Справа № 127/14037/25
Провадження №11-кп/801/1116/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
06 листопада 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
зі секретарем судового засідання: ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці в режимі відеоконференції апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 02.10.2025 року про відмову у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_6 про скасування вироку суду та припинення катування та звільнення від призначеного покарання,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора: ОСОБА_7
захисника: ОСОБА_8 ,
засудженого: ОСОБА_6
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 02.10.2025 року відмовлено у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_6 про скасування вироку суду та припинення катування та звільнення від призначеного покарання.
Засуджений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, просив скасувати ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 02.10.2025 року, постановити нову ухвалу, якою скасувати вирок Волинського обласного суду від 23.02.1998 року та ухвалу Верховного Суду від 31.03.1998 року.
Вимоги апеляційної скарги засудженого мотивовано тим, що він був позбавлений можливості апеляційного перегляду кримінальної справи щодо нього Волинським обласним судом, оскільки станом на 1996 рік Волинський обласний суд виконував функції суду першої інстанції, Верховний Суд України мав виконувати функції суду апеляційної інстанції під час розгляду кримінальної справи.
Однак, Верховний Суд України виконував функції не суду апеляційної інстанції, а функції касаційної інстанції, не дослідив доводи сторін, не здійснив перегляду доказів та не дав їм належної оцінки.
ОСОБА_6 вказує на те, що він був позбавлений права на захист під час досудового розслідування та судового розгляду, також судом було порушено презумпцію невинуватості щодо нього, розгляд справи проводився незаконним складом суду.
Звертає увагу на те, що суд першої інстанції в ухвалі детально описує процедуру звернення за нововиявленими обставинами, хоча це питання він перед судом не ставив.
Крім того, має намір вступити до лав Збройних Сил України.
Заслухавши доповідача, виступи учасників провадження, дослідивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга засудженого не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах апеляційних скарг.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст.94 КПК України; з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Висновки суду про відмову у задоволенні клопотання засудженого про припинення катування, нелюдського, жорстокого чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання шляхом звільнення чи іншим чином захисту прав, є обґрунтованими.
Як вбачається з клопотання, засуджений ОСОБА_6 просить припинити його катування у вигляді довічного позбавлення волі та звільнити його від призначеного покарання, мотивуючи це тим, що Волинський обласний суд виконував функції суду першої інстанції, а Верховний Суд України мав виконувати функції суду апеляційної інстанції під час розгляду кримінальної справи, вирок відносно нього був ухвалений незаконним складом суду та він був позбавлений права на захист.
Зауважив, що покарання у виді довічного позбавлення волі є катуванням та нелюдським поводженням в розумінні статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), при цьому послався на рішення Європейського суду з прав людини у справі (далі - ЄСПЛ) «Пєтухов проти України № 2».
З матеріалів провадження вбачається, що 23.02.1998 ОСОБА_6 засуджений вироком Волинського обласного суду за статтею 69, частиною третьою статті 142, пунктами «а», «г», «і» ст. 93, частини першої статті 222 Кримінального кодексу України до покарання у виді розстрілу з конфіскацією належного йому на праві індивідуальної власності майна.
Ухвалою Верховного Суду України від 31.03.1998 вирок від 23.02.1998 залишений без змін.
Ухвалою Волинського обласного суду від 24.05.2000 ОСОБА_6 змінене призначене покарання за вироком Волинського обласного суду від 23.02.1998 у виді смертної кари - розстрілу - на довічне позбавлення волі в тюрмі суворого режиму.
Згідно ч. 3 ст. 3 КК України кримінальна протиправність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.
Отже, посилання ОСОБА_6 у клопотанні, що рішення ЄСПЛ «Пєтухов проти України № 2» автоматично встановлює можливість застосування до нього інституту пом'якшення покарання не відповідає закону.
Крім того, суд зазначає, що рішенням у справі «Пєтухов проти України (№2)» ЄСПЛ констатував порушення статті 3 Конвенції, пов'язане з тим, що у нашій державі довічно ув'язнені не мають реальної перспективи звільнення. Приймаючи вказане рішення, ЄСПЛ відмітив відсутність в Україні юридичної системи для забезпечення паліативного догляду в тюрмах. Що стосується неможливості скоротити довічний термін ув'язнення, Суд зазначив, що дане питання розкриває систематичну проблему, яка закликає до здійснення заходів загального характеру.
Проте цим рішенням зобов'язано вжити заходів загального характеру щодо усунення порушень прав довічно засуджених осіб, що означає законодавче урегулювання встановлених ЄСПЛ порушень прав окремих осіб.
Висновки щодо протиправності застосування покарання у виді довічного позбавлення волі, на які посилається засуджений у своєму клопотанні, у вказаному Рішенні відсутні. Його трактування згаданого рішення ЄСПЛ як рішення, що свідчить про неможливість та незаконність призначення такого виду покарання як довічне позбавлення волі не відповідають дійсності.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що особа, засуджена до довічного позбавлення волі, спочатку (після відбування нею не менше п'ятнадцяти років призначеного судом покарання) має право на заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким, і лише після фактичного відбування нею не менше трьох чвертей строку вже заміненого покарання така особа матиме право на умовно-дострокове звільнення від його відбування.
З матеріалів провадження убачається, що ОСОБА_6 відбуває покарання за вироком Волинського обласного суду від 23.02.1998 року, згідно якого його засуджено за статтею 69, частиною третьою статті 142, пунктами «а», «г», «і» ст. 93, частини першої статті 222 КК України до покарання у виді розстрілу з конфіскацією належного йому на праві індивідуальної власності майна.
Вирок судової колегії в кримінальних справах Волинського обласного суду від 23.02.1998 року переглядався судовою колегією в кримінальних справах Верховного Суду України та ухвалою від 31.03.1998 вирок Волинського обласного суду від 23.02.1998 року залишений без змін.
Твердження ОСОБА_6 , що він був позбавлений касаційного перегляду є помилковими.
Відповідно ст. 34 КПК України в редакції 1960 року станом на 1998 рік підсудність кримінальних справ про злочини, де покарання могло бути більше 10 років , а також справ щодо особливо тяжких злочинів визначалось за обласними судами.
Оскільки судом, що виніс вирок у справі був Волинський обласний суд, розгляд справи за касаційними скаргами засуджених та захисника на вирок Волинського обласного суду від 23.02.1998 року здійснювався Верховним Судом України.
У 1998 році Верховний Суд України здійснював правосуддя як найвищий судовий орган, виконував функції касаційної інстанції, у певних випадках як суд першої або апеляційної інстанції .
У випадку перегляду вироку відносно ОСОБА_6 Верховний Суд України згідно КПК України виконував функцію апеляційної інстанції, розглядаючи касаційні скарги, що відповідало положенням кримінального процесуального законодавства.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що засуджений ОСОБА_6 в апеляційній скарзі не навів конкретних фактів порушення судом його прав та законних інтересів, а обмежився перерахуванням та декларуванням норм права, в тому числі міжнародного, які порушені не були.
Такі твердження носять абстрактний характер, а тому не заслуговують на увагу та підлягають відхиленню.
Хоча ОСОБА_6 наполягає на тому, що суд помилково дійшов висновку, що його доводи стосуються нововиявлених або виключних обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що обставини, які ОСОБА_6 зазначає у апеляційній скарзі, як обставини, які не переглядалися у касаційному порядку та є підставами для скасування вироку Волинського обласного суду від 23.02.1998 року, ухвали Верховного Суду України від 31.03.1998 року вірно оцінені судом,як обставини , в тому числі і забезпечення його права на захист, право на справедливий суд, перегляд яких регламентовано главою ст. 34 КПК України .
Також судом першої інстанції належним чином умотивовано рішення щодо відсутності підстав для направлення ОСОБА_6 до Збройних Сил України для проходження військової служби.
Суд першої інстанції прийняв до уваги Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 81-1 КК України та дійшов вірного висновку, що правові підстави для звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного йому покарання з направленням до ЗСУ для проходження військової служби також відсутні, оскільки норми кримінально-процесуального закону містять застереження, що таке звільнення може бути застосоване лише до осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б ставили під сумнів висновки місцевого суду та були безумовною підставою для скасування судового рішення, колегією суддів не встановлено
Таким чином, на думку колегії суддів, судом першої інстанції прийнято законне рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування якого відсутні.
Доводи апеляційної скарги безпідставні.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 409, 419 КПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_6 .
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 02.10.2025 року про відмову у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_6 про скасування вироку суду та припинення катування та звільнення від призначеного покарання залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4