Справа № 333/7768/24
Провадження № 2/333/581/25
30 вересня 2025 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Михайлової А.В., за участі секретаря судового засідання Панченко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про встановлення факту спільного проживання і визнання права власності у порядку спадкування за законом,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання і визнання права власності у порядку спадкування за законом.
У обгрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у Бельгії під час перебування в гостях у сестри, відповідача по справі, померла її мама, ОСОБА_3 , вона у цей час проживала разом з нею, бо з початком бойових дій вони виїхали за кордон і проживали у Німеччині. На момент смерті ОСОБА_3 на праві приватної власності належало 37/100 частин жилого будинку АДРЕСА_1 . 26.12.2023 року позивачка звернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Вартанової О.С. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої. 15.08.2024 року представник подала заяву нотаріусу про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, проте постановою від 15.08.2024 року нотаріусом було відмовлено у вчинені відповідної нотаріальної дії, мотивуючи це тим, що на день смерті позивачка не була зареєстрована зі спадкодавцем за однією адресою та не подала заяву про прийняття спадщини в строк, встановлений ст. 1270 ЦК України. Місцем реєстрації померлої ОСОБА_3 був спірний будинок, а 37/100 часток його також належать відповідачці по справі, яка не має претензій на спадкове майно, хоча зареєстрована у цьому ж будинку, але з серпня 2014 року вона виїхала з України і до теперішнього часу не повернулася, постійно проживає у Бельгії, а значить не може вважатися такою, що прийняла спадщину, сам по собі факт реєстрації не свідчить про фактичне проживання та прийняття спадщини. Факт проживання позивачки разом зі спадкодавцем буде підтверджено показаннями свідків.
Ухвалою суду від 13.09.2024 вказану позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального провадження та призначено підготовче засідання на 18.10.2024 року
Ухвалою суду від 19.11.2024 року закрите підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті у залі судових засідань в приміщенні Комунарського районного суду м. Запоріжжя на 14 січня 2025 року.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, представника позивачки подала до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, позов підтримала.
Відповідачка у судове засідання не з'явилася, неодноразово повідомлялася за адресою реєстрації, судові повістки повертаються до суду із зазначеням «За закінченням терміну зберігання»
За таких обставин, суд вважає можливим розглянути справу без фіксування судового засідання технічними засобами у відсутності учасників справи, на підставі доказів, які є в матеріалах справи, що відповідає положенню ч.3 ст. 211, ч.2 ст.247 ЦПК України.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та наявні в ній письмові докази, суд дійшов до такого.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненнями чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлені наступні факти і відповідні їм правовідносини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мама позивачки, ОСОБА_3 , що підтверджується актовим записом про смерть від 26.10.2022 року
На час смерті ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності належало 37/100 частин жилого будинку АДРЕСА_1
Згідно матеріалів спадкової справи № 176/2023 заведеної 26.12.2023 року приватним нотаріусом ЗМНО Вартановою О.С. із заявою про прийняття спадщини за законом після його смерті звернулася позивачка 26.12.2023 року поштою, інші заяви у справі відсутні
Таким чином, позивач є єдиним спадкоємцем першої черги після померлого, яка прийняла спадщину.
Постановою від 15.08.2024 року приватний нотаріус ЗМНО Вартанова О.С. відмовила предстанику позивачки у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у звязку з тим, що на день смерті позивачка не була зареєстрована зі спадкодавцем за однією адресою та не подала заяву про прийняття спадщини в строк, встановлений ст. 1270 ЦК України.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , пояснила суду, що знає як позивачку, так і відповідачку, вони є рідними сестрами між собою. Відповідачка ОСОБА_2 тривалий час не проживає в України, приблизно з 2014 року вона виїхала до Бельгії і до м.Запоріжжя ніколи більше не приїздила, її донька залишилася проживати у м.Запоріжжя з позивачкою, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а після початку повномасштабного вторгнення, приблизно у березні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та донька ОСОБА_2 , виїхали до Німеччини і більше у м.Запоріжжя не поверталася, у будинку залишився проживати і проживає до теперішнього часу ОСОБА_5 . Про смерть ОСОБА_3 свідок дізналася від ОСОБА_1 телефоном.
Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні зазначив, що постійно проживав разом з мамою ОСОБА_1 та бабусею ОСОБА_2 , у АДРЕСА_2 , разом з ними також проживала донька тітки ОСОБА_6 ,2012 року. його тітка ОСОБА_2 у 2013 році залишила доньку бабусі , а сама виїхала за кордон. Коли розпочалася війна його бабуся та мати вивезли дитину до матері ОСОБА_2 за кордон, де бабуся і померла.
Свідок ОСОБА_7 , в судовому засіданні пояснила, що знайома з родиною ОСОБА_8 більше 15 років, вона є подругою ОСОБА_9 . ОСОБА_10 разом з мамою ОСОБА_11 , та бабусею ОСОБА_2 , постійно проживали у АДРЕСА_1 . ОСОБА_12 багато років проживала у Бельії. У 2022році ОСОБА_2 , виїхала у гості до доньки у Бельгію де і померла.
Надаючи правову оцінку вказаним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до змісту ст.ст.1216-1218, 1220-1221, 1261, 1264, 1268 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, а тому прийняття спадщини частинами не можливе. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до ст.41Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, яке є непорушним.
Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно зі ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р. встановлено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За змістом ст. 1217 ЦК спадкування здійснюється за законом або за заповітом.
Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 15-52гс20), а не для залишення позовної заяви без руху.
На підставі частини п'ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.
Пунктом 3 глави 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ч. 4 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов'язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус протягом трьох робочих днів виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Відповідно до ч. 7 ст. 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування", справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Питання розподілу судових витрат позивачем не порушувалось.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1216-1218, 1225, 1264, 1268 ЦК України, ст.ст.76-81,211,259,263-265,268 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про встановлення факту спільного проживання і визнання права власності у порядку спадкування за законом - задовольнити.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на час її смерті.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 право власності на 37/100 частин жилого будинку АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на поданні заяви про його поновлення - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановленихЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Суддя Комунарського районного суду
м.Запоріжжя А.В. Михайлова