Провадження № 22-ц/803/9039/25 Справа № 216/2080/23 Суддя у 1-й інстанції - ОНОПЧЕНКО Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
12 листопада 2025 року м.Кривий Ріг
Справа № 216/2080/23
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
сторони:
позивач - Акціонерне товариство «УНІВЕРСАЛ БАНК»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» на рішення Центрально - Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 червня 2025 року, яке ухвалено суддею Онопченком Ю.В.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 04 червня 2025 року, -
У квітні 2023 року Акціонерне товариство «УНІВЕРСАЛ БАНК» (далі - АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» запустило новий проект monobank, в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні карти monobank. Особливістю проекту monobank є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно без відділень. Попередня ідентифікація відбувається за допомогою завантаження копії паспорта та РНОКПП в мобільний додаток, а видача платіжної картки після верифікації фізичної особи здійснюється або у точці видачі, або спеціалістом Банку, що виїжджає за адресою, зазначеною клієнтом. Разом із встановленням на платіжній картці кредитного ліміту надається послуга переведення витрат у розстрочку. За рахунок здійснення зазначеної операції стає доступним попередньо використаний кредитний ліміт. Умови і правила обслуговування в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» при наданні банківських послуг опубліковані на офіційному сайті Банку та постійно доступні для ознайомлення за посиланням https://www/monobank.ua/terms. Кредит надається у формі поновлюваного кредитного ліміту/кредитної лінії, який може бути використаний для отримання готівкових грошових коштів та/або здійснення безготівкових розрахунків за придбані товари чи послуги.
06.06.2016 відповідач звернувся до АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Анкету-заяву до договору про надання банківських послуг від 06.06.2016.
Положеннями Анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з Умовами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту складає договір про надання банківських послуг.
На підставі укладеного договору, відповідач отримав кредит у розмірі 36 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка НОМЕР_1 .
Умовами договору визначено, що пільговий період за картою до 62 днів (діє з моменту виникнення заборгованості до кінця календарного місяця, наступного за датою виникнення заборгованості, при умові її погашення в повному обсязі); пільгову відсоткову ставку 0,00001% річних; розмір обов'язкового щомісячного платежу за користування кредитними коштами - 4 % від заборгованості (не менше 100 грн, але не більше залишку заборгованості); базова відсоткова ставка 3,1% на місяць (нараховується на максимальну заборгованість на день, за умови непогашення заборгованості в повному обсязі в пільговий період, за кожний день з моменту виникнення заборгованості), збільшена відсоткова ставка на місяць за карткою на суму загальної заборгованості 6,2 % на місяць (нараховується у випадку наявності простроченої заборгованості).
Станом на 28.12.2022, у відповідача прострочення зобов'язання із сплати щомісячного мінімального платежу за договором сягнуло понад 90 днів, у зв'язку з чим, на підставі положення п.п. 5.17 п. 5 Розділу ІІ Умов, відбулось істотне порушення клієнтом зобов'язань, вся заборгованість за кредитом стала простроченою.
28.12.2022 позивач направив повідомлення «пуш» про істотне порушення умов договору та про необхідність погасити суму заборгованості. Відповідач на контакт не виходив та не вчиняв жодної дії, направленої на погашення заборгованості, у зв'язку з чим, відповідно до п. 5.18, 5.19, 26.01.2023 кредит став у форму «на вимогу».
У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язання за кредитним договором, станом на 13.12.2022, загальний розмір заборгованості становить 62 513,12 грн, з яких 62 513,12 грн - загальний залишок заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту), 0,00 грн - заборгованість за пенею, 0,00 грн - заборгованість за порушення грошового зобов'язання.
Посилаючись на те, що відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість за договором про надання банківських послуг, що є порушенням законних прав та інтересів АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», останній просив суд: стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» заборгованість за Договором про надання банківських послуг «Monobank» №б/н від 06.06.2019, станом на 13.12.2022, у загальному розмірі 62 513 грн. 12 коп.; покласти на відповідача понесені банком судові витрати.
Рішенням Центрально - Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 червня 2025 року позовні вимоги АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» заборгованість за договором про надання банківських послуг monobank від 06.06.2019, станом на 13.12.2022, яка складається із загального залишку заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту) - 21 461 грн. 47 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» судовий збір в сумі 921 грн. 44 коп.
Стягнуто з АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 1716 грн. 55 коп.
У задоволенні іншої частини вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що підставою часткового задоволення позовних вимог слугувало те, що судом першої інстанції не встановлено обставин, які безспірно доводять, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжну операцію. Суд дійшов висновку про відсутність вини відповідача, та як наслідок відсутня підстава для цивільно-правової відповідальності. Зазначені висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення прийняте без повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Зокрема, судом першої інстанції не було досліджено аудіозапис розмови відповідача із службою турботи Монобанк від 03.02.2021 року о 10:38, а також не надана правова оцінка фактам, викладеним у письмових поясненнях щодо скоєння можливих шахрайських дій у відношенні відповідача. У телефонній розмові 03.02.2021 року о 10:38 із службою турботи Банку були встановлені обставини, при яких зловмисники отримали безперешкодний доступ до мобільного застосунку Монобанк, після чого здійснили несанкціоновані операції. Зокрема, щоб увійти до мобільного застосунку Монобанк, необхідно ввести ПІН-код доступу, який користувач зобов'язаний зберігати у таємниці (п.п.5.2.8 Умов і правил). Відповідач підтверджує у телефонній розмові, що такий ПІН-код було збережено ним у галерею фотографій на Google Photo на його мобільному пристрої, шляхом фіксування скріншоту із смс-повідомлень, куди було надіслано відповідний ПІН-код. Таким чином, саме внаслідок порушення умов Договору, зокрема щодо неналежного зберігання відповідачем ПІН-коду доступу у таємниці, треті особи отримали безперешкодний доступ до мобільного застосунку Монобанк. Клієнт зобов'язується зберігати ПІН-код, Коди доступу, Аутентифікаційні дані в таємниці і ні за яких обставин не повідомляти їх третім особам. (п.п.5.2.8 Умов і правил). Клієнт несе відповідальність за всі проведені операції з використанням передбачених Договором засобів його ідентифікації і аутентифікації (8.11 Умов і правил). Операції, що здійснюються з використанням Платіжної картки, з введенням відповідного ПІН-коду або з введенням коду, наданого Банком в рамках технології 3D-Secure, або операції, що здійснюються з використанням Платіжної картки без введення ПІН-коду, або з використанням реквізитів Платіжної картки, або з використанням аутентифікаційних даних, у тому числі в Мобільному додатку- визнаються підтвердженими Клієнтом та ініційованими ним власноруч. (п. 3.3 розділу 3 Умов і правил). Отже, клієнт банку несе відповідальність за всі проведені операції з використанням передбачених Договором засобів його ідентифікації і аутентифікації, в т.ч. за несанкціоновані операції з його карткою.
Відповідно до п. 33.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», платник зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну банку або іншій установі - учаснику платіжної системи, що його обслуговують, внаслідок недотримання цим платником вимог щодо захисту інформації і проведенням незаконних операцій з компонентами платіжних систем (платіжні інструменти, обладнання, програмне забезпечення тощо). При цьому, банк або інша установа - учасник платіжної системи, що обслуговує платника, звільняється від відповідальності перед платником за проведення переказу.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, беручи до уваги висновки Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15, у зв'язку з тим, що відповідач своїми діями сприяв втраті ПІН-коду від мобільного застосунку Монобанк, зокрема, шляхом його неналежного зберігання у галереї фотографій, позивач вважає за можливе притягнути останнього до цивільно-правової відповідальності, за порушення умов Договору про надання банківських послуг. Зазначає, що сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім'я відповідача, не є підставою для відмови у задоволенні позову.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що, згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України, не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 06.06.2019 відповідач ОСОБА_1 звернувся до позивача АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» та підписав Анкету-заяву до договору про надання банківських послуг, за умовами якої клієнт просив відкрити поточний рахунок у гривні та встановити кредитний ліміт на суму, вказану у мобільному додатку, відповідно до умов договору та наведених у Анкеті-заяві Умов.
За умовами п.п. 2-3 Анкети-заяви, підписавши Анкету-заяву, відповідач погодився з тим, що вона разом з Умовами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають Договір, укладання якого він підтверджує і зобов'язується виконувати його умови. Підписанням цього договору відповідач підтвердився, що ознайомлена з Умовами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту (згідно вимог діючого законодавства) та отримав їх примірники у мобільному додатку, що вони йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення. Окрім цього, Клієнт беззастережно погодився з тим, що Банк має право на свій розсуд в односторонньому порядку зменшувати або збільшувати розмір дозволеного кредитного ліміту, та про зміну доступного розміру дозволеного кредитного ліміту Банк повідомляє Клієнту шляхом надсилання повідомлення у мобільний додаток.
Відповідно до п.п. 2.1 п. 2 Розділу 1 Умов, Банк відкриває клієнту поточний рахунок, операції за яким здійснюються з використанням платіжної картки та /або мобільного додатку, випускає та надає клієнту у користування платіжну картку, а також забезпечує здійснення розрахунків за операціями, здійсненими з використанням платіжної картки та/або мобільного додатка, згідно умов договору в тому числі, платіжної системи MasterCard/Visa, та відповідно до вимог чинного законодавства України, в тому числі нормативно-правових актів Національного Банку України.
Вимогами п. 5.9 розділу 5 Умов, передбачено нарахування на суму наданого кредиту банком відсотків за кожен календарний день використання кредитного ліміту за фактично витрачені в рахунок кредиту кошти з розрахунку 365/366 календарних днів у році, за процентними ставками, зазначеними у Тарифах.
Згідно із п. 2.2. Розділу 2 «Основні положення» Умов, договір, що укладається між Банком та клієнтом містить елементи різних договорів. До відносин між сторонами застосовуються у відповідних частинах положення законодавства щодо договорів, елементи яких містяться у договорі.
Пунктом 5.5 Розділу 5 «Надання та обслуговування кредиту» визначено, що форма надання Кредиту: поновлюваний кредитний ліміт/кредитна лінія, який може бути використаний для отримання готівкових грошових коштів та/або здійснення безготівкових розрахунків за придбані товари чи послуги.
Згідно із п.п. 3.3.10-3.3.11 Розділу 3 «Права та обов'язки сторін» Умов, клієнт зобов'язаний оплачувати послуги Банку, що виникають в результаті використання платіжних карток згідно Тарифів, та відповідати всіма власними коштами та майном по своїх зобов'язаннях, що випливають з Договору.
Відповідно п.п. 5.9, 5.10, 5.11 Розділу 5 «Надання та обслуговування кредиту», на суму наданого кредиту Банк нараховує відсотки. Відсотки нараховуються за кожен календарний день використання кредитного ліміту, з розрахунку 365/366 календарних днів у році, за процентними ставками, зазначеними в Тарифах. Також процентна ставка за кредитом на місяць, наступний за звітним, вказується Банком у мобільному додатку. Сума щомісячного мінімального платежу визначається банком відповідно до тарифів, але не може перевищувати повного розміру заборгованості за договором. Мінімальний платіж формується 1 числа місяця наступного за звітним місяцем і очікує погашення до першого числа наступного місяця. Клієнт зобов'язаний щомісяця сплачувати щомісячний мінімальний платіж в розмірі та в термін, зазначені в мобільному додатку. При несплаті щомісячного мінімального платежу клієнт повинен сплатити штраф за несплату щомісячного мінімального платежу згідно з Тарифами. Банк розглядає будь-який надісланий платіж Клієнта як визнання Клієнтом даного штрафу в розмірі платежу, що надійшов, але не більше суми штрафу, визначеного Тарифами.
Позивач свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, а саме: випустив платіжну картку та надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту, тоді як відповідач порушив умови договору та своєчасно не вносив кошти для погашення заборгованості.
Згідно з розрахунком, заборгованість відповідача ОСОБА_1 , станом на 13.12.2022, становить 62 513,12 грн, з яких 62 513,12 грн - загальний залишок заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту), 0,00 грн - заборгованість за пенею, 0,00 грн - заборгованість за порушення грошового зобов'язання.
29 січня 2021 року невстановленою особою у відповідача ОСОБА_1 було здійснено крадіжку сумки, в якій, серед іншого, знаходилась банківська картка АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12021045710000072 від 31.01.2021, за правою кваліфікацією кримінального правопорушення ч. 1 ст. 185 КК України. Після цього, відповідач заблокував свій рахунок та повідомив про крадіжку позивача.
06 жовтня 2022 року відповідач ОСОБА_1 звертався до АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» з письмовою заявою про списання заборгованості за кредитом в розмірі 36 364,00 грн, припинення нарахування штрафних санкцій та пені за невиконання зобов'язань, відсотків за користування кредитом за його картковим рахунком.
Листом АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» від 31.10.2022, відповідачу повідомлено, що згідно пункту 8.10. Договору клієнт несе відповідальність в повному обсязі за всі операції, що супроводжуються авторизацією, до моменту заяви клієнта, поданої до контактного центру банку за допомогою каналів дистанційного обслуговування, про блокування картки. Відповідно до п. 8.11 Договору клієнт несе відповідальність за всі проведені операції з використанням передбачених договором засобів його ідентифікації і автентифікації. Оскільки картка була заблокована невчасно та операції зняття коштів в банкоматі та переведення витрат за послугою «Розстрочка» 30 січня 2021 року передував успішний вхід у мобільний застосунок відповідача з коректним вводом РІN-коду, то оскаржити ці транзакції неможливо. За такими транзакціями відсутні обґрунтування для оскарження відповідно до правил міжнародної платіжної системи.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено обставин, які безспірно доводять, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжну операцію, що свідчить про відсутність вини відповідача, та, як наслідок, відсутня підстава для цивільно-правової відповідальності. А, відтак, нарахування відповідачеві суми заборгованості за договором про надання банківських послуг від 06.06.2019, станом на 13.12.2022, в розмірі 62 513,12 грн є протиправним, та таким, що порушує права відповідача. Таким чином, з відповідача слід стягнути суму заборгованості в розмірі 21 461,47 грн, тобто, без врахування суми грошових коштів отриманих невстановленою особою шахрайськими діями в розмірі 36 364 грн, та нарахованих відсотків на залишок поточної заборгованості за кредитом після 30.01.2021, у розмірі 4687,65 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Частиною першою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (тут і далі в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач зобов'язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
Банк зобов'язаний у спосіб, передбачений договором: повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу; забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу.
Відповідно до пункту 11 Розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 705 від 05 листопада 2014 року, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.
Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.
Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц, від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року № 176/1445/22.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 зазначено, що: «відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого 2010 року передбачено обов'язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».
Окрім того, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.
Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» на ту обставину, що відповідач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що ОСОБА_3 втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Про результати службового розслідування за вказаним фактом ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано відповіді.
Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції.
Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним обґрунтуванні під час судового розгляду справи.
Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) зазначено, що «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та від 11 березня 2015 року № 6-16цс15».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18) вказано, що «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».
При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18) вказану правову позицію підтримав».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц (провадження № 61-17629св18) зазначено, що «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.
Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, урахувавши застосовані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходив з того, ПАТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1, як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до відомостей по кредитній картці, його особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку «Приват-24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 27 липня 2015 року та 30 липня 2015 року щодо перерахування з його карткового рахунку грошових коштів на загальну суму 9 792,00 грн.
Доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій не урахували порушення відповідачем Умов та правила надання банківських послуг, що призвело до несанкціонованого коштів з його карткового рахунку, оскільки він своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки вони ґрунтуються виключно на припущеннях, що не мають доказового підтвердження».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року в справі №766/19614/18 (провадження № 1-19350св19) вказано, що «суди попередніх інстанцій вважали недоведеним те, що ОСОБА_1 ініціював збільшення кредитного ліміту за своїм картковим рахунком, здійснював спірні грошові перекази, а також що про ці операції його було повідомлено у момент їх вчинення.
Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зупинення нарахування процентів та штрафних санкцій ОСОБА_1 по кредитній картці № НОМЕР_1 на розмір заборгованості 31 712 грн, яка виникла у зв'язку із неправомірним списанням без його волевиявлення кредитних коштів та подальшим нарахуванням на цю суму процентів і штрафних санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у зокрема постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16 (провадження № 61-24548св18), від 23 січня 2020 року у справі № 179/1688/17 (провадження № 61-12707св19). Колегія суддів також погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність транзакцій, які були здійснені в період із 02 год 32 хв по 04 год 14 хв 16 квітня 2018 року з використанням платіжної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_5 , у зв'язку із чим залишок коштів по цій картці підлягає відновленню».
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, 29 січня 2021 року відповідач ОСОБА_1 особисто не використовував електронний платіжний засіб - картку НОМЕР_1 , та, оскільки не встановлено, що він своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (ПІН-коду від мобільного застосунку Монобанк) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, повідомив правоохоронні органи про вчинений злочин, він не несе відповідальності за такі платіжні операції.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач ОСОБА_1 своїми діями сприяв втраті ПІН-коду від мобільного застосунку Монобанк, зокрема, шляхом його неналежного зберігання у галереї фотографій, колегією суддів не приймаються до уваги.
Так, як встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, 29 січня 2021 року невстановленою особою у відповідача було здійснено крадіжку сумки, в якій серед іншого знаходились, як мобільний телефон, так і банківська картка АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12021045710000072 від 31.01.2021, за правою кваліфікацією кримінального правопорушення ч. 1 ст. 185 КК України.
Отже, ПІН-код від банківської картки, як і сама банківська картка НОМЕР_1 , вибули із володіння ОСОБА_1 поза його волею, а зберігання останнім ПІН-код у зручному для нього форматі не свідчить про порушення умов Договору та вчинення дій, які сприяли його втраті.
Колегія суддів звертає увагу, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
За відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
Натомість, АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» не надав суду належних і допустимих доказів на спростування доводів ОСОБА_1 , не довів, що останній, як володілець та користувач картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до його карткового рахунку чи надав інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції.
Списання грошових коштів з карткового рахунку ОСОБА_1 відбулося не за його розпорядженням і він не повинен нести відповідальності за такі операції.
Виявивши крадіжку картки та безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, ОСОБА_1 повідомив про цей факт банк та звернувся до правоохоронних органів.
З огляду на наведене, судом першої інстанції, з дотриманням вимог ст. ст. 89, 263 ЦПК України, дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 21 461,47 грн, без врахування суми грошових коштів отриманих невстановленою особою шахрайськими діями в розмірі 36 364,00 грн, та нарахованих відсотків на залишок поточної заборгованості за кредитом після 30.01.2021 на загальну суму 4687,65 грн.
Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» - залишити без задоволення.
Рішення Центрально - Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 12 листопада 2025 року.
Головуючий:
Судді: