Провадження № 22-ц/803/6780/25 Справа № 210/415/25 Суддя у 1-й інстанції - Чайкіна О. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
11 листопада 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 210/415/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Виконавчий комітет Металургійної районної у місті ради
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 квітня 2025 року, яке ухвалено суддею Чайкіною О. В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 29 квітня 2025 року,
В січні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради про встановлення юридичного факту.
Позов мотивований тим, що позивач до 22 вересня 2007 року проживала в квартирі АДРЕСА_1 разом з батьками - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Вказана квартира була отримана згідно ордеру про вселення № 1069 від 25 грудня 1990 року.
На теперішній час у позивача відсутнє інше житло, окрім квартири АДРЕСА_1 , в приватизації житла участі не брала, місце проживання позивача ніде не зареєстроване, а право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 належить їй як члену сім'ї, згідно ордеру.
У 2024 році батьки позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 померли.
На підставі наведеного вище позивач просила суд встановити юридичний факт того, що вона має право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 з усіма правами головного квартиронаймача, після смерті батька ОСОБА_3 , згідно ордеру про вселення № 1069 від 25 грудня 1990 року.
Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 квітня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення у справі про задоволення позовних вимог.
Апеляційна скарга, окрім доводів, викладених в позовній заяві, мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не враховано, що позивач постійно користувалася спірною квартирою, де проживала без реєстрації, купувала за власні та спільні кошти побутову техніку, яка до тепер знаходиться в квартирі.
Апелянт зазначає, що її батько почав зловживати алкоголем у зв'язку з чим у сім'ї виникали сварки, мати позивача вимушена була проживати в інших, зокрема, орендованих квартирах. Проте позивач постійно користувалась квартирою, ночувала в ній, вони з матір'ю проводили спільні прибирання та готування, вели спільне господарство.
Вважає, що судом першої інстанції проігноровано вище вказані обставини, що призвело до помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - залишенню без змін, з наступних підстав.
За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
Як установлено судом та убачається із матеріалів справи, батьками ОСОБА_1 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , були ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с.5).
Позивач 22 вересня 2007 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 та взяла прізвище « ОСОБА_5 », що встановлено зі свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 , видане Дзержинським відділом реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 603 (а.с.4)
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть видане 23 серпня 2024 року Криворізьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), серія НОМЕР_2 (а.с.7).
Із свідоцтва про смерть, яке видане 08 листопада 2024 року Департаментом адміністративних послуг виконкому Криворізької міської ради серії НОМЕР_3 встановлено, що ОСОБА_2 - мати Позивача, померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.6).
ОСОБА_3 25 грудня 1990 року видано ордер на житлову площу № 1069 на квартиру АДРЕСА_1 , на склад сім'ї три особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (а.с.19).
Відповідно до листа відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб у Металургійному районі ОСОБА_7 мала реєстрацію місця проживання з 17 грудня 1991 року по 23 квітня 2010 року за адресою АДРЕСА_2 , з 27 квітня 2010 року по 18 листопада 2024 року за адресою АДРЕСА_3 (а.с.23).
За відомостями Реєстру Криворізької міської територіальної громади ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_8 18 листопада 2025 року зняті з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_3 (а.с.24).
За відомостями Реєстру Криворізької міської територіальної громади за адресою АДРЕСА_2 були зареєстровані лише ОСОБА_3 , який знятий з реєстрації 14 червня 2024 року та ОСОБА_9 , яка знята з реєстрації 17 січня 2024 року (а.с.27).
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено факт постійного її проживання у спірній квартирі, позивач мала на праві користування інше житло, в якому була зареєстрована з 27 квітня 2010 року та знялася з реєстрації напередодні звернення до суду з позовною заявою, а тому дані обставини вказують на те, що позивач не мала права користування спірним жилим приміщенням
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Предметом спору у цій справі є визнання права користування квартирою, яка неприватизована.
Частиною першою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Згідно зі ст.9 ЖК України, громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 61 статей 64 та 65 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Відповідно до статті 64 ЖК України, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Згідно із положеннями статті 65 ЖК України, наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Згідно із ст. 106 ЖК України, повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім'ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.
Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні, наявність згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між згаданими особами, наймачем і членами сім'ї, які проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, й інші обставини, які мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом із наймачем.
Такі висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2020 року у справі № 205/6201/17, від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20-ц.
За змістом статті 65 ЖК України за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.
У постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 759/9229/19 (провадження № 61-11242св20) Верховний Суд за подібних фактичних обставин справи зазначив, що належними та допустимими доказами для встановлення факту спільного проживання є, зокрема, докази ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов'язків, інших обставин, які засвідчують реальність спільного проживання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Судом першої інстанції встановлено, що позивач була зареєстрована з 27 квітня 2010 року по 18 листопада 2024 року за адресою АДРЕСА_3 . Доказів того, що вона проживала у квартирі АДРЕСА_1 , як член сім'ї до смерті ОСОБА_3 та після його смерті, а також продовжує проживати у вказаній квартирі матеріали справи не містять, як не містять доказів того, що іншого житла позивач не має.
Позивачем ОСОБА_1 позов про встановлення юридичного факту подано за сплином двух місяців з моменту зняття з реєстрації, а саме 23 січня 2024 року (а.с. 1)
Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту виконання нею обов'язків, як члена сім'ї наймача, зокрема солідарної із наймачем майнової відповідальності щодо сплати комунальних платежів, як до смерті основного квартиронаймача так і перед зверненням до суду з цим позовом.
Позивачем так само й не надано доказів, що у неї відсутнє право власності на будь-- яке житло.
Таким чином позивачем не доведено нерозривного зв'язку із спірною квартирою, як єдиним житлом, яким вона постійно користувалася тривалий час.
Отже, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції,встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, а також докази, які містяться у матеріалах справи,обґрунтовано виходив з того, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки позивач не надала достатніх і достовірних доказів на підтвердження постійного її проживання у спірній квартирі та як наслідок, вона мала право користування спірною квартирою.
Доводи апеляційної ї скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.
Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
У силу положень статей 76-78, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України місцевим судом всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Всі докази оцінено судом у їх сукупності з урахуванням фактичних обставин справи.
Висновки суду узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24) та 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23 (провадження № 61-14033св24), що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги (частина четверта статті 263 ЦПК України). Судова практика у цій категорії справ є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги позивача.
Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачкою судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повне судове рішення складено 11 листопада 2025 року.
Головуючий:
Судді: