12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 420/7255/23
адміністративне провадження № К/990/43367/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року у справі №420/7255/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - військової частини НОМЕР_2 , про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - військової частини НОМЕР_2 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання довідки ОСОБА_1 про його безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 13 квітня 2022 року по 10 червня 2022 року включно згідно Додатку №1 до телеграми Міністра оборони України від 25 березня 2022 року №248/1298;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про його безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 13 квітня 2022 року по 10 червня 2022 року включно згідно Додатку №1 до телеграми Міністра оборони України від 25 березня 2022 року №248/1298.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року. Прийнято по справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 вжити заходів щодо підготовки та видачі довідки ОСОБА_1 про безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 13 квітня 2022 року по 10 червня 2022 року включно згідно із Додатком №1 до телеграми Міністра оборони України від 25 березня 2022 року №248/1298. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, військова частина НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2025 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з незазначенням у касаційній скарзі належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень.
23 жовтня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» повторно надійшла касаційна скарга військової частини НОМЕР_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року у справі №420/7255/23. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, передати справу повністю на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з наступних підстав.
За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що заявник посилається на пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідач посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 1 Постанови № 168 та телеграми Міністра оборони України від 25 березня 2022 року №248/1298, у частині визначення належного суб'єкта, зобов'язаного видавати довідку про підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у разі, коли військовослужбовець був відряджений до тимчасово створених і ліквідованих за рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України органів військового управління (військових формувань без статусу юридичної особи).
Так, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Суд також зауважує, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Отже, зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Аналізуючи зміст касаційної скарги, Судом установлено, що заявником викладено обставини справи та фактично висловлено незгоду із прийнятим апеляційним судом рішенням щодо наявності підстав для задоволення позову в оскаржуваній частині. Проте, заявник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджуючи про відсутність правового висновку Верховного Суду, не конкретизує, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду та як відповідні норми права необхідно застосовувати, на думку скаржника, а також не обґрунтував необхідність такого висновку у взаємозв'язку з посиланням на обставини справи.
При цьому, Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 08 травня 2025 року у справі №400/3532/23 зазначив, що: «Згідно з положеннями телеграми Міністра оборони України від 25 березня 2022 року №248/1298, одним із документів, що може підтверджувати безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, є довідка про підтвердження безпосередньої участі відрядженого військовослужбовця у бойових діях або зазначених заходах.
За пунктом 4 цієї телеграми суб'єктом, зобов'язаним видавати таку довідку, є командир військової частини (установи), до якої був відряджений військовослужбовець для виконання бойових завдань або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії. Такий командир, на підставі відповідних документів, таких як бойові накази, журнали бойових дій, рапорти та інших підтверджуючих документів, здійснює засвідчення безпосередньої участі військовослужбовця в таких бойових діях або заходах.
Командири військових частин (установ), що входять до складу створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) та виконують завдання в районі ведення воєнних (бойових) дій, зобов'язані щомісяця, не пізніше 5 числа, повідомляти військові частини (установи) за місцем штатної служби цих військовослужбовців про підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць. Таке повідомлення оформлюється за формою, наведеною в додатку № 1 до відповідної телеграми.
Отже, відповідно до телеграми Міністра оборони України від 25 березня 2022 року №248/1298 виключним та відповідальним суб'єктом за оформлення та видачу довідки про підтвердження безпосередньої участі відрядженого військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, є командир тієї військової частини, до якої такий військовослужбовець був відряджений.»
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Щодо посилань відповідача на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права як умови для скасування судового рішення, а саме не дослідження судами зібраних у справі доказів (пункт 1 частини другої статті 353 КАС України), то слід зазначити, що такі можуть бути визнані прийнятними при касаційному оскарженні судового рішення за пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 353 підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Отже, обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, про що прямо зазначено в пункті 1 частини другої статті 353 цього Кодексу. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
Враховуючи, що Судом визнано необґрунтованими посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, то посилання на те, що судом апеляційної інстанції здійснено неналежне дослідження зібраних у справі доказів також відхиляються.
У касаційній скарзі відповідач також обґрунтовує касаційну скаргу також тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, що за змістом відповідає підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу заявника, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу заявника, що посилання на підпункти пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов'язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Верховний Суд зазначає, що фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з рішенням суду апеляційної інстанції, часткового опису обставин справи, цитування норм законодавства, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року у справі №420/7255/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - військової частини НОМЕР_2 , про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя М.В. Білак