11 листопада 2025 року
м. Київ
справа №813/1801/18
адміністративне провадження № К/990/44910/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів: Стеценка С. Г., Тацій Л. В.,
перевірив касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про перегляд рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року в адміністративній справі за позовом Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 до Головного управління Державної інспекції України з питань праці у Львівській області про визнання протиправними і скасування постанов, і
ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними та скасувати дві постанови Головного управління Державної інспекції України з питань праці (далі - ГУ Держпраці) у Львівській області від 03 квітня 2018 року: одна ? № 051, друга? № 052.
Спір у цій справі розглядався судами різних судових інстанцій неодноразово, зокрема, й Верховним Судом (дивитись постанову Верховного Суду від 15 січня 2024 року і ухвалу від 23 січня 2024 року про виправлення описки у справі № 813/1801/18 (провадження № К/9901/11002/19), якою Верховний Суд скасував рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції).
За наслідками нового розгляду Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 30 квітня 2025 року, тобто останнім рішенням по суті, яке власне й оскаржується, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року, у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування двох постанов ГУ Держпраці у Львівській області від 03 квітня 2018 року: одна ? № 051, друга? № 052, відмовив цілком.
ФОП ОСОБА_1 не погодилася з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Підставами для касаційного оскарження судових рішень у цій справі називає неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права. Як можна зрозуміти зі змісту касаційної скарги, суди попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (у касаційній скарзі такі не перелічуються). Відтак узагальнює, що існують підстави перегляду оскаржених судових рішень судів попередніх інстанцій з огляду на умови, передбачені пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Гадає, що в розумінні пункту «а» частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у цій справі, яка відноситься до справ незначної складності та інших справ, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), мають бути переглянуті за правилами касаційного оскарження, бо, на думку скаржника, наявні у цій справі питання мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Колегія суддів перевірила наведені в касаційній скарзі обґрунтування для реалізації права на касаційне оскарження, дослідила додані до неї матеріали і дійшла висновку про таке.
За приписами частин першої, другої статті 55 Основного Закону України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Водночас приписи цієї статті Основного Закону, які закріплюють право на судовий захист, перебувають у нерозривному зв'язку з приписами Конституції України, які визначають обсяг судового захисту. Зокрема, за правилами пункту 8 частини другої статті 129 Основного Закону касаційне оскарження справді є можливим (доступним), але «у визначених законом випадках». З цього конституційного «веління» випливає, що конституційні гарантії щодо права на апеляційний перегляд не можуть зазнавати розсуду законодавця щодо можності звуження права на такий перегляд, натомість щодо права на касаційне оскарження навпаки - може. Тобто, законодавець може встановити випадки, коли таке (касаційне) оскарження не є (або не може бути) частиною судочинства.
З наведеними конституційними приписами кореспондується стаття 13 КАС України та стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Частиною третьою статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України, коли нема підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 цього Кодексу учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з частинами другою, третьою цієї статті у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Далі, за правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Правила частини п'ятої цієї самої статті встановлюють випадки (передбачають умови), коли окремі види судових рішень, які за загальним приписом цієї частини статті 328 КАС України не підлягають оскарженню (наприклад, судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), таки можуть бути піддані касаційному перегляду за наявності перелічених у цій нормі закону випадків. Зокрема, тоді, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відтак можна підсумувати, що процесуальний закон встановив, що не всі судові рішення судів попередніх інстанцій можуть бути предметом касаційного перегляду, передбачив, які справи, за якими критеріями (значеннєвими властивостями) відносяться до категорій справ, які не підлягають касаційному оскарженню та водночас запроваджує умови, за об'єктивного існуванням яких справи, які не підлягають касаційному оскарженню (справи незначної складності, інші справи, розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, тощо), таки можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції, якщо можливість такого оскарження обумовлюється фундаментальною значимістю наслідків касаційного перегляду для формування практики застосування відповідних правних норм, або сама справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, або є інші встановлені законом передумови для відкриття касаційного провадження.
Предметом оскарження у цій справі заявлена протиправність двох постанов ГУ Держпраці у Львівській області від 03 квітня 2018 року № 051 та № 052 про накладення штрафів на ФОП ОСОБА_1 у розмірі 111690 грн та 409530 грн відповідно, за виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та / або зайнятість населення.
У касаційній скарзі скаржниця описує фактичні обставини у справі, наводить нормативне регулювання спірних правовідносин і дає власне, спрямоване на задоволення касаційної скарги, трактування цих правил, покликається на те, що суд неправильно застосував норми матеріального права чи (та) порушив норми процесуального права, бо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував ці норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Поряд з цим вона не називає і не посилається на такий висновок суду найвищої інстанції, який би був сформульований у конкретній постанові й за подібних до спірних правовідносин. Скаржниця наполягає на тому, що судове рішення суду апеляційної інстанції у цій справі, як і рішення суду першої інстанції, не захищають її прав від протиправних рішень відповідача про накладення штрафу, припускає, що оскаржене рішення суду апеляційної інстанції за законом не підлягає касаційному оскарженню без виняткових для такого перегляду умов, і водночас, як мовилося вище, посилається на передбачену підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України умову, бо вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Відразу треба зазначити, що викладені в касаційній скарзі доводи, якщо зважити на логічні та змістовні акценти скарги, стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що не узгоджується з підставами касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Колегія суддів звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог процесуального законодавства щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Скаржниця у касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судами попередніх інстанцій обставин у справі, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень касаційного суду відповідно до приписів частини другої статті 341 КАС України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Отож, аргументація і обґрунтування касаційної скарги, підставова та юридична природа самого спору не дають причин стверджувати, що ця справа містить передбачені частинами першою - четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій у цій справі, оскільки скаржниця не розкрила (переконливо не обґрунтувала, не мотивувала, не продемонструвала) існування випадків, за яких можливе касаційне оскарження.
Не вбачаються такі фактори й з обсягу та змісту спірних правовідносин, які виникли у цій справі.
До того ж, ФОП ОСОБА_1 у касаційній скарзі не згадує, що рішення судів попередніх інстанцій, які раніше ухвалювалися щодо законності й обґрунтованості двох постанов ГУ Держпраці у Львівській області від 03 квітня 2018 року № 051 та № 052 й були ухвалені на користь скаржниці, вже були предметом касаційного перегляду, і отримали від суду касаційної інстанції певну правничу оцінку фактичних обставин справи і правильності вибору і застосування норм права, а також не аналізує слушність правничих висновків суду касаційної інстанції в контексті наявності підстав для повторного касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у цій справі.
До речі, і під час первинного розгляду позовних вимог ФОП ОСОБА_1 про задоволення цих вимог, і під час повторного розгляду цих самих доводів по суті, за результатами розгляду яких ухвалені оскаржені судові рішення, ФОП ОСОБА_1 не з'являлась на судові засідання.
Що ж до посилання скаржниці на дотичність касаційної скарги до питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, то воно не є виправданим, оскільки використане посилання є тим винятковим випадком, котрий стосується допуску до касаційного перегляду судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). До цієї категорії справ ця справа не належить, позаяк розглядалась за правилами загального позовного провадження.
Отже, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з встановленими в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанції обставинами та наданою їм правною оцінкою не дають приводів для висновку, що в нашому випадку є підстави касаційного оскарження, передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України.
До того ж треба додати, що за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), зважаючи на особливий характер функції Верховного Суду як суду касаційної інстанції, Суд може визнати, що процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії»).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою треба відмовити.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 3, 4, 12, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про перегляд рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року в адміністративній справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної інспекції України з питань праці у Львівській області про визнання протиправними і скасування постанов.
Копію цієї ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді: С. Г. Стеценко
Л. В. Тацій