Іменем України
11 листопада 2025 року
м. Харків
справа №953/109/24
провадження № 22-ц/818/3365/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Смелянець К.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків цивільну справу за позовом керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення Київського районного суду м.Харкова від 01 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Кіндер В.А.,-
У листопаді 2024 року керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права Харківської міської ради на користування та розпорядження майном комунальної власності шляхом скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ «АА-1», загальною площею 24 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2307745563101) та зобов'язання відповідача повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 з одночасним знесенням об'єкта самочинного будівництва, а саме: нежитлової будівлі літ «АА-1», загальною площею 24 кв. м.
Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 01 квітня 2025 року позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_1 повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради земельну ділянку у м. Харків по вул. Дружби Народів, 217-а з одночасним знесенням об'єкта самочинного будівництва - нежитлової будівлі літ «АА-1», загальною площею 24 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2307745563101), з приведенням земельної ділянки під нею у придатний для використання стан. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3633,60 грн на користь Харківської обласної прокуратури.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Харківська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ «АА-1 та задовільнити позовні вимоги в цій частині.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна нежитлова будівля літ «АА-1», загальною площею 24 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2307745563101) зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 . Державна реєстрація прав проведена державним реєстратором Дергачівської міської ради Харківської області Зоткіним С.В. 09.03.2021. Підставою для державної реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомості визначена лише довідка № 3010/20 від 12.10.2020, яка видана ФОП ОСОБА_2 та технічний паспорт від 12.10.2020, виготовленого ФОП ОСОБА_2 . Інших документів для проведення державної реєстрації прав не надавалось. Таким чином, керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова, який діє в інтересах Харківської міської ради, вважає, що державний реєстратор Зоткін С.В. протиправно провів державну реєстрацію права власності на самочинно побудовану нежитлову будівлю за вказаною вище адресою за ОСОБА_1 без жодних правових підстав та без документів, які засвідчують речове право відповідача на земельну ділянку під об'єктом нерухомості та дозвіл на будівництво об'єкта нерухомості.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду в частині задоволених позовних вимог не оспорюється, тому судом апеляційної інстанції не переглядається.
Відмовляючи в частині позовних вимог про скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ «АА-1», суд першої інстанції виходив з того, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з'явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.
Судова колегія погоджується з такими висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено, що із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна нежитлова будівля літ «АА-1», загальною площею 24 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2307745563101) зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 .
Державна реєстрація прав проведена державним реєстратором Дергачівської міської ради Харківської області Зоткіним С.В. 09.03.2021 року. Підставою для державної реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомості визначена лише довідка № 3010/20 від 12.10.2020 року, яка видана ФОП ОСОБА_2 та технічний паспорт від 12.10.2020 року, виготовленого ФОП ОСОБА_2 . Інших документів для проведення державної реєстрації прав не надавалось.
Разом з цим, технічний паспорт від 12.10.2020 року, в порушення п. 17 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001 року, яка була чинна на час виготовлення зазначеного технічного паспорту, не містить обов'язкових розділів, а саме: схему розташування будівель та споруд; експлікацію до схеми розташування будівель та споруд; плану громадського будинку; характеристику громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами. В порушення вимог Інструкції № 127 не зазначено рік будівництва об'єкта та не заначено технічні характеристики об'єкта.
В реєстрі будівельної діяльності, розміщеному на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва («e-construction.gov.ua»), який містить інформацію про документи, що дають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття об'єктів до експлуатації, з травня 2011 року, інформація щодо вищевказаного об'єкту будівництва відсутня.
На підставі ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
З листа директора департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 18.10.2024 року № 7254/0/225-24 вбачається, що будь-які проекти рішень щодо надання у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщена нежитлова будівля літ «АА-1» не готувалися, на розгляд сесії міської ради не виносились. Ефективним способом захисту порушених прав та інтересів міської ради є вимога про знесення самочинно побудованого майна.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна нежитлова будівля літ «АА-1», загальною площею 24 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2307745563101) зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 . Державна реєстрація прав проведена державним реєстратором Дергачівської міської ради Харківської області Зоткіним С.В. 09.03.2021 року. Підставою для державної реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомості визначена лише довідка № 3010/20 від 12.10.2020 року, яка видана ФОП ОСОБА_2 та технічний паспорт від 12.10.2020, виготовленого ФОП ОСОБА_2 . Інших документів для проведення державної реєстрації прав не надавалось. Таким чином, керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова, який діє в інтересах Харківської міської ради, вважає, що державний реєстратор Зоткін С.В. протиправно провів державну реєстрацію права власності на самочинно побудовану нежитлову будівлю за вказаною вище адресою за ОСОБА_1 без жодних правових підстав та без документів, які засвідчують речове право відповідача на земельну ділянку під об'єктом нерухомості та дозвіл на будівництво об'єкта нерухомості.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15 (пункт 82), від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20 (пункт 24)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2020 року в справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Відповідно до частини першої статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, серед іншого, земля, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.
Конституція України наділяє територіальні громади правом безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляти майном, що є в комунальній власності (стаття 143).
Суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування (пункт б частини першої статті 80 ЗК України).
Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності (частини перша, друга статті 83 ЗК України).
Відповідно до частини 2 та пункту «б» частини третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (частина п'ята статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Відповідно до частин другої, четвертої статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
У статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов'язується можливість матеріального об'єкта (майна) перебувати у цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.
Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дає змогу стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.
У частині другій статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 Велика Палата Верховного Суду вказала:
- сам собою факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду не слід розглядати як окреме щодо факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки (пункт 89);
- права власника земельної ділянки порушуються у результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з'явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки у реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження (пункт 92);
- за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстроване за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна (пункт 112);
- належними вимогами, які може заявити власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження нею, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (пункт 113);
- оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно (пункт 152).
Отже, за змістом наведених висновків вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, припинення права власності є неналежним способом захисту.
Юридичні перешкоди для власника земельної ділянки, які виникли внаслідок зазначеної реєстрації, усуваються внаслідок задоволення судом належних позовних вимог:
1) або про знесення самочинно побудованого нерухомого майна (внаслідок демонтажу якого на підставі пункту 1 частини першої, частини другої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» закриваються відповідний розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційна справа);
2) або про визнання права власності на самочинно побудоване майно (таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності на відповідне майно згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно»).
Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об'єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (пункт 138)).
У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (пункт 154)).
Вказаний висновок є застосовним до спірних правовідносин з огляду на предмет та підстави позовних вимог та на твердження позивача про те, що спірне майно має характер самочинного.
Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 червня 2024 року в справі № 904/4339/21, від 05 червня 2024 року в справі № 521/13158/19, від 23 квітня 2024 року в справі № 904/994/22, від 19 березня 2024 року в справі № 915/1439/21, від 21 вересня 2022 року в справі № 461/3490/18, від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16, від 20 січня 2021 року в справі № 442/302/17.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови від 29 вересня 2020 року в справі № 378/596/16 (пункт 77), від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (пункт 52), від 15 вересня 2022 року в справі № 910/12525/20 (пункт 148)).
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради щодо скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно на нежитлову будівлю літ «АА-1» за ОСОБА_1 , оскільки такі вимоги є неефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Рішення суду в оскаржуваній частині постановлено із дотриманням вимог чинного законодавства.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м.Харкова від 01 квітня 2025 року у оскаржуваній частині - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повне судове рішення складено 12 листопада 2025 року.