07 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 347/1944/20
провадження № 61-4737св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду в складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Девляшевського В. А., Луганської В. М. від 11 березня 2025 року,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на домоволодіння та визнання недійсним договору дарування об'єктів нерухомості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що його матір була власником домоволодіння АДРЕСА_1 . Первинним документом, який посвідчував право власності ОСОБА_3 , є свідоцтво про право приватної власності на домоволодіння АДРЕСА_1 виданого їй на підставі рішення виконкому Косівської районної ради № 73 від 10 травня 1989 року, зареєстрованого в Коломийському МБТІ 06 липня 1989 року в реєстровій Книзі за № 370.
При цьому позивач також має право на вказане майно, оскільки його батько мав право на половину будинку як на частину в спільній сумісній власності подружжя. Батько помер в 1987 році, і позивач, який проживав із батьком на час його смерті, фактично прийняв спадщину. Відтак, матір позивача не мала права отримати у власність все домоволодіння в цілому, оскільки 1/6 частина майна є спадщиною позивача.
У травні 2001 року матір позивача склала заповіт на його ім'я на все її майно, тому він вважав, що його існуюче право власності на частину домоволодіння не порушено, і протягом часу проводив будівництво споруд до спірного будинку, на які ще не оформив право власності.
Однак, 17 липня 2020 року матір ОСОБА_3 подарувала відповідачу ОСОБА_2 житловий будинок житловою площею 69,3 кв.м., загальною площею 92,5, позначений в плані літ. А та господарські будівлі і споруди: літня кухня Б, стодола В, стайня Г, комора Д, погріб Ж, вбиральня З, огорожа № 1-2, криниця № 3. Тому позивач просив визнати недійсним свідоцтво про право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 за реєстровим № 370, виданого 06 липня 1989 року Косівською районною радою ОСОБА_3 , та недійсним запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02 червня 2020 року, номер запису про право власності 36778924. І відповідно, просив визнати недійсним договори дарування житлового будинку від 17 липня 2020 року та земельної ділянки площею 0,2392 га, кадастровий номер 2623687201:01:003:0146, посвідченими приватним нотаріусом Київського нотаріального округу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . А також просив визнати за ним право власності на 1/6 частину домоволодіння АДРЕСА_1 та відповідну частину земельної ділянки площею 0,2391 га, кадастровий номер 2623687201:01:003:0146.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2024 року позов задоволено частково. Поновлено строк позовної давності. Визнано недійсним свідоцтво про право власності, видане 06 липня 1989 року Косівською районною радою ОСОБА_3 на домоволодіння по АДРЕСА_1 за реєстровим № 370, та запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02 червня 2020 року, номер запису про право власності 36778924, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2094875126236. Визнано недійсним договір дарування від 17 липня 2020 року житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 і розміщений на земельні ділянці площею 0,2391 га, кадастровий номер 623687201:01:003:0146, договір дарування на яку посвідчується одночасно, посвідчений приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Кабин А. Р., зареєстрований в реєстрі за № 615 між дарувальником ОСОБА_3 та обдарованим ОСОБА_2 .
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції встановив та прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності щодо спірного житлового будинку за ОСОБА_3 . Суд поновив позивачу строк позовної давності в частині оскарження свідоцтва про право власності, виданого 06 липня 1989 року, як такий, о пропущений з поважних причин, оскільки про наявність такого свідоцтва позивачу стало відомо тільки при ознайомленні з договором дарування від 17 липня 2020 року. 06 липня 1989 року мати ОСОБА_3 оформила в цілому на себе право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , в тому числі і на частку, яка фактично при житті належала його батькові, і частину якої він успадкував, вступивши у фактичне управління та володіння спадковим майном, так як на день смерті батька проживав з ним. За таких підстав суд погодився із тим, що видане 06 липня 1989 року свідоцтво про право власності на спірне майно на ім'я його матері ОСОБА_3 підлягає визнанню недійсним.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2024 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на домоволодіння та визнання недійсним договору дарування об'єктів нерухомості, визнання права власності на частину домоволодіння - відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оспорюване позивачем свідоцтво про право власності матері на все допомолодіння було видане 06 липня 1989 року. З даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 29 жовтня 2020 року. Апеляційний суд зазначив про те, що позивач мав довідатися про порушення свого права оскарженим свідоцтвом про право матері на власність на будинок в цілому протягом розумного строку після моменту його видачі. Більш того, позивач не заперечує, що знав про такі обставини, мав у своєму розпорядженні всі відповідні документи. Відтак, знав про порушення свого права на спадщину, та діючи розумно, обачливо і добросовісно мав можливість своєчасно звернутися з позовом до суду за захистом своїх прав.
Поважність причин такого тривалого пропуску позовної давності позивач не довів, а тому апеляційний суд не вбачав підстав для його поновлення. Той факт, що він вважав, що після смерті матері майно за заповітом перейде в його власність, не свідчить про те, що позовна давність була пропущення ним з поважних причин.
З огляду на викладене, апеляційний суд прийшов до висновку про те, що в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на власність, видане 06 липня 1989 року ОСОБА_3 , необхідно відмовити на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України.
Оскільки не підлягає задоволенню позовна вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності, виданого на ім'я матері, то і відсутні підстави для визнання недійсним договору дарування від 17 липня 2020 року житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 і розміщений на земельній ділянці площею 0, 2391 га, кадастровий номер 623687201:01:003:0146, договір дарування на яку посвідчений одночасно, зареєстрований в реєстрі за № 615 між дарувальником - ОСОБА_3 та обдаровуваним - ОСОБА_2 .
Отже немає і підстав для визнання за позивачем і права власності на частину домоволодіння.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
10 квітня 2025 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 березня 2025 року та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21, від 22 вересня 2021 року у справі № 227/3750/19, від 01 червня 2021 року у справі № 742/1475/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
25 серпня 2025 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому заявник просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін. Зазначає, що суд апеляційної інстанції вірно застосував норми матеріального права і строк позовної давності за позовною вимогою про скасування свідоцтва про право власності та державного акту про право власності на земельну ділянку.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 347/1944/20 з Косівського районного суду Івано-Франківської області.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 являються рідними братами. Відповідачка в справі ОСОБА_3 доводилась їм матір'ю, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як вбачається із виписки з погосподарської книги, виданої Яблунівською селищною радою об'єднаної територіальної громади Косівського району Івано-Франківської області № 178 від 29 вересня 2020 року, згідно записів погосподарської книги № 10 за 1967-1969 рр суспільна група господарства - робітничий двір. Членами якого були: ОСОБА_4 1901 р.н. - голова двору; ОСОБА_5 1936 р.н.- син; ОСОБА_3 1937 р.н. - невістка; ОСОБА_2 1961 р.н.- внук та ОСОБА_1 1965 р.н.- внук. Згідно записів погосподарської книги № 10 за 1973 рік ОСОБА_4 померла.
Згідно з записами в по господарській книзі № 12 за 1986 - 1990 роки суспільна група господарства - робітний двір, членами якого були: ОСОБА_5 1936 р.н. - голова двору, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а/з 18. А також ОСОБА_3 - дружина; ОСОБА_2 1961 р.н. - син та ОСОБА_1 1965 р.н.- син. В 1990 році сім'я ОСОБА_2 вибула під окремий номер.
Як вбачається з свідоцтва про право власності на домоволодіння, виданого 06 липня 1989 року виконкомом Косівської районної ради, в цілому домоволодіння, яке складається із житлового будинку, господарських будівель і споруд, яке знаходиться в АДРЕСА_1 , належало ОСОБА_3 ..
Свідоцтво про право власності в цілому на домоволодіння, що в АДРЕСА_1 , матері сторін в справі - ОСОБА_3 було видано на підставі рішення Косівської районної ради №73 від 10 травня 1989 року, після смерті її чоловіка (голови даного двору) ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та після смерті якого відкрилась спадщина на частину майна, оскільки половина будинковолодіння в АДРЕСА_1 належала матері, ОСОБА_3 , як спільна сумісна власність подружжя.
Позивач в справі ОСОБА_1 після смерті батька вступив у фактичне управління та володіння частиною спадкового майна, оскільки проживав разом з батьком в спадковому будинковолодінні, користувався будинковолодінням та господарськими будівлями, обробляв земельну ділянку, особисто за власний кошт проводив добудову.
Позивач ОСОБА_1 , долучив до справи копію заповіту від 03 травня 2001 року яким його мати ОСОБА_3 все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося заповіла на його користь.
17 липня 2020 року матір ОСОБА_3 подарувала відповідачу ОСОБА_2 житловий будинок житловою площею 69,3 кв.м., загальною площею 92,5, позначений в плані літ. А та господарські будівлі і споруди: літня кухня Б, стодола В, стайня Г, комора Д, погріб Ж, вбиральня З, огорожа № 1-2, криниця № 3.
2.Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року, що набрав чинності 01 січня 2004 року (далі - ЦК України 2003 року), Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Спірні правовідносини між сторонами виникли у 1989 році, тому при вирішенні спору підлягають застосуванню положення ЦК УРСР 1963 року.
Частиною першою статті 4 ЦК УРСР 1963 року передбачено, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.
Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають, в тому числі, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (пункт 1 частини другої статті 4 ЦК УРСР 1963 року).
Згідно зі статтею 41 ЦК УРСР 1963 року угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
У відповідності до статті 48 ЦК УРСР, угода недійсна, якщо вона не відповідає вимогам закону, в тому числі порушує особисті чи майнові права неповнолітніх дітей. За недійсною угодою кожна сторона повинна повернути іншій стороні все отримане за угодою, а при неможливості повернути у натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності не передбачені законом.
Апеляційний суд, встановивши фактичні обставини спору, надавши правову оцінку доказам, які знаходяться у матеріалах справи зазначив, що право позивача порушено тим, що свідоцтво на право власності на домоволодіння в цілому видане на ім'я ОСОБА_3 , в той час, як позивач фактично успадкував частину спірного майна після смерті батька. Відтак, права позивача мають бути захищені шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності, виданого 06 липня 1989 року.
Звертаючись до суду, позивач не просив поновити строк позовної давності, оскільки вважав, що його права на успадковане після смерті батька майно були порушені до 17 липня 2020 року, коли матір подарувала весь будинок відповідачу. В суд він звернувся в жовтні 2020 року.
Главою 5 ЦК Української РСР було регламентовано питання позовної давності.
Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки (стаття 71 ЦК Української РСР).
Відповідно до статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.
Згідно статті 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту (стаття 80 ЦК Української РСР).
З матеріалів справи вбачається, що оспорюване позивачем свідоцтво про право власності матері на все домоволодіння було видано 06 липня 1989 року. З даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 29 жовтня 2020 року.
Апеляційний суд обґрунтовано врахував те, що позивач довідався про порушення свого права з часу отримання матір'ю зазначеного свідоцтва, що не заперечував, знав про такі обставини, мав у своєму розпорядженні всі відповідні документи.
Поважність причин такого тривалого пропуску позовної давності позивач не довів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для його поновлення. Той факт, що позивач вважав, що після смерті матері майно за заповітом перейде в його власність, не свідчить про те, що позовна давність була пропущена ним за поважних причин.
З огляду на викладене, апеляційний суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на власність, видане 06 липня 1989 року ОСОБА_3 , необхідно відмовити з підстав пропуску позовної давності.
Оскільки не підлягає задоволенню позовна вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності матері, то і відсутні підстави для визнання недійсним договору дарування від 17 липня 2020 року та визнання за позивачем права власності на спірне будинковолодіння.
Висновки апеляційного суду не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун