10 листопада 2025 рокусправа № 380/25216/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частини НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частини НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за вісім років служби.
Обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на таке. ОСОБА_1 виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 19.11.2020 відповідно до Наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 19.11.2020 №418-ОС. Відповідно до інформації з архівних відомостей особових карток грошового забезпечення, позивач проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ). Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 19.11.2020 № 418-ОС, на день виключення зі списків особового складу частини 19.11.2020 вислуга років ОСОБА_1 становила: календарна - 8 років 0 місяців 0 днів; пільгова - 3 роки 4 місяці 13 днів; загальна - 11 років 4 місяці 13 днів. Проте, при звільненні позивача військовою частиною не виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше. Така виплата передбачена частиною 2 статті 15 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, тому звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою судді від 23.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач 14.01.2025 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити повністю у задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби настає при умові наявності особливого періоду, небажанні продовжувати військову службу, наявності календарної вислуги 10 і більше років та за певних підстав звільнення - у зв'язку із закінченням строку контракту. Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_4 прикордонного загону від 19.11.2020 року №418-ос «По особовому складу» календарна вислуга років позивача станом на 19.11.2020 становила 08 років 00 місяців 00 днів. Тому відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, у задоволенні позову просить відмовити повністю.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Відповідно до Витягу з наказу Начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 № 418 - ОС від 19 листопада 2020 року виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 2 категорії - інструктора кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_6 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_6 » І категорії (тип Б), звільненого в запас на підставі пункту «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 19 листопада 2020 року. Вислуга років станом на 19 листопада 2020 року становить: календарна - 08 років 00 місяців 00 днів, пільгова - 03 роки 04 місяці 13 днів, загальна - 11 років 04 місяці 13 днів.
Згідно з Витягом з наказу Начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 № 383 - ОС від 22 жовтня 2020 року припинено (розірвано) контракт та звільнено з віськової служби на підставі пункту «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 2 категорії - інструктора кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_6 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_6 » І категорії (тип Б), без права носіння військової форми одягу.
З архівних відомостей про нараховане і виплачене ОСОБА_1 грошове зебезпечення за 2020 рік випливає, що при звільненні з військової служби позивачу не було виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Вказана обставина не заперечується відповідачем.
Позивач вважає, що оскільки загальна вислуга років у нього є більше 10 років, тому він має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Бездіяльність відповідача щодо невиплати такої одноразової грошової допомоги позивач вважає протиправною, а тому звернувся з цим позовом до суду.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється Законом України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 40 Закону №2232-XII визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини 2 статті 15 Закону №2011-XI (в редакції, яка діяла на момент звільнення позивача з військової служби) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Аналогічна правова норма закріплена в Розділі XXXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок №260, в редакції, яка діяла на момент звільнення позивача з військової служби).
Згідно з пунктом 5 Розділу XXXII Порядку №260 одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою.
При цьому, для визначення розміру одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби строк календарної служби осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, обчислюється згідно з пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (зі змінами) (п. 8 Розділу XXXII Порядку №260).
Здійснивши системний аналіз вищезазначених правових норм суд дійшов висновку, що вжите в частині 2 статті 15 Закону №2011-XI поняття «календарна вислуга років» застосовується не для визначення необхідної для призначення одноразової грошової допомоги вислуги років, а для визначення розміру такої допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби».
Таким чином, в частині 2 статті 15 Закону №2011-XI відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше саме календарних років вислуги.
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.04.2021 у справі № 380/2427/20.
Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас на підставі пункту «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, який передбачає припинення (розірвання) контракту, звільнення з військової служби військовослужбовця, який проходяить військову службу за контрактом, у зв'язку із закінченням строку контракту, під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану).
Крім того, з матеріалів справи випливає, що загальна вислуга ОСОБА_1 на момент звільнення з військової служби становила 11 років 04 місяці 13 днів (08 років 00 місяців 00 днів календарної вислуги + 03 роки 04 місяці 13 днів пільгової вислуги), що свідчить про дотримання ним умови про наявність 10 і більше років вислуги для отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої частиною 2 статті 15 Закону №2011-XI.
За вказаних обставин суд приходить до висновку, що відповідно до правил частини 2 статті 15 Закону №2011-XI ОСОБА_1 , який має вислугу більше 10 років, набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні.
При цьому, оскільки для визначення розміру одноразової грошової допомоги застосовується саме календарна вислуга, то розмір допомоги, на яку позивач має право, становить 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 8 календарних років служби.
Однак, ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частини НОМЕР_1 ), на грошовому забезпеченні якого перебував позивач, не нарахував та не виплатив йому вищезазначену одноразову грошову допомогу при звільненні, що свідчить про протиправність такої бездіяльності відповідача.
Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.
Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Окрім того, суд враховує, що статтею 13 "Право на ефективний засіб юридичного захисту" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Виходячи з викладеного суд вважає належним способ відновлення порушеного права зобов'язання відповідача нарахувати та виплати позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, передбачену ч. 2 ст. 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за вісім років служби.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до задоволення.
Відповідно до ст.139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають, оскілки згідно з п. 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_5 від 29.04.2015.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частини НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частини НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за вісім років служби.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.І. Кузан