Номер провадження: 22-ц/813/5294/25
Справа № 511/3304/24
Головуючий у першій інстанції Ільяшук А. В.
Доповідач Громік Р. Д.
29.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Комлевої О.С., Сегеди С.М.,
за участю секретаря - Скрипченко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 11 березня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в/ч НОМЕР_1 , про скасування актів про примусове відчуження та повернення майна,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовної заяви.
До Роздільнянського районного суду Одеської області 27 серпня 2024 року надійшов вказаний позов (уточнений від 17 вересня 2024 року), згідно з якого позивач просив суд:
- скасувати акти про примусове відчуження або вилучення майна, а саме: про примусове відчуження наступного майна: спеціалізований напівпричіп-спеціалізований Н/ПР-самоскид-Е MEILLER, НОМЕР_2 , номер шасі НОМЕР_3 , 2003 року виписку, повна маса 33000, колір - сірий, дата реєстрації 4 жовтня 2019 року, та т/з MAN 19.403, НОМЕР_4 (далі - транспортних засобів та техніки), складені посадовими особами Роздільнянської військової адміністрації та ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), як незаконні;
- скасувати акти приймання - передачі транспортних засобів і техніки, складені посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 , як незаконні;
- скасувати акти приймання - передачі транспортних засобів і техніки, які складені посадовими особами військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_3 , як незаконні та порушують право власності;
- зобов'язати посадових осіб військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_3 повернути позивачу спеціалізований напівпричіп-спеціалізований Н/ПР-самоскид-Е MEILLER, НОМЕР_2 , номер шасі НОМЕР_3 , 2003 року виписку, повна маса 33000, колір - сірий, дата реєстрації 4 жовтня 2019 року, та т/з MAN 19.403, НОМЕР_4 - у право власності (володіння, користування, розпорядження).
Позовна заява вмотивована тим, що на підставі розпорядження Роздільнянської районної державної адміністрації «Про організацію мобілізаційної підготовки та забезпечення проведення мобілізації на території Роздільнянської району» від 9 грудня 2021 року №318/А-2021 та у зв'язку з уведенням в дію Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №69/2022, представниками ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснено примусове відчуження майна у приватної особи ОСОБА_1 , а саме: спеціалізований напівпричіп-спеціалізований Н/ПР-самоскид-Е MEILLER, НОМЕР_2 , номер шасі НОМЕР_3 , та MAN 19.403, НОМЕР_4 .
Зазначений факт підтверджується складеним актом приймання-передачі транспортних засобів і техніки від 13 березня 2022 року.
Вказана техніка була передана ІНФОРМАЦІЯ_2 до військової частини НОМЕР_1 , за відповідними актами про приймання-передачі транспортних засобів і техніки на підставі рішення мобілізаційної директиви Головнокомандуючого Збройних Сил України від 4 березня 2022 року та з метою гарантованого виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 року №01/ЗТ.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості.
Водночас у вказаних актах про примусове вилучення майна відсутні дати підпису актів, дата вручення, у графі «Сума виплачених коштів (у разі попереднього повного відшкодування вартості майна становить)» відсутня інформація, оцінка рухомого майна не проводилась, а тому рухоме майно вилучено без законних підстав.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 11 березня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в/ч НОМЕР_1 , про скасування актів про примусове відчуження та повернення майна відмовлено.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблено помилкові висновки про відмову у задоволенні позовних вимог.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду.
Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог заяви, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивування.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із ч. 1 п. 1, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу MAN 19.403, НОМЕР_4 , тип - СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ ВАНТАЖНИЙ - СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СІДЛОВИЙ ТЯГАЧ-Е та MEILLER, НОМЕР_2 , номер шасі НОМЕР_3 , тип - СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ НАПІВПРИЧІП - СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ Н/ПР - САМОСКИД, що підтверджується копіями свідоцтв про реєстрацію т/з (а.с. 12- 13).
Відповідно до акту про примусове відчуження або вилучення майна, який складений Роздільнянською районною військовою адміністрацією, ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з розпорядженням голови Роздільнянської районної державної адміністрації «Про організацію мобілізаційної підготовки та забезпечення проведення мобілізації на території Роздільнянського району» від 9 грудня 2021 року № 318/А-2021 та у зв'язку з уведенням в дію Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №69/2022, здійснено примусове відчуження майна, власником якого є ОСОБА_1 , а саме: MEILLER, НОМЕР_2 , номер шасі НОМЕР_3 , 2003 року виписку, повна маса 33000, колір - сірий, вартість за результатами оцінки становить 442 500,00 гривень (а.с. 26).
Згідно з акту приймання-передачі транспортних засобів і техніки, залишкова (балансова) вартість MEILLER, НОМЕР_2 , становить 442 500,00 гривень (а.с. 27 - 28).
Згідно з акту приймання-передачі транспортних засобів і техніки, залишкова (балансова) вартість MAN 19.403, НОМЕР_4 , становить 295 000,00 гривень (а.с. 29 - 30).
Відповідно до акту при примусове відчуження або вилучення майна, який складений Роздільнянською районною військовою адміністрацією, ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з розпорядженням голови Роздільнянської районної державної адміністрації «Про організацію мобілізаційної підготовки та забезпечення проведення мобілізації на території Роздільнянського району» від 9 грудня 2021 року № 318/А-2021 та у зв'язку з уведенням в дію Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №69/2022, здійснено примусове відчуження майна, власником якого є ОСОБА_1 , а саме: MAN 19.403, НОМЕР_4 , вартість за результатами оцінки становить 295 000,00 гривень (а.с. 31 - 32).
Згідно з акту приймання-передачі транспортних засобів і техніки, в/ч НОМЕР_1 , згідно з рішенням мобілізаційної директиви Головнокомандуючого Збройних Сил України від 4 березня 2022 року та метою гарантованого виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 року № 01/ЗТ, у зв'язку з введенням правового режиму військовий стан у меж виконання військово-транспортного обов'язку здійснено залучення СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ НАПІВПРИЧІП - СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ Н/ПР - САМОСКИД MEILLER, НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_1 (а.с. 33 - 34), та MAN 19.403, НОМЕР_4 , тип - СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ ВАНТАЖНИЙ - СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СІДЛОВИЙ ТЯГАЧ-Е (а.с. 35 - 36).
Вказаний факт підтверджується довідками про прийом транспортних засобів (а.с. 37 - 38).
Як вбачається з адвокатських запитів від 29 березня 2024 року, адвокат ОСОБА_2 просила компенсувати вартість за вказані транспортні засоби у розмірі, вказаному в актах (а.с. 39 - 43).
Відповідно до довідки ФОП ОСОБА_1 , залишкова вартість MAN 19.403 10 000,00 доларів США (а.с. 129).
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивачем не залучено до участі у справі належне коло відповідачів.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, однак помилився з мотивами такої відмови з огляду на таке.
Абзацом шостим статті 1 Закону України від 6 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» визначено, що збройна агресія - застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до абзацу четвертого статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
У разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни (стаття 4 Закону України «Про оборону України»).
Указами Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв'язку з агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан та оголошено про проведення загальної мобілізації.
03 березня 2022 року зазначений указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 затверджено Верховною Радою України, а саме Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію».
Воєнний стан та загальна мобілізація тривають дотепер.
Статтею 17 Закону України «Про оборону України» передбачено, що в умовах воєнного стану відповідно до закону допускається примусове вилучення приватного майна та відчуження об'єктів права приватної власності громадян з наступним повним відшкодуванням їх вартості у порядку та терміни, встановлені Кабінетом Міністрів України. Аналогічна норма міститься у частині другій статті 353 ЦК України.
Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» визначає механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.
Примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості (пункт 1 частини першої статті 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану»). Примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості. У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості (частини перша та друга статті 3 вказаного Закону).
За частиною першою статті 10 зазначеного Закону компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану з попереднім повним відшкодуванням його вартості здійснюється військовим командуванням чи органом, що прийняв рішення про таке відчуження, за рахунок коштів державного бюджету до підписання акта. Частиною другою статті 10 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» передбачено, що компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного стану з наступним повним відшкодуванням його вартості здійснюється протягом п'яти наступних бюджетних періодів, правового режиму надзвичайного стану - протягом одного наступного бюджетного періоду після скасування правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за рахунок коштів державного бюджету.
Отже, під час воєнного стану передбачені можливості: 1) примусового відчуження індивідуально визначеного приватного та колективного майна з переходом до держави права власності на це майно за попереднім або наступним повним відшкодуванням його вартості; 2) вилучення індивідуально визначеного майна державних підприємств, державних господарських об'єднань, на яке у них є право господарського відання або оперативного управління, без відшкодування його вартості.
Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що у частині першій статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що громадяни зобов'язані надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, ЗСУ, іншим військовим формуванням, оперативно-рятувальній службі цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом. Отже, стосовно надання громадянами під час мобілізації їхнього майна ЗСУ чи іншим військовим формуванням або оперативно-рятувальній службі цивільного захисту діє виключно порядок наступного відшкодування державою вартості такого майна, тобто у строк, визначений частиною другою статті 10 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».
Відповідно до частини третьої статті 321 ЦК України примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Як у доктрині приватного права, так і в судовій практиці усталеним є підхід, що:
- під реквізицією варто розуміти примусове оплатне відчуження майна державою у власника при існуванні надзвичайних обставин на підставі та в порядку, встановленому законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості або без такого. Метою реквізиції є усунення або запобігання тим наслідкам, що виникли або можуть виникнути, наступити через стихійне лихо, аварію, епідемію, епізоотію, воєнний або надзвичайний стан та за інших надзвичайних обставин;
- реквізиція застосовується за надзвичайних обставин, які вимагають негайних дій, вона провадиться в позасудовому (адміністративному) порядку за рішенням органів державної влади. Адміністративний порядок реквізиції майна у власника обумовлений необхідністю швидкої реакції від органів державної влади на надзвичайні обставини. Норми, що регулюють реквізицію, спрямовані на вирішення колізії публічного інтересу та цивільного права (зокрема, права власності, інших цивільних прав), розв'язання якої відбувається на користь публічного інтересу;
- залежно від підстав проведення реквізиції, існує два її види: реквізиція за надзвичайних обставин (частина перша статті 353 ЦК України); реквізиція в умовах воєнного або надзвичайного стану (частина друга статті 353 ЦК України). Відмінність між реквізицією (частина перша статті 353 ЦК України) та реквізицією в умовах надзвичайного чи воєнного стану (частина друга статті 353 ЦК України) полягає у моменті відшкодування вартості майна. У першому випадку його має бути проведено до примусового відчуження майна, а в другому - обов'язок держави відшкодувати вартість майна настає після його примусового відчуження;
- право вимагати повернення майна обумовлюється наявністю в особи статусу «колишнього» власника. За допомогою такої конструкції законодавець створює передумови для охорони інтересів приватних осіб. Повернення майна можливе за умови: припинення надзвичайних обставин, тобто стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії, воєнного або надзвичайного стану та ін.; збереження майна; заявлення власником позовної вимоги про його повернення до органу, що проводив його реквізицію або якому передано відповідне майно; встановлення можливості повернення [див., зокрема: постанови Верховного Суду в складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 серпня 2018 року в справі № 284/276/16-ц (провадження № 61-11070св18), від 13 вересня 2023 року у справі № 707/1298/22 (провадження № 61-4120св23)].
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об'єднань для потреб.
Механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану визначає Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».
Згідно зі статтею 3 цього Закону примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості. У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості. Вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану здійснюється без відшкодування вартості такого майна.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 вересня 2023 року у справі №757/64569/16-ц (провадження № 14-19цс23) звернула увагу на те, що в Україні існує законодавче регулювання питань, пов'язаних із виплатою компенсації за примусово відчужене, втрачене чи пошкоджене майно в умовах війни, воєнного чи надзвичайного стану, та роз'яснила порядок відшкодування вартості майна, вилученого для потреб оборони держави.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду розтлумачила положення постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2012 року № 998 про «Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», якою затверджено «Порядок розгляду заяв та здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» (далі - Порядок).
Цей Порядок визначає механізм прийняття, розгляду заяв та здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.
Майно, що підлягає примусовому відчуженню, оцінюється в порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оцінну діяльність.
Заява про виплату наступної повної компенсації за примусово відчужене майно приймається, обліковується і розглядається за місцем відчуження майна. До заяви додаються акт про примусове відчуження майна та висновок про вартість такого майна (пункт 3 Порядку).
За результатами розгляду заяви органи, зазначені у пункті 3 Порядку, оформлюють висновок про здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану. Висновок оформляється у трьох примірниках. Перший примірник передається заявникові, другий - територіальному органу Казначейства, третій зберігається за місцем його оформлення. Висновки обліковуються органом, який їх видав. Орган, що прийняв рішення про примусове відчуження майна, на підставі виданого ним висновку враховує відповідну потребу в коштах у бюджетному запиті на наступний бюджетний період (після скасування правового режиму надзвичайного стану) або на п'ять наступних бюджетних періодів (після скасування правового режиму воєнного стану) (пункт 7 Порядку).
Виплата повної компенсації здійснюється органами, що прийняли рішення про примусове відчуження майна, у порядку черговості оформлення висновків за рахунок і в межах коштів, передбачених у державному бюджеті для виплати наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного стану (пункт 7 Порядку).
Апеляційний суд зауважує, що ОСОБА_1 є власником спеціалізованого напівпричіпу-спеціалізований Н/ПР-самоскид-Е MEILLER, НОМЕР_2 , номер шасі НОМЕР_3 , 2003 року виписку, повна маса 33000, колір - сірий, дата реєстрації 4 жовтня 2019 року, та транспортного засобу MAN 19.403, НОМЕР_4 , тому має право на звернення за виплатою повної компенсації до уповноважених на те органів.
Апеляційний суд зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «East/West AllianceLimited» проти України» («East/West AllianceLimited v. Ukraine»).
Зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря).
Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.
Контроль за дотриманням конвенційних гарантій здійснюється ЄСПЛ, який застосовує норми Конвенції відповідно до базових принципів (методів) тлумачення, до яких відносять «принцип автономного тлумачення понять», «принцип еволюційного (динамічного) тлумачення», «принцип європейського консенсусу», «принцип розсуду держави», «принцип ефективного тлумачення» та «принцип пропорційності та балансу інтересів».
Достатньо докладно стандарт верховенства права та пропорційність як його складова частина висвітлені у практиці ЄСПЛ.
Так, у рішенні у справі «Фрессо і Руар проти Франції» (Fressoz andRoire V. France) ЄСПЛ зазначає, що «необхідність» будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Відсутність такого мотивування - прояв свавілля держави.
У цьому рішенні ЄСПЛ підкреслив неприпустимість свавільного втручання держави у права людини без нагальної на то потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.
Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав людини має суд, адже судова влада - політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.
ЄСПЛ вказав на необхідність перевіряти передбачення обмеження прав людини у національному законі, визначати наявність обставини для його застосування та вирішувати питання співмірності. У сукупності це утворює трискладовий тест на пропорційність.
Обмеження прав має передбачатись національним законом. Такий закон повинен існувати на момент введення такого обмеження.
Обмеження прав у такому разі повинно прямо передбачатись у законі, а зміст закону повинен бути доведений до відома громадянам.
Закон має відповідати критеріям якості - обмеження прав повинно бути зрозумілим для кожного.
Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи.
Втручання у права має відповідати вимогам співмірності. Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не самоціллю, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним - безальтернативним та достатнім - а не надмірним.
Таким чином, можна зазначити, що лише при дотриманні всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. У свою чергу, з позиції ЄСПЛ, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.
Колегія суддів вважає, що втручання у право власності позивача переслідувало легітимну мету та було пропорційним у співвідношенні до суспільних інтересів. В Україні із 24 лютого 2022 року діє воєнний стан внаслідок збройної агресії російської федерації. Зусилля державних органів, Збройних Сил України, інших військових формувань спрямовані насамперед на захист життя і здоров'я мільйонів людей, значних зусиль і засобів потребує захист незалежності та територіальної цілісності України, що, окрім іншого, є обов'язком кожного громадянина України. Збройні Сили України мають гостру потребу в забезпеченні матеріальними ресурсами, у тому числі автомобільною технікою, для належного виконання визначених перед ними завдань.
Таким чином, втручання у право власності позивача відповідає критерію законності, оскільки відбулося у чітко регламентованому, зрозумілому порядку, який діє в Україні з незначними змінами з 2022 року.
За встановлених у справі обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 з огляду на обрання позивачем неналежного (неефективного) способу судового захисту.
Вказане відповідає правовим висновкам, що містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі №712/3525/23 (провадження № 14-75цс24).
Щодо доводів апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Доводи апеляційної скарги знайшли своє відображення в мотивах постанови суду апеляційної інстанції. Водночас заявнику відмовлено з підстав неналежного способу захисту порушеного права, про що не зазначалось в апеляційній скарзі.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Справа розглянута по суті правильно, однак судове рішення необхідно змінити в частині мотивування.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 11 березня 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 10 листопада 2025 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: О.С. Комлева
С.М. Сегеда