Провадження № 22-ц/803/8506/25 Справа № 185/3643/24 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У. М. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
11 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.,
за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,
Учасники справи:
Позивач Комунальне підприємство «Павлоградтеплоенерго» Павлоградської міської ради,
Відповідач ОСОБА_1 ,
розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2025 року, головуючий у суді першої інстанції Болдирєва У.М.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2024року Комунальне підприємство «Павлоградтеплоенерго» Павлоградської міської ради подало в суд позов проти ОСОБА_1 , в якому виклало вимоги про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 92603,53грн, інфляційних втрат у сумі 4 683,29грн, 3% річних у сумі 1 312,14грн, пені в сумі 131,78грн та витрат по сплаті судового збору в сумі 3 028,00грн.
Існування таких вимог позивач пов'язував із тим, що відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення, що надаються до квартири АДРЕСА_1 . Однак, відповідач оплату за спожиту теплову енергію належним чином не проводив, у результаті чого за період з 01 січня 2002року по 01 лютого 2024року утворилася заборгованість у сумі 92 603,53грн. Крім того, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та ч. 1 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» позивачем нараховано інфляційні втрати у сумі 4 683,29грн, 3% річних у сумі 1 312,14грн, пені в сумі 131,78грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2025 року позов Комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго» Павлоградської міської ради задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго» Павлоградської міської ради заборгованість за спожиту теплову енергію за період з 01 лютого 2010року по 01 лютого 2024року у розмірі 88492,68грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, виходив з того, що право власності відповідача на квартиру за адресою надання послуг з теплопостачання зареєстровано 11 серпня 2006року та саме з цієї дати виник обов'язок відповідача, як нового власника квартири, утримувати це майно, в тому числі сплачувати за послуги теплопостачання. Але, визначити розмір нарахованої заборгованості станом на листопад 2006року суд не має можливості, оскільки розрахунок заборгованості таких даних не містить, відомості про нарахування послуг з теплопостачання за кожен місяць окремо наявні починаючи з лютого 2010року. Тому, заборгованість за спожиту теплову енергію стягнута за період з 01 лютого 2010року по 01 лютого 2024року у розмірі 88 492,68грн. В частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3% річних та пені позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки на день розгляду справи в Україні діє правовий режим воєнного стану та покладення на споживача комунальних послуг додаткової відповідальності в цей складний час не відповідатиме загальним засадам цивільного судочинства.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
09 липня 2025 року ОСОБА_1 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2025 року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 висловив вимогу про скасування рішення та закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, а також стверджував, про необхідність визнання виконавчого документа виданого на підставі рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2025 року таким, що не підлягає виконанню.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду скаржник пов'язував з тим, з 10 серпня 2007року він не є власником чи користувачем квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Вказана квартира була ним відчужена на підставі договору купівлі-продажу від 10 серпня 2007року, що унеможливлює його відповідальність за борги за теплопостачання після цієї дати.
Заявник наполягав на тому, що він є неналежним відповідачем у вказаній справі.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Позивач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
14 липня 2025року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду з Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області витребувано цивільну справу №185/3643/24; 28 липня 2025року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
Ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду від 04 серпня 2025року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2025року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2025року справу призначено до судового розгляду на 1540год 11 листопада 2025року.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
Комунальне підприємство «Павлоградтеплоенерго» Павлоградської міської ради здійснює надання послуг з постачання теплової енергії.
На підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 27 липня 2006року Павлоградським жилвідділом за № 24094, відповідачу ОСОБА_1 належала квартира АДРЕСА_1 . Право приватної власності на зазначену квартиру було зареєстровано за ОСОБА_1 03 серпня 2006року в Колективному підприємстві «Павлоградське МБТІ» у книзі № 71 за записом № 49, відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого КП «Павлоградське МБТІ» 11 серпня 2006року за № 11520586.
Відповідно до відмітки у паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 16 грудня 2004 року був зареєстрований у вказаній квартирі, з реєстрації місця проживання знятий 27 вересня 2007 року (а.с.59).
На підставі договору купівлі-продажу квартири від 10 серпня 2007року, посвідченого державним нотаріусом Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Шкицькою Ю.А., зареєстрованого в реєстрі за № 1-4046 (а.с.56), ОСОБА_1 продав вищезазначену квартиру ОСОБА_2 , що також підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів № 4434087 від 10 серпня 2007року (а.с.58).
Згідно з наданим до суду особистим рахунком 5-503025024 за період з 01 січня 2002року по 01 лютого 2024року за адресою: АДРЕСА_2 виникла заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 92 603,53грн (а.с.5-7).
Позивачем також нараховано інфляційні втрати за період з 04 травня 2021року по 01 березня 2024року у розмірі 4 683,29грн, 3% річних за період з 04 травня 2021року по 01 березня 2024року у розмірі у розмірі 1 312,14грн та пеню за період з 03 квітня 2023року по 01 березня 2024року у розмірі 131,78грн. (а.с.8-12).
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що право власності відповідача на квартиру за адресою надання послуг з теплопостачання зареєстровано 11 серпня 2006року та саме з цієї дати виник обов'язок відповідача утримувати це майно, але визначити розмір нарахованої заборгованості станом на листопад 2006року суд не має можливості, оскільки розрахунок заборгованості таких даних не містить, відомості про нарахування послуг з теплопостачання за кожен місяць окремо наявні починаючи з лютого 2010року. Тому вважав, що заборгованість за спожиту теплову енергію має бути стягнута з відповідача за період з 01 лютого 2010року по 01 лютого 2024року у розмірі 88 492,68грн. Щодо вимог позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3% річних та пені суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки на день розгляду справи в Україні діє правовий режим воєнного стану та покладення на споживача комунальних послуг додаткової відповідальності в цей складний час не відповідатиме загальним засадам цивільного судочинства.
Вислухав пояснення учасників справи котрі з'явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, так як судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, та висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Визначальним для правильного вирішення даної справи є встановлення факту надання позивачем послуг з теплопостачання, правильність нарахування заборгованості та її розмір, а також з'ясування питання про те, чи дійсно відповідач ОСОБА_1 має обов'язок сплачувати позивачу за надані послуги.
Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом частини 1 статті 901, частини 1 статті 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором
Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
До житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами (п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 2 статті 7 цього Закону обов'язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» встановлено обов'язок споживача щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Власність, відповідно до частини четвертої статті 319 ЦК України, зобов'язує.
При цьому, саме на власника відповідно до положень статті 322 ЦК України покладається тягар утримання майна.
Власник майна зобов'язаний оплатити за надані житлово-комунальні послуги за весь період, поки майно перебуває в його власності.
При цьому, у разі відчуження майна обов'язок попереднього власника утримувати майно, в тому числі і сплачувати житлово-комунальні послуги за це майно, припиняється з моменту відчуження такого майна. Обов'язок утримувати майно та сплачувати за надані житлово-комунальні послуги переходить до нового власника.
Тож, оскільки з 10 серпня 2007року відповідач ОСОБА_1 не є власником квартири АДРЕСА_1 та новим власником квартири на підставі договору купівлі-продажу стала ОСОБА_2 , то позовні вимоги Комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго» Павлоградської міської ради про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за теплову енергію за період з 10 серпня 2007року по 01 лютого 2024року є безпідставними.
На ОСОБА_1 не може бути покладено обов'язок зі сплати заборгованості за послуги теплопостачання, надані позивачем новим власникам квартири, що нараховані після 10 серпня 2007року, тобто після укладення ним договору купівлі-продажу квартири.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача про те, що він не має обов'язку сплачувати за послуги теплопостачання, надані після укладення ним 10 серпня 2007року договору купівлі-продажу квартири, апеляційний суд вважає обґрунтованими.
Але, судом першої інстанції при ухваленні рішення про часткове задоволення позову вищевикладеного не враховано, не повно встановлено обставини справи та відповідні їм правовідносини, внаслідок чого суд безпідставно стягнув з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за спожиту теплову енергію за період з 01 лютого 2010року по 01 лютого 2024року у розмірі 88 492,68грн.
Так само, на відповідача не може бути покладено обов'язок зі сплати заборгованості за послуги теплопостачання за період до набуття ним права володіння та користування квартирою.
Заборгованість за спожиту теплову енергію може бути стягнута з ОСОБА_1 лише за період, поки квартира перебувала в його володінні та користуванні.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Однак, визначити розмір заборгованості за спожиту теплову енергію за період, у який квартира перебувала у володінні та користуванні ОСОБА_1 , суд можливості не має, оскільки доданий до позовної заяви розрахунок за особистим рахунком НОМЕР_2 не містить відомостей про щомісячні нарахування плати за надані послуги у період з 01 січня 2002року по 09 серпня 2007року, а зазначено лише загальну суму заборгованості за період з 01 січня 2002року по 31 січня 2010року - 4 110,85грн. Неприйнятним є ґрунтування судового рішення на припущеннях.
Частина перша статті 76 ЦПК України доказами визначає будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Крім того, в Єдиному державному реєстрі судових рішень під реєстраційним номером 2884785 наявний судовий наказ, виданий 25 липня 2008 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області, яким стягнуто з ОСОБА_1 (проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь Комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго» суму заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 1743,60грн.
У частині 1 статті 13 ЦПК України закріплено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Враховуючи викладене, оскільки з урахуванням наявних у справі доказів суд позбавлений можливості визначити розмір заборгованості за спожиту теплову енергію за період, у який квартира перебувала у володінні та користуванні ОСОБА_1 , то позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за період до 10 серпня 2007року є недоведеними та задоволенню не підлягають.
Оскільки позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3% річних та пені є похідними від позовних вимог про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію, то такі позовні вимоги також не підлягають задоволенню.
Суд першої інстанції не повно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав неповну оцінку, внаслідок чого прийшов до помилкового висновку про часткове задоволення позову.
Саме з такого розуміння вищезазначених норм процесуального та матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.
З наведених мотивів рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги про закриття провадження у справі є безпідставними, оскільки перелік підстав для закриття провадження у справі чітко визначений статтею 255 ЦПК України та пред'явлення позову до неналежного відповідача не є правовою підставою для закриття провадження у справі.
Щодо вимог апеляційної скарги про визнання виконавчого документа, виданого на підставі рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2025 року, таким, що не підлягає виконанню, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частин 1, 6 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
З вимогами про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, ОСОБА_1 має право звернутись до суду, який видав виконавчий документ, в порядку, передбаченому статтею 432 ЦПК України.
Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли виконавець відкрив виконавче провадження, діючи у відповідності до вимог законодавства, на підставі виконавчого документа, що містив вказівку про набрання чинності рішенням суду, то у разі подальшого скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, виконавче провадження підлягає закінченню на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Тож, скасування рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, є самостійною підставою для винесення виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Встановивши наведені фактичні обставини у цій справі, від яких залежить правильне вирішення спору, оскільки відповідач з 10 серпня 2007року не є власником квартири, по якій позивачем нарахована заборгованість за спожиту теплову енергію, а також беручи до уваги, що на підставі наявних у справі доказів суд позбавлений можливості визначити розмір заборгованості за спожиту теплову енергію за період, у який квартира перебувала у володінні та користуванні відповідача, застосовуючи положення вищенаведених норм права апеляційний суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову про стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав неповну оцінку, внаслідок чого прийшов до помилкового висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, суд першої інстанції не виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України частково задовольнити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції скасувати із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи висновок суду про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, з позивача Комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго» Павлоградської міської ради на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений ним за подання апеляційної скарги в розмірі 4 542,00грн.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Задовольнити частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову Комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго» Павлоградської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію - відмовити.
Стягнути з Комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго» Павлоградської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 4542,00грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 11 листопада 2025року.
Судді: