Справа № 750/12749/25 Головуючий у 1 інстанції Сапон А. В.
Провадження № 33/4823/881/25
Категорія - ч. 1 ст. 130 КУпАП
11 листопада 2025 року місто Чернігів
Чернігівський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - Оседача М.М.,
за участю особи, яка притягається
до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 ,
захисника - адвоката Кондренка О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 жовтня 2025 року, -
Цією постановою:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 ,
притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) з накладенням стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Стягнуто із ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у сумі 605,60 грн.
Як встановив суд, 31 серпня 2025 року о 20 год. 03 хв. по пр. Перемоги, 114, в м. Чернігові, ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Volkswagen Golf», номерний знак НОМЕР_1 , із явними ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, а також поведінка, що не відповідає обстановці та відмовився від проходження, відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху.
Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову місцевого суду скасувати як незаконну та закрити провадження по справі, у зв'язку з відсутністю в його діях складу даного адміністративного правопорушення. Вважає, що висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки суд формально підійшов до розгляду справи та не об'єктивно і не в повному обсязі дослідив матеріали справи. На думку апелянта, без законної підстави для зупинки транспортного засобу всі подальші дії поліцейських є незаконними. Вказує, що ознаки наркотичного сп'яніння не підтверджуються долученим до матеріалів справи відеозаписом, а його поведінка була обумовлена необхідністю забрати ліки у аптеці. Окрім цього, посилається на виписку із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого, якою не встановлено у нього будь-яких ознак сп'яніння, а тому вважає, що його було безпідставно притягнуто до адміністративної відповідальності, за обставин зазначених у протоколі.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Відповідно ст.ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.
Частина 1 статті 130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність, зокрема, за керування транспортними засобами в стані наркотичного сп'яніння, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння.
Відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ за № 1306 від 10 жовтня 2001 року, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Згідно п.6 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі-Інструкція), затвердженої Наказом МВС України та МОЗ України 09.11.2015 року № 1452/735, огляд на стан сп'яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом, а також лікарем закладу охорони здоров'я.
Як зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1№439728 від 31.08.2025 року, ОСОБА_1 31 серпня 2025 о 20 год. 03 хв. по пр. Перемоги, 114, в м. Чернігові, керував транспортним засобом марки «Volkswagen Golf», номерний знак НОМЕР_1 , із явними ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, а також поведінка, що не відповідає обстановці та відмовився від проходження, відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху (а.с.5).
Отже, протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факт учинення неправомірних дій, і є одним із джерел доказів, в силу положень ст.251 КУпАП.
Відповідно до ст. 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції було досліджено відеозапис працівників поліції, на якому зафіксовано розвиток подій, що передували складенню протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .
Із даного відеозапису убачається (а.с.8), що працівниками поліції було зупинено транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 . Під час спілкування із водієм, працівник поліції виявив у нього явні ознаки наркотичного сп'яніння, та на вимогу пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння у закладі охорони здоров'я, водій категорично відмовився, висловлюючи різні версії.
Твердження ОСОБА_1 , що у нього були відсутні ознаки наркотичного сп'яніння спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та фактично є суб'єктивним тлумаченням подій, відображених на відеозаписі.
Відповідно до пункту 2 Розділу І Інструкції, огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Згідно п. 4 Розділу І Інструкції, ознаками наркотичного сп'яніння є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп'яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота), якими є порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці; звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.
Відповідно до п. 12 розділу ІІ Інструкції, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного сп'яніння згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Отже, наявність у водія хоча б однієї вищевказаної ознаки сп'яніння є підставою для проведення огляду водія на стан наркотичного сп'яніння.
Ознаки сп'яніння, які виявляються поліцейським при первинному контакті з особою на місці зупинки, визначаються в результаті візуального огляду особи, її поведінки, запахів тощо, і саме ці ознаки є підставою для пропозиції особі пройти огляд на стан сп'яніння.
В даному випадку працівник поліції, оцінивши поведінку та стан ОСОБА_1 , при цьому, на місці зупинки транспортного засобу було проведено і відповідний огляд водія на стан наркотичного сп'яніння, у тому числі і реакцію зіниць очей на світло, які зі слів поліцейського не реагували, дійшов до висновку, що останній може перебувати в стані наркотичного сп'яніння, а тому в порядку вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху запропонував пройти огляд на визначення стану наркотичного сп'яніння.
Апеляційний суд зауважує, що поліцейський, виявивши у водія ознаки сп'яніння (алкогольного або наркотичного), з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, зобов'язаний вчинити дії по перевірці стану водія на предмет перевірки дотримання водієм вимог пп. «а» та пп. «б» п.2.9 Правил дорожнього руху, а водій відповідно до вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно з п. 1.3. Правил дорожнього руху, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Вказаний нормативний акт встановлює презумпцію знання водієм транспортного засобу його положень та однозначного обов'язку їх виконання.
На переконання апеляційного суду, відеозапис події містить достовірні дані про відмову водія ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, складання протоколу, роз'яснення наслідків такої відмови, що має істотне значення для правильного вирішення даної справи та є допустимим доказом згідно положень ст. 251 КУпАП. Більш того, інформація, що міститься на відеозаписі, є достатньою для того, щоб зробити висновок про те, що в діях водія є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що не має значення для правової кваліфікації дій такої особи як адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, мотиви та причини відмови від проходження такого огляду.
З протоколу про адміністративне правопорушення, направлення на огляд водія на стан сп'яніння та доданого до матеріалів справи відеозапису працівників поліції вбачається (а.с.5,7,8), що поліцейським були озвучені ОСОБА_1 та занесені до протоколу ті ознаки наркотичного сп'яніння останнього, які як наслідок потягли за собою пропозицію щодо проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, а отже, жодних порушень з боку працівників поліції, на переконання суду апеляційної інстанції, в даному випадку не було.
Також, будь-яких зауважень чи заперечень щодо порядку проведення огляду на стан наркотичного сп'яніння та оформлення протоколу щодо нього, ОСОБА_1 та його захисник не зазначали, із заявами про неправильність дій чи порушення його процесуальних прав та складання протоколу до компетентних органів не звертались і матеріали справи таких не містять.
Апеляційним судом не встановлено порушень порядку проведення огляду на стан наркотичного сп'яніння, визначеного Інструкцією. Також, відсутні обставини, які б доводили упередженість або будь-яку зацікавленість працівників поліції у результатах розгляду справи або притягненні особи до адміністративної відповідальності.
Суд апеляційної інстанції не може взяти до уваги виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від №743 від 31.08.2025 року, на яку безпосередньо звертав увагу захисник у судовому засіданні, за результатами якої у ОСОБА_1 ознак сп'яніння не виявлено, з огляду на те, що даний результат було отримано останнім на підставі його самозвернення, без присутності поліцейських та враховуючи, що відносно ОСОБА_1 було складено адмінматеріали саме за його відмову від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, що є окремим складом адмінправопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Доводи апелянта про те, що адміністративне правопорушення було вчинене в стані крайньої необхідності, що за ст.17 КУпАП є обставиною, яка виключає адміністративну відповідальність, на думку апеляційного суду, не є слушними, оскільки апеляційний суд не розцінює відмову останнього від проходження відповідного огляду на стан наркотичного сп'яніння, як крайню необхідність, при обставинах зазначених апелянтом.
Керування транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп'яніння, а також відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння є найбільш тяжкими правопорушеннями у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а водій у стані сп'яніння є загрозою для життя та здоров'я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб.
Відповідно до ст.17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.
Згідно ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто, для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Так, в постанові від 21 грудня 2018 року в справі № 686/5225/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.
Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.
Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто, засобами не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема, не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте, визначальним має бути об'єктивний критерій.
В рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Враховуючи вищевикладене, коли ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати транспортним засобом, він тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Обґрунтовуючи стан крайньої необхідності, посилаючись на те, що він вимушений був у невідкладному порядку, негайно їхати з дому до аптеки за ліками для дитини, проте, відсутні підстави вважати, що єдиним способом усунення небезпеки могло бути саме керування ОСОБА_1 транспортним засобом.
Апеляційний суд звертає увагу, що обставини, які наведені ОСОБА_1 в обґрунтування стану крайньої необхідності, з урахуванням досліджених доказів, можуть свідчити про наявність лише надуманої загрози для ОСОБА_1 , в той час як стан крайньої необхідності передбачає існування реальної загрози.
Таким чином, зважаючи на конкретні обставини справи, правопорушення, яке вчинив ОСОБА_1 є умисною, суспільно небезпечною дією, а тому, зазначені у апеляційній скарзі обставини не можуть вважатись такими, що є підставою для закриття справи - у зв'язку з вчиненням дій особою в стані крайньої необхідності.
Відтак, доводи ОСОБА_1 про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення є необґрунтованими і не заслуговують на увагу. Таку позицію останнього слід розцінювати, як намагання ним уникнути встановленої Законом відповідальності за скоєне.
Отже, викладені обставини вказують на те, що місцевий суд повно і всебічно дослідив матеріали справи, дав правильну оцінку доказам та обґрунтовано визнав ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки він, керуючи транспортним засобом, відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у закладі охорони здоров'я, чим порушив п.2.5 Правил дорожнього руху, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Адміністративне стягнення ОСОБА_1 накладено судом першої інстанції у відповідності до вимог ст. 33 КУпАП, з врахуванням характеру вчиненого правопорушення, його особи, ступеня вини та в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, що є достатнім для виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як ОСОБА_1 , так і іншими особами.
Враховуючи, що при розгляді справи судом першої інстанції не допущено порушень вимог ст. 280 КУпАП, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у вчиненому правопорушенні, кваліфікацію дій та необґрунтованість накладеного стягнення, підстав для скасування, або зміни постанови суду не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись статтею 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 жовтня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддяМ. М. Оседач