12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 387/1700/23
провадження № 61-13703ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Лідовця Р. А. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Гучканюк Ерікою Василівною, на рішення Добровеличківського районного суду міста Києва від 13 березня 2025 року, додаткове рішення Добровеличківського районного суду міста Києва від 03 квітня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 06 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна подружжя спільною власністю та поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання сумісною власністю подружжя автомобіля, поділ рухомого майна, припинення права власності та визнання права власності,
У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання майна подружжя спільною власністю та поділ спільного майна подружжя.
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання сумісною власністю подружжя автомобіля, поділ рухомого майна, припинення права власності та визнання права власності.
Рішенням Добровеличківського районного суду міста Києва від 13 березня
2025 року первісний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину транспортного засобу - автомобіля марки Volkswagen Touareg 3.0 TDi, 01 січня 2021 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину транспортного засобу - автомобіля марки Volkswagen Touareg 3.0 TDi, 01 січня 2021 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
В порядку поділу спільного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за 1/2 частину автомобіля марки Volkswagen Touareg 3.0 TDi, 01 січня 2021 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 грошову компенсацію 1 275 896,74 грн та визнано право власності на автомобіль марки Volkswagen Touareg 3.0 TDi, 01 січня 2021 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , як цілісного рухомого майна за ОСОБА_1 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя залишено за ОСОБА_1 право приватної власності на легковий автомобіль марки Volkswagen Polo V 1.6i,
01 січня 2019 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання сумісною власністю подружжя автомобіля, поділ рухомого майна, припинення права власності, компенсації частки вартості автомобіля та визнання права власності відмовлено.
Додатковим рішенням Добровеличківського районного суду міста Києва
від 03 квітня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати за сплату судового збору в розмірі 13 420 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати пов'язані із залученням експерта в розмірі 5 735,52 грн.
Повернуто ОСОБА_1 з депозитного рахунку Територіального управління ДСА України у Кіровоградській області грошові кошти у розмірі 25 517,93 грн, внесені згідно з квитанцією про внесення коштів від 13 грудня 2023 року
№ 9326-8423-0502-8549 за частку в спільному майні.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 06 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 13 березня 2025 року та додаткове рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 03 квітня 2025 року залишено без змін.
У листопаді 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана його представником - адвокатом Гучканюк Е. В.,на рішення Добровеличківського районного суду міста Києва
від 13 березня 2025 року, додаткове рішення Добровеличківського районного суду міста Києва від 03 квітня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 06 жовтня 2025 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Подана касаційна скарга ОСОБА_1 не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки у порушення пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору
у встановленому порядку і розмірі.
Касаційна скарга містить квитанцію від 23 жовтня 2025 року № 2.368625787.1 про часткову сплату заявником судового збору за подання касаційної скарги
у розмірі 21 472 грн.
Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року.
Станом на 01 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 2 684 грн.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) визначено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою або особою-підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду касаційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
Заявник оскаржує судові рішення першої та апеляційної інстанцій, в частині задоволення позовних вимог, а саме в частині стягнення грошової компенсації за 1/2 частину автомобіля в розмірі 1 275 896,74 грн.
Згідно із частиною четвертою статті 6 Закону України «Про судовий збір» якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).
Отже, за подання касаційної скарги судовий збір підлягає сплаті в розмірі
25 517,93 грн (1 275 896,74 х 1 % х 200 %).
Враховуючи сплачений судовий збір у розмірі 21 472 грн, заявнику слід доплатити судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 4 047,93 грн.
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету: 22030102, найменування податку, збору, платежу «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його доплату.
Крім того, подана касаційна скарга не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки у порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, заявником у касаційній скарзі не вказано підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Абзацом першим частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо:
1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні;
4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу;
5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції;
8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або
4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Аналізуючи вищезазначені норми, Верховний Суд зауважує, що касаційна скарга має містити: пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. Суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин; пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення; пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи; пункт 4 - посилання на підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.
У касаційній скарзі заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження.
Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків.
Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, статтями 4, 6 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Гучканюк Ерікою Василівною, на рішення Добровеличківського районного суду міста Києва від 13 березня 2025 року, додаткове рішення Добровеличківського районного суду міста Києва від 03 квітня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 06 жовтня 2025 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Р. А. Лідовець