11 листопада 2025 р. Справа № 480/8566/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.06.2025, головуючий суддя І інстанції: С.М. Гелета, м. Суми, повний текст складено 05.06.25 по справі № 480/8566/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Сумській області
про скасування вимоги,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Сумській області (далі по тексту - ГУ ДПС в Сумській області, відповідач, контролюючий орган), в якому просив суд:
- скасувати вимогу від 16.09.2024 № Ф 3293-1828 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 23785,08 грн.
В обґрунтування позовних вимог послався на протиправність та безпідставність вимоги ГУ ДПС в Сумській області про сплату боргу (недоїмки) від 16.09.2024 №Ф 3293-1828, оскільки ОСОБА_1 починаючи з 29.05.2019 є отримувачем пенсії за віком, а тому у розумінні положень пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі по тексту - Закон № 2464-VI), звільняється від сплати страхового внеску.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 по справі № 480/8566/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про скасування вимоги - задоволено.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Сумській області про сплату ОСОБА_1 (недоїмки) від 16.09.2024 №Ф 3293-1828 зі сплати єдиного соціального внеску у сумі 21030,90 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області (м. Суми, вул. Іллінська, 13, код ЄДРПОУ 43995469) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.к. НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування фактичних обставин справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 по справі № 480/8566/24, ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального та процесуального права, що в силу статті 317 КАС України є підставою для його скасування.
Наполягав, що єдиний внесок позивачу нараховано за 2017-2018 роки та за 1-2 квартали 2019 року, тобто у період, коли ОСОБА_1 ще не був пенсіонером та не звільнявся від його сплати, що протиправно залишилось поза увагою судом першої інстанції.
На спростування висновків суду першої інстанції про те, що у спірний період позивач був найманим працівником, єдиний внесок за якого сплачував роботодавець вказав, що норма Закону № 2464-VI, якою було передбачено випадки звільнення особи від сплати ЄСВ, набула чинності лише з 01.01.2021 у зв'язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників» від 13 травня 2020 року № 592-IX (далі - Закон № 592-IX), яким Закон № 2464-VI доповнено пунктом 4 частини 1 статті 4, а тому за період 2017-2019 роки ОСОБА_1 був зобов'язаний сплачувати єдиний податок.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 16.05.1997 зареєстрований, як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 61).
Позивачу призначена пенсії за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням, яке видано 29.05.2019 (а.с. 7).
Позивач був працевлаштований у Комунальному некомерційному підприємстві "Клінічна лікарня № 5" Сумської міської ради.
Матеріалами справи підтверджується, що роботодавець сплачував за ОСОБА_1 єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як застрахованої особи, що підтверджується витягом з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (а.с. 58-60).
ГУ ДПС у Сумській області сформовано та надіслано позивачу вимогу зі сплати ЄСВ від 16.09.2024 № Ф 3293-1828 в сумі 23785,08 грн (а.с. 29-30).
Згідно розрахунку боргу по єдиному внеску за вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф 3293-1828 від 16.09.2024, у спірні вимоги про сплату боргу включено 23785,08 грн, що становить період нарахування єдиного внеску за 2017 рік у сумі 8448,00 грн, за 1-4 квартали 2018 року (1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн, 2 квартал 2018року у сумі 2457,18 грн, 3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн, 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн) за 1-2 квартали 2019 року (1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн, 2 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн).
Вважаючи таку вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, на підставі аналізу норм чинного законодавства, що врегульовують спірні правовідносини, та встановлених обставин справи, перевірених письмовими доказами, дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 16.09.2024 №Ф 3293-1828 є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки Комунальне некомерційне підприємство "Клінічна лікарня № 5" Сумської міської ради, як роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачував за нього, як страхувальник, єдиний соціальний внесок, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, а тому позивач звільняється від сплати такого внеску.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства врегульовані нормами Податкового кодексу України, а в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку - нормами Закону № 2464-VI.
Нормами пп. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) законодавець надав визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
В силу положень п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати і сплачувати єдиний внесок.
За правилами абз.1 ч. 5 ст. 9 Закону № 2464-VI сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Виходячи зі змісту абз. 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом до 01.01.2021 (дата набрання чинності Закону України № 592-IX від 13.05.2020 «Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників») врегульовано не було.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску, а тому неприйнятними є доводи контролюючого органу про відсутність в такому випадку подвійного оподаткування з огляду на те, що фізичні особи-підприємці, які одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов'язкової звітності.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду у справі № 440/2149/19, від 03.12.2020 у справі № 140/2122/19, від 22.09.2020 по справі № 620/2772/19, від 07.03.2023 у справі № 320/2325/19, від 31.03.2023 у справі № 600/2686/21, які в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції.
Слід зазначити, що в подальшому Законом України № 592-IX від 13.05.2020 (набрав чинності 01.01.2021), яким ст. 4 Закону № 2464-VI доповнено частиною шостою, відповідно до якої особи, зазначені у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови самостійного визначення за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, з огляду на вищевикладені висновки Верховного Суду, у правовідносинах, які виникли з приводу сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця, контролюючий орган має діяти таким чином, щоб уникнути подвійного оподаткування платника, незалежно від того, що законодавцем відповідну норму запроваджено лише з 01.01.2021, що спростовує доводи апеляційної скарги про зворотне.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону 2464-VI, недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Колегією суддів встановлено, що заборгованість позивача за оскаржуваною вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 16.09.2024 виникла у зв'язку із несплатою ОСОБА_1 у встановлений строк єдиного внеску за 2017-2018 роки та 1-2 квартали 2019 року.
Разом з цим, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, в період з січня 2017 року по 1-2 квартали 2019 року позивач працював на різних посадах у Комунальному некомерційному підприємстві "Клінічна лікарня № 5" Сумської міської ради, що підтверджується трудовою книжкою.
При цьому, у спірний період за позивача, як найманого працівника, єдиний внесок сплачував роботодавець, що підтверджується довідкою форми ОК-5 (витяг з Реєстру застрахованих осіб).
Колегія суддів також враховує, що доказів отримання позивачем доходу від підприємницької діяльності у вказаний період, що зумовило б обрахування суми ЄСВ виходячи з інших показників, відповідачем до матеріалів справи не надано, а судом апеляційної інстанції не встановлено.
Колегія суддів зазначає, що позивач у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є застрахованою особою і зобов'язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Однак, враховуючи, що за період з січня 2017 року по 1-2 квартали 2019 року сплата єдиного внеску за позивача в розмірі не менше мінімального була здійснена його роботодавцем, у ОСОБА_1 відсутній обов'язок по сплаті за цей період єдиного внеску ще і як фізичною особою-підприємцем, яка не отримувала дохід від такої діяльності, відтак визначена в оскаржуваній вимозі ГУ ДПС у Сумській області від 16.09.2024 №Ф 3293-1828 сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 23785,08 грн фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача у період з січня 2017 року по 1-2 квартали 2019 року.
Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не впливає на вищенаведені висновки суду, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
З огляду на викладені в цій постанові висновки суду апеляційної інстанції, твердження контролюючого органу про наявність у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску незалежно від перебування його у трудових відносинах є неприйнятними, а застосування норм законодавства у спосіб, на якому наполягає відповідач, призведе до подвійного оподаткування платника, що є протиправним.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції я та вважає, що вимога ГУ ДПС у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) від 16.09.2024 № Ф 3293-1828 винесена відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом № 2464-VI, без урахування всіх обставин, що мали значення для її прийняття, а відтак, є протиправною та підлягає скасуванню.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України», суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст.243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Сумській області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 по справі № 480/8566/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій