Номер провадження: 22-ц/813/5580/25
Справа № 522/10656/24
Головуючий у першій інстанції Павлик І. А.
Доповідач Громік Р. Д.
29.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Комлевої О.С., Сегеди С.М.,
за участю секретаря - Скрипченко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Церковний» про усунення перешкод у праві користування майном,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог.
У липні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 та ОСББ «Церковний», у якому просить суд:
- усунути перешкоди у праві користуванні майном (квартирою) та вселити його у квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить йому на праві приватної власності;
- зобов'язати ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди у праві користування майном (квартирою) та забезпечити доступ до квартири для реалізації права користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить йому на праві приватної власності;
- зобов'язати ОСББ «Церковний» забезпечити йому цілодобовий безперешкодний доступ до квартири АДРЕСА_2 ;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 200000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 . Зазначена квартира, як нерухоме майно, лот № 547210 була реалізована 10.04.2024 Організатором електронних торгів Державним підприємством «СЕТАМ» згідно протоколу № 609646, за допомогою системи електронних торгів арештованим майном ДП «СЕТАМ». Тобто було реалізоване арештоване нерухоме ОСОБА_3 , який є сином відповідача ОСОБА_1 , як боржника, а саме двокімнатна квартира загальною площею 68,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої наразі є позивач.
02 травня 2024 року приблизно о 9:30 позивач разом із своєю дружиною ОСОБА_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , намагався потрапити до зазначеної квартири. Проте двері парадної були закриті ОСОБА_1 , який представився власником готелю і головою ОСББ «Церковний», що обслуговує будинок розташований за адресою: АДРЕСА_3 . ОСОБА_1 було повідомлено, що ОСОБА_2 є новим власником, проте ОСОБА_1 відмовився відчиняти двері і наказав своїм співробітникам не відчиняти вхідні двері загального користування. ОСОБА_2 викликав наряд патрульної поліції для складання заяви на протиправні дії за ознаками ст. 146 КК України, на яку надано відповідь, що відносини, які виникли з гр. ОСОБА_1 з приводу власності та користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , не відноситься до компетенції Національної поліції України, для вирішення даного питання було рекомендовано звернутись до суду.
22 травня 2024 року позивач з дружиною знов намагався потрапити до своєї квартири за адресою: АДРЕСА_1 , проте єдиний вхід до будинку знов був закритий ОСОБА_1 . Позивач знов залишив заяву у поліції, про недопуск його до квартири. Також позивач декілька разів звертався на «гарячу лінію 102», проте йому повідомили, що нічим допомогти не можуть. При спробі зайти до будинку, ОСОБА_1 та представники охоронної організації «Охорона сервіс» фізично завадили ОСОБА_2 та його дружині це зробити, внаслідок чого було відкрито кримінальне провадження за № 12024163500000303 від 30.05.2024 за ознаками кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 125 КК України.
27 травня 2024 року позивач надіслав на адресу ОСББ «Церковний» на ім'я ОСОБА_1 як Голови ОСББ, листа з вимогою про усунення перешкод у праві користування належним йому на праві власності майном, а саме квартирою АДРЕСА_2 , проте відповіді отримано не було.
05 червня 2024 року ОСОБА_2 з дружиною знов намагався потрапити до власної квартири, проте на другому поверсі був зупинений ОСОБА_1 , який заявив, що не допустить їх до квартири, оскільки сходи належать готелю.
Таким чином, в порядку досудового врегулювання спору позивач неодноразово звертався до ОСОБА_1 , як Голови ОСББ «Церковний» та органів Національної поліції України із заявами щодо усунення перешкод в праві користування нерухомим майном.
Крім того, перебуваючи під постійним психологічним тиском, через протиправну поведінку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких позивач зазнав через неможливість вільно розпоряджатись, користуватись і надавати своїй дружині користуватись своїм майном, потребі зміни звичайного способу життя в соціумі, необхідності звернень до поліції, яку позивачем визначено у розмірі 200 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСББ «Церковний» про усунення перешкод у праві користування майном задоволено частково. Усунено перешкоди у праві користування майном (квартирою) та вселити ОСОБА_2 у квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у праві користування майном (квартирою) та забезпечити доступ до квартири для реалізації права користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. Зобов'язано ОСББ «Церковний» забезпечити цілодобовий безперешкодний доступ ОСОБА_2 до квартири АДРЕСА_2 . Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 20 000,00 грн моральної шкоди. У решті вимог про стягнення моральної шкоди відмовлено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 833,60 грн витрат по сплаті судового збору.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблено помилкові висновки про задоволення позовних вимог.
Сповіщення сторін та заяви у справі.
Про судове засідання, призначене на 29 жовтня 2025 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи.
30 вересня 2025 року від ОСОБА_1 надійшла заява про відкладення розгляду справи, яка вмотивована тим, що він бажає брати участь особисто, проте 27 жовтня 2025 року захворів (створено медичний висновок про непрацездатність 1111-КСК-6Х33-В722).
Розглянувши вказану заяву про відкладення розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні з огляду на таке.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.
Колегія суддів звертає увагу, що у межах апеляційного провадження не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, тому підстав для розгляду справи з обов'язковою участю сторін суд апеляційної інстанції не знаходить.
Крім того, адвокат Адабаш С.А., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , та має законні повноваження для представлення інтересів у суді апеляційної інстанції, брала участь у судовому засіданні.
Таким чином, поважність причин відкладення судом апеляційної інстанції не встановлена, заявники реалізували своє право на викладення відповідних аргументів та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторони у справі.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_2 є власником кв. АДРЕСА_2 , що підтверджується долученою до матеріалів справи копією витягу з Державного реєстру речових прав станом на 22.05.2024.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що в матеріалах справи наявний талон-повідомлення єдиного обліку №11479 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення від ОСОБА_2 , згідно якого 23.05.2024 від гр. ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшла заява щодо прийняття мір до невідомого чоловіка, який 22.05.2024 близько 17:30 знаходячись за адресою: АДРЕСА_3 , перешкоджав заявнику пройти до квартири АДРЕСА_4 через двері загального користування та вчинив сварку. Крім того, в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_2 до начальника другого відділу поліції № 2 Одеського районного управління № 1 ГУНП в Одеській області від 22.05.2024 стосовно недопуску його до власної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , з якої вбачається, що вхідні двері загального користування були замкнені власником готелю, під час спілкування він також відмовився відчинити двері.
Стосовно події, що мала місце 02 травня 2024 року в матеріалах справи наявний протокол прийняття заяви від ОСОБА_4 про кримінальне правопорушення від 02.05.2024; Пояснення ОСОБА_4 від 02.05.2024 та відповідь начальника другого відділу поліції № 2 Одеського районного управління № 1 ГУНП в Одеській області від 13.05.2024 № 60.2406 стосовно події 02.05.2024, в якій зазначено, що відносини, що виникли між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з приводу власності та користуванням квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_3 не відносяться до компетенції Національної поліції України.
Також в матеріалах справи наявна відповідь начальника другого відділу поліції №2 Одеського районного управління № 1 ГУНП в Одеській області від 19.06.2024 № 60.2982 з якої вбачається, що повідомлення стосовно застосування фізичної сили відносно ОСОБА_2 будо зареєстроване в ІТС ІПНП за № 11426 від 22.05.2024 та долучено до матеріалів кримінального провадження зареєстрованого до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 1202416350000303 від 30.05.2024 за ч. 1 ст. 125 КК України.
Крім того, позивачем була долучена відповідь начальника другого відділу поліції № 2 Одеського районного управління № 1 ГУНП в Одеській області від 02.07.2024 № 60.21203 стосовно конфлікту, який стався 05.06.2024 за адресою: АДРЕСА_3 , під час якого ОСОБА_2 перешкоджали користуватися сходами загального користування, які ведуть на 5 поверх, де розташована квартира АДРЕСА_4 , що належить ОСОБА_2 на праві власності, а також перешкоджали лікарям швидкої допомоги надавати допомогу дружині ОСОБА_4 було зареєстровано до ІТС ІПНП ЗА № 12683 від 05.06.2024. За результати розгляду рекомендовано звернутись до суду з цивільним позовом, оскільки інформація містить ознаки цивільно-правового характеру.
Відповідно до заяви ОСОБА_2 від 02.08.2024 до Одеської окружної прокуратури м. Одеси, він зазначає, що сталося декілька епізодів по недопущенню його та його дружини до квартири АДРЕСА_2 , яка належить йому на праві власності гр. ОСОБА_1 , який представився власником готелю та Головою ОСББ «Церковний». Просить внести до ЄРДР правопорушення, скоєні гр. ОСОБА_1 22.05.2024 та 05.06.2024, що підпадають під ознаки ст. 356 та ст. 127 КК України.
Також в матеріалах справи наявна відповідь начальника другого відділу поліції №2 Одеського районного управління № 1 ГУНП в Одеській області від 26.08.2024 № 60.216914 з якої вбачається, що повідомлення стосовно застосування фізичної сили відносно ОСОБА_2 будо зареєстроване в ІТС ІПНП за № 19196 від 12.08.2024.
З копії висновку експерта № 72 на підставі постанови дізнавача СД ВП №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області лейтенанта поліції Хмельовського С., вбачається, що у гр-на ОСОБА_2 виявлене наступне тілесне ушкодження: синець на правому плечі по зовнішній боковій поверхні у середній третині, яке утворилось внаслідок дії тупого твердого предмета та враховуючи колір виникло в межах 9-11 діб до початку проведення огляду, тобто могло бути спричинено 22.05.2024.
Досліджені у судовому засіданні відеодиски підтверджують твердження позивача про неодноразовий недопуск ОСОБА_1 позивача та його дружини до кв. АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_2 .
При цьому представником ОСОБА_1 у судовому засіданні під час дослідження відеодисків підтверджено, що особа на відео це Голова ОСББ «Церковний» Ярошенко В.В.
Згідно зі ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінивши повно, всебічно та об'єктивно обставини справи, сукупність наданих сторонами доказів в їх взаємозв'язку і достатності, їх належність та допустимість, суд дійшов висновку, що позивач має право безперешкодно користуватися об'єктом своєї власності, при цьому неодноразові звернення позивача до поліції свідчить про створення перешкод у користуванні вказаним майном, а тому порушене право позивача підлягає захисту.
За таких обставин, встановивши, що ОСОБА_2 є власником кв. АДРЕСА_2 , тому має право користуватися та розпоряджатися цим майном, проте ОСОБА_1 , який є Головою ОСББ «Церковний», чинить йому перешкоди у користуванні його майном, суд дійшов правильного висновку про задоволення позову в частині вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення позивача у належне йому майно та зобов'язання не чинити позивачу перешкоди у користуванні нерухомим майном (квартирою) та забезпечити позивачу цілодобовий безперешкодний доступ до квартири для реалізації його права користування належною йому власністю.
Подання позову про усунення перешкод у користуванні житлом та заперечення відповідача проти його задоволення, свідчить про наявність таких перешкод.
Наведене відповідає висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 28.04.2022 у справі №334/815/21 та від 13.10.2021 у справі №759/23652/19.
Щодо доводів представника відповідача про неналежність відповідача ОСББ «Церковний», суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань наразі керівником ОСББ «Церковний» є ОСОБА_1 , який діючи від імені та в особі Об'єднання чинив перешкоди позивачу у доступі та користуванні його власністю.
Враховуючи задоволення вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно вважав доведеним факт порушення ОСББ «Церковний» в особі його керівника ОСОБА_1 , прав позивача на безперешкодний доступ до своєї квартири.
Суд першої інстанції вмотивовано враховував, що принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.02.2024 у справі № 990/150/23 зазначила, що звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.
Водночас позивачем заявлено вимоги про відшкодування 200 000,00 грн моральної шкоди, яка була завдана неправомірними діями ОСОБА_1 .
Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.09.2020 у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 61-28299св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 в справі № 477/874/19)).
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 (далі - Постанова) роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 Постанови роз'яснено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яку неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Суд врахував доводи позивача щодо наявності підстав для відшкодування йому моральної шкоди, які обґрунтовані протиправними діями ОСОБА_1 щодо перешкоджання йому вселенню до власної квартири, що призводило до його емоційних страждань та зумовило обставини, які вимагали від позивача додаткових зусиль організації власного життя та побуту.
Таким чином, суд першої інстанції правильно вважав обґрунтованими доводи позивача на підтвердження факту заподіяння йому відповідачем ОСОБА_1 моральних страждань, проте розмір заявленої суми позивачем є надмірний.
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, з урахуванням характеру та обсягу моральних страждань, завданих неправомірними діями ОСОБА_1 , їх тривалості, наслідків та інших негативних впливів, з урахуванням обставин справи, суд дійшов обґрунтованого висновку, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути на відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн, що відповідатиме вимогам розумності та справедливості, а в решті вимог слід відмовити за необґрунтованістю.
Враховуючи часткове задоволення позову, у відповідності з ч. 9 ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 3833,60 грн судового збору (за 3 вимоги немайнового характеру по 1211,20 грн = 3633,60 грн, та 10 % задоволених вимог майнового характеру, що становить 200,00 грн).
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
Наведені в апеляційній скарзі доводи (які фактично дублюють позицію сторони у першій інстанції) були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 10 листопада 2025 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: С.М. Сегеда
О.С. Комлева