text-justify-trim:punctuation'>
22 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 159/1942/22
провадження № 61-10892св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа, як не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2022 року у складі судді Лесика В. О. та постанову Волинського апеляційного суду від 22 липня 2025 року у складі колегії суддів Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, як не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області, про позбавлення батьківських прав.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_2 та її дочка ОСОБА_3 перебували у шлюбі, під час якого у них народилося четверо дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Зазначала, що з 2019 року діти проживають з нею, перебувають на її повному утриманні. Відповідачі ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дітей, матеріальної допомоги не надають, не відвідують дітей за місцем їх проживання.
Посилалася на те, що 24 листопада 2021 року ОСОБА_3 за невиконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дітей притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), а ОСОБА_2 у 2016 році та 2020 році притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства щодо позивачки та ОСОБА_3 .
Висновком Органу опіки та піклування Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області, затвердженим рішенням виконавчого комітету Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області від 11 травня 2022 року № 5/7, визнано за доцільне позбавити ОСОБА_3 , ОСОБА_2 батьківських прав стосовно їхніх малолітніх дітей ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила:
позбавити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 батьківських прав стосовно їх неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;
визначити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом із нею за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Ковельський міськрайонний суд Волинської області рішенням від 29 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив.
Позбавив ОСОБА_3 , ОСОБА_2 батьківських прав стосовно їх малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_3 , ОСОБА_2 систематично свідомо ухилялися від виконання батьківських обов'язків.
Місцевий суд урахував, що відповідачі змінювати свого ставлення до виконання батьківських обов'язків наміру не мають. Вжиті органом опіки та піклування заходи з метою спонукання ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до виконання батьківських обов'язків позитивних наслідків не дали. ОСОБА_2 визнав позов.
Суд першої інстанції взяв до уваги висновок Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області як органу опіки та піклування від 11 червня 2022 року про доцільність позбавлення батьківських прав, відповідно до якого рада вважала за доцільне позбавити ОСОБА_3 , ОСОБА_2 батьківських прав стосовно їх малолітніх дітей ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Не погодившись із рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2022 року, ОСОБА_3 оскаржила його в апеляційному порядку.
Волинський апеляційний суд ухвалою від 02 грудня 2024 року визнав наведені заявником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження неповажними, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без руху з наданням строку на усунення недоліків. Запропонував заявнику подати заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення та надати докази поважності причин його пропуску. Зазначив строк виконання ухвали, а також попередив про наслідки її невиконання.
Волинський апеляційний суд ухвалою від 16 грудня 2024 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2022 року відмовив з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України.
Не погодившись з ухвалою Волинського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року, ОСОБА_3 оскаржила її в касаційному порядку.
Верховний Суд постановою від 14 травня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив. Ухвалу Волинського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Волинський апеляційний суд постановою від 22 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення. Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2022 року залишив без змін.
Рішення суду першої інстанції в частині позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 апеляційний суд не переглядав.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_3 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення дій, які б свідчили про її бажання брати участь у вихованні та розвитку дітей, а також жодним чином не спростовано висновок органу опіки та піклування Дубівської сільської ради про доцільність позбавлення її батьківських прав.
Лише той факт, що відповідачка ОСОБА_3 не визнає позов та висловлює бажання брати участь у вихованні дітей, не свідчить про її інтерес до них та реальне бажання змінити свою поведінку.
Тому колегія суддів вважала, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування до відповідачки ОСОБА_3 такої крайньої міри, як позбавлення батьківських прав є правильним та відповідає як встановленим обставинам справи, так і вимогам норм матеріального права, які регулюють ці правовідносини.
Апеляційний суд також керувався тим, що наведені відповідачкою ОСОБА_3 в апеляційній скарзі доводи щодо невідповідності рішення суду фактичним обставинам справи не спростовують висновків місцевого суду, а є її власним суб'єктивним тлумаченням норм права та обставин справи і не впливають на законність оскаржуваного рішення.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі заявниця підставою касаційного оскарження судових рішень зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме апеляційний суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у:
постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, про те, що дитина має право бути вислуханою і почутою, а рішення щодо неї мають відповідати якнайкращому забезпеченню інтересів самої дитини;
постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22, від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22, щодо поновлення процесуальних строків із причин їх пропуску, пов'язаних із запровадженням воєнного стану;
постанові Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 308/10650/19, про те, що судові процедури мають бути справедливими, а тому особа не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом втручання і може мати місце у разі доведеності винної поведінки когось із батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо.
Апеляційний суд не взяв до уваги того, що заявниця не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції з підстав її неповідомлення, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 14 травня 2025 року у цій справі, тому не могла подати докази.
Водночас апеляційний суд безпідставно відмовив їй у задоволенні клопотань, поданих з апеляційною скаргою, про опитування дітей та допит свідка, які могли підтвердити обставини того, що заявниця утримує дітей, піклується про їх розвиток, сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі, виявляє інтерес до їх внутрішнього світу, створює умови для отримання ними освіти.
Апеляційний суд залишив поза увагою, що заявниця з 2021 року виїхала до міста Києва на заробітки, узгодивши з позивачкою нагляд за дітьми, проте постійно передавала кошти на утримання дітей та перебувала на зв'язку з дітьми, що підтверджується доказами, доданими до апеляційної скарги.
Відповідачка має ще одну дитину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який після повномасштабного вторгнення російської федерації гостро реагував на повітряні тривоги, впадаючи в істерики, що змусило її тимчасово виїхати за кордон, шукати там влаштування та житло для всіх її дітей.
З огляду на виїзд тимчасово відвезла старших дітей до позивачки.
Під час перебування за кордоном після початку війни продовжувала постійно перебувати на зв'язку з дітьми, передавала кошти на їх утримання.
Апеляційний суд не виклав в оскаржуваній постанові мотивів відхилення доводів заявниці.
Апеляційний суд неправильно застосував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 (провадження № 16-46449св18), від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 16-10531св21), про те, що самого факту заперечення проти позбавлення батьківських прав недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до своєї дитини.
У вказаних постановах суди керувалися обставинами конкретних справ, водночас у справі, що переглядається, апеляційний суд залишив поза увагою, що відповідачка надала суду докази реєстрації і проживання з дітьми, для спростування висновку органу опіки і піклування подала клопотання про опитування дітей і допит свідка, та не навів доводів щодо відмови у їх задоволенні, виявивши особливу довіру до висновку органу опіки та піклування.
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу до Верховного Суду на надійшло.
Рух справи в суді касаційної інстанції
У серпні 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 липня 2025 року.
Верховний Суд ухвалою від 11 вересня 2025 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи.
У вересні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 14 жовтня 2025 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Фактичні обставини справи, що встановили суди
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є батьками малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями свідоцтв про народження (а. с. 13-16).
Як вбачається з довідки про склад сім'ї № 173/3.27, виданої 23 лютого 2022 року Дубівською сільською радою Ковельського району, діти ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 проживають без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , разом із бабою ОСОБА_1 , яка є позивачем у цій справі (а. с. 12).
Факт проживання та перебування дітей на утриманні позивача також підтверджується копіями актів обстеження умов проживання малолітніх дітей від 23 лютого 2022 року, 14 березня 2022 року, 03 травня 2022 року та акта оцінки потреб сім'ї від 17 січня 2022 року (а. с. 32-42).
Згідно з характеристиками Дубівської ЗОШ І-ІІ ступенів Дубівської сільської ради малолітні діти відповідачів навчаються у цьому навчальному закладі, їх батьки за весь період навчання не піклуються про фізичний і духовний розвиток дітей та підготовку до самостійного життя. Діти проживають разом із дідом та бабою, які займаються їх вихованням, підтримують постійний зв'язок з класними керівниками щодо перебування дітей у школі та з інших питань, пов'язаних з освітнім процесом (а. с. 20-23).
Відповідно до постанови Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 листопада 2021 року відповідач ОСОБА_3 притягнено до адміністративної відповідальності у вигляді попередження у зв'язку із вчиненням адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КУпАП, за те, що ухилялася від виконання своїх батьківських обов'язків стосовно малолітніх дітей ОСОБА_13 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 у період з липня 2019 року до жовтня 2021 року (а. с. 29).
Відповідно до копії характеристики від 23 лютого 2022 року, виданої сільським головою села Дубове Ковельського району Волинської області, відповідач ОСОБА_3 характеризується негативно, ухиляється від виконання батьківських обов'язків щодо своїх малолітніх дітей, не приділяє уваги їх навчанню та вихованню, матеріально їх не забезпечує, проживає від них окремо, відвідує їх зрідка (а. с. 27).
Відповідно до рішення Виконавчого комітету Дубівської сільської ради Ковельського району від 11 червня 2022 року № 5/7 затверджено висновок органу опіки та піклування Дубівської сільської ради «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , відносно їх малолітніх дітей: ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 » (а. с. 49).
Відповідно до пояснень, наданих відповідачкою ОСОБА_3 у суді апеляційної інстанції, шлюб між нею та відповідачем ОСОБА_2 розірвано, на цей час вона перебуває у фактичних шлюбних відносинах з іншим чоловіком, який є батьком її малолітньої дитини. Не заперечує тих обставин, що власного житла не має, як і не має постійного місця роботи, однак працює і забезпечує коштами своїх дітей. Зі своєю матір'ю перебуває у конфлікті.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення лише в частині позову, пред'явленого до ОСОБА_3 .
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчаснийрозгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», далі - Закон).
Згідно з частиною першою статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону).
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України, пунктом 2 якої визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав як винятковий захід є істотним правовим наслідком як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21, провадження № 61-8918сво23.
У справі, яка є предметом касаційного перегляду, ОСОБА_1 як баба неповнолітніх ОСОБА_15 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, як не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області, про позбавлення батьківських прав.
Підставами позову в частині позовної вимоги про позбавлення батьківських прав, пред'явленої до ОСОБА_3 , позивачка зазначила те, що з 2019 року діти проживають з нею, перебувають на її повному утриманні, ОСОБА_3 як матір ухиляється від виконання своїх обов'язків з виховання дітей, матеріальної допомоги не надає, не відвідує дітей за місцем їх проживання, за невиконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дітей притягувалась до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 184 КУпАП, орган опіки і піклування надав висновок про доцільність позбавлення батьківських прав, зокрема ОСОБА_3 .
Суд першої інстанції, задовольняючи позов до ОСОБА_3 , керувався тим, що позивачка довела належними, допустимими та достатніми доказами наявність підстав для позбавлення її батьківських прав, зокрема врахувавши те, що відповідач ОСОБА_3 з малолітніми дітьми не проживає, без поважних причин та свідомо не виконує своїх батьківських обов'язків з їх виховання та утримання, не проявляє інтересу до подальшої долі дітей та не надає жодної допомоги для їхнього морального й фізичного розвитку, за що її вже було притягнено до адміністративної відповідальності.
ОСОБА_3 звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, яку мотивовано тим, що вона з 2021 року виїхала до міста Києва на заробітки, узгодивши з позивачкою нагляд за дітьми, проте постійно передавала кошти на утримання дітей та перебувала на зв'язку з дітьми.
Відповідачка має ще одну дитину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який після повномасштабного вторгнення російської федерації гостро реагував на повітряні тривоги, впадаючи в істерики, що змусило її тимчасово виїхати за кордон, шукати там влаштування та житло для всіх її дітей. Під час перебування за кордоном продовжувала постійно перебувати на зв'язку з дітьми, передавала кошти на їх утримання.
Зазначала, що мотиви позивачки є корисливими, а саме отримувати виплати на дітей для власних потреб.
Апеляційний суд ухвалою від 16 грудня 2024 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 з огляду на пропуск строку на апеляційне оскарження та неповажність причин його пропуску.
Проте Верховний Суд, скасувавши вказану ухвалу та направивши справу на продовження розгляду до апеляційного суду, керувався тим, що місцевий суд розглянув справу за відсутності відповідачки ОСОБА_3 , належним чином не повідомленої про розгляд справи.
Отже, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідачці ОСОБА_3 мала бути надана можливість заперечити проти вимог позивачки та надати докази на обґрунтування таких заперечень.
Апеляційний суд, розглянувши справу по суті в частині вирішення позовної вимоги до ОСОБА_3 , погодився з висновками суду першої інстанції щодо доведеності наявності підстав для позбавлення її батьківських прав, зокрема, урахувавши висновок органу опіки і піклування, постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 листопада 2021 року про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 184 КУпАП у вигляді попередження.
Водночас, оцінюючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд зазначив, що відповідач ОСОБА_3 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення дій, які б свідчили про її бажання брати участь у вихованні та розвитку дітей, а також жодним чином не спростувала висновок органу опіки та піклування Дубівської сільської ради про доцільність позбавлення її батьківських прав. Вважав, що лише той факт, що відповідач ОСОБА_3 не визнає позов та висловлює бажання брати участь у вихованні дітей, не свідчить про її інтерес до них та реальне бажання змінити свою поведінку.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 посилається, зокрема, на те, що апеляційний суд не урахував думку дітей та не застосував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановівід 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, про те, що дитина має право бути вислуханою і почутою, а рішення щодо неї мають відповідати якнайкращому забезпеченню інтересів самої дитини.
ОСОБА_3 було позбавлено права на справедливий суд, оскільки апеляційний суд безпідставно не розглянув її клопотання про опитування дітей для з'ясування їх думки та про допит свідка, що, на її переконання, може підтвердити обставини того, що хоч вона з 2021 року постійно й не проживає з дітьми, оскільки виїхала до міста Києва на заробітки, узгодивши з позивачкою нагляд за ними, а після повномасштабного вторгнення російської федерації разом із найменшим сином ( ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ) тимчасово виїхала за кордон до Німеччини шукати там влаштування та житло для всіх її дітей, проте постійно передає кошти на їх утримання та перебуває на зв'язку з дітьми.
Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно з частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, пункт 100, ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг вказувати на його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, пункти 57, 58).
Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі собою встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22. Судова практика щодо застосування статті 164 СК України є усталеною.
Верховний Суд зазначає, що з огляду на приписи пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли батьки свідомо та умисно не здійснюють батьківських прав та ухиляються від їх виконання.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості зміни такої поведінки. Позбавлення батьківських прав позбавляє батька / матір спільного родинного життя з дитиною та не відповідає меті їх возз'єднання.
Реалізація взаємного спілкування між матір'ю чи батьком і дитиною становить засадову складову сімейного життя у розумінні статті 8 Конвенції.
Позбавлення батьківських прав скасовує зв'язок одного з батьків з дитиною і позбавляє його всіх батьківських прав щодо неї, у тому числі права на контакт та є серйозним втручанням у право на повагу до сімейного життя, гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції, яке має бути оцінено «відповідно до закону», переслідувати законні цілі відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції та бути необхідним у демократичному суспільстві.
Подібні висновки виклав ЄСПЛ у рішеннях від 22 жовтня 2015 року у справі «Йованович проти Швеції» («Jovanovic v. Sweden»), заява № 10592/12, пункт 74, від 08 січня 2013 року у справі «С. С. проти Словенії» («S. S. v. Slovenia»), заява № 40938/16, пункт 79), від 18 червня 2019 року у справі «Хаддад проти Іспанії» («Haddad v. Spain»), заява № 16572/17, пункт 54.
Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз'єднання сім'ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, пункт 51).
Відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22, провадження № 61-13923св23).
Верховний Суд зауважує, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу і залежить від специфіки обставин, які необхідно довести у конкретній справі. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Заперечуючи проти позову, відповідачка ОСОБА_3 посилалася на те, що вона фактично не бере повноцінної та достатньої участі у житті дітей з огляду на роботу в іншій місцевості, наявність ще однієї малолітньої дитини, виїзд на кордон у зв'язку із повномасштабним вторгненням російської федерації, водночас постійно з ними на зв'язку та передає кошти на їх утримання. На підтвердження цих доводів надала апеляційному суду докази свого систематичного пересування між містами Київ та Ковель (а. с. 96-100), фотокопії із додатку «Вайбер» (а. с. 101-105) та клопотання про опитування дітей та виклик свідка (а. с. 123), що може підтвердити її доводи.
Крім того, згідно з матеріалами справи очевидно, що між позивачкою та відповідачкою ОСОБА_3 існує триваючий конфлікт, що підтвердила сама позивачка у поясненнях (а. с. 191).
Також поза увагою апеляційного суду залишились і пояснення ОСОБА_3 , подані до поліції, з доданими фотокопіями щодо побиття її сина позивачкою та його рідною тіткою (сестрою ОСОБА_3 ), копію яких було додано до апеляційної скарги (а. с. 94, 95).
Оскаржувана постанова апеляційного суду не містить мотивів дослідження та оцінки вказаних доказів з метою встановлення наявності чи відсутності тих обставин роботи в іншій місцевості (сезонної, тимчасової тощо), на які посилається ОСОБА_3 , як і обґрунтувань в контексті «наявності чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence) щодо того, чи утримує ОСОБА_3 своїх дітей, зокрема шляхом передання їм коштів.
Верховний Суд зауважує, що акти огляду умов проживання дітей з позивачкою, висновок органу опіки і піклування в частині висновків про ухилення відповідачки від виконання обов'язків з виховання дітей сформовано лише зі слів позивачки, що з урахуванням конфліктних відносин сторін має ґрунтуватися на більш повному встановленні обставин та детальному дослідженні і оцінці доказів, оскільки сумніви в умисному та свідомому ухиленні батьків від виконання своїх обов'язків не можуть тлумачитись на користь позбавлення їх батьківських прав.
Неактивність або певна бездіяльність батьків або одного із батьків, що пов'язана, зокрема, з об'єктивними обставинами (територіально віддалена робота, робота за кордоном тощо), та особисті конфліктні стосунки між сторонами не можуть шкодити правам дитини на гармонійний розвиток та належне виховання і забезпечення її найкращих інтересів з боку біологічних батьків та не можуть вважатися достатньою підставою для того, щоб дійти висновку про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити батьківських прав.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2024 року у справі № 761/25311/20-ц (провадження № 61-3153св24).
Апеляційний суд доводів апеляційної скарги заявниці у цій частині не перевірив, обґрунтованих відповідей на них не надав. Також не звернув уваги, що батька дітей уже позбавлено батьківських прав, тому позбавлення батьківських прав і матері повинно ґрунтуватися на виключних обставинах, які завдають дітям істотної шкоди у разі залишення їх проживати з матір'ю.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд не урахував доводів апеляційної скарги щодо необхідності надання дітям можливості висловити свою думку зі спірного питання.
Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, на яку посилається заявниця).
Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).
У частині другій статті 171 СК України закріплено випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов'язково. До таких випадків належить: вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (стаття 159 СК України); вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її місця проживання (стаття 161 СК України); вирішення спору про позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України); вирішення спору про поновлення батьківських прав (стаття 169 СК України); вирішення спору щодо управління її майном (стаття 177 СК України) (постанова Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 679/1413/14-ц (провадження № 61-10298св18)).
Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв'язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав. […] Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя (постанова Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)).
З огляду на право дитини бути вислуханою способами забезпечення реалізації такого права у справах, коли думка дитини має бути вислухана обов'язково, можуть бути: заслуховування думки безпосередньо від дитини в залі судового засідання; отримання інформації щодо думки дитини з висновку органу опіки і піклування, експерта та/або спеціаліста (постанова Верховного Суду від 19 червня 2024 року у справі № 372/3402/22 (провадження № 61-14279св23).
На час ухвалення постанови апеляційним судом дітям відповідачки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , виповнилося від 10 до 17 років.
Матеріали справи не містять висновків експерта та/або спеціаліста щодо оцінки думки дітей у справі, що переглядається, а висновок органу опіки і піклування, як зазначено вище, не містить інформації про з'ясування думки дітей, що зобов'язує суд за встановлених обставин її з'ясувати.
Незважаючи на це, апеляційний суд не вжив заходів з метою заслухати думку дітей, зокрема в судовому засіданні, які за віком та рівнем розвитку можуть усвідомлено її висловлювати, на чому окремо наголошувала ОСОБА_3 у апеляційній скарзі, заявляючи клопотання про опитування дітей, яке апеляційний суд залишив без будь-якого реагування.Не звернув уваги апеляційний суд і на клопотання ОСОБА_3 , викладене в апеляційній скарзі, про допит свідка.
У зв'язку з наведеним не можна вважати, що в оскаржуваній постанові апеляційного суду у справі, яка стосується такої чутливої сфери сімейних відносин, достатньою мірою викладено мотиви, на яких базується постанова, повно та всебічно встановлено обставини справи, надано належну оцінку доказам у справі з урахуванням якнайкращих інтересів дітей, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
У висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень зазначено, що мотиви прийняття рішення повинні бути узгодженими, зрозумілими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку мотивації, яка привела суддю до ухвалення рішення. Умотивованість повинна засвідчувати дотримання суддею принципів, сформульованих Європейським судом з прав людини (а саме повага до права на захист та на справедливий суд). Коли проміжні рішення стосуються індивідуальних свобод (наприклад, дозвіл на арешт) або можуть вплинути на права осіб чи на їхнє майно (наприклад, тимчасова опіка над дитиною або превентивне накладення арешту на нерухоме майно чи на банківські рахунки), потрібен належний виклад мотивів подібного рішення. Якість судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. У викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін, тобто на кожен окремий пункт вимог та на аргументи захисту. Це важливий запобіжник, оскільки він дає можливість сторонам переконатися у тому, що їхні доводи були досліджені, а отже, суддя взяв їх до уваги (пункти 34, 38).
З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що апеляційний суд не дотримався вимог щодо всебічності, повноти та об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів під час ухвалення оскаржуваного рішення.
З огляду на вказане є підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
З огляду на викладене наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо розподілу судових витрат
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц).
З урахуванням висновку щодо часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Волинського апеляційного суду від 22 липня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік