05 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 750/6852/24
провадження № 61-2485св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А, Дундар І. О. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України, Пенітенціарної академії України,
відповідач - ОСОБА_1 ,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - перший заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 січня 2025 року в складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Скрипки А. А., Шарапової О. Л.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 року заступник керівника Окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України, Пенітенціарної академії України звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок незаконного звільнення працівника.
Позов мотивований тим, що наказом ректора Академії Державної пенітенціарної служби ОСОБА_1. від 27 червня 2022 року № 147/OC ОСОБА_3 звільнено з посади юрисконсульта Територіального відокремленого відділення «Хмельницька філія Академії Державної пенітенціарної служби» (далі - ТВВ «ХФ Академії Державної пенітенціарної служби») у зв'язку зі скороченням штату працівників, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 07 вересня 2023 року в справі № 686/16976/22 позов ОСОБА_3 задоволено; визнано протиправним та скасувати наказ Академії Державної пенітенціарної служби від 27 червня 2022 року №147/ОС «Про особовий склад» щодо звільнення ОСОБА_3 ; поновлено ОСОБА_3 на посаді юрисконсульта ТВВ «ХФ Академії Державної пенітенціарної служби»; стягнено з Академії Державної пенітенціарної служби на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 червня 2022 року до 07 вересня 2023 року в сумі 98 027,20 грн з відрахуванням при виплаті заробітної плати належних податків та зборів.
Вказане судове рішення Академією фактично й повністю виконано.
Оскільки ОСОБА_3 звільнено з порушенням закону за наказом ректора Академії Державної пенітенціарної служби ОСОБА_1 , то обов'язок з відшкодування шкоди, яка заподіяна у зв'язку з виплатою незаконно звільненому працівникові коштів за час вимушеного прогулу, покладається саме на ОСОБА_1 .
З огляду на викладене прокурор просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Міністерства юстиції України шкоду, завдану незаконним звільненням працівника, у розмірі 98 027,20 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 липня 2024 року клопотання ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , задоволено.
Провадження у цивільній справі № 750/6852/24 за позовом заступника керівника Окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України, Пенітенціарної Академії України до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок незаконного звільнення працівника, закрито.
Суд першої інстанції вказав, що в позовній заяві наголошено, що відповідач як посадова (службова) особа, яка винна у незаконному звільненні працівника, в порядку статей 134, 237 КЗпП України та статті 1191 ЦК України, повинна відшкодувати підприємству шкоду, завдану незаконним звільненням працівника на загальну суму 98 027,20 грн. Отже, предметом спору є вимога позивача про стягнення шкоди, заподіяної у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Матеріальна шкода, за доводами позивача, виникла у зв'язку з тим, що ОСОБА_3 за наказом, підписаним ОСОБА_1 , була звільнена з порушенням закону, що встановлено постановою Хмельницького апеляційного суду від 07 вересня 2023 року в справі № 686/16976/22.
У порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватно-правових відносин. У свою чергу, за приписами пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України визначено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до наказу Державної пенітенціарної служби України
від 07 квітня 2016 року № 77/ОС-16 ОСОБА_1 , полковника внутрішньої служби (А-031080), було призначено ректором Академії Державної пенітенціарної служби на підставі його рапорту, протоколу виборчої комісії від 05 квітня 2016 року, контракту та погодження Міністерства юстиції України.
Згідно з наказом Міністерства юстиції України від 30 липня 2018 року № 2855/к «Про затвердження структури та штату Академії Державної пенітенціарної служби» посада ректора Академії належить до категорії посад старшого начальницького складу та встановлено граничне спеціальне звання полковник внутрішньої служби.
Надалі контракт з відповідачем ОСОБА_1 переукладений на новий строк та наказом Міністерства юстиції України від 06 квітня 2021 року № 684/к ОСОБА_1 , полковника внутрішньої служби, було призначено на посаду ректора Академії Державної пенітенціарної служби на підставі його рапорту, протоколу виборчої комісії Академії від 30 березня 2021 року, контракту та довідки про результати спеціальної перевірки.
На підставі наказу Міністерства юстиції України від 17 січня 2023 року № 262/5 «Про звільнення» ОСОБА_1 звільнено з посади ректора та служби в Державній кримінально-виконавчій службі України.
Суд встановив, що збитки, про стягнення яких просить позивач, виникли внаслідок визнання постановою Хмельницького апеляційного суду від 07 вересня 2023 року в справі № 686/16976/22 протиправним наказу Академії Державної пенітенціарної служби від 27 червня 2022 року № 147/OC «Про особовий склад» щодо звільнення ОСОБА_3 , який підписаний ОСОБА_1 під час здійснення ним повноважень, пов'язаних з проходженням служби в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді ректора та присвоєним званням «полковника внутрішньої служби», яке у розумінні пункту 4 частини шостої статті 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» належить до старшого начальницького складу осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби.
За таких обставин, спір у цій справі є публічно-правовим, а позов про відшкодування майнової шкоди, завданої особою, що проходила публічну службу за позовом суб'єкта владних повноважень має розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 813/1045/18, відповідно до якого указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 29 січня 2025 року апеляційну скаргу Хмельницької обласної прокуратури задоволено.
Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 липня 2024 року скасовано, справу направлено до того ж суду для продовження її розгляду.
Суд апеляційної інстанції вказав, що спірні правовідносини мають бути вирішені на підставі статей 134 та 237 КЗпП України. Предметом спору у цій справі є відшкодування шкоди службовою особою (відповідач ОСОБА_1 , який на спірний момент займав посаду ректора Академії - атестовану посаду в системі Державної кримінально-виконавчої службі України), винною в незаконному звільненні працівника. Цей спір є похідним від вимог у приватноправовому спорі, який вирішено у справі № 686/16976/22. Таким чином, що суд першої інстанції не мав передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України підстави для закриття провадження у справі. Тому оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до того ж суду для продовження її розгляду.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У лютому 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний Суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2. Просить постанову апеляційного суду скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційний суд порушив норми процесуального права та не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 813/1045/18;
відповідач, починаючи з 2016 року і до 19 січня 2023 року, займав посаду ректора Академії Державної пенітенціарної служби, перебував на публічній службі у Державній пенітенціарній службі України, а потім у Державній кримінально-виконавчій службі України. При скасуванні ували суду першої інстанції суд апеляційної інстанції послався на частину третю статті 19 КАС України, яка встановлює, що адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватноправовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду. Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, зазначивши, що предметом спору у цій справі є відшкодування шкоди службовою особою (відповідачем ОСОБА_1 , який на спірний момент обіймав посаду ректора Академії - атестовану посаду в системі Державної кримінально-виконавчої службі України), винною в незаконному звільненні працівника, та що цей спір є похідним від вимог у приватноправовому спорі, який вирішено у справі № 686/16976/22;
апеляційний суд не врахував той факт, що вимоги позивача, хоча і зазначені як похідні, але заявляються окремим позовом, а вина скаржника у справі № 686/16976/22 не встановлювалася, як і не досліджувалися та не встановлювалися правомірність/неправомірність дій, рішень чи бездіяльності скаржника. ОСОБА_1 не брав участі в розгляді справи № 686/16976/22 та не знав про неї. Станом на зараз відповідача мобілізовано і він проходить військову службу. Про вказані обставини представник скаржника зазначав у відзиві на апеляційну скаргу.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У травні 2025 року заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури подав до суду відзив. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив обґрунтований тим, що:
відповідач не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 200/22363/16-а (провадження № 11-720 апп18) та постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 листопада 2020 року в справі № 760/15085/18 (провадження 61-22192св19);
зміст позовної заяви свідчить, що вимоги про стягнення на користь Міністерства юстиції України шкоди у розмірі 98 027,20 грн, завданої незаконним звільненням працівника, пред'явлені до ОСОБА_1 . Право на стягнення шкоди, завданої незаконним звільненням ОСОБА_3 з посади юрисконсульта ТВВ «ХФ Академії Державної пенітенціарної служби», закріплено у статтях 134 та 237 КЗпП України. Отже, законом обов'язок щодо відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, покладається на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини. При цьому норми законодавства не містять додаткових підстав для відшкодування майнової шкоди з винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення працівника здійснено з порушенням вимог закону або затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Також Законом не передбачені підстави звільнення від матеріальної відповідальності осіб, винних у незаконному звільненні працівника. Таким чином, правовідносини між сторонами у цій справі не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не спрямовані на захист прав свобод та інтересів від порушень із боку суб'єкта владних повноважень;
за своїм суб'єктним складом, предметом спору, обраним позивачами та прокурором способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Той факт, що майнова шкода завдана позивачам - суб'єктам владних повноважень під час проходження відповідачем публічної служби, не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір на публічно - правовий;
доводи ОСОБА_1 про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є помилковими. Посилання відповідача на висновок, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі №813/1045/18, є безпідставним, адже правовідносини у справі, що переглядається, та в зазначеній справі не є тотожними з огляду на предмет та правові підстави позову;
крім того, неправомірність наказу Академії Державної пенітенціарної служби від 27 червня 2022 року №147/ОС «Про особовий склад» вже була предметом дослідження в судовому порядку та встановлена рішенням суду в справі № 686/16976/22. Тому предметом розгляду у цій справі є лише питання відшкодування шкоди в порядку регресу, завданої відповідачем внаслідок незаконного звільнення, тобто вирішення приватноправових відносин.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 750/6852/24 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У квітні 2025 року матеріали справи № 750/6852/24 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2025 року зупинено касаційне провадження у справі № 750/6852/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 367/252/24 (провадження № 14-21цс25).
Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2025 року поновлено касаційне провадження у справі № 750/6852/24, справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2025 року заяву судді Пархоменка П. І. про самовідвід задоволено, відведено суддю Верховного Суду Пархоменка П. І. від розгляду справи № 750/6852/24, в вказану справу передано для проведення повторного автоматизованого розподілу справи між суддями.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 жовтня 2025 року замість вилученого (заміненого) судді Пархоменка П. І. визначено іншого суддю Коротуна В. М.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 04 квітня 2025 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що наказом ректора Академії Державної пенітенціарної служби ОСОБА_1. від 27 червня 2022 року № 147/OC ОСОБА_3 звільнено з посади юрисконсульта ТВВ «ХФ Академії Державної пенітенціарної служби» у зв'язку зі скороченням штату працівників, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 07 вересня 2023 року в справі № 686/16976/22 позов ОСОБА_3 задоволено; визнано протиправним та скасовано наказ Академії Державної пенітенціарної служби від 27 червня 2022 року №147/ОС «Про особовий склад» щодо звільнення ОСОБА_3 ; поновлено ОСОБА_3 на посаді юрисконсульта ТВВ «ХФ Академії Державної пенітенціарної служби»; стягнено з Академії Державної пенітенціарної служби на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 червня 2022 року до 07 вересня 2023 року в сумі 98 027,20 грн з відрахуванням при виплаті заробітної плати належних податків та зборів. Вказану справу суд розглянув у порядку цивільного судочинства.
На запит Окружної прокуратури м. Хмельницького від 19 березня 2024 року № 55-4110-23 Головне управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області надало відповідь від 28 березня 2024 року № 07-1-09-06/2363, за якою на виконання вказаної постанови суду 27 жовтня 2023 року розпорядником коштів - Пенітенціарною академією України перераховано ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу на загальну суму 98 027,20 грн. Це підтверджується копіями платіжних інструкцій від 27 жовтня 2023 року № 3204, № 3206 та № 3207.
Наказом Міністерства юстиції України від 06 жовтня 2023 року № 3548/5 Академію Державної пенітенціарної служби України перейменовано у Пенітенціарну академію України.
03 квітня 2024 року ОСОБА_3 звернулася із заявою до Окружної прокуратури м. Хмельницького щодо надання правової оцінки незаконним рішенням ОСОБА_1 та вирішення питання про стягнення з нього шкоди, завданої державним інтересам внаслідок її незаконного звільнення з посади юрисконсульта ТВВ «ХФ Академії Державної пенітенціарної служби».
Листом Пенітенціарної академії України від 05 квітня 2024 року № 13/736 повідомлено Окружну прокуратуру м. Хмельницького про те, що Академією не вживались заходи реагування з метою стягнення з ОСОБА_1 коштів, виплачених у зв'язку з незаконним звільненням ОСОБА_3 на підставі судового рішення у справі № 686/16976/22, оскільки ОСОБА_1 звільнений зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з посади ректора Академії відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 17 січня 2023 року № 262/5.
ОСОБА_1 має військове звання полковника з 30 серпня 2008 року та перебуває на військовій службі у Збройних Силах України на посаді заступника командувача підготовки командування підготовки військової частини НОМЕР_1 Сухопутних військ Збройних Сил України.
Позиція Верховного Суду
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноважені визначені Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».
У частинах першій - другій статті 14 вказаного Закону передбачено, що до персоналу ДКВС України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в ДКВС України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби). Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц зазначено, що «судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Це і компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, що виникають із індивідуальних, цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. Ці позиції викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20), від 16 червня 2020 року у справі № 756/3456/19 (провадження № 14-543цс19), від 26 лютого 2020 року у справі № 210/5659/18 (провадження № 14-632цс19) та інших».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 734/3102/16-ц (провадження № 14-481цс18) зроблено висновок, що «спірні правовідносини виникли у зв'язку із завданням відповідачем шкоди державі під час проходження публічної служби. З огляду на вищезазначені вимоги закону, указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, і питанням відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди, навіть якщо притягнення цієї особи до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди відбувається після її звільнення з військової служби. Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 5 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, в якій зазначено про відступ від раніше висловленої правової позиції у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15, від 3 жовтня 2018 року у справі № 755/2258/17 в аналогічних спорах».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 813/1045/18 (провадження № 11-574апп19) зроблено висновок, що «за наслідками розгляду справи № 818/1688/16 (постанова від 5 грудня 2018 року) Велика Палата Верховного Суду з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб'єкта владних повноважень, відступила від висновку, викладеного, зокрема, й у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15 виходячи з таких міркувань. У випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом обов'язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір у цій справі щодо відшкодування державі в особі військової частини НОМЕР_1 шкоди, завданої ОСОБА_1 шляхом втрати майна під час здійснення ним повноважень, пов'язаних з проходженням військової (публічної) служби, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 березня 2025 року в справі № 240/33695/23 (адміністративне провадження № К/990/32787/24) зазначено, що «юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов'язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Вказана позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 466/1150/18. Частиною четвертою статті 5 КАС України передбачено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Частиною четвертою статті 19 КАС України установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - «ЦК України») підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - «ЦПК України») визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Закриваючи провадження у цій справі, апеляційний суд керувався правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №200/22363/16-а (провадження № 11-720апп18). Згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Поряд із цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 грудня 2018 у справі № 818/1688/16 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб'єкта владних повноважень, відступила від висновків, викладених у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15, від 03 жовтня 2018 року у справі №755/2258/17 та інших і вказала про наступне. У випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом обов'язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Вказані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби. Отже, з огляду на наведене варто констатувати, що практика Верховного Суду щодо юрисдикції спорів цієї категорії є усталеною та послідовною і полягає у тому, що у випадку вирішення спору щодо зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Отже, подібні спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби. Вказані правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, від 22 січня 2020 року у справі №813/1045/18, Верховного Суду у постановах від 5 лютого 2020 року у справі №761/19799/17, від 30 вересня 2020 року у справі №204/2763/18, від 18 листопада 2020 року у справі №756/12568/18, від 27 травня 2021 року у справі №203/3782/19, від 21 лютого 2022 року у справі № 932/14855/19, від 7 березня 2023 року у справі №761/1366/20 та від 24 жовтня 2023 року у справі №160/4643/23, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї позиції».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
при зверненні до суду заступник керівника Окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України, Пенітенціарної академії України просив стягнути з ОСОБА_1 шкоду, завдану незаконним звільненням працівника, у розмірі 98 027,20 грн. На обґрунтування позову прокурор зазначав, що наказом ректора Академії Державної пенітенціарної служби ОСОБА_1. від 27 червня 2022 року № 147/OC ОСОБА_3 звільнено з посади юрисконсульта ТВВ «ХФ Академії Державної пенітенціарної служби» у зв'язку зі скороченням штату працівників, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 07 вересня 2023 року в справі № 686/16976/22 позов ОСОБА_3 задоволено; визнано протиправним та скасовано наказ Академії Державної пенітенціарної служби від 27 червня 2022 року № 147/ОС «Про особовий склад» щодо звільнення ОСОБА_3 ; поновлено ОСОБА_3 на посаді юрисконсульта ТВВ «ХФ Академії Державної пенітенціарної служби»; стягнено з Академії Державної пенітенціарної служби на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 червня 2022 року до 07 вересня 2023 року в сумі 98 027,20 грн з відрахуванням при виплаті заробітної плати належних податків та зборів. Це судове рішення Академією фактично й повністю виконано. Оскільки ОСОБА_3 звільнено з порушенням закону за наказом ректора Академії Державної пенітенціарної служби ОСОБА_1 , то обов'язок з відшкодування шкоди, яка заподіяна у зв'язку з виплатою їй (незаконно звільненому працівникові) коштів за час вимушеного прогулу, покладається саме на ОСОБА_1 ;
суд першої інстанції виходив з того, що збитки, про стягнення яких просить позивач, виникли внаслідок визнання постановою Хмельницького апеляційного суду від 07 вересня 2023 року в справі № 686/16976/22 протиправним наказу Академії Державної пенітенціарної служби від 27 червня 2022 року № 147/OC «Про особовий склад» щодо звільнення ОСОБА_3 , який було підписано ОСОБА_1 під час здійснення ним повноважень, пов'язаних з проходженням служби в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді ректора та присвоєним званням «полковника внутрішньої служби», яке у розумінні пункту 4 частини шостої статті 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» належить до старшого начальницького складу осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби. Тому спір у цій справі є публічно-правовим, а позов про відшкодування майнової шкоди, завданих особою, що проходила публічну службу за позовом суб'єкта владних повноважень має розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 813/1045/18;
при скасуванні ухвали суду першої інстанцій апеляційний суд виходив з того, що спірні правовідносини мають бути вирішені на підставі норм статей 134, 237 КЗпП України. Предметом спору у цій справі є відшкодування шкоди службовою особою - відповідачем ОСОБА_1 , який на спірний момент займав посаду ректора Академії - атестовану посаду в системі Державної кримінально-виконавчої службі України, винною в незаконному звільненні працівника. Цей спір є похідним від вимог у приватноправовому спорі, який вирішено у справі № 686/16976/22. Отже, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції не мав підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, для закриття провадження у цій справі;
проте апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_1 має військове звання полковника та перебуває на військовій службі у Збройних Силах України на посаді заступника командувача підготовки командування підготовки військової частини НОМЕР_1 Сухопутних військ Збройних Сил України, у випадку вирішення спору щодо зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Отже, подібні спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби;
крім того, обставини, які встановлені у постанові Хмельницького апеляційного суду від 07 вересня 2023 року в справі № 686/16976/22, не мають преюдиційного значення під час вирішення цього спору, адже ОСОБА_1 не брав участі під час її розгляду;
суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що цей спір є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, у зв'язку з чим закрив провадження у справі за позовом заступника керівника Окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України, Пенітенціарної Академії України до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок незаконного звільнення працівника, на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
За таких обставин апеляційний суд помилково скасував судове рішення, яке відповідає закону. Тому суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції і залишає в силі ухвалу суду першої інстанції.
Необґрунтованим є посилання заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на висновки, які викладені у постановах Верховного Суду (зокрема від 18 листопада 2020 року в справі № 760/15085/18 (провадження 61-22192св19)), щодо необхідності розгляду спору про відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб'єкта владних повноважень, в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів враховує ієрархію висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, тобто принцип, згідно з яким, коли існують відмінності щодо вирішення певного питання у висновках колегії, палати, об'єднаної палати або Великої Палати, то суд застосовує висновок Великої Палати Верховного Суду (щодо цього принципу див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (пункт 16.4), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2023 року у справі № 707/898/17, від 27 липня 2023 року у справі № 759/29344/21, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року у справі № 465/2502/20, від 30 листопада 2023 року у справі № 216/7637/21, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 278/1821/22).
Водночас висновки, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 200/22363/16-а (провадження №11-720 апп18), не підлягають застосуванню, адже від відповідних висновків Велика Палата Верховного Суду фактично відступила.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права. Тому колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу слід задовольнити; постанову апеляційного суду скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 484,48 грн, які підлягають стягненню з Хмельницької обласної прокуратури на його користь.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 січня 2025 року скасувати.
Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 липня 2024 року залишити в силі.
Стягнути із Хмельницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 484,48 грн.
З моменту ухвалення постанови судом касаційної інстанції постанова Чернігівського апеляційного суду від 29 січня 2025 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
В. М. Коротун
Є. В. Краснощоков