05 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 461/6352/23
провадження № 61-1115св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача Литвиненко І. В.,
суддів Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Універсал Банк»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Цибко Тетяна Борисівна,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» на постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Цибко Тетяна Борисівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
Короткий зміст позовних вимог
В серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просилавизнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Цибко Т. Б. 04 лютого 2009 року за реєстровим № 262, таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування вимог вказувала, що 29 серпня 2007 року вона та Відкрите акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ВАТ «Універсал Банк») уклали кредитний договір № 24/128-07К, за умовами якого вона отримала від відповідача кредит у сумі 94 000 дол. США, з кінцевою датою погашення до 28 серпня 2026 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором сторони уклали договір іпотеки від 29 серпня 2007 року, який посвідчений приватним нотаріусом Шапіро І. В. В іпотеку передано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначала, що в грудні 2012 року їй стало відомо про те, що в межах виконавчого провадження реалізовано квартиру на виконання виконавчого напису, зареєстрованого в реєстрі № 262, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Цибко Т. Б., про звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру. Копію виконавчого напису нею отримано в березні 2015 року. Від відповідача вона не отримувала жодних вимог, в тому числі щодо стягнення заборгованості в безспірному порядку. Відповідно до виконавчого напису період стягнення становить з 10 вересня 2007 року до 22 грудня 2008 року. Згідно виконавчого напису борг становить 100 639,22 дол. США, та складається з: 2 899,05 дол. США - прострочена заборгованість; 88 214,99 дол. США - сума дострокового стягнення кредиту; 8 938,01 дол. США - відсотки; 587,17 дол. США - пеня; плата за вчинення виконавчого напису - 2 500 грн. Відповідач не надав нотаріусу виписки за кредитним рахунком, як основного документа, який міг би підтверджувати суму заборгованості, кредитного договору та договору іпотеки. Відповідно до вимоги банку від 01 грудня 2008 року, заборгованість станом на 01 грудня 2008 року становила 96 834,59 дол. США. В грудні 2008 року здійснено оплату за кредитним договором, яка не врахована банком при розрахунку, що також вказувало на те, що заборгованість є спірною.
Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») просило застосувати позовну давність (т. 1 а. с. 58).
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Галицький районний суд м. Львова рішенням від 12 червня 2024 року у задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що з вимоги про повернення всієї суми кредиту від 01 грудня 2008 року вбачається, що ОСОБА_1 повідомлено банком, що загальна сума заборгованості, яка підлягала сплаті за кредитним договором від 29 серпня 2007 року № 24/128-07к, станом на 01 грудня 2008 року становила 96 834,59 дол. США та підлягала уточненню на дату фактичної сплати коштів. Даною вимогою банк вимагав від боржника сплатити всю суму отриманого кредиту, нарахованих процентів за користування кредитними коштами та штрафних санкцій за порушення виконання зобов'язань у тридцятиденний строк. З цією вимогою позивач ознайомлена особисто 01 грудня 2008 року, про що свідчить її підпис на вимозі.
Позивач не спростувала розрахунок заборгованості, не надала доказів часткового чи повного погашення заборгованості, та доказів, які б спростовували безспірність вимог відповідача і могли б підтвердити відсутність у нотаріуса права вчинення оспорюваного виконавчого напису чи порушення встановленої законом процедури.
Оскільки, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову та його необґрунтованість, заява відповідача про застосування позовної давності до вимог позивача не підлягала оцінці при вирішенні спору по суті.
Львівський апеляційний суд постановою від 05 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 червня 2024 року скасував та ухвалив нове рішення про задоволення позову.
Визнав виконавчий напис від 04 лютого 2009 року № 262, вчинений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Цибко Т. Б., про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_2 по заборгованості у розмірі 100 639,22 дол. США таким, що не підлягає виконанню.
Апеляційний суд виходив з того, що виконавчий напис було вчинено щодо стягнення заборгованості, яку не можна вважати безспірною, оскільки з виконавчого напису вбачається, що заборгованість за відсотками та пеня стягнуто також за період, коли право кредитора нараховувати відсотки за користування кредитом та неустойку припинилося. Позивач не була повідомлена про намір задовольнити вимоги кредитора щодо дострокового стягнення кредитних коштів за рахунок переданого в іпотеку майна.
Враховуючи наведене, належить зробити висновок, що оспорюваний виконавчий напис вчинено з порушенням вимог статті 88 Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
У січні 2025 року АТ «Універсал Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року, в якій просить оскаржене судове рішення скасувати, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 464/4985/15-ц, від 02 липня 2020 року у справі № 753/16745/15-ц, від 07 грудня 2023 року у справі № 331/427/22.
Апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази, а саме копію вимоги про повернення всієї суми заборгованості від 01 грудня 2008 року № 227 та розрахунок заборгованості станом на 22 грудня 2008 року.
Необґрунтованим є висновок апеляційного суду, що лише банківська виписка за рахунками може бути належним доказом щодо наявності заборгованості за кредитним договором.
Враховуючи пункт 10.4 кредитного договору від 29 серпня 2007 року та вимогу банку від 01 грудня 2008 року, право на дострокове повернення всієї суми заборгованості виникло у банку, починаючи з 31 грудня 2008 року. Розрахунок заборгованості, наданий нотаріусу, виконаний станом на 22 грудня 2008 року та відповідно не відображає нарахування процентів після припинення такого права для кредитора.
Також суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку про те, що у наданому нотаріусу розрахунку заборгованості не відображені здійснені позичальником оплати після 01 грудня 2008 року.
Позивач у встановленому законом порядку не спростувала належними та допустимими доказами те, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою. Позивач іншого розрахунку не надала суду.
Крім того, надання нотаріусу копії вимоги, яка б підтверджувала повідомлення іпотекодавця про намір кредитора звернути стягнення на передане в іпотеку майно, на час вчинення виконавчого напису не вимагалось.
Разом з тим, апеляційний суд проігнорував заяву відповідача про застосування позовної давності. Про існування виконавчого напису позивачу було відомо у березні 2012 року, що підтверджується письмовими поясненнями ОСОБА_1 у справі за позовом АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, копія яких була надана разом з відзивом на позовну заяву у справі, яка переглядається. Також, після ознайомлення з вимогою банку від 01 грудня 2008 року, позивач була обізнана щодо можливих наслідків невиконання такої вимоги та умов договорів кредиту та іпотеки.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2025 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Пащука А. І., до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Зазначав, що відповідно до вимоги банку від 01 грудня 2008 року заборгованість станом на цю дату становила 96 834,59 дол. США, проте в заяві на вчинення виконавчого напису зазначена заборгованість станом на 22 грудня 2008 року на суму 100 639,22 дол. США. Отже, зазначена заборгованість є спірною. При цьому, в грудні 2008 року позивач здійснила оплату за кредитом, які банк не врахував при розрахунку заборгованості. Банк не надав нотаріусу перелік необхідних документів для вчинення виконавчого напису.
Відповідач нарахував заборгованість зі сплати відсотків та пені після 01 грудня 2008 року, що суперечить законодавству.
Крім того, розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку). Відповідач не надав нотаріусу виписку по кредитних рахунках. Безспірність боргу позивача нотаріусом не перевірена.
Також, сторони домовились, що позивач продовжує виконувати зобов'язання за кредитом, а банк оформить квартиру на позивача. Відповідно до останньої довідки банку станом на 22 квітня 2021 року ОСОБА_1 сплатила за кредитом: 74 829,60 дол. США - тіло кредиту; 11 892,16 дол. США - відсотки; 827,77 дол. США - пеня.
Разом з тим, 05 березня 2015 року ОСОБА_1 зверталась з позовом про визнання зазначеного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Верховний Суд постановою від 10 вересня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Апеляційного суду Львівської області від 07 лютого 2017 року про відмову у задоволенні позову залишив без змін.
Отже, з 05 березня 2015 року до 10 вересня 2018 року позовна давність перервана. З урахуванням карантинних заходів, які були продовжені до 30 червня 2023 року, позивач не пропустив строк звернення до суду з цим позовом.
Крім того заявник просить не брати до уваги лист вимоги від 18 листопада 2008 року № 196, який долучено до касаційної скарги.
У квітні та вересні 2025 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Пащука А. І.,до Верховного Суду надійшли клопотання, в яких просить закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України. При цьому зазначає, що ця справа є малозначною.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 29 січня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Галицького районного суду м. Львова.
25 лютого 2025 року цивільна справа № 461/6352/23 надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 13 жовтня 2025 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
29 серпня 2007 року ОСОБА_1 та ВАТ «Універсал Банк» уклали кредитний договір № 24/128-07К, за умовами якого позивач отримала від відповідача кредит у розмірі 94 000 дол. США з кінцевою датою погашення до 28 серпня 2026 року.
З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором, 29 серпня 2007 року сторони уклали іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І. В.
За умовами договору іпотеки ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 .
04 лютого 2009 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Цибко Т. Б. вчинено виконавчий напис, реєстровий № 262, про звернення стягнення на вказану квартиру, що належить на праві власності ОСОБА_1 .
Виконавчий напис із заявою про прийняття його до виконання від 05 лютого 2009 року за вих. № 343МРУ пред'явлено до виконання у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження» до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області (далі - відділ ДВС ГУЮ у Львівській області).
Постановою старшого державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС ГУЮ у Львівській області Прокопа С. Б. від 10 лютого 2009 року відкрито ВП № НОМЕР_1.
Квартира за адресою: АДРЕСА_1 , реалізована з прилюдних торгів за ціною продажу 527 000 грн. Львівською філією ПП «Нива-В.Ш.», що підтверджується протоколом № 1410185-1 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна (предмета іпотеки). Переможцем торгів стало АТ «Універсал Банк».
02 листопада 2010 року головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС ГУЮ у Львівській області Шестаком О. В. складено акт про реалізацію предмета іпотеки.
02 листопада 2010 року головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС ГУЮ у Львівській області Шестаком О. В. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
03 грудня 2010 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н. М. видано свідоцтво за реєстраційним № 1938, згідно з яким АТ «Універсал Банк» належить на праві власності двокімнатна квартира АДРЕСА_2 , яка раніше належала ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 18 ЦК України).
Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 87 Закону України «Про нотаріат»).
У частині першій статті 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Відповідно до абзацу 7 частини першої статті 89 Закону України «Про нотаріат» у виконавчому написі повинні зазначатися розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника.
Пунктом 283 розділу 32 Глави 3 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (у редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису) визначено, що для вчинення виконавчого напису стягувачем або уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, має бути зазначено: відомості про найменування і адресу стягувача та боржника; дата та місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код в ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо.
Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу буде необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.
Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень.
Вчинення виконавчого напису за заявою одного з іпотекодержателів здійснюється нотаріусом після спливу десяти днів з дня одержання іншими іпотекодержателями письмового повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі отримання письмової заяви від попереднього іпотекодержателя, який має вищий пріоритет, про припинення звернення стягнення на предмет іпотеки виконавчий напис нотаріусом не вчиняється.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року (далі - Перелік).
Під час вчинення виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку.
У пункті 1 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) зазначено, що «для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19) зазначено, що «вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Водночас порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню».
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційний суд встановив, що відповідно до заяви про вчинення виконавчого напису зазначена сума заборгованості 100 639,22 дол. США станом на 22 грудня 2008 року.
Відповідно до вимоги банку про дострокове повернення кредиту у повному обсязі, з якою ознайомлена позивач, станом на 01 грудня 2008 року заборгованість позивача становила 96 834,59 дол. США.
Позивач надала суду заявки на переказ коштів від 17 жовтня 2008 року в сумі 450 дол. США, від 20 листопада 2008 року про оплату 97 дол. США, від 18 листопада 2008 року на суму 100 дол. США, квитанцію № 1535 від 10 вересня 2007 року на суму 65 дол. США, які не відображені в розрахунку заборгованості.
Також, позивач 12 та 15 грудня 2008 року здійснила дві оплати по 64 дол. США, однак такі оплати не були враховані при вчиненні виконавчого напису.
Нотаріусу із заявою про вчинення виконавчого напису не надано вимогу та виписку по кредитному рахунку на підтвердження вимоги банку і на підтвердження суми заборгованості, тобто нотаріусу не надано всіх документів, достатніх та необхідних для вчинення виконавчого напису.
Після 01 грудня 2008 року банк втратив право нараховувати відсотки, пеню та інші платежі за договором, оскільки нарахування процентів за користування кредитними коштами, неустойки поза строком дії кредитного договору не передбачено.
Отже, виконавчий напис вчинено на погашення заборгованості, яка не є безспірною.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).
Враховуючи викладене, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Відсутність права нараховувати проценти та штрафні санкції за період після реалізації кредитором свого права на дострокове стягнення кредиту підтверджена постановою Великої Палатою Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що виконавчий напис вчинено на погашення заборгованості, яка не є безспірною, та такий вчинено приватним нотаріусом із порушенням вимог статті 88 Закону України «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 464/4985/15-ц, від 02 липня 2020 року у справі № 753/16745/15-ц, від 07 грудня 2023 року у справі № 331/427/22 колегією суддів відхиляються, оскільки висновки у цій справі і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Доводи касаційної скарги про те, що заборгованість ОСОБА_1 є безспірною спростовуються встановленими судом апеляційної інстанції обставинами справи.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином зібрані у справі докази, а саме копію вимоги про повернення всієї суми заборгованості від 01 грудня 2008 року № 227 та розрахунок заборгованості станом на 22 грудня 2008 року є необґрунтованими, оскільки апеляційний суд, належним чином оцінивши надані сторонами докази, дійшов правильного висновку про те, що виконавчий напис вчинено на погашення заборгованості, яка не є безспірною.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
В даному випадку нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не додержався вимог закону, а саме не переконався у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню, чим порушив Закон України «Про нотаріат» та Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Проте, колегія суддів вважає передчасним висновок апеляційного суду щодо задоволення позову.
В касаційній скарзі заявник посилається на те, що апеляційний суд проігнорував заяву відповідача про застосування позовної давності. Про існування виконавчого напису позивачу було відомо у березні 2012 року, що підтверджується письмовими поясненнями ОСОБА_1 у справі за позовом АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, копія яких була надана разом з відзивом на позовну заяву у справі, яка переглядається. Також, після ознайомлення з вимогою банку від 01 грудня 2008 року, позивач була обізнана щодо можливих наслідків невиконання такої вимоги та умов договорів кредиту та іпотеки.
Реалізація права на судовий захист невід'ємно пов'язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Основним нормативним актом, що регулює строки звернення до суду про вирішення спорів у порядку цивільного судочинства, є ЦК України, який установлює інститут позовної давності і містить положення щодо часових меж, упродовж яких особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.
Разом з тим апеляційний суд не вирішив питання щодо позовної давності, про застосування якої заявило АТ «Універсал Банк».
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.
Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Тлумачення частини першої статті 261 ЦК України свідчить про те, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частини п'ятої статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.
При цьому саме на позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин.
У пункті 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20) вказано, що питання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Аналіз норм права щодо інституту позовної давності у сукупності із нормами ЦПК України, що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин, не дають Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного визначення обставин дати початку перебігу строку позовної давності (див. постанову Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 916/2128/18).
Заперечуючи проти позову в суді першої інстанції АТ «Універсал Банк»просив застосувати позовну давність (т. 1, а. с. 58).
ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції клопотання про поновлення позовної давності (т. 1 а. с. 96-98).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд не звернув уваги на зазначені обставини та не дослідив, коли саме позивач довідалася про порушення своїх прав.
Таким чином, судом апеляційної інстанції у порушення вимог закону взагалі не вирішено питання щодо позовної давності, у тому числі не встановлено, чи пропущено строк звернення до суду позивачем, чи пропущено цей строк з поважних причин, про що вказувала ОСОБА_1 у своєму клопотанні.
З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то апеляційному суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини.
Щодо клопотання про закриття касаційного провадження
У квітні та вересні 2025 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Пащука А. І., до Верховного Суду надійшли клопотання, в яких просить закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України. При цьому зазначає, що ця справа є малозначною.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Враховуючи те, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався заявник у касаційній скарзі стосувалися різних фактичних обставин, підстав для закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України Верховний Суд не вбачає.
Крім того, доводи про те, що ця справа є малозначною відхиляються Верховним Судом, оскільки предметом спору у цій справі є визнання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Цибко Т. Б. 04 лютого 2009 року за реєстровим № 262, таким, що не підлягає виконанню. При цьому, зазначеним виконавчим написом запропоновано за рахунок коштів, виручених від реалізації квартири, задовольнити вимоги АТ «Універсал Банк» у розмірі 100 639,22 дол. США. та 2 500 грн (послуги нотаріуса). Отже ця справа не є малозначною.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, оскаржене судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Пащука Артема Ігоровича, про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» на постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Литвиненко
Судді: А. І. Грушицький
А. А. Калараш
Є. В. Петров
В. В. Пророк