11 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 160/8607/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.,
суддів: Іванова С.М., Коршуна А.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року (суддя Лозицька І.О.) в справі № 160/8607/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про:
визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у не здійсненні нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік та грошової допомоги на оздоровлення за 2017 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби;
зобов'язання здійснити перерахунок матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік та грошової допомоги на оздоровлення за 2017 рік, яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби з урахуванням раніше виплачених сум;
зобов'язання виплатити матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік та грошову допомогу на оздоровлення за 2017 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату недоплачених частин.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення ОСОБА_1 нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік та грошової допомоги на оздоровлення за 2017 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік та грошової допомоги на оздоровлення за 2017 рік ОСОБА_1 , яку отримував під час проходження військової служби, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби з урахуванням раніше виплачених сум.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильного застосування норм матеріального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Доводи апелянта наступні:
1) суд першої інстанції порушив право на участь у розгляді справи, не повідомивши належним чином відповідача про дату, час і місце розгляду справи у судових засіданнях;
2) подання позову із порушенням строку звернення до суду, необґрунтоване поновлення такого строку судом першої інстанції;
3) щомісячні додаткові винагороди у період 2017 року не входили до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсації відпустки, відповідно до наказу Міністра оборони України №550 від 24.10.2016 року, а саме п. 8 - щомісячна додаткова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення;
4) грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань нараховані та виплачені позивачу в повному обсязі на підставі рапортів відповідно до чинного законодавства України, тому відсутні підстави для перерахунку їх розміру.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 12.05.2017 року по 03.02.2025 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 12.05.2017 року №161 позивача зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.02.2025 року № 34 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та зі всіх видів забезпечення.
Позивач зазначає, що відповідачем протиправно нараховано та виплачено грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.
З метою усунення вказаних порушень представник позивача звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом, в якому просив здійснити відповідні виплати.
Листом військової частини НОМЕР_1 від 26.02.2025 року №3296 представнику позивача повідомлено про те, що щомісячні додаткові грошові винагороди за період з 2016 по 2018 роки не входили до складу допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги для оздоровлення, відповідно до наказу Міністра оборони України №550 від 24.10.2016 року, а саме п. 8, щомісячна додаткова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Суд першої інстанції вважав, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають норми Закону №2011-ХІІ та постанови №889, а не відповідних інструкцій, тому дійшов висновку, що щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, тому задовольнив позовні вимоги.
Суд визнає приведені висновки обґрунтованими, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 12 травня 2017 року по 03 лютого 2025 року проходив військову службу у складі військовій частині НОМЕР_1 .
Позивачу нараховано та виплачено грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік із грошового забезпечення, у складі якого не враховано щомісячну додаткову грошову винагороду.
На звернення позивача з питання перерахунку допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік із врахуванням у складі грошового забезпечення щомісячної додаткової винагороди відповідач листом від 26 лютого 2025 року повідомив, що щомісячні додаткові грошові винагороди за період з 2016 по 2018 роки не входили до складу допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги для оздоровлення відповідно до наказу Міністра оборони України №550 від 24.10.2016 року.
Спірним в цій справі є питання наявності підстав для перерахунку розміру допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік із врахуванням у складі грошового забезпечення щомісячної додаткової винагороди.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній та політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII, застосовується в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до статті 1-2 якого військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Частиною другою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з частиною третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
У 2017 році військовослужбовцям виплачувалась щомісячна додаткова грошова винагорода, яка установлена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - постанова №889) та Інструкцією про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року №595 (далі - Інструкція №595).
Так, підпунктом 2 пункту 1, пунктом 2 постанови №889 установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Граничні розміри, порядок та умови виплати цієї винагороди визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
Пунктом 5 Інструкції №595 передбачено, що винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації), а командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій), - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення (пункт 8 Інструкції №595).
Інструкція №595 втратила чинність на підставі наказу Міністерства оборони України від 24 жовтня 2016 року №550, яким затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (далі - Інструкція №550).
Інструкція № 550 визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода) (пункт 1 Інструкції № 550).
За положеннями пунктів 5, 8, 9 Інструкції №550 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
Наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Інструкція № 260, була чинної на час виникнення спірних правовідносин), пунктом 33.1 якої передбачено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги (пункт 33.2 Інструкції № 260).
Пунктом 30.1 Інструкції №260 установлено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Матеріальна допомога та грошова допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини (пункти 30.2, 33.2 Інструкції №260).
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги (пункт 30.3 Інструкції № 260).
Згідно з пунктом 33.3 Інструкції № 260 розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Верховний Суд у постанові від 07 липня 2023 року у справі №520/7308/21, вирішуючи правовідносини, які є аналогічними правовідносинам, що виникли в цій справі, дійшов висновку, що «до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Інструкції № 260 в частині обмеження включення до грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, щомісячної додаткової грошової винагороди.
Відтак щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.
.... вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо здійснення розрахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2018 роки без урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди із зобов'язанням здійснити перерахунок вказаних сум з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійсненням виплат донарахованих сум, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Суд зазначає, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань розраховується з розміру місячного грошового забезпечення, до складу якого, в свою чергу, входить додаткова грошова винагорода, а тому вказані виплати повинні здійснюватися з урахуванням такої додаткової грошової винагороди.».
Враховуючи наведений висновок Верховного Суду відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, суд погоджує висновок суду першої інстанції, що грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань розраховується з розміру місячного грошового забезпечення, до складу якого, в свою чергу, входить щомісячна додаткова грошова винагорода, а тому вказані виплати повинні здійснюватися з урахуванням такої додаткової грошової винагороди.
Оскільки відповідачем не заперечується факт виплати позивачу допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, а також власне факт неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди у складі грошового забезпечення, з якого обчислено розмір зазначених допомог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Аргумент апелянта про те, що щомісячна додаткова винагорода у період 2017 року не входила до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсації відпустки, відповідно до наказу Міністра оборони України №550 від 24.10.2016 року, спростовані приведеними висновками суду.
Стосовно питання дотримання позивачем строку звернення до суду суд зазначає наступне.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зроблено висновок, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, (далі - Закон № 2352-ІХ) частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Спірним в цій справі є питання виплати індексації грошового забезпечення за період, який охоплює часові проміжки до внесення змін до статті 233 КЗпП України (19 липня 2022 року).
Аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку, що з моменту набрання чинності № 2352-ІХ (19 липня 2022 року) положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.
Разом з тим, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ), то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23, у якій зроблено висновок, що до вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 05 листопада 2021 року по 19 липня 2022 року застосовується частина друга статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, унесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком; до вимог щодо стягнення середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 19 липня 2022 року по 13 травня 2023 року застосовується частина перша статті 233 КЗпП України, у редакції, що діє з 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з тим, відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року, КЗпП України доповнено главою XIX (зокрема, пунктом 1, який передбачає продовження строків, визначених статтею 233 на строк дії карантину).
Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 зроблено висновок, що з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
В цій постанові, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, Верховний Суд дійшов таких висновків:
Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Застосовуючи на виконання частини п'ятої статті 242 КАС України наведені правові висновки Верховного Суду до обставин цієї справи, суд зазначає наступне.
Предметом спору у цій справі з урахуванням меж апеляційного оскарження є перерахунок розміру матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення за 2017 рік.
Отже, спірний період (2017 рік) регулюється положеннями статті 233 КЗпП України у редакції до внесення змін Законом № 2352-ІХ, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної йому заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком, тому доводи апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду є безпідставними.
Також є безпідставними доводи апелянта про те, що судом першої інстанції порушено право відповідача на участь у розгляді справи, не повідомлено належним чином відповідача про дату, час і місце розгляду справи у судових засіданнях, адже справа судом першої інстанції розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
При цьому відповідач був обізнаний про розгляд цієї справи, надав відзив на позовну заяву.
Відтак, судом першої інстанції не допущено порушень процесуальних прав відповідача.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року в справі № 160/8607/25 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року в справі № 160/8607/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 11 листопада 2025 року та відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Повне судове рішення складено 11 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя С.М. Іванов
суддя А.О. Коршун