Номер провадження: 11-кп/813/2716/25
Справа № 650/1199/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
11 листопада 2025 року м. Одеса
Суддя-доповідач Одеського апеляційного суду ОСОБА_2 , розглянувши апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , на вирок Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 07 березня 2025 року, в рамках кримінального провадження № 12025230000000303, внесеного до ЄРДР 26 лютого 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_5 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 358, ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 190 КК України,-
установив:
Вироком Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 07 березня 2025 року затверджено угоду про визнання винуватості від 26 лютого 2025 року, укладену між прокурором - заступником начальника відділу Херсонської обласної прокуратури ОСОБА_6 та обвинуваченим ОСОБА_5 , в рамках кримінального провадження № 12025230000000303, внесеного до ЄРДР 26 лютого 2025 року.
Визнано ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 358, ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 190 КК України, та призначено йому узгоджене сторонами покарання:
- за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України у виді одного року обмеження волі;
- за ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 358 КК України у виді одного року обмеження волі;
- за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 190 КК України у виді п'яти років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_5 покарання у виді п'яти років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_5 від відбування призначеного судом покарання з випробуванням, надавши йому іспитовий строк тривалістю два роки, з покладанням обов'язків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
На зазначений вирок адвокат ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , подала апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення строку. Стверджує, що вирок стосується прав та порушує інтереси особи, яку вона представляє, що дає право на його оскарження відповідно до ст.ст. 24, п. 10 ст. 393 КПК України. Зазначає, що в оскаржуваному вироку встановлено винуватість ОСОБА_4 , оскільки встановлено, що ОСОБА_5 вчинив кримінальні правопорушення у співучасті, а відтак у даному вироку здійснюється констатація факту вчинення кримінальних правопорушень, які інкриміновано підозрюваному ОСОБА_4 в рамках кримінального провадження № 42024230000000157 від 09 жовтня 2024 року.
Перевіривши матеріали провадження, суддя-доповідач приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подали з таких підстав.
Відповідно до ст. 392 КПК України в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, зокрема, вироки, крім випадків, передбачених статтею 394 цього Кодексу.
Особливості оскарження вироку суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості передбачено ч.4 ст.394 КПК України. Зокрема, вирок може бути оскаржено: 1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз'яснення йому наслідків укладення угоди; 2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
Разом з тим, відповідно до п.8 ч.2 ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, на касаційне оскарження судового рішення. Згідно ст.24 КПК України, гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді. Саме з цього виходить прецедентна практика Верховного Суду, що відображено, серед іншого, в постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі №639/2837/19, провадження №51-5394кмо19. Згідно правового висновку, викладеного у цій постанові, передбачено можливість оскарження вироку й іншими особами (захисником чи представником іншої особи), за наявності двох підстав: у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволять судді при вирішенні питання про відкриття провадження з впевненістю ідентифікувати іншу особу; вирок має стосуватись прав, свобод та інтересів цієї іншої особи.
Щодо твердження адвоката про те, що у вироку Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 07 березня 2025 року щодо ОСОБА_5 встановлено винуватість ОСОБА_4 , оскільки констатовано, що ОСОБА_5 вчинив кримінальні правопорушення у співучасті з ОСОБА_4 , суддя-доповідач зазначає наступне.
Як вбачається з оскаржуваного вироку ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, які вчиненні у співучасті з іншими особами, а саме: за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України, за кваліфікуючими ознаками - пособництво у підробленні офіційного документа, який видається чи посвідчується установою, організацією, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків, з метою їх використання іншою особою; за ч. 4 ст. 358 КК України, за кваліфікуючими ознаками - пособництво у використанні завідомо підробленого документу; за ч. 5 ст. 190 КК України, за кваліфікуючими ознаками - пособництво у заволодінні чужим майном шляхом обману, вчинене за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, в особливо великих розмірах.
Так, вирок на підставі угоди повинен відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків з урахуванням особливостей, передбачених частиною 3 статті 475 КПК України.
Порівняльний аналіз положень КПК України щодо вимог до змісту мотивувальних частин вироків, ухвалених за результатами розгляду по суті (пункт 2 частини 3 статті 374 КПК України), та вироків на підставі угоди (частина 3 статті 475 КПК України) надає змогу дійти висновку про диференціацію законодавчих вимог та підходів до формулювання обвинувачення та його доведеності. Так, в мотивувальній частині вироку на підставі угоди: має бути зазначено лише «формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачувалася особа»; відсутня вимога вказувати обставини обвинувачення, які встановлювались судом, і визнаються судом доведеними при розгляді справи по суті; тобто в мотивувальній частині міститься лише те формулювання, яке беззастережно визнається обвинуваченим; крім того, докази при затвердженні угоди не надаються, не досліджуються та не оцінюються судом.
Зазначене додатково підтверджується змістом ч. 1 ст. 471 КПК України, відповідно до якої в угоді про визнання винуватості зазначаються беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення; п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, за яким перед ухваленням рішення про затвердження угоди про визнання винуватості суд під час судового засідання повинен з'ясувати в обвинуваченого, чи цілком він розуміє, що він має право на судовий розгляд, саме під час якого прокурор зобов'язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують.
Отже, обставини вчинення злочину у вироку на підставі угоди не встановлюються в результаті повного та всебічного дослідження доказів у межах змагальної процедури за участю всіх фігурантів інкримінованого правопорушення, а набувають значення правової презумпції через визнання цих обставин сторонами угоди та затвердження її судом (постанови ККС ВС від 19.11.2019 у справі № 759/10575/16-к, від 12.11.2020 у справі № 757/415/19-к, від 26.05.2021 у справі № 263/15273/17, від 01.11.2022 у справі № 686/26679/19, від 09.12.2024 у справі № 520/1470/18).
Із матеріалів справи вбачається, що у цьому провадженні суд першої інстанції: не здійснював повного та всебічного дослідження доказів у межах змагальної процедури та не встановлював обставини, які можуть бути предметом доказування у кримінальному провадженні, оскільки основою при формулюванні обвинувачення стосовно ОСОБА_5 є саме викладені в обвинувальному акті обставини та їх беззаперечне визнання обвинуваченим (стороною угоди); конкретизував обвинувачення стосовно ОСОБА_5 та навів детальний опис діянь, за вчинення яких останнього засуджується вироком, необхідність чого обумовлена, зокрема, метою уникнення подвійного притягнення особи до кримінальної відповідальності за одне й те саме правопорушення (ч. 1 ст. 61 Конституції України, ч. 1 ст. 19 КПК України); не здійснював дослідження й оцінку правомірності чи неправомірності дій ОСОБА_4 , не встановлював наявність чи відсутність його вини у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 358, ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 190 КК України, та не констатував вчинення останнім злочинів; використовував словесні конструкції та словосполучення, що слугують виключно елементом конкретизації обвинувачення, та жодним чином не встановлюють наявність у діяннях ОСОБА_4 , всіх елементів складу будь-якого кримінального правопорушення; в оскаржуваному вироку наведені формулювання пред'явленого ОСОБА_5 обвинувачення у чіткій відповідності до обвинувального акту, без критерію визнання викладеного обвинувачення доведеним судом, як цього вимагає законодавство при ухваленні вироків по суті.
Щодо зазначення у мотивувальній частині вироку на підставі угоди персональних даних ОСОБА_4 (його прізвища та ініціали) суддя-доповідач зазначає, що наведення цих відомостей при викладенні фактичних обставин злочину, у вчинення якого обвинувачується особа-сторона угоди, не може свідчити про автоматичне встановлення винуватості іншої особи, питання про винуватість якої не вирішується у межах цієї справи.
Вказана позиція судді-доповідача узгоджується з практикою ККС ВС, а саме:
- зазначення у формулюванні обвинувачення інформації стосовно співучасті обвинуваченого-сторони угоди з іншою особою (чи вчинення обвинуваченим-стороною угоди дій в інтересах іншої особи) стосується лише обвинуваченого-сторони угоди. Викладені у вироку на підставі угоди обставини обвинувачення, відповідно до статті 17 КПК України, не можуть бути використані на підтвердження винуватості будь-яких інших осіб, крім обвинуваченого-сторони угоди (ухвали ККС ВС від 21.08.2023 у справі № 991/2474/23, від 25.08.2021 у справі № 991/3848/21, від 04.10.2021 у справі № 991/3848/21, від 18.10.2021 у справі № 991/3848/21);
- не зважаючи на те, що у тексті вироку на підставі угоди прямо зазначено про іншу особу (міститься вказівка на прізвище фізичної особи або на найменування юридичної особи), використані судом у фабулі обвинувачення формулювання є елементами конкретизації обвинувачення сторони угоди, а не констатацією неправомірності дій іншої особи (постанови ККС ВС від 24.05.2023 у справі № 202/11070/22, від 30.09.2020 у справі № 532/2344/19, від 07.02.2019 у справі № 490/6600/17, від 26.09.2019 у справі № 766/9110/19, від 26.03.2019 у справі № 641/898/17, від 02.07.2019 у справі № 523/11081/17, від 17.07.2019 у справі № 199/5543/18, від 25.06.2019 у справі № 510/328/17, від 14.11.2018 у справі № 641/2195/17).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції, ч. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини кожен, хто обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку.
У національному законодавстві принцип презумпції невинуватості закріплений в ч. 1 ст. 62 Конституції України, ч. 2 ст. 2 КК України та ч. 1 ст. 17 КПК України. Згідно із цими правовими нормами особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Зі змісту оскаржуваного судового рішення убачається, що резолютивна частина вироку стосується тільки ОСОБА_5 - вирішено питання виключного щодо його винуватості у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 358, ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 190 КК України, призначення йому покарання. Отже, у резолютивній частині оскаржуваного вироку відсутні жодні відомості про ОСОБА_4 .
Разом з тим, зазначення у мотивувальній частині вироку персональних даних та дій ОСОБА_4 при викладенні фактичних обставин кримінальних правопорушень, у вчинення яких обвинувачується ОСОБА_5 : є лише обов'язковим елементом конкретизації обвинувачення ОСОБА_5 у чіткій відповідності до обвинувального акту; не свідчать про констатацію судом першої інстанції винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень та не порушує принцип презумпції невинуватості.
Суддя-доповідач окремо звертає увагу, що посилання у вироку на підставі угоди на персональні дані ОСОБА_4 (його прізвища та ініціали) не створює будь-яких правових наслідків для останнього.
Так, нормами КПК не передбачено, що вирок на підставі угоди має преюдиційне значення для кримінального провадження відносно інших осіб. Крім цього, оскаржуваним вироком не встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, тому він не має преюдиційне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів відповідно до статті 90 КПК України.
Зазначені висновки судді-доповідача узгоджуються з усталеною практикою ККС ВС, яка сформована як за наслідками перегляду по суті вироків на підставі угоди, так і за наслідками розгляду ухвал судів апеляційної інстанції про неприйнятність апеляційних скарг інших осіб на вирок за угодою:
- вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї із декількох осіб, не має преюдиціального значення для кримінального провадження відносно інших осіб, а визнання винуватості однією із осіб не є доказом винуватості інших (постанова ККС ВС від 19.11.2019 у справі № 759/10575/16-к);
- чинний КПК не звільняє сторону обвинувачення від доказування відповідних обставин у кримінальному провадженні щодо однієї особи в разі наявності судового рішення стосовно іншої особи (ухвали ККС ВС від 23.01.2024 у справі № 991/6004/21, від 04.01.2024 у справі № 991/2288/21, від 25.08.2023 у справі № 755/1730/20, від 25.01.2024 у справі № 554/8321/23, від 29.02.2024 у справі № 755/17727/23, від 04.03.2024 у справі № 991/8851/21, постанови ККС ВС від 18.05.2020 у справі № 639/2837/19, від 01.11.2022 у справі № 686/26679/19, від 24.05.2023 у справі № 202/11070/22, від 21.09.2023 у справі № 712/3637/22);
- право обвинуваченого на визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення та укладення угоди про визнання винуватості передбачено діючим кримінальним процесуальним законом і може бути вільно використано ним відповідно до принципу диспозитивності незалежно від невизнання своєї вини іншими особами у кримінальному провадженні (постанова ККС ВС від 26.05.2021 у справі № 263/15273/17);
- якщо інші особи у кримінальному провадженні не визнали своєї вини, то це не може вплинути на реалізацію права обвинуваченого на укладення угоди про визнання винуватості та не є підставою для скасування вироку на підставі цієї угоди (постанова ККС ВС від 15.04.2020 у справі № 344/2514/19).
Враховуючи наведене вище, суддя-доповідач дійшов висновку, що адвокат ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , не є особою, яка має право на апеляційне оскарження вироку Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 07 березня 2025 року, в рамках кримінального провадження № 12025230000000303, внесеного до ЄРДР 26 лютого 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_5 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 358, ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 190 КК України, у відповідності до вимог статей 393, 394 КПК України.
Враховуючи наведені обставини, а також положення п.2 ч.3 ст.399 КПК України, адвокату ОСОБА_3 слід повернути апеляційну скаргу, оскільки вона подана особою, яка не має права на її подання.
Керуючись ст.ст. 393, 399 КПК України, суддя-доповідач, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , на вирок Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 07 березня 2025 року, в рамках кримінального провадження № 12025230000000303, внесеного до ЄРДР 26 лютого 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_5 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 358, ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 190 КК України,- повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення апеляційної скарги разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка її подала.
Ухвала в касаційному порядку може бути оскаржена протягом трьох місяців із дня отримання особою, яка її оскаржує, до Верховного Суду.
Суддя Одеського апеляційного суду ОСОБА_2