Провадження № 22-ц/803/7685/25 Справа № 752/11018/24 Суддя у 1-й інстанції - Сіденко С. І. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
11 листопада 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 752/11018/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу прокурора Автономної республіки Крим та міста Севастополя на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 травня 2025 року, яке ухвалено суддею Сіденком С. І. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 26 травня 2025 року,
В травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя про зняття арешту з майна.
Позов мотивований тим, що позивач у період з 14 грудня 1993 року по 08 листопада 2002 року був зареєстрованим та проживав за адресою: АДРЕСА_1 . В цей період позивач разом з іншими фізичними особами (співмешканцями) прийняв участь в приватизації житла та набув у спільну сумісну власність квартиру за вказаною адресою. Право власності на квартиру виникло на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , виданого 23 серпня 1997 року правлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Криворізької міської Ради народних депутатів, згідно з розпорядженням від 01 липня 1997 року № С-902, яке зареєстроване у КП «Криворізьке БТІ» ДОР» у реєстровій книзі:140П-160-160.
В подальшому, на підставі договору про визначення часток (квартири) у спільній сумісній власності, посвідченого державним нотаріусом Шостої криворізької державної нотаріальної контори у Дніпропетровській області Деркач Я.В. від 23 жовтня 2023 року за реєстр. № 1271 частка Заявника у праві спільної сумісної власності квартири визначена/встановлена як 1/4 (одна четверта) частка.
Після визначення частки належного позивачу на праві власності майна (квартири) та маючи бажання на безоплатну передачу зазначеного майна іншій особі, ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса з метою посвідчення договору дарування та надання в дар ОСОБА_2 належну йому на праві спільної часткової власності частку квартири. У вчиненні нотаріальної дії, а саме у посвідчені договору дарування позивачу було відмовлено, про що винесено відповідну постанову.
Підставою для винесення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії слугувало те, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна була встановлена наявність арешту на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , який накладений 25 листопада 2010 року Першою сімферопольською державною нотаріальною конторою на підставі постанови б/н від 24 листопада 2010 року Прокуратури міста Севастополя та зареєстрованого у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 10534745 (архівна складова Державного реєстру речових прав на нерухоме майно). У зазначеному записі, окрім прізвища, ім'я та по-батькові, відсутня будь-яка інша додаткова інформація для ідентифікації особи, на яку накладено обтяження, а саме, відсутні дані про об'єкт/об'єкти, на який накладено арешт, місце проживання, дату народження або реєстраційний номер облікової картки платника податків, що стало причиною з посиланням на статтю 49 Закону України «Про нотаріат» у відмові заявнику в посвідченні договору дарування.
В подальшому, для отримання додаткової інформації стосовного вищезазначеного арешту, адвокатом Піцик А.В. до прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя був направлений адвокатський запит, з прохання надати будь-яку інформацію для ідентифікації фізичної особи стосовно даного запису.
Від прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя 17 листопада 2023 року за вих. № 27-1062 надійшла відповідь, що згідно з відомостями Єдиного реєстру досудових розслідувань, станом на 16 листопада 2023 року за органами досудового розслідування Автономної Республіки Крим та міста Севастополя не обліковується кримінальних проваджень, у яких правопорушником значиться ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також, додатково зазначено, що Єдиний реєстр досудових розслідувань функціонує з 20 листопада 2012 року. Стосовно інформації щодо особи ( ОСОБА_1 ) до формування та введення Єдиного реєстру досудових розслідувань (оскільки арешт накладено 25 листопада 2010 року), то у зв'язку з тим, що Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими територіями російською федерацією з 20.02.2014 року надати додаткову інформацію є неможливо.
Так, рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 23 березня 2014 року «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території АР Крим та міста Севастополя в інші регіони України», введеним в дію Указом Президента України № 339/2014 від 24 берещня 2014 року, визнано доцільним передислокацію правоохоронних органів з указаних територій в інші регіони України. Проте фактичної передислокації прокуратури Автономної Республіки Крим, в прямому розумінні цього терміну, не відбулося. Прокуратура автономії була створена з числа працівників інших органів, а матеріали будь - яких кримінальних справ, кримінальних проваджень, наглядових проваджень за ними на підконтрольну частину територію України, у т.ч. до прокуратури Автономної Республіки Крим та Генеральної прокуратури України через збройну агресію російської федерації не передавались.
Таким чином, перешкодою для вчинення позивачем нотаріальної дії є архівний запис у Державному реєстрі речових прав про арешт на невизначене нерухоме майно на ім'я особи, ідентифікаційні ознаки якої не зазначені та ідентифікувати яку неможливо, але прізвище, ім'я та по-батькові якої повністю співпадають з прізвищем, ім'ям та по-батькові позивача.
Позивач майже все життя прожив в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, будь-яких кримінальних правопорушень не в місті Севастополі, не в будь-якому іншому населеному пункті України не вчиняв, згідно Витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» станом на 22 грудня 2023 року позивач до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має, в розшуку не перебуває. Та обставина, що у державних органів України відсутній доступ до кримінальних справ, кримінальних проваджень, наглядових проваджень за ними та іншої документації органів прокуратури на тимчасово окупованій території, свідчить про те, що всі можливості документальної ідентифікації особи стосовно якої накладено арешт, вичерпані. Крім того, наявність запису про арешт майна невизначеної особи перешкоджатиме позивачу в подальшому у вчиненні будь-яких правочинів щодо належного йому майна, цей запис також порушує його немайнові права. Зокрема, відомості про наявність запису про арешт майна на особу, прізвище, ім'я та по-батькові повністю співпадають з його, доступні необмеженому колу осіб, у яких може створитись помилкове негативне враження про нього, як про особу, що є порушником кримінального законодавства України.
На підставі наведеного вище позивач просив суд зняти арешт, накладений 25 лютого 2010 року Першою сімферопольською державною нотаріальною конторою на підставі постанови б/н від 24 листопада 2010 року Прокуратури міста Севастополя та зареєстрованого у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 10534745 (архівна складова Державного реєстру речових прав на нерухоме майно).
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 травня 2025 року позовні вимоги задоволено. Знято арешт, накладений 25 лютого 2010 року Першою Сімферопольською державною нотаріальною конторою на підставі постанови б/н від 24 листопада 2010 року Прокуратури міста Севастополя та зареєстрованого у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 10534745.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що до позовної заяви позивачем ОСОБА_1 долучено копію інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформовану з використанням пошуку за частковим співпадінням, а не повним, яка була сформована приватнм нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Січкар Б.В. А тому у вказаній інформації відображені не тільки об'єкти нерухомого майна, що належать позивачу, а й іншим особам зі збігом по введених критеріях, а також вказані всі можливі обтяження на майно осіб з тотожними анкетними даними.
Водночас, прокуратурою автономії до суду першої інстанції надано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформовану за повним співпадінням, з якої вбачається, що у власності позивача перебуває 1/4 частина квартри за адресою: АДРЕСА_1 , та відомості щодо накладення арешту на будь-яке майно позивача відсутні.
Таким чином, підстави для зняття обтяження відсутні.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, на переконання позивача, апеляційну скаргу відповідача - залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.
Як установлено судом та убачається із матеріалів справи, відповідно до Свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 12 серпня 1997 року позивачу на праві спільної сумісної власності належить частина квартири, що розташована по АДРЕСА_1 (а. с. 11).
Відповідно до договору про визначення часток (квартири) у спільній сумісній власності від 23 жовтня 2023 року, посвідченого державним нотаріусом Шостої криворізької державної нотаріальної контори у Дніпропетровській області Деркач Я. В., за ОСОБА_1 визначено його частку у розмірі 1/4 на квартиру за вказаною адресою (а.с.20-22), дані відомості внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.52-56).
Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна стосовно квартири за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 10534745; зареєстровано: 25 листопада 2010 року 16:59:10 за № 10534745 реєстратором: Перша сімферопольська державна нотаріальна контора; підстава обтяження: постанова б/н 24 листопада 2010 року, Прокуратура України Прокуратура міста Севастополя; об'єкт обтяження: невизначене майно, все майно; власник ОСОБА_1 , причина відсутності коду: інша причина відсутності коду; заявник: Прокуратура України Прокуратура міста Севастополя (а. с. 12).
Будь-яка інша ідентифікуюча особу інформація, на майно якої накладено арешт, крім прізвища, ім'я, по батькові, відсутня, тому неможливо зробити висновок у відношенні майна якої особи накладено арешт: позивача по даній справі чи іншої особи.
31 жовтня 2023 року ОСОБА_1 маючи намір укласти договір дарування своєї частки квартири іншій особі, звернувся до приватного нотаріуса Криворізького нотаріального округу Дніпропетровської області Січкар Б. В., однак постановою нотаріуса Малишеву А. В. у посвідченні договору його частки квартири відмовлено з підстав наявності арешту нерухомого майна за № 10534745 (а. с. 15).
Відповідно до Витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», станом на 22 грудня 2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець селища Шекшема, РФ, на території України станом на 22 грудня 2023 року до кримінальної відповідальності не притягується, не знятої чи не погашеної судимості не має, у розшуку не перебуває (а.с.10).
Прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя листом 17 листопада 2023 року за вих. № 27-1062 виз-23 у відповідь на адвокатський запит повідомила в тому числі, що згідно з відомостями ЄРДР, станом на 16 листопада 2023 рроку за органами досудового розслідування Автономної Республіки Крим та міста Севастополя не обліковується кримінальних проваджень, у яких правопорушником значиться ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 18).
Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відсутні будь-які відкриті кримінальні провадження стосовно позивача та він не притягувався до кримінальної відповідальності, не має судимостей, стороною відповідача не доведено та судом не встановлено, що на підставі постанови б/н від 24 листопада 2010 року Прокуратури міста Севастополя наклакдено арешт на майно саме позивача, а не іншої особи, наявні підстави для захисту прав позивача у обраний його представником спосіб шляхом зняття арешту, накладеного 25 лютого 2010 року Першою Сімферопольською державною нотаріальною конторою на підставі постанови б/н від 24 листопада 2010 року Прокуратури міста Севастополя та зареєстрованого у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 10534745.
Колегія суддів вважає помилковим такий висновок суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства (пункт 5 частини третьої статті 2, стаття 13 ЦПК України) учасник справи має право оскаржити судове рішення, яке порушує права чи інтереси саме цього учасника. Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
За змістом частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 321 ЦК України закріплено принцип непорушності права власності. Зокрема, встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).
Диспозитивність - один із принципів цивільного судочинства, на підставі якого сторони в процесі вільно розпоряджаються своїми матеріальними і процесуальними правами: представляти чи не представляти доказ, давати показання чи відмовитись від давання показань, заявляти клопотання чи ні, подавати скаргу чи не подавати тощо, включаючи право на примирення сторін у визначених законом випадках.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З матеріалів справи, яка переглядається, вбачається, що 31 жовтня 2023 року ОСОБА_1 маючи намір укласти договір дарування своєї частки квартири іншій особі, звернувся до приватного нотаріуса Криворізького нотаріального округу Дніпропетровської області Січкар Б. В., однак постановою нотаріуса Малишеву А. В. у посвідченні договору його частки квартири відмовлено з підстав наявності арешту нерухомого майна за № 10534745 (а. с. 15).
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що була додана до матеріалів справи позивачем ОСОБА_1 вбачається, що вона сформована з використанням пошуку за частковим, а не повним співпадінням. Отже, у вказаній інформації відображені не тільки об'єкти нерухомого майна, що належать позивачу ОСОБА_1 , а й іншим особам, прізвище, ім'я та по батькові яких збігається з позивачем, зокрема ОСОБА_1 , нерухоме майно якого знаходиться у Львіській області. Тому в інформації відображено всі можливі обтяження на майно осіб з тотожними анкетними даними.
Проте, прокуратурою Автономної республіки Крим та міста Севастополя до матеріалів справи надано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформовану за повним спів падінням. З цієї інформації вбачається, що у власності позивача перебуває 1/4 частина квартри, яка розташована по АДРЕСА_1 , однак відомості щодо накладення арешту на будь-яке належне йому майно відсутні.
Крім цього колегія суддів враховує твердження самого позивача ОСОБА_1 , який стверджує, що ніколи в Автономній Республіці Крим не проживав, до кримінальної відповідальності не притягувався, та обставини, які могли б стати підставою для накладення арешту на належне йому майно, відсутні.
Отже, колегія суддів доходить висновку про те, що позивачем ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не доведено, що арешт, накладений 25 лютого 2010 року Першою Сімферопольською державною нотаріальною конторою на підставі постанови б/н від 24 листопада 2010 року Прокуратури міста Севастополя та зареєстрованого у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 10534745, стосується майна саме позивача ОСОБА_1 , а не іншої особи з аналогічними прізвищем, ім'ям та по батькові, оскільки інших ідентифікуючих особу ознак реєстр не містить.
За таких обставин колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції помилково визнав встановленими обставини справи, які не були доведені жодним належним та допустимим доказом, та не у повній мірі дослідив наявні у справі докази та не надав їм належної оцінки, а тому ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення, яке на підставі пунктів 2, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню.
Таким чином колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір в розмірі 1 816,80 грн, який, у зв'язку з задоволенням апеляційної скарги, підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.
Керуючись статями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу прокурора Автономної республіки Крим та міста Севастополя задовольнити.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 травня 2025 року скасувати на ухвалити нове рішення у справі про відмову в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя про зняття арешту з майна.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя судовий збір в розмірі 1 816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн 80 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повне судове рішення складено 11 листопада 2025 року.
Головуючий:
Судді: