судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Краснощокова Є. В.
05 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 370/1339/19
провадження № 61-8601св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І., касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 12 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року змінив, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Верховний Суд вказав, що усправі, що переглядається:
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , правонаступниками якої є ОСОБА_3 в інтересах якого діє ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про припинення права власності на земельну ділянку, визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки. В обгрунтування позову вказав, що йому на праві власності належить земельна ділянка площею 0,341 га, яка розташована на території Яблунівської сільради, цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого підсобного господарства. 30 червня 2017 року позивач звернувся до ТОВ «ТЕРРА-М» з метою виготовлення технічної документації щодо відновлення меж вказаної земельної ділянки, та цим товариством на замовлення позивача було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо відновлення меж земельних ділянок в натурі на місцевості ОСОБА_1 для ведення особистого підсобного господарства на території с. Яблунівка Яблунівської сільради. Проте, рішенням № РВ-3201200822018 від 12 березня 2018 року позивачу відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру про вказану земельну ділянку у зв'язку з її взаємним перетином із земельними ділянками з кадастровим номером 3222788900:05:008:0110 та 3222788901:01:008:0059;
суди відмовили у задоволенні позову через необґрунтованість позовних вимог, проте залишили поза увагою, що: якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності на частину земельної ділянки зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві власності позивачу та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності відповідача. Натомість вимоги про припинення права власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тому позовні вимоги про припинення права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку та визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки не є належним способом захисту порушеного права. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Оцінка доводам позивача щодо порушення його права (інтересу) (вирішення спору по суті) має надаватися лише за належною вимогою.
Колегія суддів при цьому врахувала висновок, зроблений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23), в якій вказано, що:
«112. Натомість усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права [постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)].
113. Підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.112018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц(пункт 146)].
114. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).
115. Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.
116. АТ «Укрзалізниця» просить визнати недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,1259 га. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
117. Згідно з рішенням Кам'янка-Бузької міської ради від 28.01.2011 № 10 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1259 га. Водночас частина земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 та накладається на смугу відведення залізниці, має площу 0,0974 га.
118. Тобто площа земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці, менша загальної площі земельної ділянки, наданої у власність ОСОБА_1 згідно з рішенням Кам'янка-Бузької міської ради від 28.01.2011 № 10.
119. У цій справі позивач заявляє вимогу про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1259 га, - тобто намагається скасувати правовий титул (визнати недійсним відповідне рішення щодо всієї земельної ділянки, а не тільки тієї її частини, що накладається на смугу відведення залізниці).
120. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,1259 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці.
121. АТ «Укрзалізниця» має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на смугу відведення залізниці. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 у справі № 441/123/16).
122. Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
123. Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102-113 ЦПК України).
124. У власних висновках Верховний Суд базується на тому, що за змістом частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі. Частина земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці та межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою.
125. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що ОСОБА_1 буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку АТ «Укрзалізниця», а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність ОСОБА_1 якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.
126. Крім того, варто зазначити, що віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.
127. Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.
128. Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ «Укрзалізниця» та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_1 .
145. Велика Палата Верховного Суду вказує на те, що у спорах з подібними обставинами належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування частини земельної ділянки, що накладається».
З цим висновком Великої Палати Верховного Суду, а також застосуванням його в цій справі у спорі між фізичними особами - власниками суміжних землеволодінь для будівництва та обслуговування житлового будинку і для ведення особистого підсобного господарства, які отримані у порядку приватизації, не можу погодитись з таких мотивів.
Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (стаття 179ЦК України).
Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами (стаття 190 ЦК України).
Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (стаття 183 ЦК України).
У стаття 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Результат аналізу положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» свідчить, що до об'єктів нерухомого майна, речові права на яке підлягають державній реєстрації, належать власне нерухомі речі або їх окремі (виділені в натурі) частини, у тому числі земельні ділянки (частка у праві спільної власності на таку річ), меліоративні мережі та їх складові частини, а також об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості у випадках, встановлених законом, тобто об'єкти щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки (об'єкти цивільного обороту).
Саме щодо об'єктів цивільного обороту є ефективним віндикаційний позов, як вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року по справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі, та вказано на можливість витребування також ідеальної частки нерухомого майна, оскільки наслідком задоволення такого позову буде внесення записів про державну реєстрацію права власності на відповідні частки житлового будинку та земельної ділянки.
Натомість невиділені в натурі частини нерухомих речей, у тому числі земельних ділянок, до об'єктів цивільного обороту не належать, а тому неможливим є державна реєстрація права власності на частину нерухомої речі.
У справі № 446/478/19 Велика Палата Верховного Суду фактично зробила загальний висновок, що предметом віндикаційного позову може бути і частина земельної ділянки без виділу її натурі або визначення частки у праві спільної власності.
З висновків Великої Палати Верховного Суду простежується ідея, що рішення суду про витребування частини спірної земельної ділянки уможливить її виділ в натурі, поділ між сторонами спору, державну реєстрацію окремих земельних ділянок та прав на них.
Проте наведений у вказаній постанові механізм витребування такої частини земельної ділянки через її ідентифікацію шляхом визначення меж не є її виділом в натурі, оскільки здійснити такий виділ можливо шляхом поділу (виділу) земельної ділянки в порядку, визначеному законодавством (статті 56 Закону України «Про землеустрій», 79-1 ЗК України), тобто з формуванням окремих земельних ділянок та внесення інформації про них до Державного земельного кадастру (присвоєння їм кадастрових номерів). А порядок примусового виконання такого судового рішення шляхом поділу (виділу) земельної ділянки законодавство не визначає.
Тому вважаю помилковим висновок, що судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.
У такій категорії справ мова йде про порушення права саме внаслідок накладення земельних ділянок, тобто різних об'єктів цивільних прав, а не втрати (припинення) володіння або заволодіння земельною ділянкою дійсного власника. Предметом такого спору є не одна й та ж земельна ділянка (частка у праві власності на неї), яка могла б витребовуватися у порядку статей 387 і 388 ЦК України, а різні земельні ділянки, що накладаються.
Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами, визначений статтями 116, 118, 122 ЗК України, передбачає вчинення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування відповідних дій та прийняття рішень, а саме: формування земельної ділянки, присвоєння їй кадастрового номера, надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність тощо.
Такі дії та рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування можуть порушувати права інших власників земельних ділянок, а тому визнання незаконними цих рішень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
Саме тому Верховний Суд неодноразово робив висновки щодо належних способів захисту прав власників земельних ділянок, внаслідок накладення меж земельних ділянок при їх формуванні з вини органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, основним з яких є позов про оспорювання рішення суб'єкта владних повноважень, яке суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси, а також похідні вимоги про усунення перешкод (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 540/861/16-ц (провадження № 14-660цс19), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 28 вересня 2022 року у справі № 450/2973/20, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 23 листопада 2023 року у справі № 370/457/20, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2024 року у справі № 731/264/23).
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов'язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21)).
Тому у таких справах був усталеним підхід, що вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння не є належним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 446/478/19 при зміні такої судової практики виходила з міркувань вирішення питання обмеженого втручання у права відповідачів на мирне володіння майном, зокрема непозбавлення права власності на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність якої не ставиться під сумнів, забезпечення дотримання пропорційності та балансу інтересів, важливості врахування добросовісності набувача.
Разом з тим, в таких спорах накладення земельних ділянок, як правило, відбувається при формуванні однієї або обох земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в порядку приватизації, яке може реалізовано громадянами один раз по кожному виду цільового призначення в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок у власність (статті 116, 121 ЗК України). Тому при задоволенні позову про визнання незаконним (недійсним) рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і скасуванні державної реєстрації такого права, відповідне право відповідача відновлюється та надає йому можливість повторно отримати вільну земельну ділянку у власність. Такого юридичного наслідку не буде при витребуванні частини земельної ділянки.
При цьому позов про оспорювання рішення суб'єкта владних повноважень, яке суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси, є самостійним способом захисту прав та/або інтересів. За загальним правилом, з урахуванням сутності такої вимоги, вона не може бути кваліфікована як негаторний позов, що не виключає застосування до позову про оспорювання рішення позовної давності. Положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України, якою було передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, виключено на підставі Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» № 4176-VI від 20 грудня 2011 року, який набрав чинності 15 січня 2012 року. Тому початок перебігу позовної давності за таким позовам пов'язується з тим моментом, коли особа дізналася або за усіма об'єктивними обставинами повинна була дізнатися про порушення свого права.
Оскільки принцип добросовісності належить до загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни), то цей принцип не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Тому і позов про оспорювання рішення суб'єкта владних повноважень, а також похідні вимоги про усунення перешкод, надають відповідачам у таких справах достатні гарантії захисту своїх прав та не виключають врахування судами при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства, принципу добросовісності.
До того ж за обставин справи № 446/478/19, що переглядала Велика Палата Верховного Суду, не вбачається, що відповідач наводив аргументи, що визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до позбавлення його права власності на частину земельної ділянки, яка не є спірною, надавав згоду здійснити поділ земельної ділянки та набути у власність земельну ділянку площею 285 кв. м. (0,1259 га - 0,0974 га), яка не накладається на смугу відведення залізниці, про технічну можливість поділу в натурі земельної ділянки при витребуванні її частини без втрати цільового призначення тією частиною, що залишається (подільність речі).
Крім того, в цій суди встановили, що обставини перетину земельних ділянок позивача і відповідача не є підтвердженими належним чином, а у висновку, складеному за результатами проведеної судової експертизи, вказано, що фактичне розташування обох земельних ділянок не відповідає правовстановлюючим документам, відсутній перетин земельних ділянок за документацією 2002, 2003, 2011, 2017 років. Але взаємний перетин земельної ділянки позивача і земельної ділянки відповідача за їх фактичним використанням, відповідно до даних правовстановлюючих документів, документації із землеустрою та інформації з Державного земельного кадастру існує. Тобто висновки проведеної у справі судової експертизи можуть свідчити про наявність технічних помилок, допущених у документації із землеустрою та відомостях Державного земельного кадастру.
Вочевидь такі помилки мають усуватися в порядку, встановленому у статті 37 Закону України «Про Державний земельний кадастр», за наявності спору - у судовому порядку, проте у будь-якому випадку не за допомогою віндикаційного позову.
Тому Верховному Суду в цій справі належало постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, зроблених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року в справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23).
Суддя Є. В. Краснощоков