06 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 761/3125/23
провадження № 61-6528св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Служба безпеки України, держава Україна в особі Державної казначейської служби України,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ільченка Дмитра Олеговича, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2023 року під головуванням судді Волошина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Кулікової С. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, в якому просив стягнути з відповідача компенсацію за завдану йому моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн.
В обґрунтування вимог вказував, що він перебував у статусі підозрюваного у кримінальному провадженні № 22019000000000215 від 12 липня 2019 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 27, частиною другою статті 28, частиною другою статті 121 КК України. На час подання позову кримінальне провадження перебувало в Дніпровському районному суді міста Києва. Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні здійснювалось відповідними структурними підрозділами.
16 червня 2020 року позивача затримано та поміщено до спеціально відведеного місця для тимчасового тримання (ізолятор тимчасового тримання) Відділу забезпечення досудового слідства Служби безпеки України (далі - ВЗДС СБУ).
19 червня 2020 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва позивачу обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. На виконання зазначеної ухвали слідчого судді, його поміщено до ВЗДС СБУ, де він перебував з 19 червня 2020 року до 20 серпня 2020 року.
Позивач вважав, що його перебування у ВЗДС СБУ у зазначений період, було наслідком протиправних дій органу досудового розслідування, який здійснив його неправомірне утримання у ВЗДС СБУ, чим завдав йому моральної шкоди, яку він оцінював в 1 000 000 грн. На думку позивача, ВЗДС СБУ не є місцем попереднього ув'язнення, в силу вимог закону. В обґрунтування моральної шкоди зазначав, що режим утримання під вартою у ВЗДС СБУ значно відрізняється від аналогічного режиму перебування у «звичайному» слідчому ізоляторі, оскільки позбавляє особу певних прав, визначених Конституцією України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 25 вересня 2023 року у задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем, враховуючи засади змагальності сторін та диспозитивності, не доведено одного з обов'язкових елементів - протиправності дій відповідача.
ОСОБА_1 не був позбавлений права подавати скарги та заяви, чим він і скористався двічі. При цьому жодних скарг, заяв, листів тощо до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або Європейського суду з прав людини до адміністрації ВЗДС від позивача не надходило.
Позивач стверджував, що був позбавлений права отримувати речі, на які він мав би право, якби перебував в СІЗО.
Прийом продуктів харчування та речей для осіб, які тримаються під вартою у ВЗДС СБУ здійснюється відповідно до Інструкції та Закону України «Про попереднє ув'язнення» в робочі дні, без обмеження ваги. У святкові та вихідні дні передачі не приймаються.
За час перебування позивача під вартою у ВЗДС СБУ, відповідно до Журналу № 40 «Обліку побачень, передач, посилок, бандеролей і грошових переказів особам, взятим під варту, за 2020 рік» ним була отримана 31 передача (19, 22, 23, 25, 26, 30 червня; 01, 02, 06, 07, 10, 13, 14, 16, 17, 21, 22, 23, 24, 27, 28, 29, 30 липня; 03, 05, 06, 07, 10, 12, 13, 17 серпня 2020 року), до яких входили продукти харчування, питна вода, речі, книги, медикаменти, телевізор.
З переліком продуктів харчування, предметів першої необхідності, інших речей та предметів, які забороняється передавати особам, взятим під варту, а також користуватися та зберігати при собі позивач ознайомлений під розписку, яка була долучена до матеріалів його особової справи. Отже, твердження позивача з цього питання безпідставні.
Київський апеляційний суд постановою від 10 квітня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Ільченка Д. О. залишив без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2023 року залишив без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що позивач не довів наявності моральної шкоди, протиправності діяння відповідача, та наявність причинно-наслідкового зв'язку між наслідками і протиправним діянням СБУ.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
У травні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ільченко Д. О., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Представник заявника зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 243/5118/19, від 12 квітня 2021 року у справі № 686/32005/19. Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості врахування ухвали слідчого судді та ухвали суду в кримінальному провадженні під час розгляду позову про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними діями органу досудового розслідування.
Суди попередніх інстанцій відмовилися самостійно аналізувати правомірність дій відповідача, а в якості підстав для відмови у задоволенні позову посилалися на те, що позивачу відмовили слідчі судді у задоволенні його скарг.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2024 року від СБУ до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Зазначає, що позивач обмежився лише загальними посиланнями на законодавство про відшкодування моральної шкоди, не надавши суду жодних доказів. Всі твердження позивача про заподіяння йому моральних страждань ґрунтуються виключно на гіпотетичних порушеннях його прав.
Ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 20 серпня 2020 року у справі № 757/31502/20 стосується саме подальшого тримання позивача у ВЗДС СБУ, яке визнано безпідставним, оскільки змінився його процесуальний статус - з підозрюваного (тримання яких у ВЗДС СБУ передбачено в окремих випадках) на обвинуваченого (тримання яких у ВЗДС СБУ не передбачено).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 13 травня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Шевченківського районного суду міста Києва.
05 червня 2024 року цивільна справа № 761/3125/23 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 19 червня 2020 року позивачу обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. На виконання зазначеної ухвали слідчого судді, а також відповідно до постанови старшого слідчого Слідчого управління ГУ СБУ у м. Києві та Київській області про визначення місця тримання під вартою, позивача поміщено до ВЗДС СБУ, де він перебував з 19 червня 2020 року до 20 серпня 2020 року.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди вказаними органами діють правила частини шостої цієї статті - шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил передбачених зокрема статтями 1173, 1174 ЦК України.
У пункті 32 постанови від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що […застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування].
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 вказала, що […необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою].
Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема при закритті кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутності у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленні достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).
Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п'ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Судами встановлено, що з тексту ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 20 серпня 2020 року у справі № 757/31502/20 вбачається, що суд, із урахуванням закінчення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні та призначенні обвинувального акта до судового розгляду, вважав безпідставним подальше утримання обвинувачених у Відділі забезпечення досудового розслідування СБУ, яке в розумінні вимог закону не є місцем попереднього ув'язнення, у зв'язку з чим вважав за необхідне при застосуванні до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, утримувати їх у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.
Як вбачається з ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 23 червня 2020 року у справі № 757/23714/20-к в рамках кримінального провадження № 22019000000000215, слідчим суддею розглядалась скарга про незаконне тримання підозрюваного у Відділі забезпечення досудового розслідування СБУ та зобов'язання уповноваженого слідчого ГУ СБУ перевести підозрюваного до слідчого ізолятора Державної кримінально-виконавчої служби. Дослідивши скаргу та додані до неї матеріали, слідчий суддя дійшов висновку, що скарга не підлягала задоволенню.
В рамках даного кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/26453/20-к також розглядалась скарга захисників позивача, які просили суд перевести підозрюваного з Відділу забезпечення досудового розслідування СБУ до Державної установи «Київський слідчий ізолятор», оскільки тримання останнього у Відділі забезпечення досудового розслідування СБУ є незаконним та таким, що порушує права підозрюваного та не може забезпечити належного спілкування підозрюваного зі своїми захисниками та медичного нагляду. З урахуванням положень статті 206 КПК України суд зобов'язав прокурора у даному кримінальному провадженні вжити заходів щодо перевірки обґрунтованості подальшого знаходження підозрюваного у Відділі забезпечення досудового слідства СБУ та умов знаходження останнього у даній установі, у разі виявлення порушень, вжити негайних заходів щодо усунення порушень його прав, у відповідності до вимог Закону.
З ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 19 червня 2020 року у справі № 757/24132/20-к в рамках кримінального провадження № 22019000000000215 слідчим суддею розглядалась скарга про незаконне тримання підозрюваного у Відділі забезпечення досудового розслідування СБУ. Дослідивши скаргу та додані до неї матеріали, слідчий суддя дійшов висновку, що скарга не підлягала задоволенню.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 17 липня 2020 року у справі № 757/29266/20-к у задоволенні скарги адвоката щодо зобов'язання уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора у кримінальному провадженні № 22019000000000215 забезпечити дотримання прав підозрюваного, який тримається під вартою у Відділі забезпечення досудового розслідування СБУ, шляхом переведення його для тримання під вартою до Державної установи «Київський слідчий ізолятор», на весь період дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відмовлено.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
З огляду на встановлені обставини справи, суди дійшли висновку, що позивач не довів незаконність дій відповідача.
Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами факт завданої йому шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) відповідача щодо перебування позивача у ВЗДС СБУ у період з 19 червня 2020 року до 20 серпня 2020 року.
Аргументи заявника про те, що суди попередніх інстанцій відмовилися самостійно аналізувати правомірність дій відповідача, а в якості підстав для відмови у задоволенні позову посилалися на те, що позивачу відмовили слідчі судді у задоволенні його скарг є необґрунтованими, оскільки з рішення суду першої інстанції вбачається, що суд взяв до уваги всі доводи позивача та надав їм належну оцінку і зазначив мотиви відхилення таких доводів у своєму рішенні.
Зазначені доводи заявника зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку позивача, підтверджує обґрунтованість заявлених ним позовних вимог.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 243/5118/19, від 12 квітня 2021 року у справі № 686/32005/19 є безпідставними, оскільки висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду щодо застосування норм статей 1173, 1174, 1176 ЦК України.
Посилання в касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах є безпідставними, оскільки заявник не зазначає щодо якої саме норми права відсутній висновок, не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування норм права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами обставин справи, як і не наводить мотивованого обґрунтування того, як саме висновок щодо застосування норм права вплине на висновки судів, викладені в оскаржених судових рішеннях, з урахуванням того, що в даному випадку позивач не довів незаконність дій відповідача, у зв'язку з чим відсутні правові підстави на відшкодування йому моральної шкоди.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ільченка Дмитра Олеговича, залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров