Номер провадження: 11-кп/813/2613/25
Справа № 946/6180/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач ОСОБА_2
30.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 жовтня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62025150020002626, внесеному до ЄРДР 23 червня 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України,
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою клопотання прокурора було задоволено, та продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор» на строк до 15 грудня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Обґрунтовуючи ухвалу, суд першої інстанції врахував дані про особу обвинуваченого, тяжкість інкримінованого йому злочину, а також наявність ризиків, визначених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які слугували підставою для застосування запобіжного заходу та продовжують існувати.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в яких зазначає, що ухвала суду необґрунтована та незаконна, з огляду на наступне:
- суд першої інстанції не звернув увагу, що прокурором подано клопотання про продовження строку тримання під вартою поза межами процесуального строку, встановленого ч.1 ст.199 КПК України;
- в порушення вимог ст.184 КПК України безпосередньо обвинуваченому взагалі не була вручена копія клопотання про продовження запобіжного заходу та до клопотання не було додано жодних копій матеріалів, якими прокурор обґрунтовує його доводи;
- прокурором не надано жодного доказу, які б підтверджували наявність обґрунтованої підозри;
- прокурор не довів наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України;
- судом не враховано, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання, де позитивно характеризується, родину, раніше до кримінальної відповідальності не притягався;
- судом не визначено розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу;
- справу було розподілене між суддями із порушенням приписів ч.3 ст. 35 КПК України.
Посилаючись на викладене, захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 відмовити.
Позиції учасників судового розгляду.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та обвинувачений ОСОБА_7 підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Враховуючи положення ст.422-1 КПК, колегія суддів вважає за можливе, апеляційний розгляд провести за відсутності прокурора належним чином повідомленого про дату, час та місце розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що на розгляді у Ізмаїльському міськрайонному суді Одеської області знаходиться кримінальне провадження №62025150020002626, внесене до ЄРДР 23 червня 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Що стосується посилання захисника ОСОБА_6 з приводу необґрунтованості підозри, апеляційний суд зазначає, що досудове розслідування вказаного кримінального провадження завершено шляхом скерування обвинувального акту до суду, тобто ОСОБА_7 має процесуальний статус обвинуваченого.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Обвинувачення, відповідно до приписів Розділу IV КПК України «Судове провадження у першій інстанції» є предметом судового розгляду, його обґрунтованість або безпідставність встановлюється шляхом дослідження доказів обвинувачення й захисту в судовому засіданні та при ухваленні обвинувального або виправдувального вироку відносно особи.
Апеляційний суд зазначає, що на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_7 дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів.
Задовольняючи клопотання, суд першої інстанції з огляду на обставини, передбачені ст. 178 КПК України, погодився з доводами прокурора, що ризики, які були підставою для застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою, на даний час не зникли та продовжують існувати.
Переглядаючи оскаржену ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним із існуючими ризиками станом на час судового розгляду, відповідає особі обвинуваченого і зможе забезпечити, на відміну від інших більш м'яких запобіжних заходів, належне виконання нею процесуальних обов'язків.
Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 про те, що в рамках даного кримінального провадження відсутні ризики, передбачені ч. 1 ст.177 КПК України, апеляційний суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Як вбачається з обґрунтованих висновків суду, викладених в мотивувальній частині ухвали, в даному кримінальному провадженні продовжують існувати доведені прокурором ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, обумовлені наступним.
Зважаючи на обставини інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України, яке за класифікацією кримінальних правопорушень, передбачених ст.12 КК України, відносяться до тяжкого злочину, за вчинення якого обвинуваченому може бути призначене покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_7 , може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
Оскільки покази осіб, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на свідків, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Крім того, на думку колегії суддів, не можна визнавати недоведеним існування ризику, визначеного п.5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ОСОБА_7 будучи військовослужбовцем, обвинувачується у вчиненні у період воєнного стану тяжкого злочину проти встановленого порядку несення військової служби, то, на думку суду, він може продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується або може вчинити інше подібне кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби, або з метою полегшити уникнення кримінальної відповідальності за кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачується у цьому провадженні.
На думку апеляційного суду, встановлена в ухвалі суду першої інстанції наявність встановлених судом ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, відповідає фактичним обставинам справи, при розгляді апеляційної скарги не спростована, будь-яких доказів про зменшення або зникнення цих ризиків стороною захисту не надано.
Крім того, відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402 - 405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Отже, законодавець імперативно встановив, що під час дії воєнного стану на території України до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ст. 402 КК України, застосовується виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою, як захід забезпечення кримінального провадження.
Відтак продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , є повною мірою виправданим та відповідає вимогам, встановленим кримінальним процесуальним законодавством.
Колегія суддів приймає до уваги посилання сторони захисту відносно того, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання, де позитивно характеризується, родину, раніше до кримінальної відповідальності не притягався, однак зауважує, що такі обставини не свідчать про зменшення або відсутність вищезазначених ризиків, при цьому, у світлі інкримінованих обставин справи, зазначене не є настільки переконливими обставинами, що могли б знизити встановлені ризики до маловірогідних чи до їх виключення.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника щодо не визначення розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу, то апеляційний суд зазначає наступне.
Судом першої інстанції вірно враховано, що відповідно ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст. 402 КК України.
Водночас, заслуговують на увагу доводи захисника ОСОБА_6 з приводу того, що клопотання прокурора про продовження строку застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання було подано до суду із порушенням строку, визначеного вимогами ч. 1 ст. 199 КПК України, та не вручено обвинуваченому, всупереч вимог ст. 184 КПК України.
Разом із тим, колегія суддів зауважує на тому, що сторона захисту не була позбавлена права заявити клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні з метою надання можливості ознайомлення з клопотанням, проте, відповідно до змісту журналу судового засідання від 16.10.2025, зазначеним правом не скористалась, зауважень стосовно порушення стороною обвинувачення строку подання та вручення відповідного клопотання не заявляла, натомість, обвинувачений та захисник заперечували стосовно суті поданого клопотання та просили визначити суму застави.
На додаток, зазначене допущене прокурором порушення строку подання та вручення клопотання не може слугувати безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Суд відхиляє довід апелянта про те, що визначення судді для розгляду справи відбулося з порушенням порядку автоматизованого розподілу справ, з наступних підстав.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2025 року справа № 946/6180/25 розподілена та передана для розгляду судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 .
Частиною 3 статті 35 КПК передбачено, що визначення судді або колегії суддів для конкретного судового провадження здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних матеріалів, скарги, клопотання, заяви чи іншого процесуального документа за принципом вірогідності, який враховує кількість проваджень, що знаходяться на розгляді у суддів, заборону брати участь у перевірці вироків та ухвал для судді, який брав участь в ухваленні вироку або ухвали, про перевірку яких порушується питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну їх повноважень.
Порядок функціонування автоматизованої системи документообігу суду визначається серед іншого Положенням про автоматизовану систему документообігу суду (надалі - Положенням про АСДС) та Засади використання автоматизованої системи документообігу суду (далі також - Засади), затверджені рішенням зборів суддів відповідного суду.
Розподіл судових справ здійснюється в суді в день їх реєстрації, на підставі інформації, внесеної до автоматизованої системи, уповноваженою особою апарату суду, відповідальною за здійснення автоматизованого розподілу судових справ. Визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою шляхом, зокрема, автоматизованого розподілу судових справ під час реєстрації відповідної судової справи (підпункти 2.3.1, 2.3.2 пункту 2.3 Положення).
Разом із тим, зазначене Положення закріплює можливість зборів суддів відповідного суду розглядати питання стосовно порядку функціонування автоматизованої системи. За результатами розгляду таких питань рішенням зборів суддів затверджуються Засади використання автоматизованої системи документообігу суду (пункти 2.3.10 - 2.3.19).
На підставі вказаного, збори суддів Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області рішенням № 11 від 09.06.2015 року, із змінами, затвердили Засади використання автоматизованої системи документообігу в Ізмаїльському міськрайонному суді Одеської області (далі-Засади), які знаходиться у загальному доступі - на сайті суду.
Відповідно до підпункт 3.1 пункт 3 Засад усі зареєстровані справи та матеріали, які підлягають розгляду суддями, щоденно розподіляються, у разі їх наявності, за допомогою АСДС згідно Розділу 2.3. Положення.
Як вбачається із інформації, яка надійшла із Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області, станом на 11.08.2025 року, спеціалізація з розгляду кримінальних справ визначена трьом суддям ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_1 .
Суддя ОСОБА_10 станом на 11.08.2025 року перебував у відпустці з 04.08.2025 року по 14.09.2025 року згідно з наказом №№60-в від 09.07.2025 року.
Апеляційним судом встановлено, що судді ОСОБА_9 відповідно до наказу №69-в від 24.07.2025 року надана частина щорічної відпустки, тривалістю 15 робочих днів з 18.08 по 05.09.2025 року. Відповідно до Положення про АСДС, рішення зборів суддів №1 від 25.03.2025 року «Про затвердження Засад використання автоматизованої системи документообігу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області» - мав бути виключений з авторозподілу всіх категорій справ з 11.08.2025 року - «за сім календарних днів (встановлено зборами суддів), до початку відпустки, якщо її тривалість становить не менше чотирнадцяти календарних днів (за наявності наказу голови суду)».
Проте, відповідно до затвердженого графіку чергування суддів по справам про адміністративні правопорушення (наказ №58-од від 08.08.2025 року) в період з 11 по 16.08.2025 року встановлено чергування суддів ОСОБА_1 та ОСОБА_9 . З метою недопущення порушення п.2.3.4 Положення про АСДС, відповідно до розпорядження в.о. голови суду №35 від 11.08.2025 року було прийнято рішення не виключати суддю ОСОБА_9 з системи автоматизованого розподілу справ, а саме лише справ про адміністративні правопорушення.
На виконання даного розпорядження в.о. голови суду, в.о. керівника апарату суду ОСОБА_11 , в АСДС КП «Д-3» не був внесений період відпустки судді ОСОБА_9 з 15.08 по 05.09.2025 року, а при проведенні автоматизованого розподілу судових справ (кримінальних справ) в гілці «Судді» пункті 15 «Судді, які не мають права брати участь у розгляді» обраний суддя ОСОБА_9 із зазначенням причини із запропонованого списку - «інші обставини, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, що може мати наслідком порушення строку розгляду, передбаченого відповідним процесуальним законом».
Тобто, так як в табелі обліку робочого часу в АСДС КП «Д-3» не виставлений період відпустки судді ОСОБА_9 (причина - продовження участі в автоматизованому розподілі справ про адміністративні правопорушення), відповідно система розпізнає суддю як такого, що приймає участь в автоматизованому розподілі і інших справ його спеціалізації, для забезпечення і виконання розпорядження в.о. голови суді, і Положення про АСДС щодо виключення судді перед відпусткою з авторозподілу, і внесено дані судді ОСОБА_9 як такого що не приймає участь в авторозподілі.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що наведене вище кримінальне провадження було розподіллено автоматизованою системою документообігу відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду та Засад використання автоматизованої системи документообігу в Ізмаїльському міськрайонному суді Одеської області, та в такий спосіб був визначений суддя ОСОБА_1 для його розгляду.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування вказаного обвинуваченого під вартою. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , які б були безумовною підставою для скасування оскарженої ухвали.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 жовтня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62025150020002626, внесеному до ЄРДР 23 червня 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4