11 листопада 2025 року м. Львівсправа № 380/10278/25
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (позивачка) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком, встановленої на відповідний календарний бюджетний рік, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» починаючи з 03 квітня 2025 року із урахуванням раніше виплачених сум;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що необґрунтовано зазнала політичних репресій та згодом була реабілітована, що дає їй право на підвищення призначеної пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». У зв'язку з цим позивачка звернулася до відповідача із заявою від 03 квітня 2025 року про встановлення відповідного підвищення до пенсії, однак отримала відмову. Уважаючи зазначену відмову протиправною та такою, що порушує її право на належне пенсійне забезпечення, позивачка звернулася з цим позовом до суду, який просить задовольнити повністю.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач зазначає, що для встановлення підвищення до пенсії згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» надаються документи про визнання заявника реабілітованим або членом його сім'ї, якого було примусово переселено. Позивачка під час звернення від 14 березня 2025 року надала свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , в якому зазначено ім'я ОСОБА_2 , за іншими документами та за даними паспорта - ім'я ОСОБА_3 . Отже, виявлено розбіжності в документах. З огляду на вказане Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області ухвалило рішення від 21 березня 2025 року № 913300180303 про відмову в перерахунку пенсії позивачці у зв'язку з відсутністю законних підстав.
З огляду на наведене у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 26 травня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як одержувачка пенсії за віком, що не заперечується сторонами.
Згідно із свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 позивачка (прізвище до шлюбу - ОСОБА_4 ) 07 березня 1970 року уклала шлюб із ОСОБА_5 , прізвище позивачки після укладення шлюбу - ОСОБА_6 .
Відповідно до довідки Інформаційного центру Управління внутрішніх справ Львівської області МВС України від 20 жовтня 1992 року № 4/5-Р-8ІІ-м ОСОБА_7 , 1947 р.н., 05 грудня 1948 року із села Зашків Жовківського району Львівської області за рішенням особливої наради при МДБ СРСР виселена на спецпоселення в Хабаровський край, з якого звільнена 03 квітня 1957 року на підставі ухвали судової колегії в кримінальних справах Верховного суду УРСР від 18 лютого 1957 року. На підставі статті 3 Закону Української РСР від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» - реабілітована.
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_3 від 24 січня 2023 року позивачка має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років.
Позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою від 03 квітня 2025 року, в якій просила провести перерахунок її пенсії та встановити надбавку до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», тобто 50% від мінімальної пенсії за віком на відповідний календарний бюджетний рік. До заяви долучила: копію посвідчення реабілітованого; копію довідки реабілітованого; копію свідоцтва про народження; копію паспорта громадянина України; копію РНОКПП; копію свідоцтва про шлюб.
Листом від 17 квітня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило позивачку у відповідь на її заяву, зокрема про те, що згідно з довідкою від 20 жовтня 1992 року № 4/5-Р-8ІІ-м, виданою Управління внутрішніх справ Львівської області, вона була виселена на спецпоселення як член сім'ї репресованого та згодом на підставі статті 3 Закону України від 17 квітня 1991 року № 962-XII реабілітованого. До пенсії позивачки встановлено підвищення примусово переселеним членам сім'ї реабілітованих в розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654 (далі - також Постанова № 654), що становить 43,52 грн. Пенсійне забезпечення позивачки здійснюється згідно з чинним законодавством.
Позивачка, вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у встановленні підвищення до пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», звернулася з цим позовом до суду.
Предметом розгляду в цій справі є оцінка наявності підстав для зобов'язання відповідача встановити позивачці підвищення до пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України від 17 квітня 1991 року № 962-XII «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (далі - Закон № 962-XII), дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.
Статтею 1 Закону № 962-XII (в редакції, чинній на час реабілітації позивачки) встановлено, що реабілітованими є, зокрема особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі двійками, трійками, особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Статтями 3, 4 Закону № 962-XII у редакції до 05 травня 2018 року постановлено реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями. Поновити реабілітованих в усіх громадських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Згідно із частиною першою статті 6 Закону № 962-XII у вищевказаній редакції реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Законом України від 13 березня 2018 року № 2325-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» внесено низку суттєвих змін до Закону № 962-ХІІ, а також викладено в новій редакції, зокрема назву закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовані пільги, передбачені Законом № 962-ХІІ.
Із порівняльного аналізу редакцій статті 6 вищевказаного Закону слідує, що частина перша статті 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» із змінами, внесеними Законом України від 13 березня 2018 року № 2325-VIII, передбачає надання пільг всім реабілітованим відповідно до цього Закону громадянам, без диференціації залежно від підстави, за якою особу було реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, яка діяла до 05 травня 2018 року.
За змістом статті 6 Закону № 962-XII реабілітованим, які мають право на передбачені цим Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Видача цього посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими комітетами відповідних місцевих Рад народних депутатів.
Згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон № 1788-XII) призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Суд встановив, що відповідно до довідки Інформаційного центру Управління внутрішніх справ Львівської області МВС України від 20 жовтня 1992 року № 4/5-Р-8ІІ-м позивачка, 1947 р.н., 05 грудня 1948 року із села Зашків Жовківського району Львівської області за рішенням особливої наради при МДБ СРСР виселена на спецпоселення в Хабаровський край, з якого звільнена 03 квітня 1957 року на підставі ухвали судової колегії в кримінальних справах Верховного суду УРСР від 18 лютого 1957 року. На підставі статті 3 Закону Української РСР від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» - реабілітована.
Отже, позивачка є репресованою особою, яку згодом було реабілітовано, що надає їй право на підвищення призначеної пенсії відповідно до вимог пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII на 50%.
При цьому суд наголошує, що позивачку було визнано саме репресованою особою, яку згодом було реабілітовано, а не визнано членом сім'ї репресованої та згодом реабілітованої особи, на чому акцентує увагу відповідач у своєму листі від 17 квітня 2025 року. У довідці Інформаційного центру Управління внутрішніх справ Львівської області МВС України від 20 жовтня 1992 року № 4/5-Р-8ІІ-м чітко вказано, що всі перелічені в ній особи, серед яких і позивачка, - реабілітовані.
Водночас суд уважає, що висновки Верховного Суду, які висловлені у постанові від 13 травня 2024 року у справі № 500/5507/23 та у постанові від 31 травня 2024 року у справі № 500/3332/23, про належність позивачів у цих справах до членів (дітей) сімей, яких було примусово переселено, а не до репресованих осіб, яких було реабілітовано, не є релевантними до розглядуваної справи за позовом ОСОБА_1 , оскільки у згаданих вище справах № 500/5507/23 та № 500/3332/23 позивачі не були примусово переселеними і народились уже на засланні, тобто під час перебування їхніх батьків на спецпоселенні.
У розглядуваній же справі позивачка народилася в Україні (село Зашків Жовківського району Львівської області) і звідти разом з іншими членами сім'ї була виселена 05 грудня 1948 року на спецпоселення в Хабаровський край. Звільнена 03 квітня 1957 року і на підставі статті 3 Закону Української РСР від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» реабілітована.
За вказаних обставин суд доходить висновку про наявність у позивачки права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII, із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком як репресованої особи, яку згодом було реабілітовано.
Як видно зі змісту листа Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 17 квітня 2025 року позивачці виплачується «підвищення примусово переселеним членам сім'ї реабілітованих» у розмірі 43,52 грн.
Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Постанови № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн.
За змістом пункту 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон № 1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654 (з наступними змінами та доповненнями) установлено, що з 01 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону № 1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум», з наступними змінами та доповненнями, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Згідно із частиною четвертою статті 28 Закону № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами 1 - 3 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Із урахуванням загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами під час визначення розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону № 1788-XII, який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10 жовтня 2018 року у справі № 446/1549/16-а, від 27 листопада 2018 року у справі № 446/1515/16-а та від 06 лютого 2019 року у справі № 446/1848/16-а.
Щодо покликань відповідача у відзиві на позовну заяву на рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 21 березня 2025 року № 913300180303 про відмову в перерахунку пенсії позивачці у зв'язку з відсутністю законних підстав, то суд зазначає, що вказане рішення не є предметом оскарження у розглядуваній справі. У рамках цієї справи позивачка оскаржує дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-ХІІ, із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком, вчинені за результатами розгляду її заяви та доданих до неї документів, поданих 03 квітня 2025 року, і такі дії можуть бути самостійним предметом оскарження відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України. Отже, такі покликання відповідача суд відхиляє.
Тож за встановлених обставин належить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у здійсненні нарахування та виплати позивачці підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII, із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком та з метою належного захисту порушеного права позивачки зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачці підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII, із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком, з урахуванням проведених виплат.
Щодо дати, з якої пенсія позивачки підлягає перерахунку, суд зазначає таке.
У змісті позовних вимог позивачка визначає такою датою 03 квітня 2025 року.
Своєю чергою, відповідно до частини четвертої статті 45 Закону № 1058-IV перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
Ураховуючи те, що позивачка звернулася до відповідача із заявою про перерахунок пенсії 03 квітня 2025 року, тому з огляду на наведені вище приписи Закону № 1058-IV, належною датою, із якої її пенсія підлягає перерахунку, є 01 квітня 2025 року (перше число місяця, оскільки заяву подано позивачкою до 15 числа включно), а не 03 квітня 2025 року як зазначає позивачка.
Водночас суд звертає увагу, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом та підставами заявлених позивачем вимог. Вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, та в межах позовних вимог.
Тому з огляду на викладене, а також, ураховуючи на підставі частини другої статті 9 КАС України межі заявлених позовних вимог, суд доходить висновку, що належить зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачки з дати, з якої вона просить про це суд, - з 03 квітня 2025 року.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною другою цієї ж статті передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (абзац перший частини першої статті 139 КАС України).
Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивачка сплатила судовий збір у розмірі 1211,20 грн. Оскільки позов задоволено у повному обсязі, то за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки належить стягнути 1211,20 грн сплаченого судового збору.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком починаючи з 03 квітня 2025 року, з урахуванням виплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) 1211,20 грн сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 11 листопада 2025 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна