12 листопада 2025 р. справа № 400/13113/23
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., у порядку письмового провадження, розглянув заяву про встановлення судового контролю в адміністративній справі
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачадержавної установи "Миколаївський слідчий ізолятор", вул. Лагерне поле, 5, м. Миколаїв, 54005,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.03.2024 року задоволено позов ОСОБА_1 до державної установи "Миколаївський слідчий ізолятор", в якому суд вирішив:
- визнати протиправними дії державної установи "Миколаївський слідчий ізолятор" щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн. за березень, квітень та травень 2022 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.22 р. № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
- зобов'язати державну установу "Миколаївський слідчий ізолятор" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.22 р. № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за березень, квітень та травень 2022 р. в розмірі 30 000 грн. щомісячно, з урахуванням вже виплачених сум;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань державної установи "Миколаївський слідчий ізолятор" на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 073,60 грн.
Рішення суду набрало законної сили 01.05.2024 року.
08.05.2024 року судом виготовлені виконавчі листи у справі.
27.10.2025 року представник позивача подав заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 22.03.2024 року, яка мотивована тим, що відповідачем не нараховано та не виплачено додаткову винагороду.
Вирішуючи заяву, суд враховує наступне.
Згідно з ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Відповідно до ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними і допустимими доказами.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 року у справі № 823/175/17, від 23.06.2020 року у справі № 802/357/17-а.
Згідно ч. 4 ст. 372 КАС України, примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
З вищезазначеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, але його виконання забезпечується, у першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 18.12.2019 року у справі № 826/9960/15 дійшла наступного висновку: " ... Водночас Велика Палата Верховного Суду наголошує, що завершальною стадією судового провадження і примусовим виконанням судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»; далі - Закон № 1404-VIII).
При цьому в разі невиконання судових рішень у добровільному порядку приписами Закону № 1404-VIII урегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Відповідно до частини восьмої статті 382 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу, якою визначено особливості провадження у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця."
Статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
Положеннями статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Як вбачається з матеріалів заяви, 10.09.2024 року старшим державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Педь Альоною Іванівною, відкрито виконавче провадження № 75997658 з примусового виконання виконавчого листа у справі № 400/13113/23.
Позивач, стверджуючи про умисне невиконання відповідачем рішення суду від 22.03.2024 року, не надав суду доказів відсутності результату по завершенню процедури примусового виконання рішення суду.
Відтак, звернення із заявою в порядку ст. 382 КАС України до суду є передчасним, оскільки повнота та правомірність виконання рішення суду в порядку Закону України "Про виконавче провадження" першочергово підлягає контролю зі сторони державного виконавця.
Наведене свідчить про існування у позивача можливості отримати реальне виконання судового рішення у межах процедури виконавчого провадження, у тому числі, шляхом застосування державним виконавцем примусових заходів, визначених Законом України "Про виконавче провадження".
Також суд враховує, що 29.04.2025 року Департаментом з питань виконання кримінальних покарань розглянуто адвокатський запит від 15.04.2025 року стосовно виконання рішення суду від 22.03.2024 року у справі №400/13113/23 та відповідно до інформації, наданої державною установою “Миколаївський слідчий ізолятор» листом від 24.04.2025 року № 20/9-3694 вбачається, що ними вживаються заходи з метою виконання рішення суду, а саме: листом державної установи "Миколаївський слідчий ізолятор" від 07.05.2024 року повідомлено Департамент щодо необхідності збільшення кошторисних призначень та фінансування видатків за КПКВ 3601020 «Виконання покарань установами і органами Державної кримінально-виконавчої служби України» КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки», зокрема, на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.03.2024 року у справі № 400/13113/23 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168, за результатами розгляду якого Департаментом листом від 02.07.2024 року до Міністерства юстиції України направлено потребу в додаткових коштах.
Водночас, у 2024 році від Міністерства юстиції України кошти на вказану потребу для виконання вказаного рішення на баланс державної установи “Миколаївський слідчий ізолятор» не надходили.
Також, Департаментом листом від 18.04.2025 року повторно скеровано потребу до Міністерства юстиції України за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» для виплати коштів на виконання судових рішень.
Таким чином, з відповіді відповідача не вбачається ухилення від виконання судового рішення та/або відсутність у нього наміру його виконувати.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що за умови не встановлення судового контролю, рішення суду у цій справі залишиться невиконаним, оскільки у суду відсутні фактичні та правові підстави для реалізації свого диспозитивного права щодо покладення на відповідача обов'язку подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Керуючись статтями 241, 248, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. У задоволенні заяви представника позивача про встановлення судового контролю, відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення (підписання) суддею в порядку ст. 256 КАС України.
3. Апеляційна скарга на цю ухвалу може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання) в порядку, визначеному ст.ст. 295-297 КАС України.
Суддя А. О. Мороз