Справа №462/7787/24 Головуючий у 1 інстанції:Постигач О.Б.
Провадження №22-ц/811/674/25 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.
11 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді: Левика Я.А.,
суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,
секретар: Чиж Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м.Львова в складі судді Постигач О.Б. від 24 січня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, -
рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 24 січня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Вказане рішення оскаржила ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 24 січня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити.
Зазначає, що 25.03.2024 року в межах виконавчого провадження ОСОБА_3 був виселений з будинку за адресою: АДРЕСА_1 , державними виконавцями Залізничного районного відділу виконавчої служби м.Львова. Звертає увагу, що при виселенні ОСОБА_3 завдав значної шкоди майну позивача, пошкодив будинок, провів самовільне перепланування, занедбав будинок, в будинку було багато сміття, яке позивачу прийшлось вивозити, розбите вікно, пошкоджені вхідні двері, монтажною піною запінена каналізація. У зв'язку з такими діями відповідача, позивачу було завдано матеріальну шкоду, що підтверджується висновком експерта №26/03-24 від 03.04.2024 року. Зазначає, що завдана відповідачем матеріальна шкода була підтверджена показами свідків, які були допитані у судовому засіданні. Звертає увагу, що факт проживання та перепланування у будинку позивача також не заперечив відповідач по справі, як і не заперечив того, що проживаючи у будинку він частково оплачував витрати за використану ним електроенергію до того часу поки Соколов О. не заявив до нього позову про виселення, однак судом це не було взято до уваги. Зазначає, що позивачем заявлялось ряд клопотань (клопотання про доручення доказів - відеозапису на диску, де були зафіксовані пошкодження, які були завдані відповідачем майну позивача, клопотання про допит додаткових свідків), які судом були відхилені безпідставно.
В судове засідання учасники справи не з'явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності (відсутності їх представників) зважаючи на те, що такі особи повідомлялися про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України, те, що справа не вперше призначена до судового розгляду та тривалий час перебуває на розгляді судів обох інстанцій, а також те, що позиції учасників по суті розгляду були викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї.
Клопотання ОСОБА_2 та його представниці ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представниці ОСОБА_1 на лікуванні, колегія суддів вважала необґрунтованим та відхилила, оскільки будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин суду подано не було (а саме медичних документів які б вказували на захворювання, що унеможливлює участь у судовому засіданні, зокрема, і в режимі відео конференції), а також будь-яких доводів з приводу неможливості явки самого позивача суду не наведено.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, відзиву на позовну заяву, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 4, 10, 12-13, 19, 76-81, 89, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, ст.ст. 13, 22, 319, 386, 759, 762, 1166, 1192 ЦК України, ст. 162 ЖК України,та відмовляючи в задоволенні позову, - виходив з того, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 14.12.2022 року у справі 462/3251/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в здійсненні прав власника житла та виселення, яке постановою Верховного Суду від 10.01.2024 залишено в силі, усунено ОСОБА_4 перешкоди в здійсненні ним прав власника житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 з цього будинку. Даним рішенням встановлено, що 30.06.2022 за ОСОБА_5 було зареєстроване право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Також встановлено, що після укладення попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку від 23.04.2021 відповідач із сім'єю став проживати у спірному будинку, проводячи одночасно ремонтні роботи. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законої сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини (постанова КЦС ВС від 11.12.2019 по справі №320/4938/17).Отже, вищенаведені обставини є встановленими і доказуванню не підлягають.Позивач стверджує, що після виселення відповідача, останній завдав його майну, а саме будинку, майнової шкоди, яка виразилась в пошкодженні будинку, проведенні самовільного перепланування, занедбав будинок та залишив багато сміття.Згідно висновку №26/03-24 по результатах проведення будівельно-технічного експертного дослідження за заявою ОСОБА_2 від 03.04.2024 встановлено, що фактичне планування приміщень житлового будинку на АДРЕСА_1 не відповідає плануванню в технічному паспорті на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , складеного ФОП « ОСОБА_6 », від 01.09.2021, а саме: вимуровано зовнішню стіну та влаштовано вікно розміром 0,5*0,9 м; демонтований дверний блок зі склопакетів в зовнішній стіні кухні-вітальні, під №. 1-3 та встановлений у вимуровану зовнішню стіну; між зовнішньою стіною кухні - вітальні, під № 1-3 та вимурованою зовнішньою стіною влаштовано перегородку з дверним блоком; у кухні - вітальні, під № 1-3 демонтовано частину перегородки та домуровано частину перегородки.Позивач стверджує, що пошкодження його будинку за адресою: АДРЕСА_1 , виникли внаслідок протиправних дій відповідача, який навмисно його пошкодив, однак належних доказів на підтвердження вказаних обставин суду не надано.Наданий позивачем висновок №26/03-24 по результатах проведення будівельно-технічного експертного дослідження не є належним доказом, яким би підтверджував винні дії відповідача, оскільки в такому зафіксовані лише наявні перепланування, однак не вказано ким та коли вони здійснені.Крім того, з показів допитаних свідків не вбачається, хто саме пошкодив майно у будинку в Рудно, який належав ОСОБА_7 , так як жоден із свідків не бачив ОСОБА_3 на момент проведення ремонтних робіт, не був очевидцем вчинення таких дій саме відповідачем.Також оцінюючи копії платіжних доручень та замовлень покупця, які позивач долучив в якості підтвердження понесених ним витрат на проведення ремонтних робіт, то суд такі не взяв до уваги, оскільки ці документи не підтверджують, що саме куповані товари чи будматеріали використовувались позивачем саме при проведенні ремонтних робіт у спірному будинку.Таким чином під час розгляду справи позивачем не доведено достатніми доказами як факт заподіяння йому шкоди саме внаслідок протиправної винної поведінки відповідача, а також причинний зв'язок між цією поведінкою та шкодою.З врахуванням наведеного вимоги позивача про стягнення з відповідача 288 521 грн за завдану шкоду та 16 500 грн. за проведену експертизу задоволенню не підлягають.Щодо стягнення з відповідача 660 000 грн., як оплату за проживання та користування будинком, 1 054,18 грн витрат за оплачену електроенергію та 268,40 грн витрат по виконавчому провадженню, суд зазначив таке.Як встановлено судом та не заперечується сторонами відповідач, після укладення попереднього договору з позивачем, почав проживати у будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Дане вселення відбулось зі згоди позивача.Судом також не встановлено укладення між сторонами будь-якої угоди про сплату за користування будинком за адресою: АДРЕСА_1 та плати за комунальні послуги.Таким чином, позивачем, у відповідності до приписів чинного процесуального закону, не підтверджено належними доказами викладених у позові обставин щодо наявності правових підстав як для отримання спірних грошових коштів, так і їх розміру, погодженого сторонами. Так, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки не доведені належними та допустимими доказами.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції вцілому відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, доводи ж скарги таких висновків суду не спростовують.
У жовтні 2024 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, у якому просив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 кошти за завдану матеріальну шкоду у сумі 986866,89 грн., з яких:
- 288521 грн. за завдану шкоду будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;
- 16500 грн. за проведену експертизу;
- 1845,83, з них 1054,18 витрати за оплачену електроенергію, яку використав відповідач однак не оплатив, проживаючи безпідставно у будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; судовий збір 268,40 грн. та витрати по виконавчому провадженню;
- 660000 грн. як оплату за проживання і користування будинком за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначав, що 03.04.2021 року між ним та відповідачем було укладено попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до умов попереднього договору, сторони мали у майбутньому укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,03 га, кадастровий номер 4610165500:05:001:1145, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та житлового будинку, який знаходиться на зазначеній земельній ділянці, не пізніше 23 квітня 2022 року. В рахунок належних за основним договором платежів на підтвердження зобов'язання і забезпечення його виконання з метою забезпечення реалізації своїх дійсних намірів щодо купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки та своєї платіжної спроможності, відповідач за домовленістю сторін сплатив позивачу гроші в сумі 982 247 грн., що становить еквівалент 35 000 дол. США за офіційним курсом НБУ на день платежу, до підписання попереднього договору. Дану суму сторони договору розцінили як забезпечувальний платіж в рахунок майбутнього договору купівлі- продажу. На час укладення попереднього договору, будинок перебував ще на стадії будівництва і в подальшому був зданий в експлуатацію та 30 червня 2022 року за позивачем було зареєстроване право власності на цей будинок. Після настання обумовленого попереднім договором терміну укладення основного договору, відповідач в усній формі відмовився від укладення основного договору, посилаючи на відсутність у нього коштів з огляду на запровадження воєнного стану, що вважає форс-мажорними обставинами. Відповідач по справі разом з членами своєї сім'ї вселився та проживав у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , несплачував за електроенергію та не виселявся з будинку на вимогу позивача. З приводу таких неправомірних дій відповідача ОСОБА_8 звертався до Залізничного районного суду м. Львова з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення. 14 грудня 2022 року Залізничним районним судом м.Львова в цивільній справі № 462/3251/22 ухвалено рішення, яким зобов'язано усунути ОСОБА_7 перешкоди в здійсненні прав власника житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 з цього будинку. ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої Львівський апеляційний суд 29 червня 2023 року виніс постанову, якою апеляційну скаргу було задоволено, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 грудня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову про усунення перешкод в здійсненні прав власника житла та виселення відмовлено. ОСОБА_5 було подано касаційну скаргу, за результатами розгляду якої постановою від 10 січня 2024 року у справі № 462/3251/22 Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив. Постанову Львівського апеляційного суду від 29 червня 2023 року скасував, а рішення Залізничного районного суду міста Львова від 14 грудня 2022 року залишив в силі. 25.03.2024 року в межах виконавчого провадження ОСОБА_3 був виселений з будинку за адресою: АДРЕСА_1 , державними виконавцями Залізничного районного відділу виконавчої служби м. Львова. При виселенні ОСОБА_3 завдав значної шкоди майну позивача, пошкодив будинок, провів самовільне перепланування, занедбав будинок, в будинку було багато сміття, яке позивачу прийшлося вивозити, розбите вікно, пошкодженні вхідні двері, монтажною піною запінена каналізація. У зв'язку із такими діями відповідача, позивачу було завдано матеріальну шкоду на суму 986 866,83 грн.
Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Згідно з ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Сулу України № 6 від 27.03.1992 року з наступними змінами та доповненнями "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" визначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вина заподіювача шкоди.
Зважаючи на наведене при вирішенні спору про стягнення шкоди суду слід встановити: 1. наявність заподіяної позивачу (позивачам) шкоди; 2. протиправність діяння відповідача (відповідачів); 3. наявність причинного зв'язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача (відповідачів); а також 4. вину заподіювача (заподіювачів) шкоди.
При цьому кожна із вказаних обставин повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.
Як вбачається із матеріалів справи, правильно встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорювалось та не спростовано, - рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 14.12.2022 року (справа 462/3251/22) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в здійсненні прав власника житла та виселення, яке постановою Верховного Суду від 10.01.2024 залишено в силі, усунено ОСОБА_4 перешкоди в здійсненні ним прав власника житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 з цього будинку.
Вказаним рішенням, зокрема, встановлено, що 30.06.2022 року за ОСОБА_5 було зареєстроване право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Також, встановлено, що після укладення попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку від 23.04.2021 ОСОБА_3 із сім'єю став проживати у спірному будинку, проводячи одночасно ремонтні роботи.
Позивач стверджує, що після виселення відповідача, останній завдав його майну, а саме будинку, майнової шкоди, яка виразилась в пошкодженні будинку, проведенні самовільного перепланування, занедбав будинок та залишив багато сміття.
Згідно висновку №26/03-24 по результатах проведення будівельно-технічного експертного дослідження за заявою ОСОБА_2 від 03.04.2024 року встановлено, що фактичне планування приміщень житлового будинку на АДРЕСА_1 не відповідає плануванню в технічному паспорті на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , складеного ФОП « ОСОБА_6 », від 01.09.2021, а саме: вимуровано зовнішню стіну та влаштовано вікно розміром 0,5*0,9 м; демонтований дверний блок зі склопакетів в зовнішній стіні кухні-вітальні, під №. 1-3 та встановлений у вимуровану зовнішню стіну; між зовнішньою стіною кухні - вітальні, під № 1-3 та вимурованою зовнішньою стіною влаштовано перегородку з дверним блоком; у кухні - вітальні, під № 1-3 демонтовано частину перегородки та домуровано частину перегородки /а.с. 7-9/.
Позивач стверджує, що пошкодження його будинку за адресою: АДРЕСА_1 , виникли внаслідок протиправних дій відповідача.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Однак, позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст.77, 78 ЦПК України про те, що він поніс витрати на ремонт будинку внаслідок неправомірних дій саме відповідача, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування заподіяної матеріальної шкоди у розмірі 288521 грн. за завдану шкоду будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Висновок №26/03-24 по результатах проведення будівельно-технічного експертного дослідження сам по собі не є належним доказом, який би підтверджував винні дії відповідача, оскільки в такому зафіксовані лише наявні перепланування, однак не вказано ким та коли вони здійснені.
Також, як встановлено у постанові Верховного суду у справі 462/3251/22, про яку йшлося, матеріли справи не містять доказів на підтвердження тих обставин, що ОСОБА_3 здійснював будівельні роботи у спірному будинку.
Також, копії платіжних доручень та замовлень покупця, які позивач долучив на підтвердження понесених ним витрат на проведення ремонтних робіт, самі по собі не є підтвердженням того, що позивачем використовувались будматеріали саме при проведенні ремонтних робіт у спірному будинку.
Наведене свідчить, що у справі відсутні докази протиправної діяльності відповідача в цій частині вимог та підстав позову.
Аналогічно ці обставини, на які посилався позивач не були підтверджені і поясненнями свідків, які не вказали про проведення певних робіт у будинку саме відповідачем.
Таким чином під час розгляду справи позивачем не доведено достатніми доказами як факт заподіяння йому шкоди саме внаслідок протиправної винної поведінки відповідача, а також причинний зв'язок між цією поведінкою та шкодою.
З врахуванням наведеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 288 521 грн. за завдану шкоду та 16 500 грн. за проведену експертизу до задоволення не підлягають.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 660 000 грн., як оплату за проживання та користування будинком, 1 054,18 грн. витрат за оплачену електроенергію та 268,40 грн. витрат по виконавчому провадженню, то такі також до задоволення не підлягали та підставно відхилені судом першої інстанції.
Так, за змістом ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч.1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно із ст. 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами відповідач, після укладення попереднього договору з позивачем, а саме 03.04.2021 року почав проживати у будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Дане вселення відбулось зі згоди позивача.
Як, також, встановив Верховний Суд у справі 462/3251/22, про яку йшлося, - сам факт сплати відповідачем частини коштів в якості забезпечувального платежу в рахунок майбутнього договору купівлі-продажу, але неукладення з ОСОБА_5 договору купівлі-продажу не дає правових підстав ОСОБА_3 проживати у спірному житловому будинку, оскільки умовами попереднього договору не передбачено вселення в нього покупцем до укладення основного договору. Натомість продавець зобов'язався звільнити житловий будинок та земельну ділянку для вільного безперешкодного користування ними покупцем лише на момент підписання основного договору (пункт 2.7 попереднього договору).
Отже, враховуючи, що в даному випадку договір найму (оренди) між сторонами укладено не було, жодних зобов'язань і щодо сплати відповідних платежів у сторін не виникло, оскільки, судом не встановлено і укладення між сторонами будь-якої іншої угоди про сплату за користування будинком за адресою: АДРЕСА_1 та плату за комунальні послуги, а вселення відповідача позивачем у будинок до передбаченої договором події (укладення основного договору) свідчить про існування між сторонами певних інших домовленостей, не передбачених попереднім договором, які, однак не були викладені у письмовій формі. Необхідність плати відповідачем за проживання у спірному недобудованому будинку позивачу за такими домовленостями відповідач не визнав, про такі домовленості не вказав і позивач.
За таких обставин, вимога про стягнення 660 000 грн. за проживання у будинку є безпідставною, оскільки між сторонами не укладався договір оренди у письмовій формі відповідно до ст. 811 ЦК України, а підстави для розрахунку саме такої суми є необґрунтовані, відтак до задоволення також не підлягали та правильно відхилені судом першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Враховуючи положення ст.367 ЦПК України, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відмову в її задоволенні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Зважаючи на вказане доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними, а саму скаргу відхилити, залишивши оскаржуване рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 24 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 11 листопада 2025 року.
Головуючий: Я.А. Левик
Судді: Н.П. Крайник
М.М. Шандра