№ 2/366/783/25
№ 366/2230/25
Іменем України
10.11.2025 Іванківський районний суд Київської області у складі судді Слободян Н., розглянувши у с-щі Іванків Вишгородського району Київської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр"до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Короткий зміст позовних вимог та застосовані норми права
Позивач,ТОВ "Споживчий центр", через "Електронний суд" звернулося до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 23.12.2024 між ТОВ "Споживчий центр"та ОСОБА_2 укладено Кредитний договір (оферти) N 23.12.2024-100002717. Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі 26000 грн. строком на 140 днів. Строк на який надається Кредит - 140 днів з дати його надання. Процентна ставка - 1% за 1 день, комісія - 15% від суми кредиту (3900 грн.), неустойка - 260 грн. за кожен день невиконання/неналежного виконання зобов'язання. Відповідач свої зобов'язання за Договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 79300,00 грн., з них: 26000,00 грн. - тіло кредиту, 36400,00 грн. - нараховані відсотки, 3900,00 грн. - заборгованість за комісією, 13000,00 грн. - неустойка. Позивач просить стягнути з відповідача зазначену заборгованість та судові витрати.
Рух справи
15.07.2025 позовна заява надійшла до суду та була передана на розгляд судді.
18.07.2025у справі відкрите провадження. Вирішено розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Перший розгляд призначено на 01.09.2025, відкладено на 01.10.2025, 31.10.2025. Відповідачу надано строк для подання відзиву на позов.
01.09.2025 через підсистему «Електронний суд надійшла письмові пояснення відповідача.
08.09.2025 надійшли додаткові пояснення позивача до позову.
24.10.2024 від відповідача надійшли додаткові пояснення.
Позиції сторін
Представник позивача у позові просила розгляд проводити без його участі. Проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач у своїх письмових пояснення позовних вимог не визнав. Зокрема, його позиція зводиться до того, що: 1) позивачем не надано доказів укладення кредитного договору, його згоди на оферту, надсилання одноразового іднтифікатора; 2)не надано чіткого розрахунку відсотків, неустойки; 3) нараховані відсотки є неспівмірними; 4) надана довідка-розрахунок стосується гр. ОСОБА_3 . Крім того, посилається на те, що всі докази мали бути подані позивачем під час пред'явлення позову, а надані після цього докази суд не має брати до уваги, оскільки позивачем не обґрунтовано поважності неподання їх вчасно. З огляду на ці просить у задоволенні позову відмовити.
Щодо долучення доказів позивачем
Відповідно до ч. 3 ст. 179 ЦПК України до відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою - п'ятою статті 178 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 178 ЦПК України до відзиву додаються: 1) докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; 2) документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 179 ЦПК України відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.
Суд, який розглядає справу, повинен сам дотримуватися принципу змагальності, наприклад, якщо він розглядає справу на підставі обґрунтування або заперечення, висловленого ним за власною ініціативою (див. рішення у справі "Чепек проти Чехії", заява № 9815/10, пункти 45 та 51-60, від 05 вересня 2013 року)".
Відповідно до правової позиції ЄСПЛ, викладеної у рішенні від 26.07.2007, пункт 29, справа «Walchli v. France», заява № 35787/03 … застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства. Аналогічна позиція ЄСПЛ викладена у рішенні від 08.12.2016, пункт 3, справа «ТОВ «Фріда» проти України», заява № 24003/07.
Враховуючи принцип правової визначеності та положення ст. 179 ЦПК України, позивач може правомірно розраховувати, що він може подавати додаткові докази на підтвердження своєї позиції, викладеної у відповіді на відзив і що останні будуть прийняті судом.
Відтак, суд враховує надані позивачем разом з додатковими поясненнями докази, враховуючи позицію відповідача, який не визнає позов посилаючись це тим, що не вважає надані докази достатніми для обґрунтування факту надання йому кредитних коштів.
На підставі ч. 2ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, у зв'язку з відсутністю учасників справи.
Встановлені судом обставини та застосовані норми права
Суд, з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані докази, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 55 Конституції України та статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Згідно положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно частини 1 статті 627, статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом частини 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, яким обмінялися сторони.
Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Суд погоджується з доводами позивача, викладеними у додаткових поясненнях, поданих через підсистему «Електронний суд 08.09.2025.
Щодо форми договору
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
Між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено Кредитний договір шляхом: 1) отримання/ознайомлення відповідача з Пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) від 23.12.2024 р.; 2) подання відповідачем Заявки кредитного договору № 23.12.2024-100002717 (кредитної лінії) від 23.12.2024 р.; 3) надсилання відповідачем Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №23.12.2024-100002717 (кредитної лінії) від 23.12.2024 р.
Таким чином, було укладено Кредитний договір №23.12.2024-100002717 від 23.12.2024 р. у електронній формі, яка законодавчо прирівнюється до письмової. На підтвердження укладення договору позивач подав копію кредитного договору до суду разом з позовною заявою.
Щодо підписання договору
Стороною позивача (Кредитодавця) документи, що складають Кредитний договір, підписувались електронним підписом.
Стороною відповідача документи, що складають Кредитний договір підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який надсилався у смс-повідомлені на номер, вказаний останнім, як фінансовий.
З довідки, підписаної ТОВ «СМ Універсал», вбачається, що : «на номер абонента НОМЕР_1 23.12.2024 о 22:30:27 було доставлено SMS- повідомлення з текстом: «Код підтвердження: A138 для Паспорту E138 для Договору».
Відповідач не заперечує, що зазначений засіб зв'язку, а саме: номер телефону НОМЕР_2 належить йому, і не зазначає, що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв'язку.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно- комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до правової позиції Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеній у його постанові від 12.01.2021 р. у цивільній справі №524/5556/19: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є … комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позичальником за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено…».
Позивач надав суду Log File з чіткою хронологією дій учасників електронної комерції при укладенні електронного договору в інформаційно-комунікаційній системі позивача - веб-сайті позивача sgroshi.com.ua
Поряд з цим, без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.
Тобто, між відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Зазначені обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами.
Щодо ідентифікації
Відповідачем під час укладення кредитного договору було проведено ідентифікацію через систему BankID.
Відповідно до пунктів 22-25 Положення про Систему BankID Національного банку України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.03.2020 № 32 (далі - Положення) користувач для отримання послуги на порталі послуг із використанням Системи BankID Національного банку має обрати Систему BankID Національного банку як спосіб електронної дистанційної ідентифікації та/або верифікації.
Система BankID Національного банку після вибору користувачем Системи BankID Національного банку як способу електронної дистанційної ідентифікації та/або верифікації спрямовує його на центральний вузол Системи BankID Національного банку, на якому користувач має обрати абонента-ідентифікатора.
Система BankID Національного банку після вибору користувачем абонента - ідентифікатора перенаправляє його на сторінку сервісу автентифікації обраного абонента-ідентифікатора для проходження користувачем багатофакторної автентифікації.
Абонент-ідентифікатор після успішного проходження користувачем багатофакторної автентифікації формує ЕПІ з даними користувача, запит на які надійшли в ЕЗІ.
Відповідно до п.п. 16 п. 2 Положення терміни в цьому Положенні вживаються в такому значенні: 16) електронне підтвердження електронної дистанційної ідентифікації (далі - ЕПІ) - складова частина електронної дистанційної ідентифікації - інформація у вигляді електронної анкети, яка формується відповідно до вимог специфікації взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку та містить дані користувача Системи BankID Національного банку.
Відповідно до п.п. 13 п. 2 Положення терміни в цьому Положенні вживаються в такому значенні:
13) дані користувача Системи BankID Національного банку - ідентифікаційні дані та інша інформація про користувача Системи BankID Національного банку, перелік якої визначено в електронній анкеті cпецифікації взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку.
Відповідно до п.п. 1-2 п. 2 Положення терміни в цьому Положенні вживаються в такому значенні: 1) абонент-ідентифікатор - банк України, який є абонентом Системи BankID Національного банку та безпосередньо виконує функції ідентифікації, автентифікації та верифікації клієнтів (банку), які є користувачами Системи BankID Національного банку; 2) абонент - надавач послуг - абонент Системи BankID Національного банку, який з її використанням отримує від абонента-ідентифікатора дані користувача Системи BankID Національного банку з метою надання йому послуг.
Відтак, позивач є абонентом-надавачем послуг. При проходженні автентифікації (введенні пароля до інтернет-банкінгу, обраного відповідачем та підтвердження надання даних через систему BankID від абонента- ідентифікатора позивачу), було встановлено особу відповідача шляхом отримання відповідних даних, перелік якої визначено в електронній анкеті cпецифікації взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку.
Відповідно до пунктів 60-62 Розділу VIII «Вимоги до автентифікації» Положення про Систему BankID Національного банку України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 17.03.2020 № 32 (у редакції постанови Правління Національного банку України 01.09.2023 № 105) абоненти-ідентифікатори зобов'язані забезпечити захист конфіденційності даних користувача, що використовуються для його автентифікації.
Успішне проходження процедури багатофакторної автентифікації користувачем є обов'язковою умовою для передавання його даних абоненту - надавачу послуг/ абоненту - надавачу послуг зі спеціальним статусом.
Процедура заміни раніше збереженого фінансового номера телефону користувача, який використовується під час багатофакторної автентифікації користувача, має здійснюватися абонентом-ідентифікатором за фізичної присутності користувача або з використанням одного з не обмежених лімітами способів верифікації, визначених Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 19 травня 2020 року № 65 (зі змінами).
Разм із позовною заявою позивачем додано Відомості щодо ідентифікації відповідача через систему Bank ID, тобто отримані від центрального вузла системи BankID Національного банку України дані однозначно ідентифікують відповідача.
Заперечуючи про належність проведення ідентифікації відповідач не підтвердив це відповідними засобами доказування.
Щодо видачі кредитних коштів
Видача кредитних коштів відповідачу підтверджується листом ТОВ «УПР», з якого вбачається, що: «Між нашими підприємствами укладено договір на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 2024-01-04. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 23.12.2024 22:31:35 на суму 26000,00 (двадцять шість тисяч гривень 00 копійок) грн.., номер картки НОМЕР_5, номер транзакції в системі iPay.ua - 604479077, призначення платежу: Видача за договором кредиту No23.12.2024-100002717», що підтверджує перерахування позивачем коштів на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернет- еквайрингу - iPay.
Пунктом 10 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий фінансовий кредит)» від 03.11.2021 № 113 передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача (далі - кредитна операція), з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення, повинні містити номер особистого електронного платіжного засобу споживача - сторони договору, з використанням реквізитів якого кредитодавепь здійснює кредитну операцію, у форматі ХХХХ XX** **** ХХХХ (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронногоплатіжного засобу).
Пунктом 22 Постанови Правління Національного банку України «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» від 05.11.2014 N 705 (яка була чинна на момент укладення зазначеного кредитного договору) передбачено, що торговець зобов'язаний не копіювати електронного платіжного засобу чи його реквізитів та не вносити повного номера електронного платіжного засобу до облікових книг та/або до електронних баз даних комп'ютерних програм торговця тощо.
Ті ж самі положення передбачені пунктом 64 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів» від 29.07.2022 № 164 передбачено, що суб'єкт господарювання зобов'язаний не копіювати платіжний інструмент чи його реквізити.
Відповідач, оформляючи заявку, зазначив повний номер картки (електронного платіжного засобу відповідача), але відповідно до вищенаведених Постанов Правління Національного банку України позивач не може зазначати та зберігати у договорах, інших документах повний номер особистого електронного платіжного засобу відповідача.
Відповідно до пункту 4.1. Правил надання споживчих кредитів - для перевірки відповідності Заявника умовам, які містяться у цих правилах, та отримання оферти (пропозиції) укласти Договір (взяти на себе права та обов'язки, передбачені Кредитним Договором та Правилами) Заявник заповнює Заявку на Сайті Кредитодавця, вказуючи всі дані, визначені в Заявці як обов'язкові. Заявник зобов'язаний вказати повні, точні та достовірні особисті дані, які відмічені у Заявці, що необхідні для прийняття Кредитодавцем рішення про можливість надання Кредиту (направлення Оферти). У разі використання електронної автентифікації Заявника за допомогою його даних в банку, де він обслуговується (BANK ID), заявник зобов'язаний перевірити актуальність, повноту та точність таких даних та несе відповідальність за їх дійсність/достовірність.
Суду позивачем було надано електронні докази в паперовій формі (роздруківка тексту заявки кредитного договору №23.12.2024-100002717, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцент) кредитного договору №23.12.2024-100002717), підписані одноразовим ідентифікатором, які містить номер особистого електронного платіжного засобу Відповідача, а саме: НОМЕР_5.
Таким чином, електронний платіжний засіб відповідач зазначав самостійно в системі, інша інформація щодо рахунку відповідача у позивача відсутня, оскільки зазначена інформація є банківською таємницею якою володіє виключно Банк-емітент картки.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема за рішенням суду.
У зв'язку з наведеним, лист ТОВ «УПР» про перерахування коштів, яка міститься в матеріалах справи, є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування, як доказ перерахування грошових коштів за кредитним договором.
Суд звертає увагу, що зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, представник відповідача не надав до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку НОМЕР_5, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача, хоча такий обов'язок передбачений статтею 81 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з нормами статті 46 Закону України «Про платіжні послуги» порядок виконання платіжних операцій, у тому числі обмеження щодо виконання платіжних операцій з використанням конкретних платіжних інструментів, визначається цим Законом та нормативно-правовими актами НБУ; виконання платіжних операцій у платіжній системі здійснюється відповідно до правил такої платіжної системи з урахуванням вимог цього Закону; надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою/з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників; надавач платіжних послуг отримувача під час виконання платіжної операції з метою встановлення належного отримувача коштів за платіжною операцією.
У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача надавач платіжних послуг утримувача має право: - зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів та зарахувати кошти на відповідний рахунок для встановлення належного утримувача. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг утримувача зобов'язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника із зазначенням причини повернення; - не уточнювати номер рахунку та/або код утримувача. У такому разі надавач платіжних послуг утримувача зобов'язаний повернути кошти надавачу платіжних послуг платника не пізніше наступного робочого дня після їх надходження із зазначенням причини повернення.
Зважаючи на наведені норми Закону про платіжні послуги у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, відомості про нього, як про належного утримувача кредиту не підтвердились, то операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась.
Наведене вище свідчить, що TOB «Споживчий центр» виконало свої зобов'язання за кредитним договором № 23.12.2024-100002717 в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору.
Відповідач, стверджуючи, що не укладав договору, не надав суду виписки з особового рахунку по своїй картці, куди, як зазначає і підтверджує платіжним дорученням, позивач перерахував кредитні кошти. Надання такого доказу могло б спростувати отримання кредитних коштів. Не надано також і звернення до правовоохоронних органів щодо можливих шахрайських дій з боку сторонніх осіб, якщо кошти ним не отримувались, а у нього виникли зобов'язання щодо виплати таких коштів банку. Позивачем же надано картку субконто (контрагент « ОСОБА_2 » за Договором «№23.12.2024-100002717», у якій зазначено обороти за період і сальдо на кінець періоду. Загальна сума заборгованості - 66300 грн., з них тіло кредиту - 26000 грн., нараховані відсотки - 36400 грн., комісія - 3900 грн. ( а.с.56-64)
Тобто судом встановлено, і вбачається матеріалів справи вбачається, що з пропозицією про укладення кредитного договору (офертою), яку ТОВ "Споживчий центр" розмістило на власному вебсайті http://sgroshi/com/ua/ua, позивач пропонує укласти електронний кредитний договір у порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію". Електронний кредитний договір, крім цієї пропозиції, складається: із заявки, сформованої на сайті кредитодавця після ідентифікації позивальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем; відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту), сформованої на сайті кредитодавця та підписаної позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду). За цим договором кредитодавець зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не повязаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Сума кредиту, строк, на який він видається, проценти встановлюються у заявці, яка є невід'ємною частиною оферти.
23.12.2024 відповідач сформував та за допомогою одноразового ідентифікатора Е138 підписав заявку і уклав з ТОВ "Споживчий центр" кредитний договір № 23.12.2024-100002717 (кредитної лінії).
Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України, вважається укладеним в письмовій формі.
За висновками, що викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського Кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).
Відповідно до умов кредитного договору (оферти) № 23.12.2024-100002717 від 23.12.2024, який укладений з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, позичальнику був наданий кредит у розмірі 26000 грн. строком на 140 днів з дати його отримання, дата повернення (виплати) кредиту 11.05.2024, з процентною ставкою - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Розрахунок денної процентної ставки: 0,82% (30003,52/26000)/140х100%. Комісія (плата за надання кредиту), пов'язана з наданням кредиту - 15% від суми кредиту та дорівнює 3900 грн. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсоткову значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту. Неустойка: 260 грн., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
ТОВ "Споживчий центр" 23.12.2024 о 22:31:35 перерахувало відповідачу кредитні кошти у розмірі 26000 грн. на його банківський рахунок, що вказаний останнім у договорі: НОМЕР_5, номер транзакції в системі iPay.ua - 604479077, призначення платежу: видача за договором кредиту № 23.12.2024-100002717, що підтверджено ТОВ «Універсальні платіжні рішення» ТОВ «УПР» ( а.с.17)
Щодо процентів за кредитним договором.
У відзиві на позов відповідач посилається на неспівмірність нарахованих відсотків. Проте, розмір процентів був узгоджений сторонами у договорі. А посилання відповідача на застосування 2-3% в день не відповідає дійсності, так як такий розмір не передбачався укладеним договором і позивач такий розмір при розрахунку нарахованих відсотків не застосовував.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку ( а.с.16) позивачем розрахунок відсотків здійснений за період з 23.12.2024 по 11.05.2025, тобто за узгоджений у Договорі строк - 140 днів. У п. 6 укладеного Договору сторони узгодили фіксовану незмінну процентну ставку - 1% за 1 день користування кредитом. Відтак, з урахуванням того, що відповідач жодних платежів на погашення кредиту не вносив, заявлена до стягнення сума нарахованих процентів - 36400 грн., відповідає умовах договору (26000 грн. Х 1% Х 140 днів)
Щодо комісії
Суд звертає увагу, що в укладеному договору сторони узгодили у п.7 розмір комісії - 15% від суми кредиту, яка дорівнює 3900 грн., яку позивач і просить стягнути з відповідача.
Комісія пов'язана із наданням послуги, а саме: перерахування Кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний Позичальником, з використанням стороннього сервісу - інтернет-еквайрингу і є одноразовою.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування" у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема, загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 (провадження 14-53цс21) зазначила про таке.
Закон № 1734-VIII (ЗУ Про споживче кредитування) у редакції, чинній до 19 жовтня 2019 року (дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг» від 20 вересня 2019 року), до загальних витрат за споживчим кредитом відносив витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту (пункт 4 частини першої статті 1). Цей же пункт з 19 жовтня 2019 року визначив, що до загальних витрат за споживчим кредитом належать витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
В цьому висновку Велика Палата Верховного Суду зауважує, що згідно п. 8 Закону
України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг» від 20 вересня 2019 року, що набрав чинності 19 жовтня 2019 року і положення якого зберігають свою чинність на день розгляду справи, пункт 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» виклали в такій редакції, згідно якої до загальних витрат за споживчим кредитом відносять витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту (пункт 4 частини першої статті 1). Цими ж змінами починаючи з 19 жовтня 2019 року визначено у частині другій статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», що до загальних витрат за споживчим кредитом належать витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 зауважила, що немає підстав вважати умову конкретного кредитного договору про встановлення плати за управління кредитом нікчемною ані з огляду на приписи статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ані з огляду на приписи статті 228 ЦК України. Ця умова є недійсною як оспорювана.
За відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні зазначеного платежу з відповідача.
Щодо неустойки
Згідно розрахунку заборгованості та позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача 13000 грн. неустойки, розмір якої (260 грн. в день) узгоджений сторонами у п.15 Договору.
Обґрунтовуючи стягнення заборгованості у цій частині, позивач посилається на те, що при стягненні неустойки (пені, штрафів) за даним договором слід використовувати не загальне, а спеціальне законодавство, що регулює безпосередньо відносини щодо споживчого кредитування, тобто Закону України «Про споживче кредитування».
У відповідності до п. 6 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» даного закону, У разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" (набирав чинності 24.12.2023 р., +30 днів = 23.01.2024 р.), у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
Суд з цього приводу зазначає таке.
За змістом ч.2 ст.4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України.
Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.
Так основним регулятором договірних відносин є ЦК України, а не окремі закони, що вбачається з аналізу висновків постанови ВС від 10.10.2018 у справі № 362/2159/15-ц.
З системного аналізу як приписів п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування», про які вказувало ТОВ «Споживчий Центр», так і п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, вбачається, що відповідні положення ЗУ «Про споживче кредитування» не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування пені під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв'язку з іншими обставинами, а саме прийняття ЗУ "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг"
Суд підкреслює, що приписи п.6 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про споживче кредитування» (далі за текстом Закон), на які посилається позивач, не мають пріоритету у застосуванні у порівнянні з п.18 «Прикінцевих та перехідних положень ЦК України», оскільки, положення Закону не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування пені під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв'язку з іншими обставинами, а саме прийняттям ЗУ "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" від 22 листопада 2023 року № 3498-IX.
Отже, на договори споживчого кредиту, що зберігають свою дію після спливу 30 днів з дня набрання чинності вищевказаним Законом (з 23.01.2024року) також поширюється обмеження щодо заборони нарахування неустойки (штрафу, пені), передбачені ЦК України, тому у задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені в сумі 1261,84 грн., слід відмовити, та стягнути з відповідача суму заборгованості за виключенням пені.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банка або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Із змісту статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або дострокова зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
ТОВ "Споживчий центр" належним чином виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надавши відповідачу кредитні кошти на загальну суму 26000 грн. 00 коп.
Натомість, відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав в результаті чого утворилась заборгованість.
Суд вважає, що позивачем доведено факт виникнення зобов'язальних правовідносин між сторонами, зокрема, шляхом укладання договору кредиту між ТОВ "Споживчий центр" та відповідачем. При цьому, ТОВ "Споживчий центр" належним чином виконало свої обов'язки по наданню кредиту, а відповідач отримав кредитні кошти, але належним чином не виконував свої обов'язки за договором.
Враховуючи те, що відповідач, будучи ознайомленим з умовами кредитування, уклавши кредитний договір, не виконує його істотні умови щодо порядку та строків погашення кредиту, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Споживчий центр" ґрунтуються на законі та підлягають частковому задоволенню (за виключенням нарахованої неустойки.
Щодо судових витрат
Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Позивачем ТОВ "Споживчий центр" при зверненні до суду з цим позовом сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн., з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією.
Оскільки, позовні вимоги ТОВ "Споживчий центр" задоволено частково на суму 66300,00 грн. (83,61 % позовних вимог), то з відповідача на користь позивача ТОВ "Споживчий центр" підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2025,37 грн. (2422,40 х 83,61 / 100).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 12, 81, 89, 141, 247, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр"заборгованість за кредитним договором 23.12.2024-100002717 (кредитної лінії) від 23.12.2024 в розмірі 66300,00 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 26000,00 грн., за процентами-36400,00 грн., за комісією - 3900,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" витрати на оплату судового збору у розмірі 2025,37 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 10.11.2025.
Повне найменування сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-а. Код ЄДРПОУ: 37356833).
Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_4 )
Суддя Наталія СЛОБОДЯН