушення Позичальником умов договору достроково стягнути кредит та суму нарахованих відсотків.
Білгород - Дністровським міськрайонним судом для з'ясування всіх обставин справи, була призначена судова - економічна експертиза, відповідно до висновку якої від 25 квітня 2019 року зазначено, що в результаті проведених арифметичних розрахунків, виходячи з наданих на експертизу матеріалів (в т.ч, відомостей щодо руху коштів (виписок) по рахункам обліку основного боргу) та умов Кредитного договору №1277-н від 05.03.2007р., заборгованість, зазначена у Розрахунку заборгованості за Кредитним договором №1277-н від 05.03.2007р. станом на 25.06.2015р. (т.2 а.с.155-161), в частині заборгованості за кредитом (основним боргом) відповідає в розмірі 36539,91 дол. США.
В результаті проведених арифметичних розрахунків, виходячи з наданих на експертизу матеріалів (в т.ч. відомостей щодо руху коштів (виписок) по рахункам обліку відсотків), заборгованість, зазначена у Розрахунку заборгованості за Кредитним договором №1277-н від 05.03.2007р. станом на 25.06.2015р. (т.2 а.с.155-161), в частині заборгованості за процентами відповідає в розмірі 17910,66 дол. США.
В зв'язку з тим, що умовами Кредитного договору №1277-н від 05.03.2007р. не визначено детальної інформації щодо погашення заборгованості у чітко визначених розмірах платежів за кредитом та процентами (в т.ч. відсутні графіки погашення заборгованості з визначенням загальної суми платежів в розрізі сплати основного боргу та нарахованих процентів), розбіжностями між датами та сумами нарахованих процентів, а також суперечливими та неузгодженими даними щодо відображення заборгованості за процентами у Розрахунку заборгованості станом на 25.06.2015р. та Виписках по рахункам, а також відсутністю повного обсягу інформації стосовно нарахування процентів за період з 01.01.2013р. по 25.06.2015р. в наданих документах (виписках по рахункам), в межах наявних матеріалів не видається за можливе встановити документальну обґрунтованість розмірів нарахованої пені за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом, зазначеної у Розрахунку заборгованості за Кредитним договором №1277- від 05.03.2007р. станом на 25.06.2015р.
В зв'язку з тим, що умовами Кредитного договору №1277-н від 05.03.2007р. не визначено детальної інформації щодо погашення заборгованості у чітко визначених розмірах платежів за кредитом та процентами (в т.ч. відсутні графіки погашення заборгованості з визначенням загальної суми платежів в розрізі сплати основного боргу та нарахованих процентів), в межах наявних матеріалів не видається за можливе встановити документальну обґрунтованість розмірів нарахованої пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, зазначеної у Розрахунку заборгованості за Кредитним договором №1277-н від 05.03.2007р. станом на 25.06.2015р.
В зв'язку з тим, що умовами Кредитного договору № 1277-н від 05 березня 2007 року не визначено детальної інформації щодо погашення заборгованості у чітко визначених розмірах платежів за кредитом та процентами (в т.ч. відсутні графіки погашення заборгованості з визначенням загальної суми платежів в розрізі сплати основного боргу та нарахованих процентів), в межах наявних матеріалів не видається за можливе встановити документальну обґрунтованість розмірів нарахованої пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, зазначеної у розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 1277-н від 05 березня 2007 року станом на 25 червня 2015 рік.
В зв'язку з відсутністю повного обсягу документів бухгалтерського обліку з відображенням обліку заборгованості за комісією за період з 05.03.2007р. по 17.04.2011р. та інформації стосовно нарахування комісії за період з 01.02.2013р. по 25.06.2015р. в наданих документах (виписках по рахункам), в межах наявних матеріалів не видається за можливе встановити документальну обґрунтованість розмірів нарахованої пені за несвоєчасне погашення комісії за супроводження кредиту, зазначеної розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 1277-н від 05 березня 2007 року станом на 25 червня 2015 р.
В зв'язку з тим, що умовами Кредитного договору №1277-н від 05.03.2007р. не визначено детальної інформації щодо погашення заборгованості у чітко визначених розмірах платежів за кредитом та процентами (в т.ч. відсутні графіки погашення заборгованості з визначенням загальної суми платежів в розрізі сплати основного боргу та нарахованих процентів), в межах наявних матеріалів не видається за можливе встановити документальну обґрунтованість розмірів нарахованих 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту, зазначених у Розрахунку заборгованості за Кредитним договором №1277-н від 05.03.2007р. станом на 25.06.2015р.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд
Спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України щодо договірних, кредитних зобов'язань та у відповідній частині нормами законодавства про страхування, про захист прав споживачів у редакції, що була чинною на час виникнення юридичних фактів, що мають значення в справі.
Зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ст. 509 ч.ч. 1, 3 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 вересня 2022 року у справі № 225/3427/15-ц (провадження № 61-18053св21) зазначено: «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що: «визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 2 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 вказано, що: «суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1статті 81 ЦПК України).
Згідно з частинами 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ПАТ «Державний ощадний банк України», суд першої інстанції виходив із того, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за кредитним договором, а тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості станом на 25 червня 2015 рік, а саме: в частині заборгованості за кредитом, основним боргом у розмірі 36 539,91 дол. США та в частині заборгованості за процентами в розмірі 17 910,66 дол. США є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимоги щодо стягнення простроченої комісійної винагороди за супроводження кредиту - 7520,00 грн; пені за прострочений основний борг по кредиту - 13 295,52 дол. США; пені за прострочені проценти за користування кредитом - 9781,81 дол. США; пені за прострочену комісійну винагороду за супроводження кредиту - 2607,81 грн; 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту - 917,67 дол. США, суд дійшов до висновку, що вони задоволенню не підлягають, оскільки не підтверджені належними доказами по справі, що встановлено висновком експерта від 25 квітня 2019 року № 27970.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19).
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції про те, що між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір в іноземній валюті, згідно з яким банк надав клієнту грошові кошти у кредит. Відповідач скористався кредитними коштами, але свої зобов'язання за договором по поверненню суми отриманого кредиту та оплати за процентами не виконав. Таким чином, відповідач порушив умови договору, тому позовні вимоги банку в частині заборгованості за кредитом, основним боргом у розмірі 36 539,91 дол. США та в частині заборгованості за процентами підлягають задоволенню.
Крім того, колегія погоджується із висновком, що вимоги щодо стягнення простроченої комісійної винагороди за супроводження кредиту, пені за прострочений основний борг по кредиту, пені за прострочені проценти за користування кредитом, пені за прострочену комісійну винагороду за супроводження кредиту, 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту - не підлягають задоволенню, оскільки не підтверджені належними доказами, що і встановлено було висновком експертизи від 25.04.2019 року № 27970. Зазначений висновок експерта сторонами не спростований, а тому є належним доказом.
Судом першої інстанції вірно зауважено та було взято до уваги в оцінці поведінки та способу ведення справ банком позицію Верховного Суду, в якій зазначається, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги, щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними в цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною в цивільних відносинах з такою установою.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством.
Твердження скаржника, що стягнення заборгованості здійснено на підставі необґрунтованого розрахунку заборгованості є безпідставними та такими, що не підтверджені належними доказами.
Наголошується, що сторони підписали договір без жодних зауважень, а отже узгодили всі істотні умови в ньому. Вказані правила є невід'ємною частиною договору.
Предметом укладеного кредитного договору № 1277-н є кредит в сумі 44000,00 доларів США, що складає 222200,00 гривень по курсу НБУ станом на «05 березня 2007 року». Згідно з п. 3.3.4 вищезазначеного договору, позичальник зобов'язується щомісячно до останнього робочого дня звітного місяця проводити погашення кредиту та сплату відсотків за користування ним щомісячно ануїтетними платежами в сумі 777,00 доларів США, що складає 3923,85 грн. Таким чином, Банк списує з Рахунку кошти у валюті ведення Рахунку у сумі, що еквівалентна сумі, на яку здійснюється операція. Сума, на яку здійснюється операція перераховується у валюті ведення Рахунку за курсом, встановленим Банком на день списання.
Тобто, сторонами було визначено можливість отримання грошових коштів в іноземній валюті, тобто долар США, та зафіксований його вираз у грошовій одиниці України та переведення - гривні на момент здійснення транзакції або отримання грошових коштів.
Сам по собі розрахунок у національній валюті гривні і не отримання відповідачем валютних коштів у доларах США, не спростовує наявності заборгованості у останнього.
Крім того, укладення договору в іноземній валюті та отримання коштів у гривні - це законна банківська операція, яка прямо передбачена умовами договору та нормативними актами НБУ.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що скаржник ОСОБА_1 заявляючи про необґрунтованість розрахунків, не надав ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції власного контррозрахунку, та не вказує на конкретні помилки в обчисленнях позивача.
Отже, враховуючи вищевикладене, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на спростування висновків суду першої інстанції в частині задоволених вимог позивача.
Щодо зустрічних позовних вимог, позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання кредитного договору та про визнання кредитного договору недійсним, суд першої інстанції правильно встановивши відсутність підстав про його розірвання та визнання його недійсним, і обґрунтовано відмовив відповідачу у задоволенні його зустрічного позову.
Колегія суддів, акцентує увагу, що на момент укладення оспорюваного договору сторонами досягнуто згоди з усіх його істотних умов, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.
Стороною відповідача не надано належних та допустимих доказів на спростування презумпції правомірності оспорюваного правочину, а також не доведено, що відповідач АТ «Ощадбанк» свідомо й умисно ввів ОСОБА_1 , як позичальника, в оману щодо обставин, які впливали на вчинення правочину, не надано доказів, що невиконання обов'язків за договором виникло не з вини боржника, а внаслідок надзвичайних невідворотних зовнішніх обставин, які не залежали від волі боржника.
Колегія суддів, також погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання недійсним кредитного договору та договору застави, оскільки матеріалами справи не встановлено порушення прав ОСОБА_2 як співвласника майна, договір укладений за її згодою.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 доводів в частині не згоди з висновком про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання недійсним кредитного договору та договору застави, не містить. ОСОБА_2 в апеляційному порядку рішення не оскаржувалось.
Твердження скаржника, що його та ОСОБА_2 судом першої інстанції не було повідомлено належним чином про розгляд справи, є безпідставними.
Так матеріали справи містять клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи, також судом першої інстанції не одноразово на адресу яку вони заявляли в клопотаннях надсилались судові повістки, які повертались до суду з поміткою «за вказаною адресою адресат відсутній».
Колегія суддів наголошує, що виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні.
Крім того, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
З вищенаведеного вбачається, що доводи апелянта щодо незаконності рішення не ґрунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обґрунтованість ухваленого судом рішення.
Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення без змін.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий О.Ю. Карташов
Судді В.А. Коновалова
В.В. Кострицький