12 листопада 2025 року справа №200/372/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Сіваченка І.В., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства “Документ» на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 р. у справі № 200/372/25 (головуючий І інстанції Христофоров А.Б.) за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства “Документ» про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
17 січня 2025 року ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державного підприємства «Документ» (далі - відповідач, ДП «Документ»), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Державного підприємства «Документ» в особі відокремленого підрозділу філії в Королівстві Іспанія, м. Мадрид, щодо невидачі ОСОБА_1 виготовлених на його ім'я паспорта громадянина України № НОМЕР_1 від 11.04.2024, дійсний до 11.04.2034, орган, що видав 2123, та закордонного паспорта № НОМЕР_2 від 11.04.2024, дійсний до 11.04.2034, орган, що видав 2123, які оформлені на ім'я ОСОБА_1 ; зобов'язати Державне підприємство «Документ» в особі відокремленого підрозділу філії в Королівстві Іспанія, м. Мадрид, видати ОСОБА_1 оформлені на його ім'я паспорт громадянина України № НОМЕР_1 від 11.04.2024, дійсний до 11.04.2034, орган, що видав 2123, та закордонний паспорт № НОМЕР_2 від 11.04.2024, дійсний до 11.04.2034, орган, що видав 2123, за місцем прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон у порядку та на підставі законодавства України, яке було чинним на момент звернення ОСОБА_1 із заявою про його оформлення - 09.04.2024, тобто без пред'явлення військово-облікових документів.
Також просив судові витрати, пов'язані з розглядом справи, в тому числі витрати позивача на професійну правничу допомогу, покласти на відповідача.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства “Документ» в особі відокремленого підрозділу філії в Королівстві Іспанія, м. Мадрид про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
03.03.2025 від представника позивача до суду надійшла заява, в якій просить суд ухвалити додаткове рішення, яким: Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Державного підприємства «Документ» в особі відокремленого підрозділу філії в Королівстві Іспанія, м. Мадрид на користь ОСОБА_1 понесені у зв'язку з розглядом справи № 200/372/25 у суді першої інстанції витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 23 000,00 грн. (двадцять три тисячі гривень 00 коп.). Повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 сплачену ним при поданні адміністративного позову у справі № 200/372/25 суму судового збору у розмірі 968,96 грн. сплачений при поданні адміністративного позову.
Представник відповідача подав до суду заперечення, згідно яких просить у задоволенні заяви у справі № 200/372/25 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та судового збору відмовити в повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року задоволено частково заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу та судового збору в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства “Документ» в особі відокремленого підрозділу філії в Королівстві Іспанія, м. Мадрид про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, а саме суд:
Стягнув на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень за рахунок асигнувань відповідача -Державного підприємства "Документ" в особі відокремленого підрозділу філії в Королівстві Іспанія, м. Мадрид.
Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок асигнувань відповідача - Державного підприємства "Документ" в особі відокремленого підрозділу філії в Королівстві Іспанія, м. Мадрид сплачений судовий збір в розмірі 968,96 гривень, відповідно до платіжного доручення № В28Е-9ТУ1-8НР3-1РММ від 09.01.2025.
В задоволенні решти вимог заяви - відмовив.
Відповідач, не погодившись з таким додатковим рішенням суду, звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, та прийняти нове, яким відмовити в задоволені заяви.
Скарга обґрунтована тим, що розподіл судових витрат у разі відмови позивача від позову процесуальним законом регламентовано ч. 1 ст. 140 КАС України. Натомість алгоритму дій суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат у разі закриття провадження у справі на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України, - останнім не визначено. Саме такого висновку дійшов Верховний Суд в своїй постанові від 24 червня 2021 р. у справі № 810/3180/18.
Разом з цим, представником Позивача Бєжановою К.І. не наведено поважних причин подання доказів на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу після постановлення ухвали про закриття провадження у справі № 200/372/25. Представник позивача мала можливість на подання таких доказів разом з заявою про закриття провадження, однак не скористалася таким правом. При цьому, такий доказ як акт приймання-передачі наданих послуг від 03.03.2025р. не існував на момент постановлення ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 26.02.2025р.
Скаржник посилається на те, що суд першої інстанції неправомірно застосував приписи частини шостої статті 47 та частини п'ятої статті 189 КАС України, які регламентують порядок відмови позивача від позову та безпідставно взяв до уваги, що відмова позивача від позову не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи інтересів будь-яких осіб, у той час як, в матеріалах справи відсутня будь-яка заява позивача чи його представника про відмову від позову.
Таким чином, з огляду на те, що представник позивача - адвокат Бєжанова К. І. зверталася до суду з клопотанням про закриття провадження саме на підставі пункту 8 частини 1 статті 238 КАС України, висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваній ухвалі щодо нібито відмови позивача від позову внаслідок виправлення відповідачем порушень, не відповідають фактичним обставинам справи.
Крім того, в заяві про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та судового збору від 03.03.2025р., представник позивача - адвокат Бєжанова К. І. просила суд першої інстанції повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 сплачену ним при поданні адміністративного позову у справі № 200/372/25 суму судового збору у розмірі 968,96 грн.
Натомість, ухвалою суду першої інстанції від 14.03.2025 р. у справі № 200/372/25 зазначена сума судового збору безпідставно стягнута з ДП «Документ».
При цьому вказана ухвала не містить жодних мотивів або правового обґрунтування щодо покладення обов'язку зі сплати судового збору на відповідача.
Таким чином, суд першої інстанції вийшов за межі розгляду заяви, оскільки представником Позивача не порушувалось питання про стягнення судового збору саме з ДП «Документ», а виключно про його повернення з Державного бюджету України.
Також, позивачем у даній справі не було заявлено про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та не було надано документів, які ці витрати підтверджують.
Так, Верховним Судом в ухвалі від 07.07.2023 р. № 340/2823/21, з питань застосування норм ст. 139, 143, КАС України, сформульовано позицію щодо розподілу судових витрат та викладено наступні висновки: якщо докази на підтвердження розміру витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвоката, - за умови, що прохання про розподіл цих витрат буде заявлене суду [касаційної інстанції] до завершення розгляду справи - будуть надані по спливу п'яти днів після ухвалення судового рішення за касаційною скаргою - заява про розподіл витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги [в суді касаційної інстанції] залишається без розгляду.
Більше того, такий доказ як акт приймання-передачі наданих послуг від 03.03.2025 р. не існував на момент постановлення ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 26.02.2025 р.
Таким чином, на момент постановлення ухвали від 14.03.2025р. про закриття провадження у справі № 200/372/25, у суду не було доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
Верховним Судом в ухвалі від 07.07.2023 р. № 340/2823/21, з питань застосування норм ст. 139, 143, КАС України, сформульовано позицію щодо розподілу судових витрат, відповідно до якої, підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрати на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.
Інакший підхід до вирішення зазначеного питання може розцінюватися як прояв необ'єктивного підходу суду до розгляду справи, чого допускати не можна.
Однак, суд першої інстанції не врахував наведені обставини, внаслідок чого, дійшов до передчасного висновку про наявність підстав для задоволення заяви представника позивача.
Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, встановив наступне.
Задовольняючи частково заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням того, що позивач відмовився від позову внаслідок виправлення відповідачем порушень відносно позивача (ч.1 ст. 140 КАС України), слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений позивачем судовий збір, адже провадження у справі №200/372/25 закрито згідно з п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України з підстав видачі відповідачем позивачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон виготовленого на його ім'я.
Також зазначив, що предмет спору в цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних. Обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Тобто, підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи. Таким чином, суд вважав, що на користь ОСОБА_1 слід присудити витрати на професійну правничу допомогу адвоката Бєжанової Катери Ігорівни у розмірі 5000 гривень.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 47 КАС України крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову.
Суд не приймає відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси (частина 6 статті 47 КАС України).
Відповідно до статті 189 КАС України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
Про прийняття відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. У разі часткової відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог.
У разі визнання позову відповідачем повністю або частково суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову повністю або у відповідній частині вимог.
Суд не приймає відмови від позову, визнання позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.
Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Для застосування наведеної підстави для закриття провадження у справі необхідна сукупність таких фактів: самостійне виправлення суб'єктом владних повноважень оскаржуваних порушень; відсутність підстав вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання таких рішень, дій чи бездіяльності протиправними.
У розумінні п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України у разі встановлення під час розгляду справи виправлення відповідачем оскаржуваних позивачем порушень, суд має вирішити питання можливості закриття провадження у справі. Вирішуючи зазначене питання, суд має з'ясувати, чи не призведе закриття провадження у справі до того, що законні права та інтереси позивача не будуть відновлені навіть після виправлення відповідачем оскаржуваних порушень.
Указана норма процесуального закону імперативно зобов'язує суд закрити провадження у справі у випадку, якщо, зокрема, рішення суб'єкта владних повноважень, що є предметом спору, було виправлене самим же суб'єктом його прийняття.
Водночас, повинні бути відсутні підстави вважати, що поновити порушене право особи можливо тільки шляхом визнання протиправним такого рішення, незважаючи на виправлення суб'єктом владних повноважень його недоліків.
Так, частина 2 ст. 238 КАС України передбачає, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом № 3674-VI.
За правилами п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону № 3674-VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Загальний порядок розподілу судових витрат визначений ст. 139 КАС України.
Разом з тим, вказана норма не передбачає алгоритму розподілу судових витрат у випадку закриття провадження у справі на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України.
Поряд з наведеним ч. 8 ст. 139 КАС України передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Отже, за відсутності чіткого правового регулювання процесуальним законом розподілу судових витрат саме у спірному випадку, суд має керуватися принципом, за яким судові витрати несе та із сторін, з вини якої такі витрати виникли.
Подібні висновки щодо розподілу витрат на правничу допомогу у випадку закриття провадження у справі на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України наводились Верховним Судом в постановах від 09 грудня 2020 року у справі №1.380.2019.001303, від 27 квітня 2023 року у справі № 260/3162/22, від 05 березня 2025 року у справі № 160/17422/23.
Верховний Суд у постановах від 09.12.2020 у справі №1.380.2019.001303 та від 27.04.2023 у справі №260/3162/22 вказав, що частина восьма статті 139 КАС України дозволяє суду у випадку, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
З урахуванням обставин, що склалися, за відсутності чіткого правового регулювання розподілу судових витрат саме у такому випадку процесуальним законом, суд керується принципом, за яким судові витрати несе та із сторін, з вини якої такі витрати виникли. Так, визнавши помилку й усунувши її, сторона відповідача не давала приводу для подальшого розгляду справи, адже права позивача були поновлені і без завершення судового процесу.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що після звернення позивача з позовом, його порушене право було відновлене суб'єктом владних повноважень у повному обсязі, а саме 19.02.2025 ОСОБА_1 видані виготовлені на його ім'я паспорт громадянина України № НОМЕР_1 від 11.04.2024, дійсний до 11.04.2034, орган, що видав 2123, та закордонний паспорт № НОМЕР_2 від 11.04.2024, дійсний до 11.04.2034, орган, що видав 2123 та відновлені права позивача.
Отже, якщо позивач відмовився від позову внаслідок його задоволення відповідачем після подання позовної заяви, то цілком обґрунтованим є покладення на відповідача обов'язку відшкодувати понесені позивачем витрати, як міра відповідальності за поведінку, яка змусила позивача вирішувати спір у судовому порядку.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13.11.2024 у справі № 120/18952/23.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сплачена позивачем сума судового збору та витрат на правничу допомогу підлягає стягненню з відповідача на підставі статті 140 КАС України.
Щодо суми витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Положення частин 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України , кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
На підтвердження складу та розміру витрат суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При цьому, обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто законодавець визначив, що обов'язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.
Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу (постанови Верховного Суду від 29.03.2018 р. у справі №907/357/16, від 18.12.2018 р. у справі №910/4881/18).
Також, суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Така позиція є усталеною і підтверджується постановами Верховного Суду, наприклад від 01.09.2021 у справі №178/1522/18, від 10.11.2021 у справі №329/766/18, від 23.12.2021 у справі № 923/560/17, від 28.09.2021 у справі №160/12268/19, від 04 грудня 2023 року справа №420/329/21.
Також, зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
Позивачем до суду подана заява про винесення додаткового рішення суду стосовно розподілу судових витрат, а саме позивач просив стягнути з відповідача суму витрат на правничу допомогу у розмірі 23 000 гривень.
Дослідивши докази стосовно витрат позивача на правничу допомогу, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, колегія суддів дійшла до переконання щодо обґрунтованості висновків суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у сумі 5000 грн.
Колегія суддів зазначає, що доказами по справі підтверджено понесення позивачем витрат на правову допомогу в суді першої інстанції.
Суд зазначає, що відповідач не спростовував та не спростовує надання правничої допомоги, при цьому, апеляційна скарга не містить вимоги щодо зменшення судових витрат, а відповідач фактично наполягає на відмові у стягненні судових витрат, що за наявністю наданої правничої допомоги не передбачено чинним процесуальним законодавством.
Вирішуючи спір щодо розміру витрат правничої допомоги, суд виходив з критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та на думку суду, дійшов до вірного висновку щодо зменшення їх розміру.
Відповідач не довів не співмірність витрат заявлених до відшкодування, визначених судом першої інстанції, не надав будь-яких доказів того, що ціни на послуги адвоката є явно завищеними на ринку юридичних послуг.
Щодо посилання скаржника на те, що позивачем у даній справі не було заявлено про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає, що в позовній заяві позивач просив суд судові витрати, пов'язані з розглядом справи, в тому числі витрати позивача на професійну правничу допомогу, покласти на відповідача.
Щодо посилання апелянта на те, що відсутність належного документального підтвердження витрат на правову допомогу, що на його думку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат у повному обсязі, суд зазначає, що законодавство вимагає документального підтвердження та доведення витрат, при цьому не встановлює вичерпного чи обов'язкового переліку документів які необхідні надати, вказаний доказ не є обов'язковим для підтвердження понесених судових витрат.
Щодо посилання скаржника на недодержання п'ятиденного строку після ухвалення судового рішення для подання доказів на підтвердження розміру витрат, колегія суддів зазначає, що ухвала суду про закриття провадження прийнята 26 лютого 2025 року, а заява про ухвалення додаткового рішення надійшла 03.03.2025, тобто з додержанням строку.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо відшкодування понесених витрат на правничу допомогу у визначеній судом сумі.
За положенням ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст. 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Державного підприємства “Документ» - залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 р. у справі № 200/372/25- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 12 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді А.А. Блохін
І.В. Сіваченко