Справа № 560/16953/25
іменем України
11 листопада 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Козачок І.С.
за участю: секретаря судового засідання Нетичай Ю.В.
представника позивача Стамбули В.М.
розглянувши в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову ВП№79048582 від 22.09.2025 про зупинення вчинення виконавчих дій. Вказує на протиправність прийняття відповідачем спірної постанови, оскільки вона суперечить нормам Конституції України та положенням законодавства про обов'язковість судових рішень.
Розгляд справи призначений в межах строків, визначених КАС України.
Судом витребувані матеріали виконавчого провадження.
Відповідач відзив по справі та витребувані матеріали виконавчого провадження не надав, відтак суд розглядає справу за наявними доказами.
Ухвалою суду до участі у справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , який письмових пояснень щодо позову не надав.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримує, покликаючись на неправомірність спірної постанови виконавця.
Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились, про розгляд справи повідомлені.
Вирішуючи спір, суд виходить з такого.
Умови і порядок виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб) та інших виконавчих документів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
За положеннями ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 5 Закону №1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний, зокрема: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням.
За змістом частини 1 статті 13 Закону України №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Абзацами 22, 23 пункту 10-2 Закону №1404-VIII визначено, що зупиняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, або якщо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.
Положення, передбачені абзацом двадцять другим цього пункту, не поширюються на рішення, стягувачами за якими є держава, органи Пенсійного фонду України, інші державні цільові фонди, суб'єкти, визначені в абзаці двадцять другому цього пункту, а також на рішення про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок кримінального правопорушення.
Відповідно до п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Як встановлено зі змісту наявних у справі доказів, на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження ВП№79048582 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Хмельницьким окружним адміністративним судом 25.06.2025 у справі №560/15461/24, про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію про непридатність ОСОБА_1 до військової служби та виключення з військового обліку на підставі його заяви від 05.08.2024, довідки №41 від 24.02.2023 військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 та військового квитка серії НОМЕР_1 .
Зі змісту рішення суду, яке підлягало виконанню, встановлено, що позивача було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі висновків ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_1 .
08.09.2025 державним виконавцем відкрите зазначене виконавче провадження ВП№79048582, зобов'язано боржника ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
22.09.2025 головним державним виконавцем на підставі абз. 16 п. 10.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» прийнято постанову про зупинення вчинення виконавчих дій "до закінчення існування відповідної обставини" (на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні)
Вважаючи постанову від 22.09.2025 протиправною, позивач (стягувач) звернувся до суду.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Згідно зі ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судове рішення, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
У пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 № 16-рп/2009 Суд зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання; обов'язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
У Рішенні від 26 червня 2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов'язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя; невід'ємною складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право кожної людини на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо її прав та обов'язків.
Відповідно до усталених позицій Європейського суду з прав людини стосовно виконання судових рішень право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ("Шмалько проти України", пункт 43). Суд також виходить з того, що важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень протоколу ("Бурдов проти Росії", пункт 34). У рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, п. 40 зазначається, що … право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін; ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок ("Immobiliare Saffi v. Italy", пункт 74).
Отже, право на виконання судового рішення є складовою частиною права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Відповідно до ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Стаття 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачає, що у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження судів.
Відтак, Конституцією України гарантовано, що в умовах воєнного стану не може бути обмежено право особи на судовий захист, який включає в себе і право на виконання судового рішення.
Як вже зазначалось, примусове виконання рішень покладається, зокрема, на органи державної виконавчої служби (державних виконавців). В свою чергу, невчинення державним виконавцем у повному обсязі виконавчих дій та всіх належних заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», для примусового виконання рішення суду, порушує, перш за все, право особи на судовий захист, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також принцип обов'язковості судового рішення.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 №64/2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України з 24 лютого 2022 в Україні введений воєнний стан, який триває до цього часу.
Указом Президента України №69/2022 “Про загальну мобілізацію» оголошено проведення загальної мобілізації у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Згідно зі ст. 1 Закону України “Про оборону України» особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частиною 5 статті 22 цього Закону визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації та встановлено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади, та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №921 від 07.12.2016 «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів» відповідальними за безпосереднє внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (ЄДРПВР) є територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП)
Зважаючи на те, що на цей час в Україні діє особливий період (режим воєнного стану та оголошена мобілізація), вирішення питань надання громадянам відстрочки від призову на військову службу у зв'язку з мобілізацією, законності/обґрунтованості їх перебування на військовому обліку, а також внесення достовірних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів є актуальними саме на час дії особливого періоду, позаяк після його закінчення ці питання втрачають сенс.
Відтак, право позивача на оскарження рішень, дій чи бездіяльності, в тому числі територіального центру комплектування та соціальної підтримки, не підлягає обмеженню в умовах воєнного стану, як і право на виконання судового рішення, оскільки гарантується Конституцією України, а тому невиконання ухваленого в цьому випадку на користь позивача судового рішення фактично нівелює гарантії судового захисту.
До аналогічних висновків дійшов П'ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 20 травня 2025 у справі №420/5968/25 щодо аналогічних правовідносин.
Отже, оскільки відповідач не обґрунтував правомірність прийнятої ним постанови і доводи позивача належними доказами не спростував, позов підлягає задоволенню.
Що стосується витрат на правничу допомогу, суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Представник позивача просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 14000 грн., на підтвердження яких наданий Договір про надання правничої допомоги від 25.09.2025, розрахунок №1 від 29.09.2025, акт приймання-передачі наданої правової допомоги №1 від 29.09.2025, рахунок №1 від 29.09.2025.
Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 у справі №280/2635/20 зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. Вказаний правовий висновок викладений також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
Як встановлено зі змісту розрахунку № 1 розміру витрат на правничу допомогу від 29.09.2025, акту приймання-передачі наданої правової допомоги №1 від 29.09.2025, правнича допомога полягає у підготовці та складанні позовної заяви. Також представник позивача взяв участь у 2 судових засіданнях у режимі відео конференції, тривалість яких була незначною.
На думку суду, надані позивачем розрахунок розміру витрат на правничу допомогу та акт приймання-передачі не обґрунтовують вартість або понесення витрат на правничу допомогу на суму 14000 грн. Водночас, враховуючи обсяг фактично виконаних представником позивача робіт, кількість і обсяг доданих до позову документів, а також те, що спір не належить до категорії складних, обґрунтованою є компенсація витрат на правничу допомогу у розмірі 4000 грн.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 268-272, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов - задоволити.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ВП№79048582 від 22.09.2025 про зупинення вчинення виконавчих дій.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в розмірі 968,96 грн. та 4000 грн. витрат на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 12 листопада 2025 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )
Відповідач:Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (вул.Тернопільська, 13/2,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , код ЄДРПОУ - 43316784)
Головуючий суддя І.С. Козачок