07 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 638/2245/19
провадження № 61-4601св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Шумейком Ярославом Віталійовичем, на постанову Харківського апеляційного суду в складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Тичкової О. Ю. від 19 березня 2025 року,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову зазначає, що 02 листопада 2015 року між ним та ОСОБА_2 було укладено письмовий договір позики, відповідно до умов якого останній отримав в борг грошові кошти в розмірі 350 000 грн, що в доларовому еквіваленті на час отримання позики складало 42 682 дол. США, строком до 02 травня 2016 року. 09 січня 2018 року відповідач підтверджує факт наявності зобов'язань щодо повернення позики та складає розписку за якою зазначає наступну дату повернення боргу в повному обсязі - 15 вересня 2018 року. На зазначену дату позика не була повернута. 16 лютого 2019 року ним була відправлена відповідачу вимога-заява щодо повернення в добровільному порядку суми позики. Оскільки позика не була повернута, він звернувся до суду щодо захисту своїх законних прав та інтересів.
З урахуванням останніх уточнень просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики в розмірі 46 747,90 дол. США в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на день винесення судового рішення, суму сплаченого судового збору, та витрати на правничу допомогу.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 15 травня 2024 року позов ОСОБА_1 - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 1 854 952 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 9 989,20 грн, а також витрати на правову допомогу в сумі 27 400 грн.
Ухвалою цього ж суду від 02 вересня 2024 року заяву ОСОБА_2 , в особі представника Шумейка Я. В. , про перегляд заочного рішення - залишено без задоволення.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив із того, що факт отримання відповідачем грошових коштів підтверджується оригіналом договору позики від 02 листопада 2015 року та оригіналом розписки від 09 січня 2018 року, написання та підписання яких відповідачем не заперечується. Оскільки відповідач суму позики у встановлений строк позивачу не повернув, тому останній має право на нарахування 3% річних від простроченої суми. Позивачем також надані докази надання йому правової допомоги, та сплати обумовленої сторонами вартості наданих послуг в загальному розмірі 27 000 грн. Вважав, що відповідач належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Харківського апеляційного суду від 19 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника Шумейка Я. В. - задоволено частково. Заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 15 травня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 1 854 952 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 9 989,20, а також витрати на правову допомогу в сумі 15 000 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ураховуючи, що ОСОБА_2 не був належним чином обізнаний про час та місце судового розгляду справи призначеної на 15 травня 2024 року, місцевий суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для скасування заочного рішення. Що стосується розгляду справи по суті, апеляційний суд виходив із того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, як факт укладання договору позики грошей, так і факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 350 000 грн, що в еквіваленті на час отримання позики складало 42 682 дол. США. Офіційний курс валют НБУ станом на 15 травня 2024 року становив 39 6799 грн за 1 долара США (42 682 долара США * 39,6799 грн = 1 693 617,49 грн). Таким чином, позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу у національній валюті гривні в розмірі 1 693 617,49 грн ґрунтуються на вимогах закону, а тому зазначена сума підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних підлягають нарахуванню з 03 травня 2016 року по 20 серпня 2019 року (в межах позовних вимог) в розмірі 4065,90 дол. США, що в національній валюті складатиме 161 334,50 грн.
Також апеляційний суд, враховуючи наведені відповідачем доводи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, вважав за необхідне зменшити заявлений ОСОБА_1 розмір витрат на професійну правничу допомогу до 15 000 грн. Вважав, що зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, їх обсягу з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони.
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
09 квітня 2025 року через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_2 - адвокат Шумейко Я. В. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 19 березня 2025 року, у якій просить скасувати зазначену постанову та направити справ на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 червня 2021 року у справі № 753/11670/17, від 04березня 2020 року у справі № 632/2209/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 638/2245/19 з Харківського районного суду Харківської області.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 02 листопада 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошей, згідно умов якого останній 01 грудня 2013 року отримав у позику грошові кошти в розмірі 350 000 грн, що в доларовому еквіваленті на час отримання позики складало 42 682 дол. США, строком до 02 травня 2016 року.
09 січня 2018 року також ОСОБА_2 було складено розписку про те, що 02 листопада 2015 року він отримав від ОСОБА_1 позику в сумі 42 682 дол. США, строком до 02 травня 2016 року. В обумовлений договором строк борг повернути не зміг, а тому зобов'язався повернути борг до 15 вересня 2018 року, в частині боргу в сумі 12 000 дол. США повернути 15 січня 2018 року.
10 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір про відступлення права вимог за договором позики грошей, згідно якого останній набув право вимоги до ОСОБА_2 за договором позики грошей від 01 листопада 2015 року.
08 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір про розірвання договору від 10 листопада 2017 року про відступлення права вимоги за договором позики грошей.
2.Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) вказано: «У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов'язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України)».
Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушеного грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Установивши, що між позивачем і відповідачем укладений письмовий договір позики, згідно з яким відповідач отримав від позивача суму позики та зобов'язався її повернути до 03 травня 2016 року, однак одержаних у позику коштів не повернув, суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу та 3% річних, адже доказів непідписання ним цього договору або неотримання позики за цим договором відповідач не надав.
Подібний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 295/7309/21 (провадження № 61-10115св22).
ОСОБА_2 було заявлено клопотання про застосування загального трирічного строку позовної давності.
За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частинами першою-п'ятою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог.
Судами правильно встановлено факт неналежного виконання відповідачем боргового зобов'язання.
Водночас суд апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги про пропуск позовної давності, обґрунтовано зазначив, що строк звернення до суду не пропущено з урахуванням того, що 09 січня 2018 року ОСОБА_2 було складено розписку про те, що 02 листопада 2015 року він отримав від ОСОБА_1 позику в сумі 42 682 дол. США, строком до 02 травня 2016 року. В обумовлений договором строк борг повернути не зміг, а тому зобов'язався повернути борг до 15 вересня 2018 року, в частині боргу в сумі 12 000 дол. США повернути 15 січня 2018 року. Із указаним позовом ОСОБА_1 звернувся у лютому 2019 року, тобто з дотриманням загального трирічного строку позовної давності.
Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду, наведеним заявником у касаційній скарзі.
Верховний Суд перевірив правильність визначення судом апеляційної інстанції витрат на правничу допомогу, яка проведена відповідно до статті 141 ЦПК України. Підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень в цій частині не встановлено.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника із висновком суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанову Харківського апеляційного суду від 19 березня 2025 року без змін, оскільки підстав для ї скасування немає.
З огляду на те що Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат понесених заявником відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Шумейком Ярославом Віталійовичем, залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного суду від 19 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун