11 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 280/3243/25
Суддя І інстанції - Бойченко Ю.П.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошової допомоги на оздоровлення, з 29.07.2020 по 02.10.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 29.07.2020 по 02.10.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що полягає у не включенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України перерахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року позовну заяву задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо розрахунку та виплати ОСОБА_1 складових грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 29.07.2020 по 19.05.2023 включно.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, в тому числі грошової допомоги на оздоровлення) за період з 29.07.2020 по 19.05.2023 включно, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просив його скасувати в частині:
- відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо періоду служби з 20.05.2023 по 02.10.2024 року;
- відмови у застосуванні 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати як мінімальної величини при перерахунку грошового забезпечення.
- відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо включення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», до складу грошового забезпечення ОСОБА_2 при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки.
- відмови у компенсації сум податку з доходів фізичних осіб при перерахунку грошового забезпечення.
Прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги в оскаржуваній частині в повному обсязі.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги позивач посилається на те, що ухвалена постанова Кабінету Міністрів України №481 звужує права військовослужбовців, чим нівелює їх соціальні гарантії. На переконання скаржника, розрахунок грошового забезпечення після 20.05.2023 має здійснювались виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом на відповідний календарний рік, але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, а не з суми 1762 грн. Також скаржник посилаючись на положення п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, вказує на помилковість висновків суду щодо відсутності підстав для включення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», до складу грошового забезпечення при обчисленні розміру грошової компенсації Позивачу за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 у спірному періоді проходив військову службу, що підтверджується записами у військовому квитку від 28.07.2020 серії НОМЕР_2 .
Вважаючи, що в період проходження військової служби нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалися не в повному обсязі, ОСОБА_1 звернувся до суду з даною позовною заявою.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженого рішення, виходить з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною третьою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Згідно з абзацом 1 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 установлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) передбачалося, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103).
Пунктом 6 Постанови № 103 внесено зміни до Постанови №704, унаслідок яких пункт 4 цієї Постанови викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Отже, з 01.01.2018 пункт 4 Постанови 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним і скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704.
Указаною постановою скасовано зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15.06.2023 у справі № 380/13603/21, від 30.04.2025 у справі № 620/9741/24 та інших, виснував, що, оскільки зміни, унесені Постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови №704, визнано у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018».
У цих та інших постановах Верховний Суд виснував, що положення пункту 4 Постанови №704, у частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018», не відповідає нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 у частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 481, пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, виклавши абзац 1 у такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Пунктом 3 Постанови №481 установлено, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у Державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
Отже, з дня набрання чинності Постановою № 481 (20.05.2023) Кабінетом Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 1762 грн.
В свою чергу, рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.
У пункті 3 резолютивної частини Рішення від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Відповідно, зважаючи на те, що у період з 20 травня 2023 року по 02 жовтня 2024 року була чинною Постанова №481, то підстави для здійснення нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 15 жовтня 2024 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704 відсутні.
При цьому, подальше визнання визнано протиправним та нечинним пункту 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, не впливає на оцінку дій відповідача щодо обрахунку виплат грошового забезпечення за спірний період, оскільки в силу положень ч.2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Поряд з цим, щодо доводів скаржника про необхідність застосування 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати як мінімальної величини при перерахунку грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні Положення» Закону № 1774-VІІІ встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Оскільки приписи пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ не втратили чинності, то в цьому випадку не встановлено правових підстав для застосування 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати як мінімальної величини при перерахунку грошового забезпечення.
За встановлених обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для здійснення нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 02 жовтня 2024 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704 та застосування 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати як мінімальної величини при перерахунку грошового забезпечення.
В свою чергу, щодо наявності правових підстав для включення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», до складу грошового забезпечення при обчисленні розміру грошової компенсації Позивачу за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки, колегія суддів зазначає наступне.
На час нарахування та виплати грошової компенсації діяла Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 № 200 (далі - Інструкція № 200), яка визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України (далі - військовослужбовці), які обіймають посади в Головному управлінні Національної гвардії України, територіальних управліннях, з'єднаннях, військових частинах (підрозділах), вищих військових навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, закладах охорони здоров'я та установах Національної гвардії України (далі - військові частини).
Пунктом 2 розділу І Інструкції № 200 передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзац перший пункту 5 розділу XXXI Інструкції № 200 визначає, що у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
В силу пункту 10 розділу XXXI Інструкції № 200, грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи довідок про грошове забезпечення позивача за 2021 - 2024 роки, додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, починаючи з червня 2024 року до дня звільнення з військової служби позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.
Відповідно, оскільки на день звільнення з військової служби позивач додаткову винагороду, передбачену Постановою №168 позивач не отримував, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для включення її при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.
Поряд з цим, колегія суддів вважає безпідставними вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у компенсації сум податку з доходів фізичних осіб при перерахунку грошового забезпечення, оскільки позовні вимоги в цій частині були задоволенні судом.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, колегія суддів робить висновок, що судом першої інстанції рішення суду про часткове задоволення позовних вимог є законним та обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростосують.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321,322 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 11 листопада 2025 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова
суддя С.М. Іванов