суддів Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В., Дашутіна І. В., Мартєва С. Ю.
справа № 990/319/23
провадження № 11-129заі25
1. Велика Палата Верховного Суду 23 жовтня 2025 року розглянула апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 6 березня 2025 року у справі № 990/319/23 за його позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія, відповідач) про визнання протиправними дій.
2. У цій справі Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, якою апеляційну скаргу залишила без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 6 березня 2025 року у справі № 990/319/23 - без змін.
Короткий виклад історії справи
3. ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВККС, у якому просив:
- визнати протиправними дії ВККС щодо проведення 23 листопада 2023 року пленарного засідання з питання підтримки рішення колегії Комісії, ухваленого у межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді;
- визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 23 листопада 2023 року про визнання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді, та передання справи до колегії № 3, членом якої є доповідач, для внесення Вищій раді правосуддя (далі - ВРП) подання про звільнення судді із займаної посади.
4. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 8 квітня 2024 року задовольнив клопотання ВККС і закрив провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення ВККС від 23 листопада 2023 року про визнання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді, та передання справи до колегії № 3, членом якої є доповідач, для внесення ВРП подання про звільнення судді із займаної посади.
Закриваючи провадження у справі в цій частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що проведення кваліфікаційного оцінювання судді є повноваженнями ВККС, а рішення цього органу за результатами такого оцінювання можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства, але за винятком тих рішень, які містять рекомендацію, оскільки їх можна оскаржити тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією. Рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме собою не має наслідком звільнення судді, а є на цьому етапі кваліфікаційного оцінювання підставою для такого звільнення. Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП, яка власне і є тим органом, який у силу Конституції та законів України наділений повноваженнями щодо розгляду подання ВККС про звільнення судді з посади у разі виявлення за результатами кваліфікаційного оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку про передчасність оскарження позивачем рішення ВККС від 23 листопада 2023 року № 21/ко-23, оскільки процедура кваліфікаційного провадження щодо нього не завершена - немає рішення ВРП за результатами розгляду подання ВККС про звільнення позивача з посади судді, разом із яким може бути оскаржене спірне рішення ВККС.
5. Оскаржуваною у цій справі ухвалою від 6 березня 2025 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду закрив провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дій ВККС щодо проведення 23 листопада 2023 року пленарного засідання з питання підтримки рішення колегії Комісії, ухваленого у межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді.
Закриваючи провадження у справі в цій частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ці вимоги позивача за своєю суттю пов'язані з вимогою скасувати як протиправне рішення Комісії від 23 листопада 2023 року № 21/ко-23 та є не стільки способом захисту порушеного права, скільки мотивацією (доводами) щодо протиправності зазначеного рішення Комісії. Тож, на переконання суду першої інстанції, дії Комісії у тому обсязі, в якому їх оспорює позивач, потрібно розглядати в площині підстав позову та предмета доказування. У цьому контексті суд першої інстанції зауважив, що позивач фактично ототожнює дії ВККС щодо проведення пленарного засідання із прийнятим на цьому засіданні рішенням, яке, на його думку, власне і є тим правовим актом, що порушує його законні права. На переконання суду першої інстанції, позивач мав би виразно показати, що означені в його позовній заяві вимоги про визнання протиправними певних дій ВККС якісно відрізняються від фактичної та юридичної природи документа ВККС - її рішення від 23 листопада 2023 року № 21/ко-23, в частині оскарження якого провадження закрито.
Окремо суд першої інстанції зазначив, що процедурні (проміжні) дії / рішення, які передують прийняттю рішення ВККС, за своєю природою є організаційними та не зумовлюють самостійних правових наслідків, оскільки є частиною процедури кваліфікаційного оцінювання, що регулюється законом. Такі дії можуть бути предметом оцінки виключно в межах провадження щодо оскарження безпосередньо рішення Комісії від 23 листопада 2023 року № 21/ко-23.
З огляду на викладене суд першої інстанції виснував, що оспорювані позивачем дії ВККС щодо винесення на розгляд пленарного складу питання про підтримку рішення колегії Комісії, яким суддю ОСОБА_1 визнано таким, що відповідає займаній посаді, не можуть бути самостійним предметом судового розгляду.
Встановлені обставини справи
6. Президент України Указом від 10 лютого 2012 року № 83/2012 «Про призначення суддів» призначив ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва строком на п'ять років.
7. Рішенням від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 ВККС призначила кваліфікаційне оцінювання 999 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема й судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .
8. 14 березня 2018 року до Комісії електронною поштою надійшов висновок Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) про невідповідність судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.
9. 18 березня 2019 року до Комісії надійшов висновок ГРД у новій редакції про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.
10. 20 березня 2019 року ВККС у складі колегії прийняла рішення № 44/ко-19, яким визнала суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 таким, що відповідає займаній посаді, оскільки за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді він набрав 725,5 бала.
Водночас в абзаці третьому резолютивної частини цього рішення зазначено, що воно набирає чинності відповідно до абзацу третього підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого її рішенням від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (далі - Регламент).
11. На підставі пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» із 7 листопада 2019 року (дня набрання чинності цим Законом) припинилися повноваження членів ВККС.
12. Після цього 4 червня 2020 року Верховна Рада України ухвалила Закон України від 4 червня 2020 року № 679-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України», у підпункті 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачила, що ВРП у період відсутності повноважного складу ВККС ухвалює без рекомендації чи подання ВККС рішення про внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв'язку із закінченням строку, на який його було призначено, якщо до набрання чинності цим Законом колегією ВККС було визнано суддю таким, що відповідає займаній посаді.
13. Розглянувши рішення ВККС у складі колегії за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , ВРП рішенням від 4 лютого 2021 року № 231/0/15-21 внесла Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.
За змістом цього рішення ВРП, керуючись власною оцінкою обставин, пов'язаних з кандидатурою судді ОСОБА_1, зокрема тих, що наведені у висновку ГРД, дійшла висновку про відсутність обґрунтованого сумніву щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням його на посаду судді. Крім того, у цьому рішенні зазначено, що наведені у висновку ГРД відомості були предметом розгляду Комісії, яка надала їм належну оцінку в межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .
14. Президент України Указом від 1 грудня 2021 року № 614/2021 «Про призначення суддів» призначив ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва безстроково.
15. 1 червня 2023 року ВРП призначила 16 членів ВККС (повноважний склад Комісії).
16. 20 липня 2023 року ВККС прийняла рішення № 34/зп-23 про продовження кваліфікаційного оцінювання суддів, зокрема тих, які призначені (обрані) на посаду суддів та яких колегіями ВККС визнано такими, що відповідають займаній посаді судді, проте відповідне питання винесено на розгляд Комісії у пленарному складі через надходження висновку ГРД про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності.
17. 16 листопада 2023 року на адресу Комісії надійшов висновок ГРД у новій редакції - про невідповідність судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, у якому також враховано висновок 2019 року. ГРД також надала інформацію, яка сама собою не стала підставою для висновку, але потребує, на думку ГРД, пояснень судді.
18. 23 листопада 2023 року ВККС провела засідання у пленарному складі, під час якого обговорила з ОСОБА_1 рішення Комісії, ухвалене у складі колегії, про підтвердження його відповідності займаній посаді, висновок та інформацію ГРД, взяла до уваги пояснення судді, інші обставини, документи та матеріали, за результатом чого ухвалила рішення № 21/ко-23, яким визнала суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді. Цим рішенням також передано справу колегії № 3, членом якої є доповідач, для внесення ВРП подання про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 із займаної посади та повідомлено спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції про обставини, що можуть свідчити про порушення суддею Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 законодавства у сфері запобігання корупції.
19. 18 грудня 2023 року Комісія прийняла рішення № 64/ко-23 про внесення до ВРП подання про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади судді Святошинського районного суду міста Києва у зв'язку з невідповідністю судді займаній посаді.
Постанова Великої Палати Верховного Суду (основні мотиви)
20. Велика Палата Верховного Суду, оцінивши обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів, наведених в апеляційній скарзі, погодилася з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі.
21. Постанову вмотивовано, зокрема, тим, що оспорювані позивачем дії ВККС щодо винесення на розгляд її пленарного складу питання про підтримку рішення колегії Комісії, яким суддю ОСОБА_1 визнано таким, що відповідає займаній посаді, не можуть бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки внаслідок таких дій відповідач ухвалив відповідне рішення, яке позивач може оскаржити у разі незгоди з ним у встановленому законом порядку.
22. У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що ухвала про закриття провадження у справі в частині вимог про визнання протиправним і скасування рішення ВККС у пленарному складі від 23 листопада 2023 року № 21/ко-23 набрала законної сили, а позивач фактично ототожнює оспорювані дії Комісії щодо проведення 23 листопада 2023 року пленарного засідання із прийнятим рішенням.
Мотиви окремої думки
23. Не погоджуємося з мотивами судового рішення, а тому відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) висловлюємо свою окрему думку з таких міркувань.
24. Частиною третьою статті 124 Конституції України установлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
25. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
26. Частинами першою та другою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
27. За правилами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
28. Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Так, статтею 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» конкретизовано, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
На підставі Закону України від 31 жовтня 1995 року № 398/95-ВР Україна приєдналася до Статуту Ради Європи, підтверджуючи тим самим відданість України ідеалам та принципам, які є спільним надбанням європейських народів.
Відповідно до статті 3 Статуту Ради Європи кожний член Ради Європи обов'язково повинен визнати принципи верховенства права та здійснення прав людини і основних свобод всіма особами, які знаходяться під його юрисдикцією, а також повинен відверто та ефективно співробітничати в досягненні мети Ради, визначеної у главі I.
29. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).
Так, частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
30. Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) як джерело права.
31. Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
32. Варто зауважити, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити у світлі її преамбули, яка проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.
33. До того ж частина перша статті 129 Конституції України зобов'язує суди вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає й урахування тлумачення Конвенції, яке здійснює ЄСПЛ, як мінімальних стандартів демократичного суспільства.
34. У рішенні від 12 січня 2023 року у справі «Овчаренко та Колос проти України» (заяви № 27276/15 і № 33692/15) Суд зазначив, що трудові спори per se не виключаються зі сфери «приватного життя» у розумінні статті 8 Конвенції. Існують певні типові аспекти приватного життя, на які можуть вплинути такі спори внаслідок звільнення, пониження, відмови у доступі до професії або застосування інших подібних несприятливих заходів. До цих аспектів входять (і) «внутрішнє коло» заявника, (іі) можливість заявника встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми та (ііі) соціальна і професійна репутація заявника. У таких спорах існують два напрямки, за якими, як правило, виникають питання, пов'язані з приватним життям: або через підстави вжиття оскаржуваного заходу (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на підставах), або, у деяких справах, через наслідки для приватного життя (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на наслідках) (див. рішення від 25 вересня 2018 року у справі «Денісов проти України» [ВП] (Denisov v. Ukraine) [GC], заява № 76639/11, пункт 115). Під час застосування підходу, заснованого на наслідках, Суд визнає застосовність статті 8 Конвенції лише за умови, якщо ці наслідки є дуже серйозними та значною мірою впливають на приватне життя заявника (там само, пункт 116).
35. Завданням адміністративного судочинства згідно із частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень
36. Тож у контексті визначених частиною першою статті 2 КАС України завдань адміністративного судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів позивача. Права, свободи та інтереси, які належать конкретній особі (особам), є предметом судового захисту.
37. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
38. За правилами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
39. Так, пунктами 1, 2 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
40. Оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції закрив провадження в цій справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дій ВККС щодо проведення пленарного засідання з питання підтримки рішення колегії Комісії, ухваленого у межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді, вважаючи, що оспорювані позивачем дії ВККС за своєю природою є організаційними та не зумовлюють самостійних правових наслідків, оскільки є частиною процедури кваліфікаційного оцінювання, що регулюється законом, та водночас мають розглядатись як доводи (аргументи), якими позивач обґрунтовував неправомірність рішення Комісії від 23 листопада 2023 року № 21/ко-23, провадження з оскарження якого суд закрив раніше ухвалою від 8 квітня 2024 року. За висновком суду першої інстанції, такі дії можуть бути предметом оцінки виключно в межах провадження щодо оскарження безпосередньо рішення Комісії від 23 листопада 2023 року № 21/ко-23, яке водночас також не може бути самостійним предметом судового розгляду.
41. Нагадує, що Указом від 10 лютого 2012 року № 83/2012 Президент України призначив ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва строком на п'ять років.
42. Однак після призначення позивача на посаду судді відбулася судова реформа.
43. Так, 30 вересня 2016 року набрали чинності Закон України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі -
Закон № 1401-VIII) та Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).
44. У зв'язку із цим розділ XV «Перехідні положення» Конституції України доповнено пунктом 16-1, підпункт 2 якого визначає, що повноваження суддів, призначених на посаду строком на п'ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом.
45. Відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом (підпункт 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України).
46. Оскільки ОСОБА_1 був призначений на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва строком на п'ять років Указом Президента України від 10 лютого 2012 року № 83/2012, тобто до набрання чинності Законом № 1401-VIII, то його відповідність займаній посаді судді мала бути оцінена в порядку, визначеному законом.
47. Частиною першою статті 83 Закону № 1402-VІІІ визначено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
48. Отже, ВККС є уповноваженим суб'єктом з питань проведення кваліфікаційного оцінювання суддів та прийняття рішення за його результатами, тобто є суб'єктом владних повноважень, на рішення, дії чи бездіяльність якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України, в тому числі й щодо прийняття рішень у межах своїх повноважень.
49. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
50. Тобто судовий контроль за реалізацією суб'єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема, чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
51. Відтак одним із завдань адміністративного судочинства є перевірка реалізації суб'єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень.
52. ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом, уважаючи протиправними дії ВККС щодо проведення 23 листопада 2023 року пленарного засідання, на якому розглядалось питання підтримки рішення Комісії у складі колегії від 20 березня 2019 року № 44/ко-19, ухваленого в межах процедури його кваліфікаційного оцінювання як судді Святошинського районного суду міста Києва на відповідність займаній посаді.
53. Однією з основних підстав оскарження цих дій позивач визначив відсутність у ВККС у пленарному складі повноважень здійснювати його повторне оцінювання, наполягаючи, що процедура його кваліфікаційного оцінювання вже була завершена. До того ж позивач наголосив, що 4 лютого 2021 року ВРП прийняла рішення № 231/0/15-21 про внесення Президентові України подання про його призначення на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва і Президент України Указом від 1 грудня 2021 року № 614/2021 призначив його на цю посаду безстроково.
54. З огляду на зазначене переконані, що оспорювані позивачем дії ВККС безпосередньо зачіпають його право на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції, в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати і розвивати стосунки професійного характеру.
55. Водночас втручання у право особи на повагу до приватного життя вважається таким, що порушує статтю 8 Конвенції, якщо воно не є виправданим за пунктом 2 цієї статті Конвенції як таке, що було здійснене «згідно із законом», переслідує одну або декілька законних цілей, перелічених у ньому, і є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цієї цілі / цих цілей.
56. Отже, доводи позивача стосовно протиправності дій відповідача мав перевірити суд під час здійснення відповідного судового контролю.
57. У цьому аспекті варто підкреслити, що Велика Палата Верховного Суду в постановах від 11 липня 2024 року у справі № 990/51/24 та від 3 липня 2025 року у справі № 990/383/24, правовідносини у яких подібні до правовідносин у цій справі, виснувала про необхідність розгляду адміністративним судом спору про правомірність дій ВККС щодо проведення у пленарному складі засідання з питання підтримки рішення колегії Комісії, ухваленого у межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді, за умови, коли стосовно такого судді ВРП прийняла рішення про внесення Президентові України подання про його призначення на посаду судді.
58. ОСОБА_1 у своїй позовній заяві виклав зміст оспорюваних дій відповідача, описав, у чому полягало порушення його прав, пояснив, яким чином і чому дії відповідача зачіпають його права. Зміст позовної заяви викладений в обсязі, з якого можна визначити характер спірних правовідносин і з дотриманням встановленого процесуальним законом порядку ухвалити одне з рішень, продиктованих їх змістом.
59. Тож з огляду на зміст спірних правовідносин, які склалися за участі ОСОБА_1 та ВККС, вважаємо, що перевірка оспорюваних позивачем дій Комісії на предмет дотримання принципів, наведених у частині другій статті 2 КАС України, мала б забезпечити досягнення мети адміністративного судочинства - ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичної особи від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
60. Висловлюючи окрему думку, переконані, що закриття оскаржуваною ухвалою провадження у цій справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дій ВККС щодо проведення пленарного засідання з питання підтримки рішення колегії Комісії, ухваленого у межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді, відповідно без встановлення (урахування) порушених прав, свобод чи інтересів позивача та підстав, якими він обґрунтовував свої вимоги, спричинило порушення права позивача на доступ до правосуддя, гарантованого йому Конвенцією та національним законодавством.
Судді: Н. В. Шевцова
І. В. Дашутін
С. Ю. Мартєв