ЄУН: 336/8273/25
Провадження №: 2/336/4092/2025
29 жовтня 2025 року місто Запоріжжя
Шевченківський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Турчинського Максима Ігоровича, за участю секретаря судового засідання Кумечко Ірини Миколаївни, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості, -
Короткий зміст позовних вимог та заперечень
До Шевченківського районного суду міста Запоріжжя через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява, мотивована тим, що 21.04.2024 року відповідач уклав з ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4581611, на підставі якого отримав кредитні кошти на картковий рахунок у сумі 4 900,00 грн.
25 листопада 2024 року на підставі договору факторингу №25/11/2024 ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА" відступило ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» за плату право грошової вимоги до відповідача. Останній, скориставшись кредитними коштами, свої зобов'язання щодо своєчасного погашення кредиту та сплати відсотків належним чином не виконує, внаслідок чого у нього виник борг, який позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку, а також стягнути сплачений ним судовий збір та витрати на правову допомогу.
Рух справи
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя Турчинського М.І. від 02.09.2025 року відкрито спрощене позовне провадження і справа призначена до судового розгляду.
У судове засідання позивач не з'явився, від представника ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, позов підтримує, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач тричі у судові засідання не з'явився, причин неявки суд не повідомив, конверт, яким на адресу за місцем його реєстрації направлялися повістка та документи по справі, повернувся до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». На підставі ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається, що відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Встановлені судом фактичні обставини у справі
21 квітня 2024 року між ОСОБА_1 як позичальником та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» як кредитодавцем укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 4 900,00 грн строком на 360 днів з кінцевим терміном повернення кредиту 16.04.2025 рік.
Детальні строки та порядок повернення кредиту визначені в Паспорті споживчого кредиту. Тип процентної ставки фіксована.
Стандартна процентна ставка, відсотків річних становить 912,50% річних (або 2,50% в день). Реальна річна процентна ставка за стандартною ставкою, на дату укладання договору становить 185 488,02% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає 49 000,00 грн.
Договір про надання споживчого кредиту №4581611 від 21.04.2024 року відповідач підписав за допомогою електронного підпису - одноразовим ідентифікатором.
21.04.2024 року від ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» перераховано Відповідачу суму кредиту у розмірі 4 900,00 грн., номер транзакції в системі ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» 45816111713718875 що підтверджується довідкою від 19.12.2024.
25 листопада 2024 року між ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» укладено Договір факторингу №25/11/2024, відповідно до якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» відступило ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі прав вимог.
Відповідно до витягу з Додатку до договору факторингу №25/11/2024 від 25 листопада 2024 року за вищевказаним кредитним договором ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» набуло право вимоги до відповідача у загальному розмірі суми боргу 46 915,43 грн.
Норми права застосовані судом та висновки суду
Відповідно до приписів ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позику у строк та в порядок, що встановлені договором.
Статтею 1054 ЦК України визначено, «за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти».
Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлений термін.
Статтею 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно зі ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст.1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Частиною 2 статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Проте, відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Тобто, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Отже, до ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором, укладеним між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНИ» та ОСОБА_1 .
За матеріалами справи встановлено та не спростовано відповідачем, що боржник не сплатив заборгованість за кредитним договором суми основної заборгованості за тілом кредиту ані первісному, ані новому кредитору, яка підлягає стягненню з Відповідача.
Щодо стягнення заборгованості за відсотками суд зазначає про наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до наданого до суду позивачем розрахунку заборгованості, борг за відсотками складає 42 015,44 гривень, що перевищує суму отриману відповідачем позики у розмірі 4 900,00 гривень.
Суд звертає увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування, які викладені в декількох документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.
Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч.3 ст.509 та чч.1,2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).
Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у заявленому розмірі не є співрозмірною сумі кредиту за договором позики, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, суд дійшов висновку про зменшення розміру процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів до суми 4900,00 гривень.
Судовий збір підлягає стягненню з відповідача у пропорційному розмірі, визначеному відповідно до приписів ст.141 ЦПК України.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать і витрати на професійну правничу допомогу.
Так, представник позивача просить стягнути витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Також, діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.
Суд вважає, що у даній справі, зважаючи на її незначну складність, типовий характер та ціну позову, заявлена позивачем сума у 10000,00 грн є явно завищеною та неспівмірною із обсягом виконаних робіт.
Керуючись принципами розумності та співмірності, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.
Виходячи з усіх обставин, суд вважає, що розумною та обґрунтованою сумою витрат на правничу допомогу у цій справі є 3000,00 грн, що відповідає складності справи, обсягу наданих послуг та ціні позову.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82,89,141,263-265,279 ЦПК України суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за договором №4581611 від 21.04.2024р. у розмірі 9799,99 гривень, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4899,99 гривень та заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 4900,00 гривень, а також судові витрати у розмірі 484,40 гривень та 3000,00 гривень витрати на професійну правничу допомогу.
В іншій частині позову - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», ЄДРПОУ:40966869, адреса місцезнаходження: 03045 м.Київ вул.Набережна-Корчуватська,27 прим.2;
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення підписано 11.11.2025 року.
Суддя Шевченківського районного суду м.Запоріжжя Максим ТУРЧИНСЬКИЙ
29.10.25