Справа № 761/48078/24
Провадження № 2/761/4366/2025
22 вересня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Савчук Ю.Н., при секретарі Фортуні М.А. розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український стандарт» про стягнення страхового відшкодування,-
Позивач звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом про стягнення з ПрАТ «Страхова компанія «Український стандарт» страхового відшкодування, 3% річних, інфляційних втрат та пені в розмірі 104 934,66 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано своїх зобов'язань за договором страхування з виплати страхового відшкодування позивачу в розмірі 104934,66 грн. у зв'язку з настанням страхового випадку, оскільки цивільно-правова відповідальність водія автомобіля Mercedes Benz ОСОБА_2 , який визнаний судом винним у скоєнні ДТП була застрахована в ПрАТ «Страхова компанія «Український стандарт». Ухилення від виплати страхового відшкодування, є неправомірною поведінкою страховика.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.12.2024 року відкрито провадження у справі.
Розглянувши подані матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
30.12.2021 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася в м.Львів по проспекті Червоної калини-вул.Хоткевича за участі ОСОБА_2 , який керував автомобілем Mercedes Benz 300Е, д.н.з. НОМЕР_1 та ОСОБА_1 , яке керувала автомобілем KIA CEED, д.н.з. НОМЕР_2 , вказаний транспортний засіб зазнав пошкоджень.
Позивач є власником автомобіля KIA CEED, д.н.з. НОМЕР_2 відповідно до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 26.06.2020 року.
Постановою Перемишлянського районного суду Львівської області від 02.02.2022 року у справі про адміністративне правопорушення № 449/26/22, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення.
Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля Mercedes Benz ОСОБА_2 , який визнаний судом винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею124 КУпАП, була застрахована в ПрАТ «Страхова компанія «Український стандарт» відповідно до полісу серії ЕP №207462474 від 30.12.2021 року.
30.12.2021 року ОСОБА_1 було надіслано ПрАТ «Страхова компанія «Український стандарт» повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
05.02.2022 року позивачем було надіслано відповідачу заяву про виплату страхового відшкодування, яку було доставлено ПрАТ «Страхова компанія «Український стандарт» 06.02.2023 року, що підтверджується інформацією з відстеження відправлень сайту АТ «Укрпошта» по трекінгу №59000790966159.
11.02.2023 року направила подала ПрАТ «Страхова компанія «Український стандарт» претензію про виплату страхового відшкодування, що підтверджується фіскальним чеком від 11.02.20223 року, описом вкладення до цінного листа від 11.02.2023 року.
Вказане повідомлення про вручення поштового відправлення повернулося повернулося на адресу позивача у зв'язку із неможливістю вручення.
По момент звернення до суду із позовом страхове відшкодування залишається невиплаченим.
У зв'язку із простроченням сплати грошового зобов'язання позивачем відповідно до ст.625 ЦК України було нараховано відповідачу інфляційні втрати в розмірі 14087,21 грн. та 3 % річних в сумі 3409,80 грн. за період з 09.05.2022 року по 30.12.2024 року.
На підставі статей 549, 610 ЦК України відповідачу було нараховано позивачу неустойку у вигляді пені в розмірі 44089,11 грн за період з 09.05.2022 року по 21.12.2024 року включно.
У частині першій статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
У статті 3 "Закону України 1липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, було визначено, що метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом п.34.1 ст. 34 страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.
Відповідно до п. 36.1. ст.36 цього Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Згідно з ст.36.2. страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Відповідно до п. 22.1 ст.22 цього Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Таким чином, страховик за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є відповідальною особою за завдані збитки.
Однак вимоги закону щодо виплати страхового відшкодування відповідачем як страховиком не були виконані, чим порушено права позивача.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148).
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).
За змістом п. 26 ч.2 ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: дані про перебування юридичної особи у процесі припинення, у тому числі дані про рішення щодо припинення юридичної особи, відомості про комісію з припинення (ліквідатора, ліквідаційну комісію, керуючого припиненням тощо) та про строк, визначений засновниками (учасниками) юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, для заявлення кредиторами своїх вимог.
Як вбачається із відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 18.05.2023 року Державним реєстратором внесено запис до Реєстру щодо перебування юридичної особи Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» в стані припинення. Строк розгляду вимог кредиторів було встановлено до 16.07.2023. Ліквідатором юридичної особи є ОСОБА_3 .
Ст.104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
За змістом ч.8,9 ст.110 ЦК України ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується ліквідаційною комісією (ліквідатором) юридичної особи. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу.
Таким чином, пред'явлення кредиторами своїм вимог, в тому числі, і щодо невиплаченої суми страхового відшкодування., їх розгляд та включення до вимог відповідної черги погашення, повинен здійснюватися відповідно до вимог ст.110 ЦК України.
Задоволення судом позову про стягнення заборгованості із юридичної особи, яка перебуває в стані припинення без дотримання позивачем встановленої законом процедури щодо пред'явлення кредиторських вимог до ліквідаційної комісії не вбачалося б можливим.
Суд роз'яснює позивачу, що вона вправі пред'явити свої кредиторські вимоги зі стягнення страхового відшкодування до ліквідаційної комісії ПрАТ «СК «Український національний стандарт».
Відповідно до п.4 ч.1 ст.112 ЦК України вимоги позивача як кредитора належать до вимог четвертої черги.
За змістом ч.3-5 ст. 112 ЦК України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно. . Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.
Отже, вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.
Таким чином, у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні кредиторських вимог позивача щодо стягнення страхового відшкодування, вона не буде позбавлена права звернутися до суду із відповідним позовом щодо оскарження відмови у задоволенні її кредиторських вимог та стягнення страхового відшкодування.
Такий позов не буде вважатися спором між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав та мати наслідком закриття провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст. 255 ЦПК України.
У разі, якщо позивач як кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звернеться до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові буде відмовлено, в силу приписів ст. 112 ЦК України будуть вважатися погашеними.
Таким чином, пред'явлення кредиторами своїм вимог, в тому числі, і щодо невиплачених сум страхового відшкодування, їх розгляд та включення до вимог відповідної черги погашення, повинен здійснюватися відповідно до вимог ст.111 ЦК України.
У постанові від 20.01.2020 у справі № 922/416/19 Верховний Суд дійшов такого правового висновку: "законодавством передбачений спеціальний порядок задоволення кредиторами своїх вимог до особи, яка припиняється шляхом звернення із відповідними вимогами до ліквідаційної комісії такої особи. Такого способу захисту порушеного особою, що припиняється, права стягувача (кредитора) як звернення із вимогами саме про стягнення заборгованості норми статей 104-112 ЦК України не передбачають".
У постанові Верховного Суду від 30.08.2024 року у справі № 905/451/22 викладено наступну правову позицію.
Частина 3 статті 112 ЦК України не встановлює способів захисту прав та інтересів кредитора, а лише встановлює строк звернення до суду з позовом. Тому способи захисту прав та інтересів кредитора не залежать від того, чи перебуває юридична особа у стані припинення. Зокрема, якщо кредитор вважає, що в юридичної особи існує обов'язок зі сплати кредитору грошової суми, то належному способу захисту відповідає позовна вимога про стягнення такої суми (пункт 5 частини 2 статті 16 ЦК України. Такий ефективний спосіб захисту застосовується і в разі, якщо юридична особа перебуває в стані припинення, а ліквідаційна комісія (ліквідатор) відмовила в задоволенні вимог кредитора або ухилилася від їх розгляду, оскільки в разі задоволення позову судом відповідне судове рішення незалежно від волі юридичної особи підлягає примусовому виконанню державним або приватним виконавцем. Натомість позовна вимога про зобов'язання юридичної особи включити грошові вимоги кредитора до її проміжного ліквідаційного балансу є неефективною, позаяк, по-перше, виконання судового рішення про задоволення такої вимоги залежить виключно від волі відповідача. По-друге, навіть виконання такого судового рішення, тобто включення вимоги кредитора до проміжного ліквідаційного балансу юридичної особи само по собі не гарантує сплати боргу юридичною особою. В такому разі кредитору доведеться звертатись до суду вдруге про примусове стягнення боргу, що свідчить про те, що застосування зазначеного способу захисту не призводить до повного захисту прав кредитора.
З врахуванням наведеного, у разі, якщо юридична особа перебуває у стані припинення, то належним способу захисту відповідатиме позовна вимога про стягнення суми заборгованості, однак такий ефективний спосіб захисту застосовується в разі, якщо юридична особа перебуває в стані припинення, а ліквідаційна комісія (ліквідатор) відмовила в задоволенні вимог кредитора або ухилилася від їх розгляду.
Доказів того, що позивач зверталася до ліквідаційної комісії із кредиторською вимогою про виплату суми страхового відшкодування та того, що ліквідаційна комісія (ліквідатор) відмовила в задоволенні вимог кредитора чи ухилилася від їх розгляду, не подано.
З врахуванням наведеного, суд вважає що позивачем обрано не ефективний спосіб захисту свого права.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10-13,76-81,89,141,264-265 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український стандарт» про стягнення страхового відшкодування - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя