П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/5110/25
Перша інстанція: суддя Караван Р.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
17 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати пенсії із її збільшення на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, у відповідності до положень п.2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильскої катастрофи», в редакції, чинній до 01.10.2017 року, а саме без застосування ч.2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (двоскладової формули при її обчисленні) починаючи з 16.01.2025 року.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії із її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, у відповідності до положень п.2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильскої катастрофи», в редакції, чинній до 01.10.2017 року, а саме без застосування ч.2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (двоскладової формули при її обчисленні) починаючи з 16.01.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він перебуває на обліку ГУ ПФУ в Одеській області та отримує пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як учасник ліквідації аварії на ЧАЕС 2 категорії. Позивач звернувся до ГУ ПФУ із заявою, у якій просив перерахувати пенсію із її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, у відповідності до положень п.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, чинній до 01.10.2017 без застосування двоскладової формули при її обчисленні. Однак відповідач у перерахунку пенсії відмовив, посилаючись на те, що розмір пенсії пенсій відповідача обрахований відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що посилання позивача на те, що перерахунок пенсії повинен бути здійснений відповідності до положень п. 2 ст. 56 Закону № 796-ХІІ в редакції, чинній до 01.10.2017 без застосування ч. 2 ст. 27 Закону № 1058-IV (двоскладової формули при її обчисленні), не відповідають нормам чинного законодавства.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Зокрема, апелянт, з посиланням на постанову Верховного Суду від 25.06.2024 по справі № 300/3435/21, зазначив, що до осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону № 796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно із пунктом 2 статті 56 Закону № 796-XII за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, вказана норма повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи). Розповсюдження на таких осіб нових правил виплати надбавки за понаднормовий стаж в залежності від призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону № 1058-IV, запроваджених у зв'язку із внесенням до цієї норми змін Законом № 2148-VIII, свідчило б про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України, є неприпустимим.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та з 13 березня 2013 року отримує пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії, яку розраховано відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058.
Страховий стаж позивача за період з 01.09.1980 по 28.02.2023 складає 42 роки.
З розрахунку розміру пенсії вбачається, що розмір пенсії за віком визначений з урахуванням коефіцієнту стажу, тобто пенсія призначена та обраховано згідно положень частини 1 статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058.
Представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою від 16.01.2025 року, у якій просив перерахувати пенсію із її збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, у відповідності до положень п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, чинній до 01.10.2017 без застосування двоскладової формули при її обчисленні.
Відповідач листом від 30.01.2025 року у зазначеному перерахунку відмовив, посилаючись на те, що ОСОБА_1 призначено дострокову пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із зменшенням пенсійного віку, передбаченого Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Згідно з частиною 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки 20 років, жінки 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки 10 років і більше, жінки 7 років 6 місяців і більше не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Отже, провадити розрахунок пенсії за нормами статті 56 України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" можливо тільки при застосуванні "двоскладової формули" для обчислення пенсії відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Вважаючи протиправною відмову пенсійного органу у здійсненні перерахунку пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з посиланням на окрему думку до постанови Верховного Суду від 25.06.2024 у справі № 300/3435/21, виходив з того, що застосування правової позиції, яка висловлена Верховним Судом у постанові від 25.06.2024 у справі № 300/3435/21 підриває принцип правової визначеності, оскільки фактично розповсюджує положення Закону № 1788-XII в частині визначення розміру пенсії за віком з застосуванням поняття «заробіток» на правовідносини, які з 01.01.2004 врегульовані Законом № 1058-IV, яким визначено порядок визначення розміру пенсії за віком згідно відповідної формули. Суд зазначив, що позивачу пенсія призначена з 13.02.2013 року та під час її призначення останній не скористався своїм правом, передбаченим частиною 2 статті 27 № 1058-IV, щодо визначення частини розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності Законом № 1058-IV відповідно до раніше діючого законодавства, тобто Закону № 1788-XII у взаємозв'язку з положеннями пункту 2 статті 56 Закону № 796-XII.
Судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Згідно із статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Чорнобильська катастрофа торкнулася долі мільйонів людей. У багатьох регіонах, на величезних територіях виникли нові соціальні та економічні умови. Україну оголошено зоною екологічного лиха. Створення системи надійного захисту людей від наслідків Чорнобильської катастрофи потребує залучення значних фінансових, матеріальних та наукових ресурсів, що в свою чергу вимагає належного правового регулювання відповідних правовідносин.
У пункті 3 рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що виходячи зі змісту статті 16 Основного Закону обов'язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Конституційний Суд України підкреслив, що необхідність збереження генофонду Українського народу викликана, перш за все, незадовільною екологічною ситуацією, спричиненою, зокрема, Чорнобильською катастрофою, наслідком якої стало погіршення стану здоров'я населення, демографічний занепад, зростання смертності потерпілого від Чорнобильської катастрофи населення, захворюваності дітей, підвищення рівня інвалідизації населення. Вкрай серйозними наслідками, породженими цією катастрофою, є також проблеми соціально-психологічного характеру у постраждалих від Чорнобильської катастрофи громадян.
Отже, виконання державою обов'язку щодо збереження генофонду Українського народу потребує належного обсягу державних видатків, зокрема у сферу охорони здоров'я, соціального забезпечення та їх ефективного використання; підтримання у належному стані санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, створення ефективних заходів щодо попередження захворювань, зниження ризиків для здоров'я людини, що пов'язані з радіоактивним забрудненням значної території та негативним впливом цього фактора на довкілля та громадян.
Тож, виходячи зі змісту статті 16 Основного Закону України обов'язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до пункту 4 рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018, встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зумовлено виконанням державою свого конституційного обов'язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов'язку.
Також Конституційний Суд України у рішенні від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що "відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов'язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров'я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров'я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави" (пункт 4 мотивувальної частини).
У рішенні у справі про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання від 11.10.2005 року № 8-рп/2005 Конституційний Суд України, зокрема, зазначив, що Закон № 796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, оскільки відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди; Конституційний Суд України неодноразово констатував, що Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави (абзаци одинадцятий, чотирнадцятий пункту 5 мотивувальної частини).
Відтак, скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов'язку держави, передбаченому у статті 16 Основного Закону України щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України, оскільки ці норми Конституції України зобов'язують державу нести відповідальність за впровадження системи заходів щодо розв'язання проблем, пов'язаних із забезпеченням захисту прав, інтересів, гарантій, наданих особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій.
Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.
При цьому, у пункті 6 рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 Конституційний Суд України вказав на те, що рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має бути таким, щоб забезпечувати їм гідне життя, і не повинен залежати від майнового стану їх сімей. Обмеження чи скасування пільг для осіб, на яких поширюється дія Закону № 796-ХІІ, без відповідної рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо забезпечення соціального захисту цієї категорії осіб. У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або запроваджені рівноцінні чи більш сприятливі умови соціального захисту.
На час призначення позивачу пенсії у 2013 році, діяла редакція пункту 2 статі 56 Закону № 796-ХІІ, згідно із якою право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.
У подальшому Законом № 2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017, зокрема, до пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до частини другої статті 27 Закону № 1058-IV за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
Отже правове регулювання щодо права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж змінилось і у зв'язку із цими змінами Закон № 796-ХІІ пов'язує збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж, встановлений пунктом 2 статті 56 цього Закону з призначенням пенсії на умовах, визначених частиною другою статі 27 Закону № 1058-IV.
Водночас, колегія суддів наголошує на конституційному принципі незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, який сформульований, зокрема, у рішеннях Конституційного Суду України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними, зокрема у рішенні від 12.02.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України підтримав раніше сформовану ним юридичну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Окрім того, у рішенні від 26.01.2011 № 1-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що, положення частини першої статті 58 Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини).
До того ж, Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.1997 № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У рішенні від 03.10.1997 № 4-зп Конституційний Суд України також зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - "наступний закон скасовує попередній".
Таким чином, враховуючи положення статей 22, 58 Конституції України, можна стверджувати про те, що у разі, якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання умов призначення пенсії в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж відповідно до пункту 2 статі 56 Закону № 796-XII, які запроваджують нові правила виплати такої надбавки в залежності від призначення пенсії на умовах визначення її розміру згідно із частиною другою статі 27 Закону № 1058-IV, тобто за інших умов її призначення ніж ті, що діяли на час призначення, то такі зміни є такими, що звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право раніше виникло).
Колегія суддів наголошує, що держава гарантувала, зокрема учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС особливі норми та умови пенсійного забезпечення як компенсацію особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, тому за особами, які набули право на призначення пенсії з урахуванням спеціального Закону № 796-XII, редакцією пункту 2 статі 56 якого було визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, таке право зберігається й у разі зміни нормативно-правового регулювання цих правовідносин.
У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або запроваджені рівноцінні чи більш сприятливі умови соціального захисту.
Тож, щодо осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону № 796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно із пунктом 2 статті 56 Закону № 796-XII за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, визнана норма повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи) та ця норма права зберігає юридичну силу як для пенсіонера так і для органу, який призначає пенсію. Поширення на таких осіб нових правил виплати надбавки за понаднормативний стаж залежно від призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону № 1058-IV, запроваджених у зв'язку із внесенням до цієї норми змін Законом № 2148-VIII, свідчило б про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України, є неприпустимим.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові по справі № 300/3435/21 від 25 червня 2024 року, Верховним Судом у постанові по справі № 400/7832/23 від 17 червня 2025 року.
Крім того, в зазначеній постанові Верховний Суд відступив від правової позиції, раніше викладеної в постановах від 23.10.2019 у справі № 809/627/18, від 29.08.2022 у справі № 300/1390/19, від 06.09.2023 у справі № 300/2091/21, від 10.01.2024 у справі № 300/168/21, на які посилається апелянт.
З викладеного вбачається, що доводи апеляційної скарги пенсійного органу базуються на неактуальній правовій позиції Верховного Суду.
Таким чином, позивач має право на обчислення розміру її пенсії за кожний повний рік стажу роботи для понад 20 років шляхом збільшення пенсії на 1 % заробітку за кожний рік роботи понад цей стаж, оскільки він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та при призначенні йому пенсії він обрав умови, норми і порядок пенсійного забезпечення, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 400/7832/23 від 17 червня 2025, № 460/27800/23 від 29 вересня 2025 року тощо.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, як то передбачено ч.5 ст.242 КАС України, а не окремі думки суддів Верховного Суду до вищезазначених постанов.
Суд першої інстанції на викладене уваги не звернув, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 04 березня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.9, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року - скасувати та прийняти постанову про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплати пенсії із її збільшення на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років , у відповідності до положень п.2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильскої катастрофи», в редакції, чинній до 01.10.2017 року, а саме без застосування ч.2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(двоскладової формули при її обчисленні), починаючи з 16.01.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії із її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, у відповідності до положень п.2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильскої катастрофи», в редакції, чинній до 01.10.2017 року, а саме без застосування ч.2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (двоскладової формули при її обчисленні), починаючи з 16.01.2025 року.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко