11 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 280/3424/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),
суддів: Ясенової Т.І., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року (суддя Батрак Інна Володимирівна) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення позивачу з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткова види грошового забезпечення) за 2022 рік та за 2023 рік, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, починаючи з 01.04.2022 по 19.05.2023 з урахуванням виплаченої суми.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у нарахуванні складових грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.04.2022 до 19.05.2023 включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення ОСОБА_1 (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення та премії) за період з 01.04.2022 до 19.05.2023 включно, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 за період з 01.04.2022 по 31.12.2022; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 за період з 01.01.2023 по 19.05.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». В решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зазначає, що правові підстави для здійснення додаткових виплат відсутні. Вказує, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Судом встановлено, сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 у спірному періоді проходив службу у Військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 347 від 30.11.2024 солдата ОСОБА_1 , водія-машиніста екскаватора 1 відділення інженерної техніки інженерно-дорожнього взводу інженерної роти військової частини, звільненого у запас наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) від 21.11.2024 № 275-РС за пп. «б» (за станом здоров'я: за наявності інвалідності, якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», вважати таким, що справи та посаду здав та з 30 листопада 2024 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
На звернення представника позивача, відповідач листом від 05.04.2025 № 1559/5202 повідомив про відсутність заборгованості по виплаті грошового забезпечення. Також вказав, що виплати здійснювались на підставі пункту 4 Постанови КМУ від 30 серпня 2017 року № 704, а саме, виходячи з розміру 1762 гривні та визначався шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14 до цієї постанови.
Позивач вважає, що під час перебування на службі відповідач протиправно не здійснив виплату належного грошового забезпечення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного року, взятого як розрахункову величину, у зв'язку з чим звернулася до суду з цим позовом.
Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції в частині строку звернення до суду з позовом, суд апеляційної інстанції зазначає, що звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 вказав, що позивачем дотримано строк звернення до суду, оскільки про порушені права позивач дізнався в квітні 2025 року, після отримання листа від 05.04.2025 на адвокатський запит.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху, із визначенням, що недоліки позовної заяви можуть бути усунені шляхом надання позивачем суду: обґрунтованого пояснення щодо причин пропуску строку звернення до суду або заяви про поновлення цього строку в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 19.05.2023; належним чином завірені копії документів, що підтверджують поважність пропуску строку на звернення до суду з позовом, або обґрунтувань, за яких позивач вважає, що строк звернення до суду не пропущений разом із доказами на підтвердження таких обставин.
На виконання вимог ухвали суду позивач надав пояснення, в яких вказав, що з березня 2022 року по 30 листопада 2024 року позивач проходив військову службу та його було безпосередньо залучено до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації. Тому позивач вважає, що має всі достатні підстави на звернення до Запорізького окружного адміністративного суду за захистом своїх порушених прав.
Суд першої інстанції визнав поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з даною позовною заявою та поновив йому строк звернення до адміністративного суду.
В апеляційній скарзі відповідач звертає увагу, що позов подано поза межами строку звернення до суду.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року запропоновано ОСОБА_1 надати до суду протягом п'яти днів з дня отримання цієї ухвали пояснення із зазначенням причин пропуску звернення до суду з позовом у справі № 280/3424/25 з підтвердженням їх поважності належними та допустимими доказами.
На виконання вимог суду апеляційної інстанції від позивача надійшли письмові пояснення із зазначенням причин пропуску звернення до суду з позовом аналогічні за змістом, які були подані до суду першої інстанції.
Надаючи оцінку таким поясненням, суд апеляційної інстанції зазначає, відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 2 статті 233 (у редакції, яка діяла до 19.07.2022), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Разом з цим Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
З аналізу наведених норм права випливає, що позивач мав право на звернення до суду з позовом без обмеження будь-яким строком щодо судового захисту до 19.07.2022, після внесення змін до статті 233 КЗпП України внаслідок оптимізації трудових відносин, такий строк обмежився трьома місяцями.
Водночас суд враховує, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відмінений з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, судова палата дійшла таких висновків.
Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
У цій постанові Верховний суд також вказав, що з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Також Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду: від 29 січня 2025 року у справі № 500/6880/23, від 23 січня 2025 року у справі № 400/4829/24, від 12 вересня 2024 року у справі № 200/5637/23.
Враховуючи наведені висновків Верховного Суду, колегія суддів доходить висновку що, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України відлік строку звернення до суду з цим позовом (в частині позовних вимог з 19.07.2022 по 01.05.2023) розпочався 01 липня 2023 року та сплинув 30 вересня 2023 року, проте позовна заява подана 30.04.2025.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2025 року у справі № 990/376/24 зазначила, що поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, що унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, та підтверджені належними і допустимими доказами. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно неможливо, то його строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому слово «повинна» необхідно тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що виплата грошового забезпечення є періодичним платежем, відтак ОСОБА_1 був достеменно обізнаний про розмір таких виплат.
Варто зауважити, що позивачем не доведено неможливість звернення до суду в строк, встановлений законом, адже отримання листа-відповіді у цій справі не впливає на визначення початку перебігу процесуального строку на подання позовної заяви. Триваюча пасивна поведінка позивача не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Крім того варто зауважити, що позивач не підтвердив належними доказами, що з березня 2022 року по 30 листопада 2024 року проходив військову службу та його було безпосередньо залучено до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації.
Більш того, навіть за умови, якщо позивач був залучений до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації у період з березня 2022 року по 30 листопада 2024 року, варто врахувати, що ОСОБА_1 звільнений з військової служби 30.11.2024, натомість позов подано 30 квітня 2025 року, тобто через п'ять місяців від дати припинення обставин, які, на переконання позивача, ускладнювали звернення до суду з цим позовом.
Отже позивач не навів поважні причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом.
Суд наголошує, що право звернення до суду не є безумовним, а підпорядковується визначеним процесуальним законом строкам, коли особа може реалізувати таке право.
Згідно з частиною 1 статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 3 статті 123 КАС України встановлено, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з залишенням позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 19.05.2023.
Натомість заявлені позивачем вимоги за період з 01.04.2022 по 18.07.2022, підлягають розгляду по суті.
Суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пункт 4 названої урядової постанови в первинно прийнятій редакції встановлював, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 у первинній редакції внесені зміни, зокрема, до пункту 4 постанови КМУ № 704, який викладено в новій редакції та встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Разом з цим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103.
Отже, з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Таким чином, у позивача через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникло право на отримання грошового забезпечення з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Доводи апеляційної скарги такий висновок не спростовують.
Рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню як таке, що в окремій частині ухвалене з неправильним застосуванням норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 317, 319, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року в адміністративній справі № 280/3224/25 скасувати в частині задоволення позовних вимог за період 19.07.2022 по 19.05.2023.
Позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 залишити без розгляду.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з 11 листопада 2025 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 11 листопада 2025 року.
Головуючий - суддя О.В. Головко
суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров