10 листопада 2025 рокусправа № 380/22828/24
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, зобов'язання вчинити дії,-
08.11.2024 до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач-1, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач-2), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позивач просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову ВЛК, оформлену у вигляді довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 №4724/2 від 06.09.2023;
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №262 від 22.09.2023 в частині призову та направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 та наказ (по стройовій частині) №270 від 21.09.2023 про зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_1 на посаду стрільця стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти Військової частини НОМЕР_2 ;
- зобов'язати відповідача - військову частину НОМЕР_2 виключити солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що 05.09.2023 ОСОБА_1 шляхом незаконного затримання працівниками відповідача-1 його доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 для проходження військово-лікарської комісії з метою визначення придатності до військової служби. Військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 за результатами проведеної військово-лікарської експертизи 06.09.2023 видано довіку, згідно з якою позивача визнано обмежено придатним до військової служби. Наказом ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 призвано для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період та відправлено до Військової частини НОМЕР_2 для проходження військової служби. Зазначає, що під час проведення медичного огляду ВЛК позивача не було оглянуто лікарями, натомість була видана Довідка військово-лікарської комісії, у якій у відповідних графах проставлено підпис і лікарську печатку та визнано позивача придатним до військової служби. Таке проведення медичного огляду є недопустимим. Члени ВЛК проігнорували стан здоров?я позивача, надані медичні документи до особової справи не долучили та фактично його огляд не проводили. Позивач також зазначає, що його не було оглянуто ні хірургом, ні терапевтом, ні невропатологом, ні психіатром, ні офтальмологом, ні отоларингологом, ні стоматологом, ні дерматологом, як того вимагає Положення № 402.
Крім того зазначає, що з протоколом ВЛК позивача не ознайомлювали, копію висновку ВЛК йому не надали. Зазначає, що позивач міг не мати скарг на стан здоров?я та не мати зовнішніх ознак та станів хвороб, проте висновок стосовно цього (діагноз) мають робити відповідні лікарі-спеціалісти. Позивачу не було вручено повістку про проходження ВЛК, жоден документ ОСОБА_1 не було підписано і Акту про відмову поставити підпис також не було.
Щодо порушення процедури прийняття висновку ВЛК про придатність позивача до військової служби, звертає увагу на те, що йому не було проведено загального аналізу крові, групи крові та резус-фактор, біохімічного аналізу крові, серологічного аналізу крові на ВІЛ, загального аналізу сечі, флюорографії органів грудної клітки, ЕКГ, та інших досліджень. Такі порушення порядку проведення медичного огляду позивача є підставою для визнання протиправною та скасування постанови (оформленої у вигляді довідки) Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вважаючи свій призов на військову службу незаконним, позивач відповідно вважає незаконним наказ про його призначення та зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 . Вважаючи у зв'язку з цим свої права порушеними, позивач звернувся до суду за судовим захистом.
Ухвалою судді від 13.11.2024 позовна заява залишена без руху.
Ухвалою від 30.12.2024 продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви у справі №380/22828/24, встановлений ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 13.11.2024, на п'ять днів з дня отримання копії ухвали. На виконання вимог ухвали представник позивача подала заяву про усунення недоліків позовної заяви, в якій просить визнати поважними причини пропуску строку для звернення до суду та поновити такий строк. В обґрунтування заяви вказує, що з копією довідки ВЛК №4727/2 від 06.09.2023, копією витягу з наказу №270 від 21.09.2023 та копією наказу №262 від 22.09.2023 ОСОБА_1 був ознайомлений лише із клопотанням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та всіма додатками до нього у жовтні 2024 року.
На стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі, підстав для повернення позовної заяви суддею не встановлено, тому ухвалою судді від 20.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
З метою вирішення заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду, суд зобов'язав ІНФОРМАЦІЯ_2 надати докази доведення до відома ОСОБА_1 довідки ВЛК №4724/2 від 06.09.2023 та наказу №262 від 22.09.2023. Також зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 надати докази доведення до відома позивача наказу (по стройовій частині) №270 від 21.09.2023 про зарахування до списків особового складу солдата ОСОБА_1 на посаду стрільця стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти Військової частини НОМЕР_2 .
Відповідачами вимоги ухвали суду від 20.01.2025 не виконано.
Від представника позивача 27.06.2025 надійшли додаткові пояснення.
Ухвалою судді від 08.08.2025 призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Повторно витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_3 докази доведення до відома ОСОБА_1 довідки ВЛК №4724/2 від 06.09.2023 та наказу №262 від 22.09.2023.
Ухвало судового засідання від 20.08.2025 замінено відповідача з Військової частини НОМЕР_2 на Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Від Військової частини НОМЕР_1 надійшли письмові пояснення, в яких представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позову. Вказує про те, що позивач має статус військовослужбовця, військову службу якому призупинено у зв'язку з розслідуванням кримінального провадження за фактом самовільного залишення військової частини, до відповідача позивач не звертався з рапортом про поновлення військової служби на підставі постанови про закриття кримінального провадження або вироку про його невинуватість, відповідно військова служба йому не поновлювалася. Приписи пунктів 4-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), відповідно до яких громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі військовослужбовці). Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу». Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим. Пункт 233 Положення № 1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Натомість, з моменту набуття особою статусу військовослужбовця, під час воєнного стану звільнення з військової служби військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, можливе лише за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII. Відтак, оскаржувані позивачем накази, як акти індивідуальної дії, є реалізованими, а їх дія вичерпана, а тому навіть скасування таких наказів не мало б наслідком автоматичного звільнення позивача з військової служби та припинення його статусу військовослужбовця.
Зазначає, що після видання наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 21.09.2023 №270 про зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 на всі види забезпечення, як такого що прибув з ІНФОРМАЦІЯ_3 та призначення його на посаду у Військовій частині НОМЕР_2 , виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-ХІІ. Водночас, командир військової частини НОМЕР_2 приймаючи наказ по стройовій частині від 21.09.2023 №270 мав іменний список ІНФОРМАЦІЯ_3 , а позивач був мобілізований згідно з наказом ІНФОРМАЦІЯ_3 , що є достатньою правовою підставою для включення позивача до списків військової частини. Окрім цього, командир військової частини НОМЕР_2 не наділений повноваженнями здійснювати перевірку законності призову по мобілізації позивача.
Також вказує, що Верховний Суд у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 дійшов висновку, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. Таким чином, оскаржувані накази командира військової НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 21.09.2023 №270 є такими, що прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в повній мірі відповідають встановленим у частини другій статті 2 КАС України критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, а відтак скасуванню в судовому порядку не підлягає, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.
Розгляд справи неодноразово відкладався у зв'язку з неявкою відповідачів та за клопотаннями представника позивача. Відповідачами вимоги ухвал суду про витребування доказів не виконано, належних доказів ознайомлення позивача з оскаржуваними наказами та довідкою ВЛК суду не подано.
Позивач участі повноважного представника в судовому засіданні 29.09.2025 не забезпечив, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце проведення такого. Представник позивача подала клопотання про розгляд справи без її участі.
Відповідачі участі повноважного представника в судових засіданнях не забезпечили, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце проведення таких. Представник Військової частини НОМЕР_1 подав клопотання про розгляд справи участі представника відповідача-2.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).
Фіксування судового засідання відповідно до статті 229 КАС України не здійснювалося, тому керуючись приписами п.10 ч.1 ст.4 та ч.9 ст.205 КАС України подальший розгляд справи судом вирішено здійснювати у порядку письмового провадження.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 06.09.2025 проведено медичний огляд ОСОБА_1 та за довідкою ВЛК від 06.09.2023 №4727/2 позивача визнано придатним до військової служби по загальній мобілізації.
Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) №262 від 22.09.2023 солдата ОСОБА_1 призвано на військову службу та 20.09.2023 відправлено для проходження військової служби у військову частину НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №270 від 21.09.2023, рядового ОСОБА_1 , зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та на всі види забезпечення з 21.09.2023.
Суд встановив, що слідчими Першого слідчого відділу (із дислокацією у м.Львові) територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Львові проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №62024140110000088 від 23.02.2024 за ознаками кримінального правопорушення ,передбаченого ч.5 ст. 407 КК України. В межах цього кримінального провадження позивачу 18.09.2024 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 01.10.2024 застосовано до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Зі змісту цієї ухвали суд встановив, що згідно з матеріалами досудового розслідування солдат ОСОБА_1 діючи умисно, бажаючи тимчасово ухилитись від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, в умовах воєнного стану, не отримавши дозволу відповідного командира, 22.09.2023 самовільно залишив розташування пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_2 у АДРЕСА_1 .
Позивач вважаючи, що протиправними дії ВЛК, а також не погоджуючись із спірними наказами про призов на військову службу та зарахування до списків особового складу частини, звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Згідно із статтею першою Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частини п'ятої, дев'ятої статті 1 Закону №2232-XII від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частинами другою, третьою статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію", у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі Закон №3543-XII).
Статтею 1 Закону №3543-XII визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Загальна мобілізація згідно з частиною другою статті 4 Закону №3543-XII проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Статтею 22 Закону №3543-XII встановлені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до частини третьої статті 39 Закону №2232-XII під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).
Таким чином, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Під час мобілізації на військову службу призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону №3543-ХІІ. Призови на військову службу військовозобов'язаних у воєнний час проводяться територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Військова служба за призовом під час мобілізації є видом військової служби, початком проходження якої вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до пункту 8 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154) виконання завдання з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, призову громадян на військову службу покладені саме на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Одним із доводів позивача щодо протиправної його мобілізації є неналежне проведення медичного обстеження під час проходження військово-лікарської комісії та визнання його придатним до військової служби.
Суд враховує, що розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише у межах дотримання процедури прийняття цього висновку. При цьому суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суди вправі перевіряти законність висновку щодо стану здоров'я лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку.
Тобто, в межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідженні медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12 червня 2020 року у справі № 810/5009/18.
Процедура проведення військово-лікарських експертиз військово-лікарськими комісіями визначено Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке затверджене наказом Міністра оборони України №402 від 14.08.2008 (далі - Положення №402).
Відповідно до п.3.4 глави 3 розділу ІІ Положення №402 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) перед оглядом військовозобов'язаних їм проводиться загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, серологічний аналіз крові на: антитіла до вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), поверхневий антиген до вірусу гепатиту «В» (HbsAg), загальні антитіла до вірусу гепатиту «С» (anti-HCV), реакція мікропреципітації з кардіоліпіновим антигеном або загальні антитіла до блідої трепонеми (RW); визначається група крові та резус-належність, проводяться рентгенологічне обстеження органів грудної клітки, ЕКГ. Особам старшим 40 років обов'язково проводиться вимір внутрішньоочного тиску, дослідження крові на цукор. Інші дослідження проводяться за показаннями.
Направлення для проведення вказаних лабораторних та інструментальних досліджень може здійснюватися лікарями із закладів охорони здоров'я комунальної або державної форми власності, які залучаються для проведення медичного огляду військовозобов'язаних.
Лікарі, які включаються до складу ВЛК із закладів охорони здоров'я комунальної або державної форми власності, під час проведення медичного огляду ознайомлюються з медичними записами в ЕСОЗ та з іншими медичними документами, які надає військовозобов'язаний, що характеризують його стан здоров'я, а також вносять до ЕСОЗ відповідні медичні записи на підставі отриманої інформації.
Як видно із картки обстеження та медичного огляду від 06.09.2023, позивачу 06.09.2023 проведено медичне обстеження терапевтом, хірургом, невропатологом, офтальмологом, отоларингологом, дермантовенерологом, психіатром та стоматологом.
Водночас, у цьому документі відсутні дані щодо результатів додаткових методів обстеження, зокрема досліджень: загального аналізу крові, загального аналізу сечі, серологічного аналізу крові на: антитіла до вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), поверхневий антиген до вірусу гепатиту "В" (HbsAg), загальні антитіла до вірусу гепатиту "С" (anti-HCV), реакція мікропреципітації з кардіоліпіновим антигеном або загальні антитіла до блідої трепонеми (RW); визначення групи крові та резусу-належності, флюрографії органів грудної клітки, ЕКГ. ІНФОРМАЦІЯ_2 не подано доказів проведення таких обстежень.
Отже, ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 при медичному огляді позивача не дотримано вимоги пункту 3.4 глави 3 розділу IІ Положення № 402.
Водночас, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що дане порушення вплинуло на загальний висновок ВЛК щодо придатності його до військової служби. У матеріалах справи відсутні докази наявності у позивача хвороб чи скарг на стан здоров'я, виписок із медичної карти тощо, що могли б ставити під сумнів вказаний висновок.
При цьому суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття цього висновку за відсутності вказаних досліджень, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері.
Також у контексті зазначеного, суд звертає увагу на наступне.
Згідно з пунктом 2.1 розділу І Положення №402 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.
Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Пунктом 2.2 розділу І Положення №402 визначено, що до штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі ЦВЛК); ВЛК регіону.
Згідно з положеннями підпункту 2.5.1, 2.5.4 пункту 2.5 розділу І Положення №402 до позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать: госпітальні ВЛК; гарнізонні ВЛК; ЛЛК; ВЛК Десантно-штурмових військ; ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ВЛК розвідувального органу Міністерства оборони України; ВЛК Сухопутних військ Збройних Сил України; ВЛК Сил спеціальних операцій Збройних Сил України; ВЛК інших закладів охорони здоров'я комунальної або державної форми власності.
Штатні і позаштатні (постійно та тимчасово діючі) ВЛК (ЛЛК) з питань військово-лікарської та лікарсько-льотної експертизи підпорядковуються вищим штатним ВЛК.
Згідно з абзацами 1, 15 підпункту 2.3.4 пункту 2.3 розділу I Положення №402 ЦВЛК має право оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; розглядати, переглядати, скасовувати, відміняти, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі ЛЛК)) Збройних Сил України; надавати роз'яснення щодо формулювання постанов ВЛК (ЛЛК).
За приписами підпункту 2.3.5 пункту 2.3 розділу I Положення №402 рішення, постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Відповідно до абзаців 1 та 5 підпункту 2.4.5 пункту 2.4 розділу І Положення №402 ВЛК регіону має право: оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати, відміняти або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК.
Постанову про придатність до військової служби осіб, звільнених з військової служби, на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК.
Постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку (п. 2.4.10. п. 2.4 розділу І Положення №402).
Згідно з підпунктом 3.3. та 3.4 глави 3 розділу І Положення №402 скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року №608 "Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення".
Штатні ВЛК перевіряють відповідність прийнятих позаштатними ВЛК постанов встановленому діагнозу та вимогам цього Положення, на підставі доданих до звернення оригіналів медичних документів або належним чином завірених їх копій, а також наявних медичних записів та висновків у відповідних реєстрах електронної системи охорони здоров'я.
Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим. У разі незгоди громадянина з рішенням ВЛК при районному (міському) ТЦК та СП на підставі його заяви громадянин направляється для проходження ВЛК при обласному (Київському та Севастопольському міських) ТЦК та СП.
Дії (бездіяльність), рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних (Київського міського, ІНФОРМАЦІЯ_6 , ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, оскаржуються в штатних ВЛК або у судовому порядку.
Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.
У разі визнання штатною ВЛК заяви чи скарги щодо перегляду (відміни, скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ВЛК штатної ВЛК переглядає оскаржувану постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на контрольне обстеження та медичний огляд ВЛК.
Вказане у сукупності свідчить про те, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються штатні та позаштатні військово-лікарські комісії, які проводять медичний огляд осіб, передбачених п. 1.1 розділу І Положення №402, зокрема, з метою визначення ступеня придатності до військової служб, за результатами якого приймають постанови, що оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання ВЛК. До штатних ВЛК належать, зокрема, ВЛК регіону, до повноважень яких належить розгляд скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи. ВЛК регіону також мають право оглядати військовослужбовців, скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК та направляти військових на контрольний медичний огляд, а також за їх рішенням може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд. Постанови регіональних ВЛК можуть бути оскаржені до ЦВЛК або до суду.
Як встановлено судом, позивач пройшов медичний огляд ВЛК при РТЦК, відповідно до якого визнаний придатним до військової служби.
Не погоджуючись із довідкою ВЛК та зафіксованими у ній висновком, позивач не надав доказів на підтвердження його звернення до регіональної ВЛК зі скаргою чи заявою щодо перегляду такого, як і не надав доказів звернення зі скаргою до ЦВЛК.
Отже, перевірка рішення штатної ВЛК на предмет того, чи дотримані всі умови та критерії, передбачені Положенням №402 при проведенні медичного огляду військового, належить до функцій ВЛК регіону чи ЦВЛК.
Подібне правозастосування висвітлено у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2025 року у справах №600/3273/22-а, №240/13173/22.
Щодо оформлення призову на військову службу під час мобілізації позивача суд зазначає наступне.
Указом Президента України від 24.02.2022 р. №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє донині.
Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 “Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Частиною 5 статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-XII передбачено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 р. №154 (далі - Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.
Відповідно до пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема: ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; надають командирам військових частин інформацію про військовозобов'язаних, які перебувають на військовому обліку, з метою добору громадян для проходження служби у військовому резерві та військової служби за контрактом.
У відповідності до пункту 12 цього Положення керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.
За частиною 1 статті 39 Закону №2232-ХІІ, призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Судом встановлено, що позивач є військовозобов'язаним, який військово-лікарською комісією визнаний придатним до військової служби. За результатами проходження ВЛК було складено довідку від 06.09.2023.
Також позивач не був заброньований в установленому законом порядку. Зворотного позивачем не доведено.
Враховуючи наведені обставини, а також Указ Президента України №69/2022, суд приходить до висновку, що відповідач-1, отримавши постанову ВЛК про придатність позивача до військової служби, правомірно здійснив призов позивача на військову службу по мобілізації з подальшою відправкою для проходження військової служби до військової частини.
Крім того суд зазначає, що відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Тобто, індивідуально-правовий акт, як результат правозастосування, адресований конкретному суб'єкту, є формально обов'язковими для персоніфікованої (чітко визначеної) особи, містить індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів, розрахований на врегулювання лише конкретної ситуації, а тому його юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Тому такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.
В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що "… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію".
У пункті 5 рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №9-рп/2008 у справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи "правового акта індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що "правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)" стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації вичерпують свою дію.
Враховуючи вищенаведене суд формулює висновок, відповідно до якого оскаржуваний наказ в частині призову по мобілізації ОСОБА_1 є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, який вичерпав свою дію після його реалізації, в даному випадку - після мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби.
В той же час після реалізації спірного наказу виникли вже нові правовідносини з приводу проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008. Цими актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов, оскільки цей наказ вже реалізований, а тому його скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби, не відновить початковий стан і не призведе до жаданого позивачем результату, який він переслідує у цьому позовному провадженні.
У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності.
Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 12.05.2021 у справі №9901/286/19, від 08.09.2021 у справі №816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14.07.2021 у справі №9901/96/21, від 27.10.2022 у справі №П/9901/97/21.
Отже, скасування, після його реалізації та вичерпання своєї дії, оскаржуваного позивачем акту індивідуальної дії щодо призову на військову службу, призведе до порушення стабільності усталених публічно-правових відносин та принципу правової визначеності.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що наказ про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, в особливий період, як акт індивідуальної дії, реалізується його застосуванням, а тому його оскарження не є належним способом захисту прав чи інтересів позивача, так як скасування наказу не може призвести до відновлення попереднього (первісного) стану особи.
Відтак підстави для скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 22.09.2023 №262 в частині призову солдата запасу ОСОБА_1 відсутні, що свідчить про безпідставність заявленого позову в цій частині вимог.
Водночас, командир військової частини НОМЕР_2 , видаючи оспорюваний наказ про зарахування позивача до списків особового складу, виходив з того, що направляючи особу до Військової частини НОМЕР_2 територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснив всі передбачені законом заходи, спрямовані на встановлення наявності/відсутності законних підстав, звільняючих позивача від призову на військову службу.
Командир Військової частини НОМЕР_2 не мав права не зарахувати позивача до особового складу ВЧ НОМЕР_2 , адже отримав усі передбачені чинним законодавством документи та беззаперечні правові підстави для видання оспорюваного позивачем наказу.
Крім того, згідно п. 3 розділу ХІІ Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затв. наказом Міністерства оборони України 15 вересня 2022 року № 280, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2022 р. за № 1407/38743, військовослужбовці військової служб за призовом під час мобілізації, на особливий період зараховуються в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленому пунктами 13 і 14 розділу II цієї Інструкції. В свою чергу, п. 14 розділу II цієї Інструкції передбачає, що зарахування до списків особового складу військової частини прибулого особового складу (або прийому на роботу працівників) здійснюється наказом по стройовій частині у день їх прибуття (прийому на роботу) до військової частини.
Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини (про прийом на роботу працівника) є для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.
Відтак, командування ВЧ НОМЕР_2 не могло відмовити в зарахуванні позивача до особового складу цієї військової частини.
Суд звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні докази того, що на момент прийняття оскаржуваного наказу позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації за станом здоров'я чи з інших законодавчо встановлених підстав.
При цьому, якщо позивач на теперішній час не може проходити військову службу за станом здоров'я, то він має право у встановленому порядку ініціювати питання про звільнення з військової служби на підставі відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби.
Верховний Суд у постанові від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23 вказав, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Аналогічно проведення медичного огляду військово-лікарською комісією в порядку, визначеному Положенням №402, також не впливатиме на відновлення порушеного права позивача в контексті порушеної процедури призову позивача на військову службу, яка є, власне, предметом спору в цій справі.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених правових норм, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ військової частини від 21.09.2023 в частині, що стосується призначення та зарахування позивача до списків особового складу військової частини є правомірним.
При цьому, якщо позивач на цей час не може проходити військову службу за станом здоров'я, то він має право у встановленому порядку ініціювати питання про звільнення з військової служби на підставі відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби.
Водночас, вимога про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 виключити позивача із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 не може бути задоволена, оскільки позивач не надав доказів наявності наказу про звільнення його з військової служби.
Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом № 2232-ХІІ. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Частина третя статті 24 Закону № 2232-ХІІ передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Статтею 26 Закону №2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Серед таких підстав відсутнє скасування наказу щодо проходження військової служби.
У той же час, як вбачається з матеріалів справи, позивач із рапортом до командира ВЧ НОМЕР_1 про його звільнення із зазначенням підстав, визначених пункті 2 частині четвертій статті 26 Закону № 2232-ХІІ, за наслідками розгляду якого мало бути прийняте відповідне рішення, не звертався.
Таким чином, суд дійшов висновку, що вказані рішення суб'єктів владних повноважень як актів індивідуальної дії реалізовано їх застосуванням, а тому їх оскарження не є належним та ефективним способом захисту права позивача, оскільки їх скасування не може привести до відновлення порушеного права.
Крім цього суд враховує, що Першим слідчим відділом (з дислокацією у м. Львів) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Львів, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №62024140110000088 від 23.02.2024 за ч. 5 ст. 407 КК України за фактом самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини.
На підставі цього, командиром Військової частини НОМЕР_1 (павонаступник ВЧ НОМЕР_2 ) винесено наказ №28-РС від 03.05.2024, яким ОСОБА_1 призупинено військову службу у ЗСУ.
У зв'язку з цим суд зауважує, що згідно з підпунктом 14 пункту 116 Положення №1153/2008 зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі, якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі.
Абзацами першим-п'ятим частини другої статті 24 Закону №2232-XII передбачено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Наведене кореспондується з нормами пунктів 144-1, 144-2 Положення №1153/2008.
Згідно з абзацом 1 пункту 144-5 Положення №1153/2008 військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту «г» частини другої, пункту «г» частини третьої, підпункту «д» пункту 1, підпункту «в» пункту 2 частини четвертої, підпункту «е» пункту 1, підпункту «е» пункту 2, підпункту «в» пункту 3 частини п'ятої та підпункту «е» пункту 1, підпункту «д» пункту 2, підпункту «в» пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Відповідно до абзацу 1 пункту 144-6 Положення №1153/2008 для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
З аналізу наведених норм випливає, що в разі самовільного залишення військовослужбовцем військової частини він вважається таким, що призупинив військову службу. Вирішення будь-яких питань стосовно військовослужбовців, військову службу яким призупинено у зв'язку із самовільним залишенням військової частини, можливе виключно у разі набрання законної сили обвинувальних вироків стосовно них.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.
Щодо строку звернення з даним позовом суд враховує, що відповідачами не надано доказів доведення до відома ОСОБА_1 довідки ВЛК №4724/2 від 06.09.2023 та наказу №262 від 22.09.2023 та не спростовано доводів позивача про ознайомлення з такими документами лише в жовтні 2024 року, а тому вказані представником позивача причини пропуску строку звернення до суду слід визнати поважними та поновити позивачу пропущений строк звернення до суду.
Щодо судового збору, то відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки у задоволенні позову відмовлено, сплачений позивачем судовий збір поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, зобов'язання вчинити дії та поновити такий строк.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.І. Кузан