Провадження № 22-ц/803/8655/25 Справа № 205/8348/22 Суддя у 1-й інстанції - Курбанова Н. М. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
11 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.,
за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,
Учасники справи:
позивач/відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_1 ,
відповідач/позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_2 ,
відповідачі/треті особи за зустрічним позовом: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
треті особи за зустрічним позовом: Криничанська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Стародубцева Вікторія Миколаївна,
розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подані апеляційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_2 на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 23 травня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Курбанова Н.М.,
Описова частина
Короткий зміст вимог за первісним позовом
У грудні 2022року ОСОБА_1 подала в суд позов проти ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 з вимогою про стягнення солідарно з відповідачів як спадкоємців боржника на її користь суми боргу за договором позики грошей від 05 листопада 2015року у розмірі 15 000,00 доларів США в гривневому еквіваленті за курсом комерційних банків України станом на день винесення рішення у справі.
Існування таких вимог позивачка пов'язувала із тим, що 05 листопада 2015року ОСОБА_7 взяла з борг у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 375 000,00грн, що станом на 05 листопада 2015року, згідно з курсом комерційних банків України, еквівалентно 15000,00доларів США. Вказану угоду було оформлено договором позики грошей, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Стародубцевою В.М., зареєстровану в реєстрі за № 1009. Згідно з п. 10 вказаного договору, повернення позики має відбуватися одноразово за місцем проживання позичальника, у період з 05 жовтня 2025року по 05 листопада 2025року.
Вказувала, що 01 грудня 2021року позивачу стало відомо про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла. За життя нею даний борг повернуто не було. 29 грудня 2021року позивач направила до Криничанської державної нотаріальної контори лист-претензію, який був долучений до спадкової справи №90/2021, заведеної після смерті ОСОБА_7 .
До нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулись доньки ОСОБА_7 : ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . Їм було направлено лист-претензію та запропоновано з'явитись до кредитора та протягом 5 днів, з моменту отримання листа-претензії, повернути вказані кошти позивачу, так як у зв'язку зі смертю ОСОБА_7 , у позивача виникло право вимоги, а у спадкоємців обов'язок погашення заборгованості в межах спадкового майна. Зазначені спадкоємці не виявили бажання повертати кошти, позичені їх матір'ю. Таким чином, заборгованість залишається не повернутою.
Короткий зміст вимог за зустрічним позовом
У лютому 2023року ОСОБА_2 подала в суд зустрічний позов проти ОСОБА_1 з вимогою про визнання договору позики грошей від 05 листопада 2015року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Стародубцевою Вікторією Миколаївною за реєстром №1009, недійсним.
Існування таких вимог позивачка пов'язувала із тим, що у серпні 2015року ОСОБА_8 і ОСОБА_7 домовились, що після появи в Україні правових підстав для продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, остання переоформить належну їй земельну ділянку площею 8,050 га, що розташована на території Кудашівської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області на ОСОБА_8 , за що він сплатить їй 80000,00грн, з яких першу половину, а саме 40 000,00грн виплатить у серпні 2015року, а другу половину - через 2-3 місяці у нотаріуса при оформленні заповіту на зазначену земельну ділянку на ім'я ОСОБА_8 .
Вказувала, що їй достеменно відомо, що на виконання цієї домовленості ОСОБА_8 у серпні 2015року передав 40 000грн її сестрі ОСОБА_3 та 05 листопада 2015року вона, а також її сестри ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і їх матір ОСОБА_7 о 17:30 год. прибули до будинку АДРЕСА_1 , де на другому поверсі розташований офіс приватного нотаріуса Стародубцевої В.М., саме до цього нотаріуса з приводу посвідчення заповіту запропонував звернутись ОСОБА_8 . Мова з нотаріусом йшла про оформлення заповіту на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_8 заявив, що він уже є власником багатьох земельних ділянок, тому заповіт треба робити на його дружину - відповідачку ОСОБА_1 . Їй особисто, а також ОСОБА_3 і ОСОБА_4 нотаріус дала почитати складений проект заповіту. В присутності нотаріуса ОСОБА_9 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , ОСОБА_8 передав їй за оформлення її матір'ю заповіту другу частину оговореної раніше суми грошей, а саме 40 000,00грн.
Наголошувала, що нотаріус ОСОБА_9 , не ознайомивши ОСОБА_7 зі змістом документів, дала їх матері позивачки на підпис, і мати, нічого не читаючи, будучи впевненою, що підписує заповіт на ім'я ОСОБА_1 , поставила свої підписи там, де вказала нотаріус. Ні вона, ні сестри, ні ОСОБА_7 не перевіряли, що саме було підписано. І вона, і її мати ОСОБА_7 були впевнені, що це заповіт, зі змістом якого вона ознайомилась в кабінеті нотаріуса, копій підписаних документів ОСОБА_7 не отримувала.
Зазначала, що ніякої позики ОСОБА_7 ні від відповідачки ОСОБА_1 , ні від її чоловіка ОСОБА_8 ніколи не отримувала, про укладення договору позики ні з відповідачем ОСОБА_1 ні з її чоловіком ОСОБА_8 , мова взагалі ніколи не йшла. ОСОБА_7 до дня своєї смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , не знала про те, що вона 05 листопада 2015року підписала у нотаріуса ОСОБА_9 договір позики на 375000,00грн, в противному випадку ніколи б не змінила заповіт. Про наявність договору позики грошей їй, а також її сестрам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 стало відомо в вересні 2022року з позовної заяви ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики грошей.
Позивачці достеменно відомо, що сума позики - 375 000,00грн (або 15000 доларів США) ОСОБА_7 не передавалась, оскільки вона була присутня 05 листопада 2015року повністю весь день поряд з ОСОБА_7 , в тому числі і в офісі нотаріуса. Таким чином, ОСОБА_7 не усвідомлювала правову природу підписаного у нотаріуса документу і вважала, що підписує заповіт, спірний правочин був укладений ОСОБА_7 під впливом помилки, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новокодацького районного суду міста Дніпра від 23 травня 2025року у задоволенні позову ОСОБА_1 та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , виходив з того, що позивач не надав суду доказів про вартість успадкованого майна кожного із спадкоємців та не звертався із клопотанням про сприяння у витребування таких доказів, призначенні експертизи, тощо, позивач у встановлений законом спосіб не довів який саме розмір частки успадкованого майна припадає на кожного із спадкоємців боржника та яка їхня вартість, що позбавляє суд самостійно визначити розмір часток із загальної суми боргу, що припадає на кожного із спадкоємців.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , виходив з того, що надані нею докази не доводять наявності обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття померлою ОСОБА_7 фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення при підписанні договору позики. ОСОБА_2 не спростувала у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину та не виконала встановленого процесуальним законом обов'язку доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, зокрема не довела вчинення правочину під впливом помилки.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги
15 липня 2025року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_10 , подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 23 травня 2025року.
В апеляційній скарзі висловила вимогу про скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні її позову з ухваленням нового в цій частині про задоволення її позову в повному обсязі.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що заявлення вимог про солідарне стягнення боргу, а не в межах вартості спадкового майна з кожного зі спадкоємців не є підставою для відмови у задоволенні позову.
Скаржник вказував, що суд не був позбавлений можливості зазначити про стягнення заборгованості з кожного спадкоємця пропорційно його частці у спадщині.
Наголошував на тому, що до обов'язку саме спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов'язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна.
Також 24 липня 2025року ОСОБА_2 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 23 травня 2025року.
В апеляційній скарзі висловила вимогу про скасування рішення суду з ухваленням нового про задоволення її зустрічного позову в повному обсязі та про відмову у задоволенні первісного позову.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_7 під час укладення спірного договору діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає лише заповіт.
Звертав увагу на те, що нотаріус не ознайомивши ОСОБА_7 зі змістом документів, дала їх на підпис, і мати, нічого не читаючи, будучи впевненою, що підписує заповіт на ім'я ОСОБА_1 , поставила свої підписи там, де вказала нотаріус. ОСОБА_7 була впевнена, що це заповіт, зі змістом якого вона ознайомилась в кабінеті нотаріуса, копій підписаних документів ОСОБА_7 не отримувала.
Зазначала, що ніякої позики ОСОБА_7 ні від відповідачки ОСОБА_1 , ні від її чоловіка ОСОБА_8 ніколи не отримувала, про укладення договору позики ні з відповідачем ОСОБА_1 ні з її чоловіком ОСОБА_8 , мова взагалі ніколи не йшла.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечила проти апеляційної скарги ОСОБА_1 , заявляла, що обставини якими скаржник обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору.
Надходження апеляційних скарг до суду апеляційної інстанції
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 31 липня 2025року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2025рокусправу призначено до судового розгляду на 11 листопада 2025року.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
Згідно Державного акту на право приватної власності на землю (пай №20), виданого 08 листопада 2002року Криничанською районною державною адміністрацією, ОСОБА_7 , на підставі розпорядження голови Криничанської районної державної адміністрації №378-р від 24 липня 2002року, передається у приватну власність земельна ділянка площею 8,050 га, розташована на території Кудашівської сільської ради, землю передано для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право на приватної власності на землю за №13/117 (а.с.18, 58-59, 76 т.1).
05 листопада 2015року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 укладено договір позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Стародубцевою В.М., зареєстровано в реєстрі за №1009 (а.с.12, 110 т.1).
Згідно п.1 договору позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти у сумі 375000,00грн, що станом на 05 листопада 2015року, згідно з курсом комерційних банків України еквівалентно сумі 15000,00 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві суму позичених грошових коштів на умовах, визначених цим договором.
Згідно розписки від 05 листопада 2015року ОСОБА_7 отримала від ОСОБА_1 грошову суму 375000,00 грн, в еквіваленті 15000,00 доларів США, за договором позики від 05 листопада 2015року (а.с.13, 111, 112 т.1).
Згідно заповіту, посвідченого 05 листопада 2015року приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Дніпропетровської області Стародубцевою В.М., зареєстровано в реєстрі за №1011, ОСОБА_7 на випадок своєї смерті заповіла ОСОБА_1 належну їй земельну ділянку площею 8,050 га, що розташована на території Кудашівської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області (а.с.109, 109 зворот, 158-159 т.1).
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Новокодацьким районним у місті Дніпрі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), актовий запис №239, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.115, 156 т.1).
29 грудня 2021року ОСОБА_1 направила спадкоємцям позичальника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та копію Криничанській державній нотаріальній конторі Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м.Дніпро), лист - претензію, згідно якого пропонувала їм протягом 5-ти календарних днів з моменту отримання претензії повернути грошові кошти у сумі 15000,00 доларів США, що станом на 28 грудня 2021року, згідно курсом комерційних банків України, еквівалентно 409120,50грн, кожна в рівних частках ОСОБА_1 , також направила копію договору позики грошей від 05 листопада 2015року (а.с.15-16, 19, 20, 21, 22, 23 т.1).
Згідно листа Криничанської державної нотаріальної контори Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м.Дніпро) від 30 грудня 2021року №828/02-14, на ім'я ОСОБА_1 , повідомлено, що її претензія надійшла до Криничанської державної нотаріальної контори 29 грудня 2021року і зареєстрована у книгу вхідної кореспонденції за №539/02-14 та долучена до спадкової справи №90/2021 заведеної після смерті ОСОБА_7 . У зв'язку зі зверненням спадкоємців до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, про наявність вищевказаної претензії було відправлено лист спадкоємцям, які прийняли спадщину, та запропоновано їм з'явитися до кредитора і надані всі її реквізити (а.с.17 т.1).
Згідно інформації від 28 грудня 2022року №29-4-0.223-5581/2-22 Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, на ім'я адвоката Білого І. повідомлено про те, що згідно з інформацією наданою відділом №3 управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, та згідно даних Державного земельного кадастру, станом на 31 грудня 2012року, за ОСОБА_7 на території Божедарівської (колишньої Кудашівської сільської ради) селищної ради Кам'янського (колишнього Криничанського) району Дніпропетровської області обліковується земельна ділянка площею 8,05га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Кадастровий номер земельної ділянки - 1222083500:01:026:0002. Державний акт від 08 листопада 2002року серії ІІ-ДП №109867. За інформацією, наданою іншими відділами управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, відомості щодо реєстрації земельних ділянок за ОСОБА_7 на території Дніпропетровської області, станом на 31 грудня 2012року відсутні (а.с.57, 75 т.1).
20 березня 2023року до суду з Криничанської державної нотаріальної контори за вих. №64/02-14 від 07 березня 2023року надійшла належним чином завірена копія спадкової справи, заведеної після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , згідно якої:
18 червня 2021року за №227 с/с 90/2021 ОСОБА_3 звернулася до Криничанської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, після смерті її матері ОСОБА_7 , зареєстровано в реєстрі за №4-365 (а.с.140 т.1).
18 червня 2021року за №228 с/с 90/2021 ОСОБА_4 звернулася до Криничанської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, після смерті її матері ОСОБА_7 , зареєстровано в реєстрі за №4-363 (а.с.141 т.1).
18 червня 2021року за №229 с/с 90/2021 ОСОБА_2 звернулася до Криничанської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, після смерті її матері ОСОБА_7 , зареєстровано в реєстрі за №4-364 (а.с.142 т.1).
18 червня 2021року за №230 с/с 90/2021 ОСОБА_5 звернулася до Криничанської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, після смерті її матері ОСОБА_7 , зареєстровано в реєстрі за №4-469 (а.с.142 т.1).
18 червня 2021року за №231 с/с 90/2021 ОСОБА_4 звернулася до Криничанської державної нотаріальної контори із заявою про відмову від належної їй частини спадщини за заповітом, посвідченим Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою 06 листопада 2019року за реєстровим №1-700, на її ім'я, зареєстровано в реєстрі за №4-362 (а.с.144 т.1).
18 червня 2021року за №232 с/с 90/2021 ОСОБА_2 звернулася до Криничанської державної нотаріальної контори із заявою про відмову від належної їй частини спадщини за заповітом, посвідченим Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою 06 листопада 2019року, за реєстровим №1-700, на її ім'я, зареєстровано в реєстрі за №4-361 (а.с.145 т.1).
Згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №65258602 від 18 червня 2021року Солонянської державної нотаріальної контори, зареєстрована спадкова справа номер 67851732, номер у нотаріуса 90/2021, після смерті ОСОБА_7 (а.с.157 т.1).
Згідно заповіту посвідченого 06 листопада 2019року державним нотаріусом Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою Янковою І.В., зареєстровано в реєстрі №1-700, ОСОБА_7 на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: усе належне їй майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, усі майнові права та обов'язки, а також ті майнові права та обов'язки, що належатимуть їй заповідає ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , в рівних частках кожній (а.с.159 зворот).
Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 18 червня 2021року №65258496, Солонянської державної нотаріальної контори, після смерті ОСОБА_7 , 05 листопада 2015року посвідчений заповіт №58169777, бланк НАС 269938, номер в реєстрі 1011 приватним нотаріусом ОСОБА_9 ; 06 листопада 2019року посвідчений заповіт №65010386, бланк НОА 199382, номер реєстрі 1-100 Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою (а.с.158-159 т.1).
На виконання ухвали Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2023року, Державний нотаріальний архів в Дніпропетровській області надав засвідчені належним чином копії документів: копію договору позики грошей, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Стародубцевою В.М. 05 листопада 2015року по реєстру за №1009, та документи на підставі яких він посвідчувався; копію заповіту ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Стародубцевою В.М. 05 листопада 2015року по реєстру за №1011 (а.с.194-204).
Згідно листа КП «Кам'янське районне бюро технічної інвентаризації» ДОР від 14 лютого 2025року на виконання ухвали Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2024року повідомляють, що згідно даних КП «Кам'янське РБТІ» ДОР щодо об'єкту нерухомого майна - житловий будинок АДРЕСА_2 - право власності на вказаний об'єкт не зареєстровано. Відомості про право власності щодо вказаного об'єкту нерухомого майна перевірено на паперових носіях станом на 31 грудня 2012року.
Згідно Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-9947731442025 від 20 лютого 2025року земельна ділянка з кадастровим номером 1222083500:01:026:0002, розташована на території Кудашівської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області, землі сільськогосподарського призначення 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 8,05 га, грошова оцінка 252006,84грн від 30 грудня 2024року, зареєстрована 08 листопада 2002року на праві власності за ОСОБА_7 , на підставі рішення органу виконавчої влади розпорядження голови Криничанської районної державної адміністрації 24 липня 2002року №378-р, на право приватної власності на землю від 08 листопада 2002року - ІІ-ДП 109867, зареєстровано Криничанським районним відділом земельних ресурсів 08 листопада 2002року (технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), 02 лютого 2012року, ТОВ «Унзембуд», ОСОБА_11 .
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційних скарг та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що позивач не надав суду доказів про вартість успадкованого майна кожного із спадкоємців та не звертався із клопотанням про сприяння у витребування таких доказів, призначенні експертизи, тощо, позивач у встановлений законом спосіб не довів який саме розмір частки успадкованого майна припадає на кожного із спадкоємців боржника та яка їхня вартість, що позбавляє суд самостійно визначити розмір часток із загальної суми боргу, що припадає на кожного із спадкоємців.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виснував, що померла ОСОБА_7 за життя була ознайомлений з умовами договору позики, всіма істотними обставинами, розуміла зміст і суть оспорюваного правочину та його наслідки, погодилася з ними, що підтверджується її особистим підписом, тобто, сторони досягли згоди з усіх істотних умов спірного правочину, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.
Вислухав пояснення учасників справи котрі з'явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Згідно вимог статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За правилами, передбаченими статтями 525, 526, 530 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо це не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За приписами статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей.
Розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином. Письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За змісту статей 1046, 1047 ЦК України вбачається, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
У даній справі, суд першої інстанції дослідив та проаналізував договір позики на його відповідність нормам Цивільного кодексу України-ЦК України та дійшов правильного висновку про те, що між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_7 було укладено договір позики, який відповідає нормам діючого законодавства України.
Водночас, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд вважав, що позивач не надав суду доказів про вартість успадкованого майна кожного із спадкоємців та не звертався із клопотанням про сприяння у витребування таких доказів, призначенні експертизи, тощо, а вимога позивача про солідарне стягнення суми боргу з чотирьох відповідачів у справі - спадкоємців суперечить вимогам закону.
Та звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 вказувала, що заявлення вимог про солідарне стягнення боргу, а не в межах вартості спадкового майна з кожного зі спадкоємців не є підставою для відмови у задоволенні позову, суд не був позбавлений можливості зазначити про стягнення заборгованості з кожного спадкоємця пропорційно його частці у спадщині. Наголошувала на тому, що до обов'язку саме спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов'язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна.
Проте такі доводи не приймаються апеляційним судом до уваги, з огляду на наступне.
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Виникнення у спадкоємців у разі прийняття спадщини обов'язку сплатити заборгованість боржника узгоджується зі змістом статті 1218 ЦК України, яка визначає, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Вказані положення законодавства забезпечують дотримання балансу прав та інтересів усіх учасників цих правовідносин. Зокрема, спадкоємець, приймаючи спадщину, реалізує свій майновий інтерес щодо набуття у власність спадкового майна, при цьому у нього виникає обов'язок сплатити заборгованість спадкодавця, проте виключно в межах вартості отриманого у спадщину майна. У свою чергу кредитор, укладаючи договори кредитування, може бути упевненим у сплаті йому заборгованості позичальника, у разі його смерті, за рахунок спадкового майна, яке прийняли спадкоємці боржника.
Такий принцип регулювання спірних правовідносин ґрунтується на засадах розумності, пропорційності і справедливості та виключає можливість необґрунтованого покладення на спадкоємців боржника обов'язку погасити борг у розмірі більшому, ніж вартість набутого ними майна, що призведе до безпідставного погіршення їх майнового стану у зв'язку з виконанням зобов'язання, стороною якого вони не є і згоди на укладення якого не надавали.
Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2021року у справі № 552/4892/19, від 09 листопада 2022року у справі №295/15702/20.
Зі смертю позичальника зобов'язання з повернення боргу включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.
Згідно із статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.
У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Тож, правовідносини, що виникли між кредитором та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов'язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку положень статті 1282 ЦК України.
При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:
чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;
коло спадкоємців, які прийняли спадщину;
при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);
при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.
За змістом наведених вище норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов'язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.
При вирішенні спору про стягнення зі спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора необхідно з'ясувати коло спадкоємців, встановити належність спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартість отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред'явлення вимоги до спадкоємців боржника.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частинами п'ятою сьомою статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також в інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження наявності спадкового майна та його вартості, нотаріусом не визначався повний об'єм спадкової маси після смерті спадкодавиці ОСОБА_7 , а також відсутні відомості про видачу свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, за якими б суд міг встановити вищевказані обставини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, про те, що в даному випадку, він не мав можливості визначити частку суми боргу, яку належить стягнути із відповідачів, а тому і відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
За таких обставин, доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення заявника від обов'язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Отже, ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог та з урахуванням встановлених судом обставин справи, відсутні підстави для задоволення її позову.
Водночас, суд першої інстанції виснував, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 не спростувала у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину та не виконала встановленого процесуальним законом обов'язку доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, зокрема не довела вчинення правочину під впливом помилки.
При цьому матеріали справи також не містять відомостей про звернення за життя померлої ОСОБА_7 з приводу порушення її прав, недостатності наданої їй відповідачем інформації щодо предмета договору саме в момент укладення оспорюваного правочину.
Та доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 зводились до незгоди з такими висновками суду, вказувала, що ОСОБА_7 під час укладення спірного договору діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає лише заповіт.
Звертала увагу на те, що нотаріус не ознайомивши ОСОБА_7 зі змістом документів, дала їх на підпис, і мати, нічого не читаючи, будучи впевненою, що підписує заповіт на ім'я ОСОБА_1 , поставила свої підписи там, де вказала нотаріус. ОСОБА_7 була впевнена, що це заповіт, зі змістом якого вона ознайомилась в кабінеті нотаріуса, копій підписаних документів ОСОБА_7 не отримувала.
Проте такі доводи не приймаються апеляційним судом до уваги, з огляду на наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 29 березня 2024року у справі № 523/13811/21).
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з частиною першою статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2024року у справі № 564/1067/22 викладено висновок про те, що «обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним».
Верховний Суд у постанові від 29 березня 2024року у справі № 523/13811/21 виклав висновок про те, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу). Помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить). Поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив».
Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
Проте, як встановлено судом, при укладенні договору позики грошей від 05 листопада 2015року померла ОСОБА_7 усвідомлювала, що підписує договір позики, підписує розписку, заповіт на користь ОСОБА_1 , в подальшому підписала новий заповіт на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , тобто не помилялася щодо правових наслідків договору і це є обставиною, що має істотне значення, а тому не має передбачених статтею 229 ЦК України підстав для визнання правочину недійсним.
Суд встановив, що у договорі позики від 05 листопада 2015року зазначені всі істотні умови договору, нотаріусом роз'яснені вимоги статтей 1047,1048 ЦК України, вимоги законодавства щодо недійсності правочинів, правові наслідки укладеного договору, сторони засвідчили свої наміри та, прочитавши договір, підписали його.
Тож, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що померла ОСОБА_7 за життя була ознайомлений з умовами договору, всіма істотними обставинами, розуміла зміст і суть оспорюваного правочину та його наслідки, погодилася з ними, що підтверджується її особистим підписом, тобто, сторони досягли згоди з усіх істотних умов спірного правочину, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.
Отже, взаємний зв'язок доказів в їх сукупності вказують на їх недостатність для вирішення питання щодо визнання недійсним договору позики, також скаржником не підтверджено обставин, які входять до предмету доказування щодо недійсності договору позики.
За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем ОСОБА_2 не доведено належними та допустимими доказами підстав для задоволення її позову.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.
Доводи апеляційних скарг як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006року у справі «Проніна проти України»).
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявниками апеляційних скарг не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які вони не змогли повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб сторони надали пояснення та докази щодо обставин, на які вони посилались як на підставу своїх вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Залишити без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_12 та ОСОБА_2 .
Рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 23 травня 2025року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 11 листопада 2025року.
Судді: